13. Козацько-селянські повстання

Повстаннях 1625 р. під керівництвом Марка Жмайла. Польський уряд не виконав своєї обіцянки надати учасникам Хотинської війни права реєстровців. Козаки, які після цієї війни осіли на Київщині, заявили, що вони не визнають владу панів і королівських старост. Влітку 1625 р. польський уряд направило на Київщину каральне військо на чолі з коронним гетьманом С. Конецпольським. На допомогу повсталим прийшов 20-тисячний загін на чолі з Марком Жмайлом, якого на Січі обрали гетьманом.        Повстання 1630 під керівництвом Тараса Федоровича (Трясила). Результат повстання було вирішене в тритижневих боях з поляками під Переяславом у травні 1630 р. Польський гетьман С. Конєцпольський запропонував мир, і старшина погодилася. Згідно Переяславського договору між поляками і старшиною козацький реєстр збільшувався до 8 тис., козаки отримували право самим обирати собі гетьмана. В іншому цей договір підтверджував умови попереднього Куруківської угоди. Тарас Федорович не визнав домовленостей старшини з поляками і з великим загоном повстанців відійшов у Запоріжжі, а звідти - на Дон.       Повстання 1635 під керівництвом Івана Сулими. У 1635 р. поляки посилили ізоляцію Січі. Для цього ними всього за півроку перед першим дніпровським порогом, який називається Кодак, була побудована і добре оснащена фортеця. Але виконати поставлене польським урядом завдання - не допустити відносин українського населення із Запорожжям - не вдалося. Вже через місяць після завершення будівництва фортеці вона була зруйнована загоном запорожців, яких очолював їх гетьман Іван Сулима. Після повернення в Запоріжжі зрадник з реєстрових здав козацького гетьмана і він був страчений за наказом польського короля.        Козацьке повстання 1637-1638 рр.. Антипольські настрої серед козацтва посилювались і серед реєстрових. Улітку 1637 р. почалося нове повстання, що охопило Лівобережну та Правобережну Україну. Його керівниками були талановиті полководці - Павло Бут (Павлюк), Дмитро Гуня, Карпо Скидан, Яцько Острянин (Остряниця). Селяни швидко вливалися в ряди повстанців, громили маєтки своїх панів. Козаки зазнали ряд поразок від польського війська, яке чисельно їх перевершувало.

14. Березневі статті.

Причини:- Належність московського царя до православного віросповідання;- Наявність в історичній пам'яті українського народу ідеї спільної політичної долі за часів Київської Русі;- Відсутність в суспільстві антимосковських настроїв;- Близькість мови і культури;- Військово-політична слабкість Московського царства в порівнянні з Туреччиною.Умови:- Право українських вибирати старших своєї групи і саме через них вносити податки до царської казни;- Розміри плати від царського уряду козацькій старшині;- Пожалування козацькій старшині млинів "для прогодовання";- Розміри витрат казни на козацьку артилерію;- Право Війська Запорізького мати дипломатичні зносини з іншими державами, крім Туреччини і Польщі;- Затвердження маєтків київського митрополита;- Напрямки російських військ під Смоленськ;- Напрямки російських військ на польський кордон;- Розміри плати козацькій старшині, про яку не йшлося у статті другій, та рядовим козакам;- Наказ донським козакам не порушувати миру з Кримським ханством, поки воно буде союзником Війська Запорізького- Забезпечення порохом і провіянтом козацький заставу у фортеці Кодан і у Запорізькій Січі.        Українсько-московський договір 1654 року був непростим подією в політиці Б.Хмельницького та історії України. Переяславська рада відіграла значну роль в утвердженні Української держави, а правовою сутністю Березневих статей став розрив із Річчю Посполитою і вступ України в міжнародні відносини як суб'єкт міжнародного права того часу.