Причинно-наслідкові зв'язки

Для одержання вивідних знань потрібно встановити причинно-наслідкові зв'язки між об'єктами процесами, явищами, які вивчаються. Тобто мова йде про вироблення умінь визначити причини, що привели до певних змін, які відбулися з досліджуваним об'єктом.

У філософській літературі, присвяченій дослідженню причинно-наслідкових зв'язків, існує декілька точок зору, які трактують ці зв'язки по-різному. Існують також деякі розбіжності з питань первинності причини та наслідку. Одні автори (З.М.Оруджев, Ф.Кумпор, З.А.Свечніков) стверджують, що причина завжди породжує наслідок. Інші автори (Б.М.Кедров, П.В.Копнін) вважають, що причина та наслідки існують одночасно, проте причина лише розкриває наслідок.

Існують два відносно самостійних підходи до розуміння причини та наслідку.

У цьому плані заслуговує на увагу концепція двох рівнів причинності, висунута Н.О.Князевим, Є.Н.Князевою. Вони наполягають на розгляді причинно-наслідкового зв'язку на двох рівнях:

1. подієвому - конкретні матеріальні дії та їх наслідки (зміни), що відбуваються у просторі та часі;

2. немічному (законному) - закон цих дій та взаємодій.

Автори підкреслюють, що необхідно враховувати відмінності цих рівнів, їх відносну самостійність, незвідність одного з іншим і разом з тим їх нерозривний зв'язок. Тільки єдність, синтетичний розгляд одного й другого сприятимуть більш плідному дослідженню причинно-наслідкового зв'язку.

На власному рівні кожне явище чи подія і є на причин, які його породили, і причина - джерело нових яші та змін. На немічному рівні поява нового причинно-наслідкового зв'язку означає виникнення нового закону.

Ця концепція дозволяє встановлювати причинно-наслідковий зв'язок не тільки на рівні явищ, фактів, подій, на більш високому рівні - рівні висловлювань, понять. Це дає можливість розглядати процес отримання вивідних знань на обох рівнях, залежно від того, що виступає початковій знанням. Якщо початковим знанням виступають об'єкти, ці дії з їх властивостями, будовою та ін., то встановлення причинно-наслідкових зв'язків буде доцільним на подієвому рівні, якщо ж вихідним знанням виступатимуть якісь узапцщнення теоретичного характеру (висловлювання, поняття, судження), то встановлення між ними причинно-наслідкового зв'язку слід робити на немічному рівні.

Доведення

Установлення суб'єктом причинно-наслідковид зв'язків - ще не кінцева ланка у процесі отримання певних положень, установлення причинно-наслідкового зв'язку між ними викликає необхідність доказу (обґрунтування) їх правильності. Тут на перше місце виступає доведення як наступний необхідний елемент отримання вивідних знань.

Доведення - складний розумовий прийом, що базується на обґрунтуванні певного положення шляхом наведення суджень, істинність яких беззаперечна. Воно є складовою розумовою дією, в якій об'єднуються аналіз, синтез, абстрагування та інші.

Процесу доведення присвячено велику кількість досліджень. Щоб дійти обґрунтування, необхідно дотримуватись таких правил:

• Встановити тезу (що потрібно довести).

• Дати визначення поняття головної тези.

• Підібрати достатні переконливі аргументи.

• Визначити спосіб доведення.

• Зробити висновок.