30

1. Навчальний курс «Основи сценарної роботи соціального педагога» покликаний допомогти студентам у справі оволодіння теоретичними засадами драматургії та практичними навичками сценарної творчості. Головними завданнями курсу є: - теоретичне оволодіння закономірностями драматургії та специфікою драматургічного дійства;- практичне опанування образними засобами сценічної виразності для відображення реальної дійсності;- виховання жаги до творчого пошуку, до експериментальних методів сценічного відтворення суспільних явищ різними видами мистецтва. Студент має оволодіти теоретично, застосовуючи в практичних сценарних розробках:- основами драми;- основами суміжних мистецтв – театрального, образотворчого, музичного тощо;- мистецтвом сценічного синтезу;- засобами сценічного втілення жанрів;- мистецтвом створення і втілення режисерського задуму. Практичним результатом творчої роботи має стати захист сценарної розробки театралізованого дійства на соціальну тематику.

2. Соціальна педагогіка є складний, універсальний вид діяльності. Вона потребує від фахівця знань з різних галузей науки і вміння застосовувати їх на практиці. Сфери соціально-педагогічної діяльності соціального педагога дуже різноманітні. Зокрема соціальний педагог бере участь у створенні та діяльності молодіжних, підліткових, дитячих, сімейних центрів, клубів, об’єднань за інтересами тощо. Серед численних функцій, які виконує соціальний педагог, особливе значення посідають такі професійні вміння: організовувати творчі колективи та керувати їх діяльністю, планувати роботу з колективом, володіти культурою спілкування, розробляти сценарії свят, проводити різноманітні виховні заходи, гурткову роботу як у школах, так і в мікрорайонах. Саме у такій професійній діяльності соціальному педагогу стануть у пригоді ті знання та практичні навички, які він отримає при вивченні курсу «Основи сценарної роботи соціального педагога». Специфіка професійної діяльності соціального педагога з вихованцями в культурно-дозвіллєвій сфері виявляється в таких її особливостях: по-перше, вона має нерегламентований характер і, по-друге, засобами виховання є мистецтво та художня творчість. У роботі соціального педагога з творчим колективом вони є головними, домінуючими. Адже творчість – діяльність, яка породжує щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю й суспільно-історичною унікальністю. Отже, творчість притаманна тільки людині.

3. Соціально-педагогічні функції мистецтва: 1)Пізнавальна функція. Дає змогу людині дізнаватись щось нове,сприймати якісь ситуації з іншої точки зору,пізнавати психологію людей,їхньої поведінки,розуміти чому вони вчиняють так,а не інакше. 2)Сугестивна функція пов'язана з певною гіпнотичною дією, впливом на людську психіку. 3)Виховна функція. В мистецтві над завданням виховної функції є формування цілісної гармонійної особистості,використання різних механізмів впливу для досягнення цієї мети. 4)Компенсаційна функція. Ця функція дає змогу людині у процесі сприймання художнього твору пережити ті почуття, яких вона була позбавлена в реальному житті. 5)Комунікативна функція. Розвивається мовлення під час мистецтва,воно удосконалюється,збагачується. 6)Функція передбачення. У мистецтві функція передбачення виявляє себе як у прямій, так і в

опосередкованій формах.

4. Сценарій - короткий виклад подій, які здійснюються по ходу дії у виставі. Сценарій – це детальна літературна розробка змісту театралізованого дійства, у якій в логічній послідовності викладаються окремі елементи дії, розкривається тема, показані авторські переходи від однієї до іншої частини дії, проводиться орієнтовне спрямування публіцистичних виступів, вносяться використовувані художні твори чи уривки з них, оформлення і спеціальне обладнання. Сценарій масової театралізованої вистави відрізняється від інших видів мистецтва тим, що в ньому робота сценариста і режисера взаємопов’язана, тісно переплітається, і її неможливо розділити, тим більше , що на практиці більшість режисерів є водночас і сценаристами. Сценарій-це літературний твір, який служить основою для створення театралізованого дійства, визначає його художній зміст, образи, розгортання подій, жанр. Він є Сюжетною схемою, планом п'єси чи опери, балету і т.ін. У сценарії представлені писок дійових осіб п'єси із зазначенням порядку та часу їх виходу на сцену. Сцнарій - це свого роду детально розроблений план проведення якого-небудь заходу, здійснення яких-небудь дій.

5. Роботу над сценарієм масового театралізованого заходу будь-якого жанрового різновиду та тематичної спрямованості рекомендується вести у певній послідовності. Існують такі етапи роботи над сценарієм: 1)СКЛАДАННЯ СЦЕНАРНОГО ПЛАНУ. Для складання грамотного та всебічного сценарного плану пропонується до користування особлива схема, а це майже півтора десятка питань, які стоять у певній послідовності. Ці питання вимагають відповіді, які сценарист повинен дати самому собі, вони у письмовому варіанті складають сценарний план, тобто перший варіант сценарного задуму. 2)ЗБИРАННЯ СЦЕНАРНОГО МАТЕРІАЛУ. Для створення кожного сценарію масового театралізованого видовища автор збирає найрізноманітніший матеріал – документальний та художній, літературний та образотворчий, звуковий та музичний тощо. 3)СТВОРЕННЯ ТВОРЧОЇ ЗАЯВКИ НА СЦЕНАРІЙ. Сценарист, який одержав творче завдання на створення майбутнього сценарію масового театралізованого заходу, може ознайомити замовника зі своїм задумом за допомогою так званої творчої заявки на сценарій. Творча заявка на майбутній сценарій дає замовнику сценарію певне уявлення про ще нестворений сценарій та гарантує, що робота над сценарієм іде у потрібному напрямку або навпаки. 4)СТВОРЕННЯ ЧЕРНЕТКИ СЦЕНАРІЮ. Перші чернетки задуму майбутнього сценарію сценаристи переважно роблять на випадкових папірцях чи у блокнотах та зошитах у вигляді окремих шматків драматургічного тексту або у вигляді різноманітних позначок для пам’яті. 5) СТВОРЕННЯ ОСТАТОЧНОГО (ЧИСТОВОГО) ВАРІАНТУ СЦЕНАРІЮ. Заключним етапом роботи сценариста є створення остаточного варіанту сценарію.

6. Титульний аркуш сценарію, його умовна «обкладинка», його «обличчя» завжди оформляється за деякими загальними правилами, що сприяють процесу уніфікації оформлення сценарного твору під час проведення навчання. Умовно текст, що вміщується на титульному аркуші, поділений на три групи, що розміщуються горизонтально у три «поверхи»: Найвищий, верхній поверх складається з кількох рядків, в яких зафіксована організаційна приналежність автора до якоїсь певної сфери діяльності. Середній «поверх» розміщується приблизно посередині паперового аркуша. Перший та найголовніший порядок цього «поверху» – це буде назва сценарію. Вона повинна бути виділена місцем свого розташування, розміром літер або їх написанням, або кольором, або підкресленням, але виділена обов’язково. Назва сценарію не може бути замінена визначенням жанру. Наприклад, інколи замість назви сценарію помилково ставлять жанрове визначення. Наступний за назвою рядок – це визначення жанрового різновиду сценарію, наприклад:Сценарій літературно – музичної композиції. У нижньому «поверсі» титульного аркушу містяться відомості про характер роботи та відомості про автора, тобто вказується на якому факультеті, курсі, відділенні, спеціалізації навчається студент, як його прізвище, ім’я та по-батькові. Ця інформація розміщується у нижній третині паперового аркушу, справа. Нижче розміщуються відомості, що стосуються викладача – його науковий ступінь і посада, ініціали і прізвище. До «найнижчого поверху» тексту титульного аркуша відносяться рядки, в яких вказується назва міста та рік створення сценарію.

7. Сценарій – це детальна літературна розробка змісту театралізованого дійства, у якій в логічні послідовності викладаються окремі елементи дії, розкривається тема, показані авторські переходи від однієї до іншої частини дії, проводиться орієнтовне спрямування публіцистичних виступів, вносяться використовувані художні твори чи уривки з них, оформлення і спеціальне обладнання. Якщо інформації багато, то слід чекати зниження активності сприйняття глядачами усього видовища, їх стомлення та, як результат – їх байдужості до того, про що йдеться. Тому перевантаження сценарію – це наслідок або непрофесійності сценариста, або результат наївного бажання вмістити в один-єдиний сценарій все, що знає і вміє автор. Ненабагато краще, якщо зібраного матеріалу мало. Це викликає появлення в сценарії загальних місць, звертання до загальновідомої інформації, яка вже нікого не цікавить, використання багатослівного коментаря. Але багатослів’я аж ніяк не дорівнює кількості інформаційних одиниць, як не дорівнює якості або цікавості інформації. Відсутність якоїсь інформації або неможливість одержання потрібного матеріалу, що стосується певної конкретної події, або відсутність якихось потрібних фактів, дат, неучасть у заході за цим сценарієм потрібної людини не є ще приводом для того, щоб не розповідати про цей факт, подію, людину.

8. Афіша-це великий або малий аркуш паперу, інколи тканини, картону чи фанери, на якому написана інформація про те, що саме за захід відбувається, де і коли він буде проходити, за якою адресою. Уточнюючи основні питання, на які повинна відповідати афіша, можна запропонувати до відома зацікавлених осіб деяку додаткову інформацію про видовище. Афіша може мати і більш загальний характер, тобто в ній можуть бути перелічені лише найважливіші відомості про учасників сценічної дії. Афіша не повинна бути дуже складною, заплутаною, вона вдала тільки тоді, коли її можна прочитати та зрозуміти з першого погляду, коли вона добре запам’ятовується, а зовсім не тоді, коли її треба розшифровувати. Запрошення – це друга важлива частина анонсу масового театралізованого заходу. Майже завжди запрошення починається із звернення, з прізвища або імені та по-батькові можливого глядача, що виписується або вдруковується в вільне місце в друкарському тексті. Щодо змісту запрошення, то за інформаційним навантаженням воно майже не відрізняється від афіші, тут так саме діє інформаційна формула «Що? Де? Коли?». Велике значення у структурі запрошення, як і у афіші, має розташування окремих слів, фраз, шрифти, колір друку, фотографії, малюнки та елементи орнаменту. Запрошення майже завжди має розміри у чверть або третину стандартного формату А-4. Форма запрошення може бути якою завгодно: горизонтальною, вертикальною, квадратною, навіть трикутною – відомі випадки, коли ветеранам надсилають запрошення на свято 9 травня у формі трикутника, які оформлюються, наче лист воєнної доби.

9. Наше суспільство як ніколи потребує активних і творчих людей. Як же пробудити в дітях цікавість до світу і до самих себе? Розмірковуючи над цим питанням, можна прийти до висновку: допомогти може театр та музично-театралізовані дійства. Театр - один із найдемократичніших видів мистецтва для дітей, він дозволяє вирішити безліч актуальних проблем сучасної педагогіки і психології, пов'язані з:– художньою освітою та вихованням дітей;– формуванням естетичного смаку;– моральним вихованням;– розвитком комунікативних якостей особистості;– вихованням волі, розвитком пам'яті, уяви, ініціативності, фантазії, мови;– створенням позитивного емоційного настрою, зняттям напруження, вирішенням конфліктних ситуацій через гру. Головне, театр розкриває духовний і творчий потенціал дитини і надає реальну можливість адаптуватися їй в соціальній сфері. Зокрема театралізовані дійства формують мистецьку активність їх учасників, яка є складовою особистісної культури. Залежно від віку дітей змінюються методи і характер керівництва музично-театралізованою діяльністю. Так, у молодшому віці це цілеспрямований вплив на зміст ігор, але без підміни ініціативи і самостійності дітей, що створює умови для розвитку творчості, допомагає малюкам встановити позитивні взаємини. У роботі зі старшими дітьми ширше застосовуються методи опосередкованого педагогічного впливу: організація предметно-ігрового середовища, постановка проблемних ігрових завдань, допомога у плануванні діяльності, попередня мовленнєва робота.

