
- •1.Перші кроки східнослов’янської державності
- •2.Внутрішня та зовнішня політика княгині Ольги
- •3.Київська Русьза часів Володимира Великого.Історичне значення хрещення Русі
- •4.Період розквіту Київської русі часів Ярослава Мудрого
- •5.Характеристика Романа Мстиславича та Данила Галицького
- •6.Причини феодальної роздробленості Київської Русі
- •7. Особливості литовського панування в Україні-Русі
- •8.Напрямки посилення польського тиску на уаїнські землі після Люблінської унії 1569 р.
- •10.Запорізька Січ-«козацька християнська республіка»
- •11. Міжнародна діяльність Дмитра Вишневецького..
- •12. Козацькі морські експедиції
- •13. Козацько-селянські повстання
- •14. Березневі статті.
- •15. Зовнішня політика Богдана Хмельницького
- •17. Характер та рушійні сили Укр. Революції
- •18. Діяльність Мазепи
- •19. Доба «Руїни»
- •21. Ліквідація української автономії, знищення Гетьманщини та Запорозької Січі.
- •22. Опозиційні рухи, які існували серед українського населення, що перебувало під владою Речі Посполитої, Австрійської та Російської імперії наприкінці XVII – у першій половині XIX ст.
- •23. Програмні вимоги та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства. Яке місце воно займає у національному русі українців?
- •24. Порівняльна хар-ка діяльності «москвофілів» та «народовців»
- •25. Громадівський рух: причини виникнення, етапи, основні напрямки діяльності.
- •26. Зміни в адміністративно-територіальному поділі українських земель у складі Австрійської та Російської імперій у другій половині XVIII - на початку XIX ст.
- •27. Політика австрійського та російського урядів щодо українських земель у XIX ст.
- •28. Особливості процесу виникнення українських політичних партій в Австро-Угорській та Російській імперіях.
- •29. Аналіз політичного спектру українських політичних партій Наддніпрянської України початку хх ст.
- •30. Українське питання у I та II Державних Думах Росії (1906-1907 рр.)
- •31. Утворення Центральної Ради. I, II, III універсал.
- •I Універсал
- •33. Досягнення, прорахунки та помилки Центральної Ради
- •34. Укр. Держава гетьмана Скоропадського.
- •35. Фактори, які визначили своєрідність політичного курсу Директорії.
- •36. Політика «воєнного комунізму»: причини, зміст, результати.
- •37. Причини, завдання, мета нової економічної політики та особливості її проведення в Україні.
- •38. Політика коренізації в Україні.
- •40.Суспільно-політичне життя України в 20-30ті роки хх ст. Політичні процеси проти української інтелігенції сталінського режиму.
- •41. Радянська індустріалізація в Україні: завдання, джерела, темпи, результати
- •42. Індустріалізація Запорізького краю в роки перших п’ятирічок: досягнення та прорахунки.
- •43. Етапи , методи, помилки мосової колективізації сільського господарства
- •44. Причини голодомору1932/33 рр. В Україні. Результати та наслідки масової колективізації села.
- •45. Договори між срср та Німеччиною напередодні та на початку 2 Світової війни
- •46. Причини катастрофічних поразок Червоної Армії на початку Великої Вітчизняної війни
- •47. Окупаційний режим в Україні в 1941-44 рр. Голокост, його наслідки в Україні.
- •48. Радянський партизанський рух на окупованій території України в 1941-44 рр. Роль і значення цього руху в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками
- •51. Соціально-економічні та політичні наслідки Другої світової війни для України
- •52. Україна у перше повоєнне десятиліття: голод 1946-1947 рр., основні напрямки та особливості відбудови народного господарства України
- •53. Суспільно-політичне життя в Україні у др. Пол. 40-х –на поч. 60-х рр. Хх ст.
- •54. Україна в хрущовський період 1953-1964рр. Спроби реформування економіки України
- •55. Характерні риси хрущовської "відлиги". Значення руху "шестидесятників"
- •56. Дисидентський рух в брежнєвський період 1964-1982рр.
- •57. Наростання економічної кризи в 70-80 –ті роки хх ст. Чорнобильська катастрофа та її наслідки
- •58. Урср в роки перебудови (1985-1991рр.). « Декларація про державний суверенітет України»(1990 р.)
- •59. Причини розпаду срср. Проголошення незалежності України. Всеукраїнський референдум 01.12.1991 р.
- •60. Основні напрямки економічного і політичного розвитку України в 1991-2011 р.
35. Фактори, які визначили своєрідність політичного курсу Директорії.
У ніч з 13 на 14 листопада на засіданні УНС для керівництва збройною боротьбою з гетьманом була утворена Директорія УНР, до складу якої ввійшли В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець, А. Макарен-ко , П. Андрієвський.
15 листопада у зверненні до населення України Директорія закликала до збройної боротьби з гетьманом, пообіцявши народові демократичні свободи, 8-годинний робочий день, передачу поміщицьких земель селянам. 17 листопада Директорія підписала угоду з представниками окупаційних військ про їхній нейтралітет у подіях.
Директорії вдалося завоювати масову підтримку селянства, яке стихійно піднімалося на антигетьманську боротьбу. 14 грудня Скоропадський зрікся влади. Гетьманський режим перестав існувати. Рада Міністрів передала владу Директорії. 18 грудня 1918 р. Директорія УНР урочисто вступила до Києва. Отаманом республіканських військ був С. Петлюра.
Політичний курс нового режиму не відзначався послідовністю. Зайнявши Київ, Директорія оприлюднила ряд відозв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Частину з них притягнули до судової відповідальності. Було оголошено про намір ліквідувати нетрудові господарства в селі, монастирське, церковне і казенне землеволодіння. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав та планував установити в Україні національний варіант радянської влади, тим самим вибивши з рук більшовиків один з їхніх найважливіших пропагандистських козирів. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Законодавча влада в УНР належала Трудовому конгресові, який обирало населення без участі «поміщиків і капіталістів». Причому до «поміщиків і капіталістів» зараховували навіть національну інтелігенцію: адвокатів, лікарів, професуру, вчителів тощо.
Через свій непродуманий радикалізм Директорія залишалася без підтримки більшості спеціалістів, промисловців, чиновників державного апарату, без кого нормальне існування держави неможливе, Здійснюючи революційну перебудову всіх структур гетьманської держави, діячі Директорії не мали чіткого уявлення, чим їх замінити. Стихійні селянські формування, революційний натиск яких протягом кількох тижнів змів гетьманський режим, виявилися неспроможними протистояти наступові регулярних радянських військ. Революційність стала швидко перероджуватись у руйнівну анархію. Численні місцеві отамани і підпорядковані їм озброєні групи, які ще вчора під антигеть-манськими гаслами підносили Директорію до вершин влади, через кілька тижнів цю владу, а разом з нею і незалежну Українську державу, почали безжально нищити. Зупинити руйнівний процес соціалістична Директорія могла лише шляхом жорстокого насильства, вдаючись до деспотичних методів «наведення порядку». Однак стати на цей шлях вона не наважилася.
Поряд з лівими соціалістами були у складі Директорії і Ради Міністрів діячі, що виступали проти радикалізму нового режиму й схилялися до встановлення в Україні парламентської демократії, поміркованості та обережності в соціально-економічних перетвореннях. Але вирішального впливу в уряді вони не мали. Внутрішні суперечності паралізували республіканський режим.