42. Індустріалізація Запорізького краю в роки перших п’ятирічок: досягнення та прорахунки.

Запоріжжя стало одним із полігонів, де втілювалися стратегічні плани індустріалізації СРСР. У 1927 р. почалося будівництво ДніпроГЕСу. Дніпровська гідроелектростанція імені В. І. Леніна, ДніпроГЕС ( укр. Дніпровська ГЕС ) - Велика гідроелектростанція ( ГЕС) на півдні Україні, забезпечує електроенергією Донецько - Криворізький промисловий район. Станція знаходиться в місті Запоріжжя і є найстарішою серед каскаду електростанцій на річці Дніпро. На основі ДніпроГЕСу в м. Запоріжжі був створений металургійний, хімічний і машинобудівний промисловий комплекс.

У плані ГОЕЛРО 1920р. були докладно описані етапи підготовчих та будівельних робіт з будівництва Дніпровської гідроелектростанції і список необхідного обладнання для станції, ліній електропередач та терміни реалізації. Етапи створення Дніпровської гідроелектростанції: [8] Александровська станція на Дніпровських порогах (м. Олександрівськ):

-Попередні дослідження і підготовчі роботи - 1921-1922 рр..

-Споруда Олександрівської греблі - 1923-1926 рр..

-Споруда гідроелектричної станції і установка механізмів - 1925-1928 рр..

-Пристрій мережі високовольтної передачі і трансформаторних підстанцій по лініях Катеринослав, Нікополь, Кривий Ріг і вздовж електрифікованих лінії залізниці Олександрівськ-Просяна - 1927-1929 рр..

-Розвиток мережі безпосередньої передачі в район Олександрівська для порту і промисловості - 1929-1930 рр..

-Початок робіт по збільшенню потужності станції до 330тис. квт - 1929-1930 рр..

7 лютого 1927 Вінтер був призначений головним інженером, а незабаром начальником Дніпробуду. Завдяки вдалому вибору місця для платини затоплення підлягали лише 15,5 тис. га землі, в більшості своїй малопридатною для сільського господарства.

Заводы, построенные на базе ДнепроГЭСа в Запорожье [37] начало стройки конец стройки

Ремонтно-механический завод май 1930 сентябрь 1931

Коксо-бензольный комбинат июнь 1930 июль 1932

Днепросталь май 1930 осень 1932

Химкомбинат июнь 1930 июль 1932

Днепросплав осень 1930 июль 1932

Шлакоцементный завод осень 1931 сентябрь 1932

43. Етапи , методи, помилки мосової колективізації сільського господарства

Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150%. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.

Фактично, метою було перетворення всієї робочої сили села, а також міста, на робітників державних підприємств. Це дозволяло встановити повний економічний контроль влади над громадянами, поширити її політичне панування на економічно самостійне до цього селянство, тобто на практиці реалізувати ідею диктатури влади над усією країною, де селяни складали більш ніж 85% населення. Було відомо, що реалізація плану зустріне певний опір, особливо з боку селян, яких мали позбавити землі, проте партійне керівництво приймало його як належне, мовляв «не розбивши яєць, не підсмажиш яєшні».

Офіційно проголошення курсу Комуністичної партії на суцільну колективізацію відбулося на Пленумі ЦК ВКП(б) в листопаді 1929 року. Пленум окремо заслухав доповідь першого секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора «Про сільське господарство України й про роботу на селі». У доповіді зазначалося, що республіка має всі можливості, щоб здійснити перехід до колективізації раніше, ніж інші республіки. Колективізація в Україні мала завершитися восени 1931 року чи навесні 1932 року.

Початок колективізації розпочався з порушення тих самих принципів добровільного об'єднання на селі, про які так багато говорили більшовики. Рішення про вступ до колгоспу селяни мали приймати на зборах. Проте місцеві партапаратчики й радянські активісти відкрито погрожували тим, хто відмовлявся вступати до колективних господарств. Партійні комітети й державні установи стали «змагатися» між собою за планові показники нових членів колгоспів. Селян силоміць заганяли в колгоспи, використовуючи для цього всі засоби адміністративного тиску. При створенні колгоспів усуспільнювалися не тільки засоби виробництва, а й домашня худоба та птиця.

На політику Комуністичної партії селяни відповіли масовим невдоволенням. У багатьох районах набрало масового характеру винищення худоби, у результаті чого поголів'я худоби в Україні скоротилося вдвічі.

Протягом осені 1929 - весни 1930 pp.Україною прокотилася хвиля селянських виступів і повстань. У 1930 році в них взяло участь щонайменше 40 тис. селян. Були непоодинокі випадки участі в селянських повстаннях військовослужбовців Червоної армії.

Радянській владі довелося, як і в 1917-1920-х pp., використовувати проти селянських повстань регулярні війська, артилерію і навіть авіацію.

Опір селянства змусив Сталіна пригальмувати темпи колективізації.

Восени 1930 року в колгоспах залишилося менше 30% селян. Відступ Й. Сталіна тривав недовго, і вже восени 1930 року ЦК ВКП(б) надіслав республіканським партійним комітетам директивного листа «Про колективізацію», закликаючи їх щонайрішучішими методамий темпами завершити цей процес.

Україна мала завершити повторне об'єднання селян у колгоспи до кінця 1931 року.

Сталінська репресивна машина запрацювала на повну потужність. Радянська держава вдалася й до економічного тиску на селян. Тим, хто вступав до колгоспів, уряд надавав різноманітні пільги, звільняв від податків на домашню худобу, надавав сільськогосподарську техніку, якої вкрай не вистачало, а тим, хто залишався одноосібником, доводилося сплачувати високі податки, на них повсякчас спрямовувався адміністративнийтиск.

Другий етап колективізації відрізнявся певними маневрами сталінської влади. Щоб підтримати прибічників колективізації (здебільшого це була сільська біднота, для якої колективізація була шансом поліпшити своє становище за рахунок інших чи зробити кар'єру на радянській і партійній роботі), на селі утворювали машинно-тракторні станції (МТС). Вони не тільки здійснювали технічну допомогу колгоспам, а фактично взяли під політичний контроль процеси, які відбувалися на селі. Цей етап колективізації вжене зачіпав присадибну ділянку селян, худобу й птицю, які були чітко регламентовані. До кінця 1932 року в Україні були об'єднані близько 70% селянських господарств, що володіли 80% посівних площ.