10. У 5 столітті до н.е. Еллада, як тоді називалася Давня Греція, досягла вершини свого розвитку. Афіни забудовуються чудовими архітектурними ансамблями. Під південним муром Акрополя розкинувся театр бога Діоніса, що вміщував понад 17 тисяч глядачів. Трагедія як драматичний жанр виникла саме в Елладі. Основою трагедії були народні свята на честь наймолодшого і найпопулярнішого з олімпійських богів – Діоніса, покровителя виноградарства, а пізніше й театрального мистецтва. Обов’язковим елементом культу Діоніса було виконання хором гімнів на його честь – дифірамбів. Із 500 р до н.е. почали будувати театри просто неба. Класичний грецький театр складався із трьох частин: театрон, орхестра – майданчик у формі підкови, рідше круглий. Акторами в театрі були виключно чоловіки. У середині 480-років до н.е. в Афінах з’явився жанр драматичної комедії – так звана давня антична комедія. Дослідники визначають два джерела її виникнення. Першим була заключна, карнавальна частина свят того ж Діоніса, коли весела підпила юрба співала пісень. Другим джерелом могли стати гостро викривальні сатиричні пісні, у яких селяни висміювали городян, що часто їх кривдили. Комедія стала надійним засобом виховання громадян і викриттям вад усього Афінського суспільства. Гра комедійних акторів відрізнялася від гри акторів трагедії жвавістю рухів, біганиною, кумедними танцями. Особливістю давньої комедії був також не пов'язаний з міфами фантастичний фон, на якому відбувається дія. Римська рабовласницька держава пройшла майже ті самі етапи історичного розвитку, що й Еллада, але значно пізніше і в інших географічних та історичних умовах. Найвидатнішим представником римської комедії був Тіт Плавт.

11. В Україні з давніх-давен зберігалися театральні елементи в народних обрядах та іграх, синтетично поєднаних з піснею і танцем. У різдвяно-новорічній обрядовості, використовувалися всі найтиповіші види народно-драматичної творчості і насамперед — колядування, тобто поздоровлення і побажання, здебільшого колективні. Колядки мали магічно-міфологічну функцію: побажання всій сім’ї, господареві, господині, членам їхньої родини, усій сільській общині здоров’я, щастя, добробуту, багатства. У весняній обрядовості українців виділяється цикл хороводів та ігор, який представляє окремий тип народно-драматичної творчості. Так само, як веснянки і гаївки, драматичний елемент містили і русальні пісні, пов’язані з християнським святом Трійці і виконувані під час переходу весни у літо, а саме, впродовж русального тижня, що розпочинався у зелену, або клечальну, неділю і в якому четвер називали "русальним Великоднем". Драматичний елемент був присутній також у піснях купальського циклу, тобто в тих, що приурочувались до літнього свята Івана Купала, яке походило з доісторичної доби. Комплекс цих ігор переростав у величну містерію-виставу "Купало", яка відбувалася в ніч з 23 на 24 червня, тобто під язичницьке свято Івана Купала, яке з часом зрослося з християнським святом Іоанна Хрестителя. Українське весілля — це обрядове дійство, сповнене, щоправда, більшого за обсягом театрального елементу. Уже давно в етнографії усталилася думка, що весілля умовно поділялося на дії, характеризувалося поєднанням та взаємопроникненням трагічних і комічних елементів — смутку, жалю та сміху і жарту, об’єднувало велику кількість дійових осіб.

12. Важливе місце в культурному та політичному житті Радянського союзу займали масові свята, які охоплювали всі найбільш значущі події в житті людини, визначалися включення свята в «систему ідейно-політичної роботи партії». Дослідники класифікували свята за суспільною значущістю та масштабами: свята країни, регіону, колективу. Свята країни: революційні, суспільно-політичні. Вони носять державний характер, мають точну дату. Регіону (свята республік, дні міст, вулиць). Колективів (свята комсомольських організацій, свята в школі – маскаради). Три основні типи дійств в театралізованих святах дітей – колективні виходи і шествія, колективні виступи, рапорти, переклички, ігрові та церемоніальні дійства. Масові театралізовані свята в парках культури. Масові дійства на стадіонах. Велике значення для розвитку сучасних масових театралізованих заходів має діяльність за радянську добу так званих агітаційно-художніх бригад. Сьогодні цей заідеологізований тип видовища викликає у більшості вкрай негативне ставлення та часто-густо саркастичну посмішку. Всі принципи роботи агітбригад та їх вистави цілком пішли в минуле, зникли, як і деякі інші реалії ідеологічного мислення. Але досить довгий час все це існувало, аналізувалось, «підгодовувалось» так званими «каркасними» сценаріями та різноманітними вказівками та рекомендаціями. І тому, мабуть, багато чого з досвіду агітбригадівців в плані формальної побудови сценарних творів може бути використане сценаристами і сьогодні.

13. Не вдаючись до екскурсу у стародавнє минуле, коли виникали різноманітні свята та обряди – релігійні, трудові, календарні видовища, що мали свою, перевірену часом драматургію, звернімось до відомих джерел драматургічної першооснови сучасних масових театралізованих заходів. Так, наприклад, дехто з майстрів цієї справи вважає, що цей різновид драматургії з’явився як результат поширення театралізованої концертної діяльності останніх часів. Уважне дослідження цього питання доводить, що театралізація з’явилась не лише у професійній концертній діяльності, але і в аматорській, дорослій та дитячій, навіть у спорті. З цієй концертної театралізації та специфічних особливостей деяких виконавських колективів та окремих виконавців почали виникати різноманітні види та жанри сучасних театралізованих видовищ. Заради об’єктивності оцінки всіх процесів генезису та еволюції цього різновиду сценарної літератури слід додати, що велике значення для розвитку її мало існування досить тривалий час за радянську добу так званих агітаційно-художніх бригад. Сьогодні цей заідеологізований тип видовища викликає у більшості глядачів вкрай негативне ставлення та часто-густо саркастичну посмішку. Всі принципи роботи агітбригад та їх вистави цілком пішли в минуле, зникли, як і деякі інші реалії ідеологичного мислення. І тому, мабуть, багато чого з досвіду агітбригадівців в плані формальної побудови сценарних творів може бути використане сценаристами і сьогодні.

14. Драма -- літературний рід, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення. Теоретики літератури відзначають два жанрові типи драми: 1) «аристотелівська», або «закрита». Вона розкриває характери персонажів через їх вчинки. Для такої драми притаманна фабульна побудова з необхідними для цього атрибутами -- зав'язкою, розвитком дії, кульмінацією та розв'язкою. У ній зберігається хронологія подій і вчинків дійових осіб на відносно обмеженому просторі. 2) «неаристотелівська», або «відкрита» драма. Її основою є синтетичне художнє мислення, внаслідок чого до драматичного роду активно проникають епічні та ліричні елементи, створюючи враження міжродової дифузії. Драма є специфічним видом мистецтва, який одночасно належить як літературі, так і театру. Лише у колективній творчості письменника, режисера, художника, композитора й акторів вона може стати помітним явищем літературно-мистецького життя. Драма як театральний жанр -- це п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Герої -- переважно звичайні, рядові люди. В українській літературі драма як жанр з'являється на початку XIX ст. У цих творах виявилися, з одного боку, риси шкільної драми, вертепу, притаманні українській драматургії попередньої доби, з іншого -- враховано досвід західноєвропейської драми кінця XVIII ст. На рубежі XIX--XX ст. переважає соціально-психологічна драма. Потім, як відгук на суспільно-політичну ситуацію початку XX ст., виникає політична драма.

15. Конфліктність загалом є універсальним засобом людського буття. Драма – це боротьба, а конфлікт – її рушійна сила. Драматичний конфлікт знаменує собою вищий ступінь драматичних протиріч. Його виникненню передує виникнення драматичних колізій. Поряд з цим, драматург розвиває дію у певному середовищі – вибирає обставини, необхідні для виникнення драматичної боротьби, для розвитку дії. Для того, щоб людина пережила драму, потрібні обставини, які, як з кременю вогонь, викрешували б з її душі небезпечне полум’я драматичної дії. Виходячи з вищевказаного, можна визначити: конфлікт у драмі є зіткнення протилежних сил, боротьба за досягнення мети, подолання перешкод, а також протиріччя між невідомістю і бажанням розкрити її. Він виникає з двох причин: 1) прагнення персонажів до різної мети; 2) досягнення однієї мети різними шляхами. Завершення конфлікту в різних п’єсах здійснюється по-різному. Основними прийомами вирішення конфлікту є: 1. Конфлікт вичерпаний. Такий прийом найчастіше зустрічається в жанрі трагедії. 2. Конфлікт вирішений. У цьому разі конфліктуючі сторони домовилися між собою, поступилися. 3. Конфлікт знятий, причому силами чи персонажами ззовні. 4. Підміна об’єкта конфлікту. За характером конфлікт у драматургії має два типи: антагоністичний, тобто ворожий, непримиренний та неантагоністичний. За змістом конфлікт поділяється на три типи: світоглядний, моральний, соціально-побутовий. Конфлікт розвивається в дії. Дія – це усвідомлена цілеспрямована активність, зосереджена на досягненні певної мети, а виявляється вона у словах, вчинках, тобто в драматичній дії.

16. Тема драми – це коло життєвих питань, явищ, характерів, проблем, відібраних автором у житті і висвітлених у творі. Первісний зміст цього старогрецького слова – тема: те, що покладено в основу. У кожному літературному творі, окрім головної теми, інколи зустрічаються ще й другорядні теми, які доповнюють, підкреслюють головну. І все ж, тема – це лише матеріал, а матеріал сам по собі об’єктивний і мало що говорить про позицію автора. Тому без ідейної установки навряд чи можливе існування повноцінного цілісного художнього твору. Ідея драматичного твору – це основна думка, оцінка зображуваних подій, основний висновок. Цей термін також старогрецького походження і його первісний зміст – поняття, або ще – уявлення. Ідея драматичного твору – це філософська оцінка зображеної у творі дійсності, дійових осіб і подій, виражена у всій композиції та стилі твору, оцінка, яка виникає згідно з наміром автора чи поза його свідомим наміром. Ідея може бути декларована або ж прихована. Герой – у драматургії та театрі – головний персонаж. Автор утілює свій задум за допомогою героїв. Образи-характери героїв виступають у драматичному творі у взаємодії, в боротьбі, у потоці хвилюючих подій. Характери розвиваються у рішучих конфліктах, зіткненнях і випробуваннях.

17. Композиція драматичного твору – це послідовність і відповідність частин, об’єднаних в єдине естетичне ціле. Основні елементи композиції – експозиція, зав’язка, наростання дії, кульмінація, розв’язка. Експозиція — частина твору, де змальовуються суспільне середовище і життєві обставини в яких формувалися риси характеру дійових осіб, історичні умови, що впливають на розвиток подій і таке інше. Розрізняють 2 види експозиції: 1) пряму 2) зворотну. Пряма розташована на початку твору; зворотна на прикінці. Автор навмисно її ставить наприкінці. Зав'язка — це ситуація, яка є початком дії. Вона або виявляє протиріччя, що вже були, або сама створює конфлікт. Зав'язка є одним з ключових елементів сюжету. Наростання дії - це підвищення зацікавленості глядачів, підготовка до кульмінації. Кульміна́ція — найвище напруження, піднесення у розвитку чого-небудь. Розв'язка — епізод, яким завершується розвиток сюжету в творі; завершальний елемент розповіді, який вирішує конфлікт художнього твору; протилежне за значенням до зав'язки.

18. Жанр – тематична і технічно усталена форма художньої творчості, яка виникла в тому чи іншому виді мистецтва і визначається специфікою об’єкта і способом відображення дійсності. У контексті театральної драматургії – жанр – спосіб відображення дійсності під тим чи іншим кутом зору, втілений в тому чи іншому образі. Трагедія - це драматичний твір, що зображує конфлікт великого соціального значення, причому герой трагедії або здійснює тяжку, викликану його соціальним становищем помилку, або, прагнучи до високої мети, помиляється і неминуче гине. Протилежність трагедії – комедія. Комедією є драматичне зображення конфлікту, викликаного будь-яким шкідливим для суспільства прагненням, яке породжує у глядачів сміх, іронію, сарказм, почуття задоволення, співчуття, радості. Умовна класифікація комедійних видів-жанрів: комедія-сатира, комедія побутова, комедія характерів, комедія становища. Сатира – найважливіший жанр комедії. В усі часи комедія висміювала характерні вади епохи. Комедія є пародією трагедії. Трагікомедія – жанрова різновидність, зміст якої полягає в поєднанні смішного і трагічного. Драма – один з основних жанрів театрального мистецтва. Види драми: психологічна, історична, соціальна, філософська, побутова, народна, романтична, лірична, епічна, героїчна, мелодрама тощо. Мелодрама – драма раптових гострих сценічних положень, позбавлена побутової і психологічної деталізації. Характерні особливості мелодрами – цікава інтрига, тріумф високих почуттів над негідними пристрастями і підсолоджений фінал.

