27. Політика австрійського та російського урядів щодо українських земель у XIX ст.

У Російській імперії царі користувалися необмеженою владою, чого не було у жодній країні Європи: ніде бюрократія не була такою деспотичною, поліція такою жорстокою, а народ таким безправним, як у Росії, Управління Росією здійснювалося без урахування відмінностей національного походження та історичних традицій багатьох інших народів імперії. Щодо України, то виходячи з того, що українці за мовою і культурою були близькоспоріднені з росіянами, царський уряд став розглядати її як невід'ємну частину Росії, що на деякий час "випадково" була відірвана від неї. Австрійська імперія за політичним устроєм являла собою багатонаціональну імперію: конгломерат двох великих народів - австрійців і угорців, і ряд менших етнічних груп. Тут жодна нація чи народність не мала абсолютної більшості, тому жодна національна культура не була такою визначальною, як російська культура в царській імперії. Проте най впливовішою нацією були австрійці, а німецька мова переважала в армії і серед чиновництва. Становище українців в національному питанні було дещо кращим ніж в Росії, однак на всіх територіях західні українці терпіли тяжкий гніт своїх сусідів: у Галичині - поляків, Буковині - румунів, Закарпатті - угорців. Австрійський уряд мало робив для захисту українців. У своєму управлінні монархіями імператори спиралися насамперед на армію та бюрократію. Армія боронила, а при нагоді й розширяла кордони імперії. Вона також забезпечувала внутрішній порядок. Бюрократія збирала податки (більша частина яких ішла на утримання її самої та армії), а також прагнула організувати суспільство у спосіб, що найкраще відповідав інтересам імперії. Імперські бюрократи, які правили у ХІХ ст., вважали, що чим більшою кількістю законів і правил вони обкладатимуть суспільство, тим ліпше буде в ньому жити. ї хоч місцева верхівка й далі зберігала своє значення, проте важливі рішення, що визначали життя українців, все частіше приймали імперські міністри у далеких столицях.

28. Особливості процесу виникнення українських політичних партій в Австро-Угорській та Російській імперіях.

Наприкінці XIX - початку XX ст. український суспільний рух вступає у новий етап - створення політичних партій, які у своїх програмах поряд із соціальними ставили й національні вимоги. З огляду на більш сприятливі політичні умови, перші українські партії виникли на терені Австро-Угорської імперії, в Галичині. У 90-х роках ХК ст. тут провідні позиції зайняли три партії - Націонал-демократична партія, Русько-українська радикальна партія і Українська соціал-демократична партія. У національному питанні партії стояли на спільній платформі - політична самостійність України, як "програма-максимум", а як "програма-мінімум" - вимога об'єднання всіх українських земель в один Коронний край з правами широкої автономії у складі Австро-Угорської монархії. Це були легальні, парламентські партії, які мали свої фракції у парламенті. У Наддніпрянщині першою українською політичною партією стала Революційна українська партія (РУП), створена в 1900 р. у Харкові на зборах студентських громад. У практичній діяльності руповці відстоювали соціальні інтереси селянства, яке вважали основою української нації. Пізніше з РУП вийшли Народна українська партія на чолі з М. Міхновським і соціал-демократична спілка. У 1904 р. утворилися партії ліберального напрямку - Демократична (УДП) на чолі з О. Лотоцьким і Є. Чикаленком та Радикальна (УРП), очолювана Б. Грінченком і С. Єфремовим. Пізніше вони об'єдналися в одну партію - УРДП. У 1905 р. одну з частин РУП було реорганізовано в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП), лідерами якої стали М. Порш, В. Винниченко, С. Петлюра та ін. Після поразки революції 1905-1907 рр., у період реакції деякі з перелічених партій утворили Товариство українських поступовців (ТУП), яке діяло напівлегально і стояло на поміркованих позиціях. На противагу західноукраїнським партіям, наддніпрянські партії не мали спільної політичної платформи. На позиції самостійності України стояла тільки НУП, а інші - висували гасло автономії України у складі Росії.