19. Спираючись на нормативну теорію драми, драматургія кожного з видовищних видів мистецтв може використовувати її основні закони, але, безперечно, при цьому необхідно враховувати специфіку того чи іншого мистецтва, чи це кіно, естрада чи цирк, театралізовані вистави, шоу-програми, свята. Є такі види мистецтва: література, танець, музика, театр, архітектура, скульптура, графіка.

20. У сценарній справі існують чіткі закономірності поділення сценарної структури на окремі частини, або епізоди. Кожний епізод має бути закінченим фрагментом сценарію, тобто такою його частиною, яка має самостійні початок, середину та кінець. Подія є вчинком, дією, яка цілком залежить від низки попередніх подій, вона тягне за собою події наступні. Кожна вагома подія повинна впливати певним чином на всю структуру сюжету та розвиток теми. Кожен сценарист повинен знати, яка мінімальна та максимальна кількість можливих епізодів рекомендується до сценаріїв масових театралізованих видовищ. Менш ніж три епізоди в сценарії бути не може. Максимальною можна вважати ту кількість епізодів, яка потрібна авторові, але фахівці наголошують на десяти головних епізодах. Побудова кожного окремого епізоду сценарію цілком залежить від особливостей творчого задуму сценариста, але, якщо окремі епізоди виявляють збіг у деяких параметрах, для їх структури рекомендується одинакові розмір та деяка загальна схожість. Перший та останній епізоди, які обрамляють сценарій, повинні відрізнятись від інших за обсягом та формою викладення матеріалу. Після того, як сценарист визначить основні епізоди, встановить їх кількість та послідовність, йому конче потрібно визначити тематичну спрямованість кожного окремого епізоду сценарію, сформулювати зміст кожної події, на яких побудовані епізоди. У цьому випадку окремий епізод сценарію виконує роль самостійного мікросценарію.

21. Процес поєднання окремих частин цілого в єдину структуру носить назву монтажу. Найвідоміші кінорежисери розробляли мистецтво монтажу, хоча називали це явище по-різному. Дехто з фахівців вважає, що процес творчого монтажу ближче до понять синтезу або колажу, в якому різноманітний за фактурою матеріал об’єднується та перетворюється у самостійний драматургічний твір. У сфері видовищних мистецтв монтажний принцип побудови нового твору полягає у використанні різних варіантів з’єднань окремих частин цілого у необхідній послідовності. Дійсно, драматург використовує під час монтажу лише той матеріал, який вже є, вже існує, а сенс монтажу полягає у пошуку нових, нетрадиційних сполучень фактів та фрагментів матеріалу. У процесі монтажу окремих епізодів сценарію драматург немов би збирає з окремих вузлів принципово нову структуру, співставляючи два, здавалось би, віддалених одне від одного явища, митець приводить нас до народження третього поняття. Монтаж – це процес, у якому від складання у логічній послідовності декількох різних елементів утворюється щось нове. Фундатор та винахідник кіноматографічного монтажу С.М.Ейзенштейн.

22. Існують різноманітні засоби з’єднань окремих елементів сценаріїв масових театралізованих заходів. Найпоширеніші з них є такі: 1. Монтаж по висхідній – це такий варіант монтажних з’єднань, коли окремі фрагменти сценарної структури розташовуються за принципом послідовного зростання їх емоційної насиченості. 2. Монтаж за контрастним співставленням – це такий варіант монтажних з’єднань, коли окремі фрагменти та частини сценарної структури розташовуються в послідовності алогічній, контрастній, тобто кожний наступний фрагмент ніяк не зв’язаний з попереднім, що надає сценарію певної строкатості. 3 Монтаж послідовно-хронологічний. Це такий варіант монтажних з’єднань, коли окремі фрагменти сценарної структури розташовуються у хронологічній послідовності всіх подій, що відбуваються насправді. 4. Монтаж паралельний – це такий варіант монтажних з’єднань, коли окремі фрагменти сценарної структури розташовуються в послідовності, якої вимагає використання водночас кількох сюжетних ліній або тем, тобто відбувається одночасна розповідь про кількох персонажів або подій. 5. Монтаж з деформацією часу - форма, що базується на зміні послідовності подій у часі. 6. Монтаж-рефрен - періодичне повторення засобу чи прийому, який виявляє смислову і формальну організацію матеріалу.

23. Монтаж – це творчий прийом з’єднання, завдяки якому митець в своєму творі зближає досить віддалені і не дотичні у звичайному житті предмети і людські долі, поєднує вкрай ізольовані події в єдине ціле, вибудовує нові зв’язки між предметами, створюючи таким чином художній образ. Найбільш важливими функціями монтажу є: 1) образотворча; 2) здатність ігнорувати тривалі описи; 3) здатність ігнорувати тривалі проміжки часу; 4) образно-смислова. Формами монтажу, що використовуються у драматургії театралізованих масових дійств є: а) послідовний монтаж – найпростіша форма, зручна для нормального сприйняття дійства глядачем. б) паралельний монтаж – це чергування фрагментів різних подій, що переплітаються одна з одною, по черзі переривають одна одну до повного смислового завершення, або ж одночасна дія в різних місцях. в) монтаж з деформацією часу – форма, що базується на зміні послідовності подій у часі. г)монтаж – рефрен – періодичне повторення засобу чи прийому, який виявляє необхідну смислову і формальну організацію матеріалу. д) асоціативно – образний монтаж – складна форма монтажу, за якої зв'язок між сценами чи блоками носить досить умовний характер. Асоціативно – образна форма монтажу сама по собі настільки складна і багатогранна, що він ділиться на кілька різновидів, котрі виступають як окремі прийоми: 1. Асоціація – співставлення двох подій, що набувають при монтажі логічну залежність, інший зміст. 2. Поетичний монтаж – досягається поєднанням різних засобів художньої виразності. 3. Монтаж - контраст – протиставлення предметів чи подій, що несуть смислове навантаження.

Найчастіше в сценаріях зустрічаються все-таки змішані форми монтажу – чергування різних засобів і прийомів, які з точки зору сценариста – режисера є найбільш придатними для того чи іншого сценарію.

24. Задум сценарію – це образне бачення ідеї, це концепція, уявлення. Процес формування задуму сценариста умовно можна розділити на три етапи. Отже, І етап – пошуки «емоційного камертону». Кожен задум сценарію починається із визначення теми. Наступна цеглинка у структурі задуму – це вид театралізованого дійства. Далі – місце проведення і майбутні учасники та глядачі. ІІ етап – конкретизація основних елементів задуму. Початок цього етапу пов'язаний з чітким визначенням теми: про що має бути сценарій. Розгортання теми породжує певну структуру. З’являються смислові вузлики – основа майбутній епізодів. Наступний хід сценариста – пошук художніх аргументів для переконання глядачів у своїй правоті. Один із таких аргументів – емоційне налаштування. Уточнення жанру веде за собою уточнення емоційного ставлення автора до зображуваних ним подій. У рамках одного свята можуть бути присутні не тільки фрагменти усіх видів мистецтв від музики до живопису, від хореографії до архітектури, а й документ у різноманітних видах: від виступу реального героя до кадрів кінохроніки. Таке співіснування художнього, реального і документального – головна ознака драматургії святкового дійства. Різновидовий, різножанровий, різний за стилем матеріал потребує певного способу об’єднання, тому одним із найважливіших елементів задуму є сценарний хід.

25. Сценарний хід – це художній образ твору, втілення його головної думки, матеріалізована ідея сценарію і, водночас, специфічний конструктивний засіб, за допомогою якого збирається, оброблюється, монтується в єдине ціле увесь драматургічний матеріал. Функції сценарного ходу у драматургічній структурі: Функція образостворююча. Її зміст полягає в тому, що сценарний хід в умовно-узагальнюючий формі втілює найголовнішу думку сценарію, його образ. Функція формостворююча. Її зміст полягає в тому, що сценарний хід використовується як засіб, за допомогою якого створюється форма драматургічного твору, що надає йому певного зовнішнього вигляду. Функція конструктивна. Її зміст полягає в тому, що сценарний хід зв’язує всі окремі фрагменти, всі частини та епізоди сценарію у якійсь логічній послідовності, виконуючи роль своєрідного драматургічного каркасу. Функція прокладно-з’єднувальна. Її зміст полягає в тому, що сценарний хід, який не повинен весь час знаходитись в сфері глядацької уваги, завжди «миготить», тобто з’являється та зникає, уявляючи з себе не безперервну лінію розвитку сценарної структури, а скоріше умовний «пунктир». Функція сигнальна. Її зміст полягає в тому, що кожен нове «включення» сценарного ходу є умовним сигналом, який сповіщає про кінець одного епізоду та початок наступного. Другий етап розробки задуму закінчується складанням сценарного плану. Під час створення сценарного плану суттєву допомогу сценаристові може надати так звана схема сценарного плану, яку інколи називають сценарною розробкою. До схеми сценарного плану входять чотирнадцять питань:

1.Тема сценарію.2.Ідея сценарію.3. Основні епізоди сценарію.4. Теми основних епізодів сценарію.5.Композиція сценарію.6.Дійові особи сценарію.7.Конфлікт сценарію8.Художній образ сценарію.9.Жанр сценарію.10.Єдина дія сценарію.11.Засоби театралізації сценарію.12.Прив’язка сценарію.13.Графік монтажу сценарного матеріалу.14.Назва сценарію. Сценарний план допомагає цілеспрямовано працювати над сценарієм, він виключає навіть незначний відхід від теми і дає загальне уявлення про структуру усього дійства.

26. Можливості колективного сприймання, своєї черги, вимагають найбільш раціонального використання засобів ідейно-емоційного впливу, до яких у сценарії масової вистави належить живе слово, музика, кіно тощо. Живе слово. У театралізованих дійствах слово залишається важливим засобом впливу. Воно створює атмосферу спілкування між сценічним майданчиком і аудиторією, слово виступаючого несе конкретний матеріал. Через виступи учасників часто проходить лінія розвитку дії. Дуже велика і роль музики в сценарії масового дійства. Визначають такі основні її функції у сценарії театралізованого дійства: сюжетну, емоційну, ілюстративну, допоміжну. Сюжетна музика грає особливу роль і може бути стрижнем сюжету масового дійства. Емоційна функція музики є однією з головних у масових заходах. Ілюстративна функція музики у святі виражається у використанні різноманітних музичних творів і фрагментів, які підкреслюють тему. Допоміжна функція музики також необхідна в організації масового дійства. У комплексі засобів ідейно-емоційного впливу значна роль належить також декоративно-художньому оформленню. Перед художньо-декоративним оформленням ставиться двоєдине завдання: висловити ідейно-тематичну основу дійства, сучасне світорозуміння та створити незвичайний, по-справжньому яскравий колорит. Чимала роль у створенні художньо-декоративного оформлення належить електричній ілюмінації. Світло і звук значно розширюють можливості образного рішення дійства. Чітке та логічне поєднання у сценарії засобів ідейно-емоційного впливу створює не лише можливість цілісного дійства, а й задовольняє потребу присутніх в одержанні того чи іншого виду значущої інформації, а також уможливлює задоволення естетичних потреб завдяки театралізації.

27. Для кожної людини свято пов’язане з особливим святковим настроєм, який і спонукає її до участі в тому чи іншому театралізованому святково-обрядовому дійстві. Поняття «свято» і «святковість» нерозривні і являють собою діалектичну єдність. Адже неможливо поставити перед людиною мету – пізнати те чи інше почуття. Такого прямого шляху до почуттів немає, він іде опосередковано через хвилювання, через створення такої психологічної ситуації, яка сприяє ставленню людини до явища, події. Саме в такій психологічні ситуації у людини проявляються ситуативні емоційні потреби, які в даний момент захоплюють, хвилюють, приваблюють до себе увагу, спонукають до участі в дійстві. Спостереження, аналіз і систематизація мотивів участі у тому чи іншому театралізованому дійстві дозоляють виділити основні потреби. Перш за все це прагнення до загального відчуття, до однієї мети. Потреба в широкому соціальному спілкуванні – друга важлива риса святковості як особливого стану людини. На кінець, святковість характеризується особливим суспільним настроєм урочистості, радості, оптимізму, який викликається колективними емоціями, які виникають у святковому спілкуванні. Взагалі на феномен святкового спілкування слід звернути особливу увагу.

28. Основними засобами активізації масової аудиторії в процесі педагогічно запрограмованого театралізованого дійства є: - вербальна активізація, яка дає учасникам можливість самовираження через слово, виявити своє ставлення до того, що відбувається, дати свою оцінку. - пряме звернення до аудиторії, тобто всі слова і дії виконавців безпосередньо спрямовані до присутніх, а не один до одного; - удавана активізація, яку інакше називають – «виконавці серед глядачів», закликана прилучити до дії присутніх за допомогою виконавців. - фізична активізація, здійснюється в тому разі, коли постановник спонукає аудиторію до ряду нескладних фізичних дій: передати будь-який предмет, листівки з текстами, відійти на декілька кроків, перейти на інше місце тощо; - гра – є засобом святкового спілкування. - художня активізація, стимулює емоційну сферу учасників і викликає їх художню самодіяльність. Видовищність є саме тим ключиком, який відкриває шлях до серця кожного, перетворюючи глядачів у співучасників дійства. На практиці зустрічається увесь комплекс прийомів та засобів активізації , однак найбільш типовим для театралізації є художня активізація.

29. Під час роботи над літературним сценарієм майбутнього масового заходу, в процесі його текстової фіксації звичайно відбувається театралізація сценарного матеріалу. Що таке театралізація? Думки з цього приводу навіть у спеціальній літературі існують різні і несхожі. Адже переважна більшість фахівців схиляється до тієї точки зору, яку в найбільш місткій та точній формі висловив свого часу Д.М.Генкін, зауваживши, що, мовляв, театралізація літературного тексту є «його організація за законами театру». Отже, театралізація – пристосування літературного матеріалу до вимог театрального мистецтва, переведення його у дійове видовище, використання у показі різних технічних засобів та елементів оформлення. Звичайно розрізняють дві сторони театралізації – сценарну і режисерську. Сценарна театралізація - це творчий спосіб перетворення життєвого, документального матеріалу у художній сценарій. Режисерська театралізація – це творчий спосіб приведення сценарію до художньої образної форми вистави через систему певних засобів. Особливість драматургії масового дійства специфічна, як було помічено, драматургічна і режисерська робота часто-густо нероздільна, тому здебільшого вживається термін сценарно-режисерська театралізація.

30. Практика дозволяє виділити 3 види сценарно-режисерської театралізації.

- Театралізація компільованого (комбінованого) виду – це тематичний відбір і використання сценаристом готових художніх образів з різних видів мистецтв і поєднання їх між собою сценарно-режисерським ходом. - Театралізація оригінального виду – створення сценаристом нових художніх образів згідно зі сценарно-режисерським задумом. Цей вид театралізації широко використовується при створенні сценаріїв документального жанру, в основі яких лежить інсценізація документа, органічне поєднання документального і художнього. - Театралізація змішаного виду – це використання сценаристом першого і другого видів театралізації. У цьому виді одна частина театралізованої дії являє собою компіляцію готових текстів і номерів, друга – оригінальне створення нових текстів і номерів. Прикладом може бути ритуал посвяти у студенти. Підсумовуючи вищесказане, можна підкреслити, що в театралізації, як в особливому виді мистецтва на перший план виступає найважливіший компонент дійства – глядач, колективний герой. Він прагне такого масового дійства, яке б змусило його здивуватися, прислухатися і вловити думку, відновити в пам’яті факти і події власного життя, бути учасником дійства, включатися до нього.

31. Особливості ускладнення в сценарній справі виникають під час театралізації документального матеріалу. Справа в тому, що театралізація такого матеріалу повинна бути мінімальною, бо природні якості документу завжди впливають на глядачів більше, залишають яскравіше враження, ніж всі хитромудрі вигадки театралізації. Крім того, співставлення справжнього людського переживання, не прикрашеного ніякою спробою бутафорізації або показом вигаданого життя та персонажів, може створювати в глядачів, попри чекання авторів, відчуття незручності, безтактовності, відсутності смаку. Так, наприклад, трапляється, коли до хвилюючої розповіді про справжнє життєве випробування додається занадто багато театралізації. Особливу увагу слід звернути на використання кіноуривків та діапроекцій, на їх місце у театралізації. Під час використання документальних кінокадрів справа ускладнюється через те, що вплив цього візуального матеріалу на глядачів дуже великий, інколи з емоційним перевантаженням. І якщо цей матеріал чималий, то режисер-постановник масової театралізованої вистави дуже ризикує: він може потім просто не зібрати глядацьку увагу. Театралізований захід, таким чином, не виконає запланованого завдання. Саме через те всі кінофрагменти слід використовувати вкрай обережно, маючи на увазі, що з фактом навіть талановита вигадка не може змагатись, бо він сильніший. Ще обережніше слід використовувати під час театралізації сценарної структури фрагменти художніх кінофільмів. Треба, мабуть, демонструвати дуже маленькі їх фрагменти, навіть окремі сцени або кадри, бо інакше роздуми глядачів з приводу того, з якого фільму взятий той чи інший уривок, хто з акторів там грає та яка доля спіткає героїв, можуть відвернути глядачів від сприйняття масового театралізованого видовища.

32. Слово жанр походить від французького слова, яке означає рід, вид, різновид. А звуться жанром характерні ознаки певної групи творів, що є однаковими щодо змісту та форми усіх творів цієї групи, їх тематичної спрямованості, стилю, а також відношення автора до подій, які у цих творах зображуються, до їх змісту. І ще жанром, або жанровим різновидом, інколи називають сукупність характерних рис, що притаманні певній групі творів, та ті чи інші специфічні засоби художнього відтворення дійсності. Найбільш відповідним видається для драматургії свята, вечора, концерту, художньо-публіцистичної вистави принцип утворення жанру на основі поєднання протилежностей: документального і художнього, абстрактного і конкретного, реального і умовного. Аналізуючи найголовніші жанри сценаріїв масових театралізованих видовищ, треба неодмінно врахувати деяку умовність будь-якої класифікації, її експериментальний характер.

33. Театралізований тематичний вечір відрізняється від інших вечорів не просто наявністю значущої теми, але особливим способом її розкриття, який вимагає обов’язкової сценарної основи, тобто драматургії і використання комплексу виразних засобів. Театралізовані тематичні вечори зазвичай співпадають з ювілеями врученнями нагород, вшануванням відомих людей. Особливість театралізованого тематичного вечора ставить питання про його різновиди. До найбільш поширених і усталених на практиці вечорів відносяться: вечір-розповідь, вечір-портрет, вечір-репортаж, вечір-ритуал. Вечір-портрет, вечір, у якому йдеться про театралізовану біографію певної конкретної людини або якогось людського гурту, який об’єднує щось спільне. Сценарії вечору-портрету являють собою яскравий зразок документальної драматургії. Вечори-розповіді – охоплюють досить широкий перелік фактів, подій, характерів, місць дії і т. ін.; проводяться у розповідній формі, через виступи ведучих та запрошених осіб, у органічному поєднанні з літературно-художнім матеріалом. Популярною є і така форма, як вечори-ритуали, які завжди присвячені якійсь важливій події, спогадам про минуле або змінам в житті великого гурту людей. Вечір-репортаж є близьким до вечора-розповіді, тому що теж превалює розповідна манера, теж, як правило, основну лінію здійснюють ведучі, має підвищену документальну основу і використовує найрізноманітніший фактологічний матеріал. Відмінність їх полягає у тому, що вечір-репортаж - це короткі, стислі виступи різного змісту, що висвітлюють єдину тему, але не послідовно, а паралельно. При цьому саме слово репортаж говорить про те, що йдеться про поточні, а не давно минулі події. Отже, театралізований тематичний вечір – це документально-художнє дійство, присвячене реальним героям і реальним подіям, побудоване за допомогою монтажу.

34. До організації проведення різних за жанрами театралізованих дійств відносять театралізовані вечори, концерти, художньо-публіцистичні вистави, театралізоване дійство-виставу. Театралізований тематичний вечір – це документально-художнє дійство, присвячене реальним героям і реальним подіям, побудоване за допомогою монтажу. Сценарій театралізованого тематичного вечора складається із виступів реальних героїв, текстів ведучого, концертних номерів, елементів театралізації, опису церемоніальних дій. Концерт - особлива форма видовища, специфіка якого полягає у прилюдному виконанні різноманітних творів. Театралізований концерт – один із жанрів театралізованого дійства. Публіцистична вистава - цей жанр народився як можливість вести агітаційну роботу за допомогою сценічних прийомів. Театралізоване дійство-вистава – дійство, аналогічне театральному видовищу, воно має єдиний сюжет, видуманих персонажів і діалогічну форму. Однак нерідко ці ознаки руйнуються.

35. Усі закономірності побудови масового свята відповідають основним вимогам до сценарію театралізованого масового дійства, але при цьому необхідно відзначити, що це – найскладніший вид драматургії. Кожне свято композиційно складається з трьох частин: - театралізований мітинг, процесія, маніфестація, демонстрація; - театралізована вистава чи театралізований концерт; - народне гуляння, бал, карнавал, дискотека. Учасник театралізованого свята, яке проводиться в парку чи на міському майдані, рідко тривалий час перебуває на одному місці. Тому компонуючи свято, яке проводиться в парку чи на міському майдані, сценарист, передусім, повинен подбати про те, щоб знайти можливість об’єднати усю масу глядачів, допомогти їм зосередитись і водночас сприйняти основну тему свята. Це означає, що сценарій театралізованого свята потрібно будувати так, щоб певні засоби впливу поширювалися на всіх присутніх. До таких засобів належать: оформлення території, естрад, будівель; пересувні театралізовані процесії чи групи. Усією масою глядачів сприймаються також: піротехнічна вистава, вистава на воді, заключний феєрверк, театралізована хода. Композиція масового театралізованого свята в загальних рисах нагадує структуру драми, але найважливіші її елементи тут більш узагальнені і творчий монтаж ускладнений величезною різницею природи, характеру і форми матеріалу. Сценаристи масових театралізованих видовищ повинні мати чітке уявлення про характерні риси кожного з вказаних вище різновидів сценарних жанрів, інакше обов’язково виникне жанрова плутанина, зникнуть ясні межі проміж жанрами.

36. Основними найбільш розповсюдженими у режисерській практиці є такі номери: Слово. Розмовні жанри – виконання віршів, виконання прози, монолог, скетч, пародія, інтермедія, дикторський текст. Музично-розмовні жанри – куплети, музичний фельєтон, монолог, скетч, літературно-музична композиція. Музика. Музика інструментальна – соліст-інструменталіст, оркестр симфонічний, оркестр духовий, оркестр народних інструментів, інструментальний ансамбль, джаз. Музика вокальна – виконання класичних творів, сольна естрадна пісня, виступ вокально-інструментальних ансамблів. Музика в номерах: оригінального жанру, танцювальних тощо. Хореографія. Класика – танець сольний, танець дуетний, група артистів балету. Народний танець – сольний танець, група солістів, масовий танець. Естрадний танець - сольний, танцювальний дует, ансамбль естрадного танцю. Оригінальний жанр – пантоміма, акробатичний номер, повітряний політ, жонглери, акробати, клоунада, ілюзійний атракціон. Спорт – сольні номери художньої гімнастики, групові номери художньої гімнастики, акробатика, танець на льоду.

37. Обов’язковим для кожного концерту чи видовища є конферанс. Він може бути стриманим, навіть суворим – лише оголошення номера, може бути тематичним, може представляти репризи, монологи, фейлетони, інтермедії. Однак конферансьє повинен пам’ятати, що основним його завданням є об’єднання окремих розрізнених номерів у єдине ціле. Деякі складові частини конферансу, що можуть існувати й окремо як самостійні концертні номери. Це насамперед – монолог, фейлетон, інтермедія. Естрадний монолог – може бути ліричним, гостро характерним, публіцистичним. Естрадний фейлетон успадкував від газетного фейлетону окремі його риси: публіцистичність, гостру сатиричну спрямованість. Естрадна інтермедія або мініатюра – найчастіше інтермедією називають коротку сцену жартівливого змісту, що виконується одним або кількома акторами, це своєрідний мікроспектакль, де дія, як і в будь-якому спектаклі відбувається на очах глядачів. Скетч – маленька п’єса, яка виконується двома-трьома акторами, відрізняється від інтермедії тим, що у ній декілька сюжетних поворотів, а не один, як в інтермедії. Інші жанри номерів: Частівки – музично-розмовний жанр. Особливість частівки – злободенність, гранична стислість, виразність форми, змістовність. Пародією називають гумористичну або сатиричну імітацію певного твору мистецтва з дотриманням лише зовнішніх ознак оригіналу. Пантоміма – вистава, в якій передача інформації відбувається без слів, за допомогою рухів та міміки. Отже, основою видовища є номер – невеликий, завершений за змістом і думкою твір. Кожен номер має чітко визначені межі, має стрімкий розвиток, слово, звернене до глядача у номері, повинно бути живим, гострим, знаходити відгук в його душі.

38. Сьогодні існує багато різновидів театралізованих видовищ: театралізований концерт, театралізований тематичний вечір, концерт-мітинг, театралізований хід, театралізовані святкові дійства на вулицях і площах, масові театралізовані гуляння в парках, спортивні театралізовані свята, дитячі театралізовані свята, фестивалі мистецтв, свята пісні чи танцю та інші. Усі вони нездійсненні без режисера – фахівця, який створює дійство, втілює в життя ідею, підпорядковує всі зусилля учасників для реалізації єдиного рішення дійства. Основним структурним матеріалом, цеглинками концертної споруди, будь-якої форми і виду театралізованого видовища - є концертний номер. Це означає, що режисер масових видовищ повинен уміти: - працювати над номером сам і творчо допомагати іншим, причетним до постановки концертного номера фахівцям; - режисер театралізованого видовища повинен досконало володіти мистецтвом монтажу. Чим виразнішою є монтажно-композиційна майстерність режисера, тим ціліснішим у творчому відношенні є все видовище.

39. Постановка масового театралізованого дійства вимагає ретельної підготовки, спільних зусиль усіх членів режисерсько-постановочної групи. Як правило до неї входять: режисер його асистент і помічник, художник, композитор чи завідуючий музичною частиною, диригент, балетмейстер, художник зі світла, звукорежисер, режисер спортивних номерів, і т.д. На першому етапі роботи режисер зустрічається зі своєю командою, читає сценарій, розкриває його тему, ідею, знайомить із власним режисерським задумом. І ось тут повинне проявитись необхідне для кожного режисера уміння запалити людей, захопити їх своїм баченням, своєю вірою в успіх справи. Також режисер визначає для кожного із постановочної групи напрям робіт, а далі сам контролює їх виконання. Один із відповідальних моментів підготовчого періоду – підбір музики. Режисер може й не бути музикантом-професіоналом, але бути музично грамотним зобов’язаний. Найважливіше для режисера – дати загальний задум. Танцювальна частина театралізованого видовища підпорядкована хореографу. У роботі над такою виставою дуже важливо дійти спільної точки зору, взаєморозуміння між режисером і хореографом. Одним із головних помічників режисера масових театралізованих вистав – є звукорежисер. Послідовність режисерської роботи може бути такою: 1. Зрозуміти і осмислити художньо-творчі завдання поставлені перед режисером. 2. Визначити масштаби видовища і місце його проведення, уточнити технічні можливості сценічних майданчиків, можливості комунікацій, уточнити склад учасників, їх кількість. 3. Робота зі сценарним планом і літературним сценарієм. 4. Створення режисерсько-постановочної групи. 5. Робота над постановочним планом. Постановочний план є керівництвом до дії, містить завдання для всіх цехів, що включені в загальний процес підготовки майбутнього дійства. 6. Робота з постановочною групою. 7. Робота режисера над організацією репетиційного процесу. 8. Робота з учасниками дійства. 9. Проведення зведеної або генеральної репетиції на основній сцені або майданчику.

40. Режисер є головним організатором репетиційного процесу. Організація репетиційного процесу має кілька етапів: спочатку репетиції проходять у репетиційних залах чи додаткових майданчиках, а вже потім – у тому приміщенні, де буде відбуватися театралізоване дійство. Спочатку на сцені проводяться технічні та монтувальні репетиції: розвішуються всі оформлення, розподіляється бутафорія, встановлюється освітлення, перевіряються усі світлові ефекти. Після того, як режисер і постановочна група відпрацювали технічну і звукову схеми майбутнього видовища, наступає період перших сценічних репетицій. Тут обов’язково слід продумати мету, час і послідовність їх проведення. Сцени з чисельними колективами краще відпрацювати раніше, а вже потім переходити до сольних номерів. Така послідовність зумовлена тим, що великі колективи не повинні довго чекати у глядацькій залі, це негативно впливає на творчий настрій учасників. Після репетицій, на яких відпрацьовується кожен номер – монтаж усіх, раніше відшліфованих номерів в епізоди, а епізодів – у цілісне видовище. У сценічних умовах на номер і епізод починають працювати світло, звук, декорації, бутафорія, костюми. Тому інколи режисеру доводиться коригувати своє попереднє рішення. Наступний репетиційний етап – прогін усього видовища. Виконавці повинні відчути ритм, своє місце у загальній композиції, розрахувати свої сили, час виходу на сцену. На цьому етапі перевіряється і драматургія видовища, відбувається детальний аналіз, вносяться корективи. Завершальний етап репетиційної роботи – генеральна репетиція, під час якої перевіряються світлова і звукова партитури, уточнюється музична канва дійства, остаточно визначається заданий темпоритм, хронометрується кожний епізод, вивіряється загальна тривалість видовища, фіксуються усі зауваження. Отже, режисер театралізованого дійства повинен уміти організовувати репетиційну і концертну діяльність його учасників. В ідеалі сучасний режисер повинен поєднувати в собі дві професії: режисера і менеджера. Його мета – знайти обдарування, розвинути талант, створити образ, сформувати імідж, виховати особистість. Режисер має бути діловою, творчою людиною, здатною одночасно вирішувати творчо-естетичні та організаційно-фінансові питання.

41. Жанр байки у читанках представлений кількома зразками. Наймолодші школярі байок не читають. Цьому є пояснення: байці властива алегоричність. Дітям наймолодшого шкільного віку властиве конкретне мислення. Тому при опрацюванні байок у вчителя можуть виникнути складності. Їх подоланню сприятиме, по-перше, використання на уроці привабливих для дітей сторін байки як літературного жанру і, по-друге, усвідомлення вимог до вивчення байки у початковій школі. Успішній роботі над байкою допоможуть притаманні цьому жанру картинність описів, влучність виразів, образні характеристики персонажів.

Особливості байки як жанру:

- байка – твір художньої літератури, це – алегорична розповідь навчального характеру; - персонажі байок – тварини, птахи, риби; дійовими особами можуть бути люди і предмети; - байка складається з двох частин: зображення подій чи розповіді про них і повчання. Як і в роботі над казкою, при вивченні байки методика не радить наголошувати на тому, що описувані в ній події умовні, оскільки діють звірі. Навпаки, описане в байці слід розглядати як реальне життя тварин, птахів, риб. Треба піддавати аналізу вчинки персонажів байки, особливості їх поведінки, ставлення одне до одного.

42. Казка відома дітям з дошкільних років. ЇЇ привабливість – у сюжетності, таємничості, фантастичності. Текст багатьох казок піддається прочитуванню в особах. Методика рекомендує вчителеві скористатися цією можливістю: учні залучаються до діалогу. У процесі такої зацікавленої роботи дітей над казкою створюються сприятливі умови для розкриття перед ними особливостей цього виду народної творчості. Вони ще раз переконують, що казка – це розповідь про якусь незвичну подію. В її основі – видумка, фантазія, адже насправді звірі не розмовляють, а в казках вони користуються людською мовою. Діти молодшого віку свідомо сприймають умовність казки, а тому чітко відрізняють фантазію від реальності. До фантазії вони ставляться як до гри. Отже, казкову ситуацію вони сприймають як гру. Тому немає потреби повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий персонаж видуманий. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних і людських категоріях, а не на розвінчанні незвичності казкових ситуацій. Іще одна обставина застерігає вчителя від загострення уваги дітей на фантастичній основі казки. Це – наявність у читанках казок, сюжет яких мало схожий на фантастику, незвичність. Аналіз казок збуджує дітей до формулювання оціночних суджень. Це важливо для розвитку мислення молодших школярів.

43. Всі свята можна поділити на дві групи: традиційні, та календарні, сезонні. Національні свята переважно пов’язані із сезонами, порами року. Восени святкують обжинки; взимку - Святого Миколая, різдвяні свята, колядки, щедрівки; веснянки, гаївки, Великдень; влітку - зелені свята Івана Купайла, Спаса. Створення сценаріїв та особливості драматургії масових свят та театралізованих вистав, розвиваються в таких напрямках: 1) відзначення визначних історичних подій; 2) відзначення традиційних дат народного календаря; 3) ознаменування дат і поточних свят професійного календаря; 4) художнє оформлення значимих для тієї чи іншої групи людей поточних подій ( наприклад: ювілеї, корпоративні вечірки, професійні свята та ін.). Виявляється це відзначення в різних формах святкування: свята, акції, бали, карнавали, гуляння, театралізовані вечори та концерти, художньо - публіцистичні вистави, шоу-програми, презентації, бренд – шоу, свята просто неба та ін.

44. Створення постановочної групи (Сценарист, режисер, музичний керівник). Створення сценарію: Визначення теми заходу (Про що?), Визначення надзавдання заходу (Заради чого?), Визначення масштабу заходу. Вибір форми втілення задуму (конкурсна програма, масове хода, святковий концерт, обрядовий вуличний свято та ін.) Підбір виразних засобів (музика, костюми, декорації). Складання кошторису витрат. Постановка заходи (розподіл обов'язків серед членів групи, підготовка музичного оформлення, реквізиту, костюмів, декорацій, реклама в ЗМІ а афішах, репетиційний період). Проведення заходу: Система установ для дітей та підлітків. Мережа установ культури для дітей та підлітків широко розвинена в нашій країні. До них відносяться Будинку дитячої творчості, Будинки та Палаци молоді, Центри естетичного виховання. Основною їх метою є створення необхідних умов для організації вільного часу школярів.

47. Танцювальна дискотека як форма організації найбільше масова по своїй аудиторії, розповсюджена і популярна, особливо в молоді. Вона стирає розподіл на актора і глядача, організатора і слухача й у такий спосіб сприяє спілкуванню учасників і максимальному проявові їх художньої і технічної творчості. Танцювальна дискотека — це синтез музики, танців, кольорового оформлення, слайдів, номерами танцюристів, виступами учасників, безпосереднє їхнє спілкування, організоване ведучим за допомогою спеціальних представлень, ігор, конкурсів і т.д. Таким чином, дискотека – одна із синтетичних форм організації колективного дозвілля. Вона поєднує основні види дозвіллєвих занять і відповідає різноманітним потребам трудящих, реалізованим у сфері вільного часу. З задоволенням цих потреб зв'язані й основні функції дискотеки: організація відпочинку, спілкування, пізнавальна, розвитку творчих здібностей і розважальна.

48. Послідовність і ускладнення змісту тем і сюжетів, вибраних для ігор, визначаються змістом і вимогами програми виховання в кожній віковій групі. Творчий розвиток теми починається з підготовки сценарію гри за сюжетом літературного твору. Далі передбачається імпровізація дітей на обрану тему. Самостійність гри великою мірою залежить від того, чи знають діти зміст казки. І тут виникає запитання: як і коли знайомити дітей із змістом сценарію? Адже завдання вихователя - створити не виставу, а гру. Спочатку ведучому краще самому читати текст, залучаючи дітей до промовляння окремих фрагментів, які повторюються. У наступних іграх активність дітей зростає в міру того, як вони оволодівають змістом тексту. Немає необхідності дослівно відтворювати текст. У процесі гри можна невимушено й тактовно виправити дитину, але так, щоб не загубити акторські знахідки. Читаючи віршовані тексти, можна підключити до гри охочих дітей, щоб вони брали участь у діалозі з вихователем, підігрували основній сюжетній лінії, імітували рухи, голоси, інтонації персонажів гри.

49. Всі театралізовані ігри можна розділити на дві основні групи: режисерські ігри та ігри-драматизації. До режисерських ігор відносять тіньовий театр, театр на фланелеграфе. Тут дитина або дорослий сам не є діючою особою, він створює сцени, веде роль іграшкового персонажа - об'ємного або площинного. Він діє за нього, зображає його інтонацією, мімікою. Пантоміма дитини обмежена. Адже він діє нерухомої або малорухливою фігурою, іграшкою. Драматизації засновані на власних діях виконавця ролі, який при цьому може використовувати ляльки бібабо або персонажі, надіті на пальці. Дитина або дорослий в цьому випадку грає сам, переважно використовуючи свої засоби виразності - інтонацію, міміку, пантоміму. Ще виділяють - рольові діалоги з урахуванням тексту;- інсценівки творів;- постановки спектаклів за одним або декільком творам; - ігри-мпровизації з розігруванням сюжету без попередньої підготовки.

50. До театралізованих ігор належать ігри-драматизації та ігри на теми літературних творів. Гра-драматизація. Вона полягає в зображенні, розігруванні в особах літературних творів зі збереженням послідовності епізодів. Сюжет гри, послідовність подій, ролі, вчинки, мова героїв визначаються текстом літературного твору. Гра-драматизація здійснюється в кілька етапів: 1) підготовка до гри-драматизації, яка охоплює заходи, спрямовані на засвоєння літературного тексту: читання або розповідання тексту вихователем; бесіда з дітьми про особливості характерів голосів персонажів; переказування за виконаними дітьми ілюстраціями, сюжетними малюнками тощо; 2) збагачення знань дітей про персонажів та події, про які йдеться у грі; вправляння у виразному читанні тексту; підготовка атрибутів і декорацій. Цій меті служать спеціальні ігрові вправи, спрямовані на пошук і розвиток виражальних засобів, необхідних для створення образу; 3) власне гра-драматизація, в якій розвиваються творчі здібності дітей. Робота над грою-драматизацією починається з підбору художнього твору. Сюжет його має бути динамічним і цікавим, багатим на діалоги, яскраві персонажі. Без цього неможливо зацікавити дітей твором, його героями.

У молодшій групі ігри-драматизації, відповідно до програми «Малятко», покликані забезпечити реалізацію таких завдань: — відтворення особливостей поведінки людей, тварин, пригод у казкових, вигаданих ситуаціях; — розігрування з дорослими сюжетів казок з використанням елементів костюмів персонажів; — виокремлення і відтворення найхарактерніших рис образів казок, народних ігор тощо; — повторення коротких реплік вихователя, самостійне наслідування звуків персонажів чи явищ; — синхронізація рухів з ритмом вимовляння тексту, музичного супроводу; — відтворення мімікою настрою, переживань персонажів.

51. Свята, масові театралізовані дійства – особливий вид мистецтва яке відображає реальне буття адекватними художніми засобами. Об’єктом режисури театралізованих дійств є саме суспільне життя, життя його окремих соціальних груп і колективів. Головними партнерами організаторів і виконавців художньо-масових акцій є глядачі, яким вони адресовані. Театралізовані дійства на сучасному етапі досить відрізняються від тих, які були раніше, не тільки своєю комплектацією, але і різноманітністю назв та жанрів. Щодня виникають нові, і нові види театралізованих дійств, за якими просто не встигаєш. Дуже часто зараз проводяться тематичні концерти,присвячені певній темі. Неодноразово можна зустріти і флеш-моби, які характеризуються тим,що в людних місцях лунає музика і починає танець одна людина, потім її підхоплюють інші учасники. Звичайно це дійство заздалегідь сплановане, підготоване і організоване. Проводяться також карнавали, бали-маскаради, тематичні вечірки. Можна сказати, що сучасні театралізовані дійства рухаються у ногу із розвитком суспільства. Вони зацікавлюють собою людей, привертають їхню увагу, і зачаровують.

52. Театр - один з самих демократичних видів мистецтва для дітей, він дозволяє вирішити безліч актуальних проблем сучасної педагогіки і психології, пов’язані з: художньою освітою та вихованням дітей; формуванням естетичного смаку; моральним вихованням; розвитком комунікативних якостей особистості; вихованням волі, розвитком пам’яті, уяви, ініціативності, фантазії, мови (діалогу і монологу); створенням позитивного емоційного настрою, зняттям напруження, вирішенням конфліктних ситуацій через гру. Головне, театр розкриває духовний і творчий потенціал дитини і надає реальну можливість адаптуватися їй в соціальній сфері.

53. Естетичне виховання – це розвиток здатності сприймати, відчувати, розуміти прекрасне в житті і в мистецтві, це виховання прагнення самому брати участь в перетворенні оточуючого світу за законами краси, це залучення до художньої діяльності і розвиток творчих здібностей. Особлива роль в естетичному вихованні відводиться мистецтву. Хвилюючи і радуючи, воно розкриває перед дітьми соціальний сенс життєвих явищ, примушує їх пильніше вдивлятися в оточуючий світ, спонукає до співпереживання, до засудження зла. В.А.Сухомлинський говорив: „Чуйність, сприйнятливість до краси в дитячі роки незрівнянно глибші, ніж у більш пізні періоди розвитку особистості. Потреба у прекрасному затверджує моральну красу, породжуючи непримиренність до всього вульгарного та потворного”.

54. Організатори театралізованого масового заходу намагаються ставити глядачів у такі умови, щоб вони почували себе активними учасниками постановки. Творча активність у театралізованому дійстві виникає тоді, коли участь присутніх досягає найвищої точки і впливає на подальший хід дії. Отже, основні етапи процесу активізації учасників свят і відповідні рівні соціально-художньої активності аудиторії: І етап охоплює час до свята, тобто процес його підготовки і широкого інформування. Педагогічне завдання на цьому етапі – розкриття соціального значення свята, пробудження інтересу і уваги до того, що відбувається, створення емоційної атмосфери, готовності до сприйняття. ІІ етап процесу активізації охоплює безпосередньо проведення свята. На цьому етапі художня сторона переважає соціальну, знаходячись у той же час у гармонійному поєднанні з нею. ІІІ етап процесу активізації учасників свята - це час після театралізованого дійства, коли стимульована ним активність, дає про себе знати в наступній соціальній діяльності. До основних прийомів активізації належать: 1. Сила подразників – перша вимога до того, щоб прикувати увагу. 2. Контраст і різноманітність матеріалу – танець після слова, музика після пантоміми, стрибок від темряви до світа – і навпаки, від тихої музики до голосної, від повільного руху до стрімкого. 3. Наростання дії. Воно має бути безперервним, але з невеликим спадом напруги після кожного піднесення з тим, щоб приготувати присутніх до наступного моменту. 4. «Очуднення» дійових засобів для збудження зацікавлення і наростання уваги аудиторії.

55. У 5 столітті до н.е. Еллада, як тоді називалася Давня Греція, досягла вершини свого розвитку. Афіни забудовуються чудовими архітектурними ансамблями. Під південним муром Акрополя розкинувся театр бога Діоніса, що вміщував понад 17 тисяч глядачів. Трагедія як драматичний жанр виникла саме в Елладі. Основою трагедії були народні свята на честь наймолодшого і найпопулярнішого з олімпійських богів – Діоніса, покровителя виноградарства, а пізніше й театрального мистецтва. Обов’язковим елементом культу Діоніса було виконання хором гімнів на його честь – дифірамбів. Із 500 р до н.е. почали будувати театри просто неба. Класичний грецький театр складався із трьох частин: театрон, орхестра – майданчик у формі підкови, рідше круглий. Акторами в театрі були виключно чоловіки. У середині 480-років до н.е. в Афінах з’явився жанр драматичної комедії – так звана давня антична комедія. Дослідники визначають два джерела її виникнення. Першим була заключна, карнавальна частина свят того ж Діоніса, коли весела підпила юрба співала пісень. Другим джерелом могли стати гостро викривальні сатиричні пісні, у яких селяни висміювали городян, що часто їх кривдили. Комедія стала надійним засобом виховання громадян і викриттям вад усього Афінського суспільства. Гра комедійних акторів відрізнялася від гри акторів трагедії жвавістю рухів, біганиною, кумедними танцями. Особливістю давньої комедії був також не пов'язаний з міфами фантастичний фон, на якому відбувається дія. Найвидатнішим представником римської комедії був Тіт Плавт.

56. Початок театру можна пов’язувати не з обрядом і не з будь-якою грою взагалі, а тільки з естетичною функцією обрядового дійства, тільки з драматичною грою, тими елементами обряду, видами ігор, в яких наявне образно-художнє відтворення діяльності людини, стосунків між людьми. Під кутом зору створення специфічної ігрової моделі світу розглядаються сучасним театрознавством елементи театрального мистецтва в українській різдвяно-новорічній, весняній, весільній та похоронній обрядовості минулих століть, ясна річ, лише тією мірою, якою вони дійшли до XIX — XX ст., а отже, якою вони зафіксовані новочасною наукою. У різдвяно-новорічній обрядовості, цьому універсальному періоді українського народного календаря, використовувалися всі найтиповіші види народно-драматичної творчості і насамперед — колядування, тобто поздоровлення і побажання, здебільшого колективні, що висловлювалися перед Новим роком у формі величальних пісень групою колядників. У весняній обрядовості українців виділяється цикл хороводів та ігор, який представляє окремий тип народно-драматичної творчості. Цей тип репрезентований передусім тими звичаєво-обрядовими піснями та іграми, які на Наддніпрянщині, Поділлі і Волині мають назву веснянки, а в Галичині — гаївки чи гагілки, хоч зустрічається ще цілий синонімічний ряд локальних назв. У танках та іграх хліборобського циклу виділялися ті, що славили родючість землі й весняну працю. В них виявлялося наслідування хліборобських рухів при оранці, сівбі і т. д. Театральні елементи простежуються також і в поховальній обрядовості українців, передусім тій частині, що була пов’язана з народною вірою у необхідність "стерегти мерця" перед злими духами.

57. В епоху Відродження починає розвиватися придворно-святкова маскарадна культура театралізованих свят, що вбирає в себе переважно зовнішні декоративні карнавальні форми та символіку. Ці свята носили, насамперед, розважальний характер. Ренесансний театр почав свій шлях значно пізніше, ніж література й образотворче мистецтво. Середньовічні театральні жанри — містерії і фарси, залишалися основними до самого кінця XV століття. Лише в середині XVI століття в Італії виникає перший професійний європейський театр епохи Відродження — комедія «дель арте», комедія масок. Спектаклі цього театру представляли акторські імпровізації на основі дуже короткого, схематичного сценарію, з вставними музичними і танцювальними номерами. Із вистави у виставу переходили маски-типи. Постановки нового театру, які розгорталися на дерев'яних сценах, на площах міст, остаточно витіснили релігійні містерії. Якщо біля джерел культури Відродження стоїть могутня фігура геніального Данте, то завершує епоху не менш велична фігура геніального В. Шекспіра. Оновлення театру було підготовлене багатьма джерелами: старовинні майданні видовища, народний епос, середньовічні легенди й історичні хроніки, античні драми і міфи, ренесансна література. Саме творчість Шекспіра, зібравши все воєдино, надала драматургії принципово іншого звучання.

58. Корінні перетворення театру в 19 ст. обумовила науково-технічна революція, і зокрема, поява кінематографа. Спочатку кінематограф, а пізніше й телебачення, були визнані не просто конкурентами театру, а навіть його «вбивцями». Від нових перспектив, що відкриваються, захоплювало дух: кращі зразки видовищного мистецтва можуть тиражуватися і стати доступними кожному. Більше того, фільм можна переглядати декілька разів і його якість залишиться незмінною. У такому відношенні до нового мистецтва кіно забули про головну особливість театру – про активну участь глядача у процесі створення театральної вистави. Однак театр не здався. Саме кінець 19 – початок 20 століття характеризується особливою насиченістю в пошуках нових засобів театральної виразності. І мабуть, не випадково в цей період з'явилася нова театральна професія, яка сьогодні в театрі стала однією з головних, – професія режисера. Якщо театр всіх попередніх століть із повною відповідальністю можна назвати акторським театром, то з початком 20 ст. наступила епоха театру режисерського. Виникає принципово нова концепція театрального мистецтва: проста «технічна» організація театрального видовища в рамках кожної з театральних традицій аж ніяк не вичерпує можливостей емоційного впливу на глядачів. Недостатньо професійного виконання кожного окремого компонента спектаклю, необхідно їхнє органічне сполучення, злиття в єдине ціле.

59. Важливе місце в культурному та політичному житті Радянського союзу займали масові свята, які охоплювали всі найбільш значущі події в житті людини. Дослідники класифікували свята за суспільною значущістю та масштабами: свята країни, регіону, колективу. Свята країни: революційні, суспільно-політичні. Вони носять державний характер, мають точну дату. Проходять Всесоюзні фестивалі театралізованих свят. Регіону. Колективів (свята комсомольських організацій, свята в школі – маскаради). Три основні типи дійств в театралізованих святах дітей – колективні виходи, колективні виступи, рапорти, переклички, ігрові та церемоніальні дійства. Масові театралізовані свята в парках культури. Масові дійства на стадіонах. Велике значення для розвитку сучасних масових театралізованих заходів має діяльність за радянську добу так званих агітаційно-художніх бригад. Сьогодні цей заідеологізований тип видовища викликає у більшості вкрай негативне ставлення та часто-густо саркастичну посмішку. Всі принципи роботи агітбригад та їх вистави цілком пішли в минуле, зникли, як і деякі інші реалії ідеологічного мислення. Але досить довгий час все це існувало, аналізувалось, «підгодовувалось» так званими «каркасними» сценаріями та різноманітними вказівками та рекомендаціями. І тому, мабуть, багато чого з досвіду агітбригадівців в плані формальної побудови сценарних творів може бути використане сценаристами і сьогодні.

60. В Україні з давніх-давен зберігалися театральні елементи в народних обрядах та іграх, синтетично поєднаних з піснею і танцем. У різдвяно-новорічній обрядовості, використовувалися всі найтиповіші види народно-драматичної творчості і насамперед — колядування, тобто поздоровлення і побажання, здебільшого колективні. Колядки мали магічно-міфологічну функцію: побажання всій сім’ї, господареві, господині, членам їхньої родини, усій сільській общині здоров’я, щастя, добробуту, багатства. Найпоширенішою формою рядження у східних слов’ян було ходіння з "козою" в супроводі хорового співу і колективного виконання окремих магічних дій. Подекуди цей обряд переріс у самостійне, розгорнуте дійство, яке іноді пов’язувалося з театралізованим обрядом "Маланка". У весняній обрядовості українців виділяється цикл хороводів та ігор, який представляє окремий тип народно-драматичної творчості. Веснянкові та гаївкові ігри поділяються на два типи — хороводні ігри, де дійство має словесно-музично-хореографічну форму, і власне драматичні ігри, де дійство обмежується словесно-пластичною формою. Драматичний елемент був присутній також у піснях купальського циклу, тобто в тих, що приурочувались до літнього свята Івана Купала, яке походило з доісторичної доби. Українське весілля — це обрядове дійство, сповнене, щоправда, більшого за обсягом театрального елементу. Уже давно в етнографії усталилася думка, що весілля умовно поділялося на дії, характеризувалося поєднанням та взаємопроникненням трагічних і комічних елементів — смутку, жалю та сміху і жарту, об’єднувало велику кількість дійових осіб. Театральні елементи простежуються також і в поховальній обрядовості українців, передусім тій частині, що була пов’язана з народною вірою у необхідність "стерегти мерця" перед злими духами.

62. Свята, масові соціальні дійства – особливий вид мистецтва яке відображає реальне буття адекватними художніми засобами. Об’єктом режисури соціальних дійств є саме суспільне життя, життя його окремих соціальних груп і колективів. Головними партнерами організаторів і виконавців художньо-масових акцій є глядачі, яким вони адресовані. Соціальні дійства на сучасному етапі досить відрізняються від тих, які були раніше, не тільки своєю комплектацією, але і різноманітністю назв та жанрів. Щодня виникають нові, і нові види соціальних дійств, за якими просто не встигаєш. Дуже часто зараз проводяться тематичні концерти,присвячені певній темі. Неодноразово можна зустріти і флеш-моби, які характеризуються тим,що в людних місцях лунає музика і починає танець одна людина, потім її підхоплюють інші учасники. Звичайно це дійство заздалегідь сплановане, підготоване і організоване. Проводяться також карнавали, бали-маскаради, тематичні вечірки. Можна сказати, що сучасні театралізовані дійства рухаються у ногу із розвитком суспільства. Вони зацікавлюють собою людей, привертають їхню увагу, і зачаровують.

63. Драма -- літературний рід, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення. Теоретики літератури відзначають два жанрові типи драми: 1) «аристотелівська», або «закрита». Вона розкриває характери персонажів через їх вчинки. Для такої драми притаманна фабульна побудова з необхідними для цього атрибутами -- зав'язкою, розвитком дії, кульмінацією та розв'язкою. У ній зберігається хронологія подій і вчинків дійових осіб на відносно обмеженому просторі. 2) «неаристотелівська», або «відкрита» драма. Її основою є синтетичне художнє мислення, внаслідок чого до драматичного роду активно проникають епічні та ліричні елементи, створюючи враження міжродової дифузії. Драма є специфічним видом мистецтва, який одночасно належить як літературі, так і театру. Лише у колективній творчості письменника, режисера, художника, композитора й акторів вона може стати помітним явищем літературно-мистецького життя. Драма як театральний жанр -- це п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Герої -- переважно звичайні, рядові люди. В українській літературі драма як жанр з'являється на початку XIX ст. У цих творах виявилися, з одного боку, риси шкільної драми, вертепу, притаманні українській драматургії попередньої доби, з іншого -- враховано досвід західноєвропейської драми кінця XVIII ст. На рубежі XIX--XX ст. переважає соціально-психологічна драма. Потім, як відгук на суспільно-політичну ситуацію початку XX ст., виникає політична драма.

64. Драма – це вид художньої літератури, зображення дії, а точніше, зображення конфліктів, тобто дій, які наштовхуються на протидію. Визначення Арістотелем драматичного твору як відтворення дії дією, а не розповіддю, залишається наріжним каменем розуміння драматичного твору. Драма розвиває конфлікт як діалоги своїх персонажів і ремарок, які фіксують вчинки, фізичні дії і події, що істотно впливають на хід дії, місце і час. Побудова драми як системи діалогів і монологів, іноді перемежованих текстом від автора, часто-густо розглядається як найважливіша її особливість. Проте ця структура не може бути визнаною винятковим набутком драми, хоч їй, безперечно, переважно властива. Дія – це усвідомлена цілеспрямована активність, зосереджена на досягненні певної мети, а виявляється вона у словах, вчинках, тобто в драматичній дії. Саме в драматичному творі, де люди борються, слово є не лише містком між двома діями – воно саме є дією, ритмізованою, поетично перетвореною, іноді незрівнянно гострішою, страшнішою, ніж дія фізична. Завдяки дієвій природі діалогу драма є, водночас, літературним твором і сценічним матеріалом. Слово у драматичному творі підлягає розгляду як думка, як почуття, як образ, як звукосполучення, як ритм; але, передусім, воно потребує аналізу як дія в ряду, в ланцюгу інших дій, бо це є слово-дія, слово-вчинок. Отже, головним у драматичному творі є не сама наявність діалогу як такого, а його дієвість.

65. Композиція драматичного твору-послідовність і відповідальність частин, об’єднаних в єдине естетичне ціле. Основні елементи композиції - експозиція, зав’язка, наростання дій, кульмінація розв’язка. Тема драми - це коло життєвих питань, явищ, характерів, проблем, відібраних авторів у творі. Тема - це лише матеріал, а матеріал сам по собі активний і мало говорить про позицію автора. Тому без ідейної установки навряд чи можливе існування повноцінного, цілісного художнього твору. Ідея драматичного твору-це основна думка, оцінка зображуваних подій, основний висновок. Ідея драматичного твору- це філософська оцінка зображеної у творі дійсності, дійових осіб і подій, виражених у всій композиції та стилі твору, оцінка, яка виникає згідно з наміром автора чи поза його свідомим наміром. Герої - головний персонаж,через них автор втілює свій задум. Образи-характери героїв виступають у драматичному творі у взаємодії , в боротьбі, у потоці хвилюючих подій. Характери розвиваються у рішучих конфліктах, зіткненнях і випробуваннях.

66. Драма як літературний рід поділяється на три види: трагедію, комедію і власне драму. Основоположником трагедії був Есхіл, він увів у трагедію другого актора, а Софокл — третього. Антична трагедія мала міфологічний характер. Важливу роль у давній грецькій трагедії відігравав хор. На думку Арістотеля, основне у трагедії — дія. Комедія — це вид драми, протилежний трагедії. Комедія — сатиричний твір, у якому викриваються негативні явища в житті людини і суспільства. Комедія сформувалася у Стародавній Греції з сороміцьких пісень. Основа комічного — сміх, сміючись над потворним, ми піднімаємося над ним. Драма — рід літератури, у якому поєднуються епічний і ліричний способи зображення. Основою драматичного твору є конфлікт, його зміст розкривається через гру акторів. Драма показує людину в напружений момент життя, розкриває характер через дії, вчинки, рух її душі. Драматичні твори мають динамічний сюжет, їх пишуть у формі розмови дійових осіб.

67. Сценарій – це підібрана літературно – режисерська розробка змісту театралізованого святкового дійства. Зазвичай сценарій в суворій послідовності викладає все, що буде проходити на заході, розкриває тему, показує авторські переходи від однієї частини дії до іншої, наводиться орієнтовний напрямок усіх імпровізаційних виступів та інших акцій.  У сценарій вводиться художні твори, які будуть використані, чи уривки з них; у ньому передбачаються засоби активізації учасників, планується оформлення та спеціальне обладнання приміщення. Ідея - оцінка подій, основна думка, основний висновок, це те, до чого закликає глядача автор. Існують два шляхи вираження ідеї-це пряме декларування ідеї,прямий заклик до глядача;або прихована ідея твору,яка яскраво виражається у кульмінації, як висновок з того, про що йшлося у сценарії. Вірно висловлена ідея це вже короткий опис змісту сценарію. Ідея повинна бути позначена і в самій назві заходу. З формування ідеї починається праця над будь - яким сценарієм, це буде стрижень, на який буде нанизуватися дія. Втім визначення теми та ідеї сценарію ще недостатньо. Майбутній сценарій вимагає також більш- менш сформульованого сценарно-режисерського задуму.

68. Сценарний задум нерозривно пов’язаний із ідеєю твору і разом вони створюють кістяк сценарного задуму. Поштовх для виникнення сюжету може дати якийсь випадок або цілеспрямований пошук подій, що народжує сюжетний задум. У формуванні задуму допоможе розгляд основної проблеми з різних боків під різними кутами зору. Виникнення сценарного задуму необхідне для з’ясування основного напряму дії, і залежно від нього розпочинається наступний етап роботи над сценарієм - збирання матеріалу. Відповідно збір матеріалу можна умовно поділити на: 1)збирання фактичного (документального) матеріалу, 2)збирання художнього матеріалу. У підборі художнього матеріалу слід враховувати можливість його реального втілення виконавцями чи колективами.

69. Композиція драматичного твору – це послідовність і відповідність частин, об’єднаних в єдине естетичне ціле. Д.Дідро композицію називав «планом» і стверджував, що найрідкісніша властивість драматурга – це «талант до розташування сцен». Основні елементи композиції – експозиція, зав’язка, наростання дії, кульмінація, розв’язка. Сюжетний хід використовується у таких жанрах,як театралізована вистава або театралізований вечір, тому що він відрізняється максимальним наближенням до конкретної людини. Також сюжетним ходом можуть бути кінофрагменти, документальні кадри, пісня тощо. Сценарій масового свята, яке тяжіє до більш широких узагальнень, може й не мати розгорнутого сюжету. В такому випадку використовується сценарно-режисерський хід - це прийом, за допомогою якого з’єднуються всі складові частини сценарію.

70. Основні вимоги до слів ведучих:

- органічний процес словесної взаємодії(ожвавлення мови, «м’язева радість»);

- техніка культури мови та поведінки;

- виступ з опорою на текст або вивчення на пам’ять;

- чітка і виразна дикція;

- правильність дихання- все це здійснюється згідно композиції твору від 1до2 хвилин тривалістю часу виступу ведучого.

71. Сценічна метафора, що криє в собі глибинний зміст, стає провідним художнім засобом постановки. Їй підпорядковується вишукане й лаконічне (і в конструкціях, і в кольоровій гамі ) художнє оформлення. Взаємообумовленість сюжетного ходу і сценічної метафори у тому, що для режисера метафора і сюжетний хід тим і цінні, що використовуються саме як засіб побудови сценічних образів.

72. Монтаж –це творчий прийом з’єднання, завдяки якому митець в своєму творі зближає досить віддалені і не дотичні у звичайному житті предмети і людські долі, поєднує вкрай ізольовані події в єдине ціле, вибудовує нові зв’язки між предметами, створюючи таким чином художній образ. Найбільш важливими функціями монтажу є: 1) образотворча; 2) здатність ігнорувати тривалі описи; 3) здатність ігнорувати тривалі проміжки часу; 4) образно-смислова. Формами монтажу, що використовуються у драматургії театралізованих масових дійств є: а) послідовний монтаж – найпростіша форма, зручна для нормального сприйняття дійства глядачем. б) паралельний монтаж – це чергування фрагментів різних подій, що переплітаються одна з одною, по черзі переривають одна одну до повного смислового завершення, або ж одночасна дія в різних місцях. в) монтаж з деформацією часу – форма, що базується на зміні послідовності подій у часі.

г)монтаж – рефрен – періодичне повторення засобу чи прийому, який виявляє необхідну смислову і формальну організацію матеріалу. д) асоціативно – образний монтаж – складна форма монтажу, за якої зв'язок між сценами чи блоками носить досить умовний характер. Асоціативно – образна форма монтажу сама по собі настільки складна і багатогранна, що він ділиться на кілька різновидів, котрі виступають як окремі прийоми: - Асоціація – співставлення двох подій, що набувають при монтажі логічну залежність, інший зміст. - Поетичний монтаж – досягається поєднанням різних засобів художньої виразності. - Монтаж - контраст – протиставлення предметів чи подій, що несуть смислове навантаження.

Найчастіше в сценаріях зустрічаються все-таки змішані форми монтажу – чергування різних засобів і прийомів, які з точки зору сценариста – режисера є найбільш придатними для того чи іншого сценарію.

73. Можливості колективного сприймання, своєї черги, вимагають найбільш раціонального використання засобів ідейно-емоційного впливу, до яких у сценарії масової вистави належить живе слово, музика, кіно тощо. Живе слово. У театралізованих дійствах слово залишається важливим засобом впливу. Воно створює атмосферу спілкування між сценічним майданчиком і аудиторією, слово виступаючого несе конкретний матеріал. Важливим засобом виразності є інсценізації, фрагменти спектаклів, кінофільмів. Вони впливають силою художніх образів, дозволяють передати історичну обстановку, перенести учасників з одного місця в інше тощо. Засоби мистецтва, використані в масовому дійстві, емоційно налаштовують його учасників, підсилюють вплив подій, що відбуваються на майданчику, передають почуття дійових осіб і розвивають дію. Дуже велика і роль музики в сценарії масового дійства. Визначають такі основні її функції у сценарії театралізованого дійства: сюжетну, емоційну, ілюстративну, допоміжну. Сюжетна музика грає особливу роль і може бути стрижнем сюжету масового дійства. Емоційна функція музики є однією з головних у масових заходах. Ілюстративна функція музики у святі виражається у використанні різноманітних музичних творів і фрагментів, які підкреслюють тему. Допоміжна функція музики також необхідна в організації масового дійства.

74. Особливості ускладнення в сценарній справі виникають під час театралізації документального матеріалу. Справа в тому, що театралізація такого матеріалу повинна бути мінімальною. Крім того, співставлення справжнього людського переживання, не прикрашеного ніякою спробою бутафорізації або показом вигаданого життя та персонажів, може створювати в глядачів, попри чекання авторів, відчуття незручності, безтактовності, відсутності смаку. Особливу увагу слід звернути на використання кіноуривків тадіапроекцій, на їх місце у театралізації. Під час використання документальних кінокадрів справа ускладнюється через те, що вплив цього візуального матеріалу на глядачів дуже великий, інколи з емоційним перевантаженням. І якщо цей матеріал чималий, то режисер-постановник масової театралізованої вистави дуже ризикує: він може потім просто не зібрати глядацьку увагу. Театралізований захід, таким чином, не виконає запланованого завдання. Саме через те всі кінофрагменти слід використовувати вкрай обережно, маючи на увазі, що з фактом навіть талановита вигадка не може змагатись, бо він сильніший. Ще обережніше слід використовувати під час театралізації сценарної структури фрагменти художніх кінофільмів. Для того, щоб театралізація сценарного матеріалу дала необхідні результати, сценаристи-початківці повинні мати досить ясне уявлення про місце театралізації та її можливості у структурі різноманітних видовищ.

75. Збір матеріалу умовно можна поділити на дві частини: 1) збирання фактичного ( документального) матеріалу – документи, що вийшли з друку, архівні матеріали, друкована продукція, постанови, накази, історичні довідки, факти дійсності, періодична преса, статистичні данні, спогади, події з життя, листи, особисті речі людей, реліквії, експонати музеїв та виставок, кіно – відео - фото матеріали; 2) збирання художнього матеріалу легше робити за блоками – пісні, вірші, пантоміма, музика, хореографія, уривки з літературних творів, художнє кіно, спорт та ін. Усі масові свята і театралізовані вистави розвиваються в кількох напрямках: відзначення визначних історичних подій; відзначення традиційних дат народного календаря; ознаменування дат і поточних свят професійного календаря; художнє оформлення значимих для тієї чи іншої групи людей поточних подій. Виявляється ж таке відзначення в різних формах святкування: свята, карнавали, гуляння, процесії, театралізовані вистави і концерти, презентації, шоу-програми тощо. У драматургії театралізованих форм роботи, де існує більш-менш стабільна аудиторія (село, підприємство, навчальний заклад), найбільш ефективно на присутніх впливають так звані місцеві факти. Відомо, що в селі всі знають один одного, і коли називають імена загиблих під час війни односельців, зачитують їх листи з фронту, і ці факти входять до театралізованої композиції, реакція глядачів у емоційному плані примножується, викликає додаткові асоціації. Багато авторів погоджуються із значенням використання факту в драматургії театралізованого дійства, але сам по собі факт – ще не забезпечує успіх дійства, тут необхідна художня обробка реального факту, художнє осмислення події, тобто – театралізація як засіб організації колективного та емоційного дозвілля людей, вона є невід’ємним елементом будь-якої театралізованої вистави чи дійства.

76. Театралізація – пристосування літературного матеріалу до вимог театрального мистецтва, переведення його у дійове видовище, використання у показі різних технічних засобів та елементів оформлення. Види театралізації: комбінована, оригінальна, змішаного виду. Звичайно розрізняють дві сторони театралізації – сценарну і режисерську. Сценарна театралізація - це творчий спосіб перетворення життєвого, документального матеріалу у художній сценарій. Режисерська театралізація – це творчий спосіб приведення сценарію до художньої образної форми вистави через систему певних засобів. Практика дозволяє виділити 3 види сценарно-режисерської театралізації. ^ Театралізація комбінованого виду – це тематичний відбір і використання сценаристом готових художніх образів з різних видів мистецтв і поєднання їх між собою сценарно-режисерським ходом. ^ Театралізація оригінального виду – створення сценаристом нових художніх образів згідно зі сценарно-режисерським задумом. Цей вид театралізації широко використовується при створенні сценаріїв документального жанру, в основі яких лежить інсценізація документа, органічне поєднання документального і художнього. ^ Театралізація змішаного виду – це використання сценаристом першого і другого видів театралізації. У цьому виді одна частина театралізованої дії являє собою компіляцію готових текстів і номерів, друга – оригінальне створення нових текстів і номерів.

77. Практика дозволяє виділити 3 види сценарно-режисерської театралізації:

 Театралізація компільованого (комбінованого) виду – це тематичний відбір і використання сценаристом готових художніх образів з різних видів мистецтв і поєднання їх між собою сценарно-режисерським ходом (найчастіше зустрічається в театралізованому концерті).  Театралізація оригінального виду – створення сценаристом нових художніх образів згідно зі сценарно-режисерським задумом. Цей вид театралізації широко використовується при створенні сценаріїв документального жанру, в основі яких лежить інсценізація документа, органічне поєднання документального і художнього.

Документальний ряд, використаний у сценарії, надає йому публіцистичного звучання лише в тому разі, якщо сам факт являє собою суспільну цінність. Сценарист, звертаючись до архівного матеріалу, розглядає його крізь призму сучасності і актуальності використання. Синтез документального і художнього повинен полягати не тільки у тематичному відборі матеріалу, але і в органічному їх поєднанні засобами монтажу, шляхом емоційного розвитку думки. Інсценізований документ, інсценізований вірш, інсценізована пісня – ось основні компоненти створення художнього образу епізоду.  Театралізація змішаного виду – це використання сценаристом першого і другого видів театралізації. У цьому виді одна частина театралізованої дії являє собою компіляцію готових текстів і номерів, друга – оригінальне створення нових текстів і номерів. Прикладом може бути ритуал посвяти у студенти. Підсумовуючи вищесказане, можна підкреслити, що в театралізації, як в особливому виді мистецтва на перший план виступає найважливіший компонент дійства – глядач, колективний герой. Він прагне такого масового дійства, яке б змусило його здивуватися, прислухатися і вловити думку, відновити в пам’яті факти і події власного життя, бути учасником дійства, включатися до нього.

78. Сценарист під час роботи над сценарієм повинен враховувати без зайвої деталізації всі засоби та пристосування, за допомогою яких створюється масове театралізоване видовище. Особливості ускладнення в сценарній справі виникають під час театралізації документального матеріалу. Справа в тому, що театралізація такого матеріалу повинна бути мінімальною, бо природні якості документу завжди впливають на глядачів більше, залишають яскравіше враження, ніж всі хитромудрі вигадки театралізації. Крім того, співставлення справжнього людського переживання, не прикрашеного ніякою спробою бутафорізації або показом вигаданого життя та персонажів, може створювати в глядачів, попри чекання авторів, відчуття незручності, безтактовності, відсутності смаку. Особливу увагу слід звернути на використання кіноуривків та діапроекцій, на їх місце у театралізації. Під час використання документальних кінокадрів справа ускладнюється через те, що вплив цього візуального матеріалу на глядачів дуже великий, інколи з емоційним перевантаженням. І якщо цей матеріал чималий, то режисер-постановник масової театралізованої вистави дуже ризикує: він може потім просто не зібрати глядацьку увагу. Театралізований захід, таким чином, не виконає запланованого завдання. Саме через те всі кінофрагменти слід використовувати вкрай обережно, маючи на увазі, що з фактом навіть талановита вигадка не може змагатись, бо він сильніший. Ще обережніше слід використовувати під час театралізації сценарної структури фрагменти художніх кінофільмів.