2.3. Обмеження на створення пфг в Україні

Законодавство про ПФГ в Україні містить певні положення щодо обмеження створення ПФГ та діяльності головного підприємства ПФГ. Відповідно до ст. 2 п. 7. Закону створення ПФГ забороняється у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг.

Проте, наприклад, у Німеччині є ряд фінансово-торгівельних груп (ФТГ) - "Арал", "Клекнер", "Кауфхорф", "Шикеданц" тощо. Відбуваються процеси залучення до ФТГ середніх і дрібних торговельних підприємств у невеликих містах. У свою чергу, ФТГ підпорядковують собі або створюють промислові підприємства: ФТГ "Шикеданц" має своє текстильне, паперове і товарне виробництво, а "Неккерман" — радіозаводи і фабрики готового одягу.

Як уже зазначалось, за вітчизняним законодавством головним підприємством є те підприємство, яке виробляє кінцеву продукцію і здійснює її збут. Відповідно, ним не може бути банк, кредитно-фінансова чи торговельна установа. [5,С.323]

Але таке обмеження невиправдано. Адже в усьому світі фінансово-промислові групи (а не промислово-фінансові, як в Україні) — це об'єднання підприємств навколо фінансового центру, основним завданням якого є залучення і акумулювання коштів, а також розробка інвестиційної політики і здійснення капіталовкладень. Як показує досвід, найперспективнішими є ті ФПГ, які очолюються банками. Вони активно застосовують різноманітні важелі прямого та фондового інвестування ефективно управляють корпоративними фінансами та інвестиційними проектами.

Механізм створення та державної реєстрації ПФГ в Україні регулюються статтею 3 Закону. Відповідно до цієї статті рішення про створення (реєстрацію) об'єднання та надання йому статусу ПФГ приймається Кабінетом міністрів України (КМУ). Питання про створення ПФГ порушує перед КМУ уповноважена особа (особи) ініціаторів створення ПФГ, яка подає на ім'я Прем'єр-міністра України такі документи:

• доручення ініціаторів створення ПФГ на право уповноваженої особи представляти в КМУ проект створення ПФГ;

• Генеральну угоду про сумісну діяльність з виробництва кінцевої продукції ПФГ, підписану всіма ініціаторами створення ПФГ;

• технічно-економічний проект обґрунтування створення ПФГ;

• висновки відповідного галузевого міністерства чи відомства України, Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України щодо створення ПФГ стосовно техніко-економічного обгрунтування та Генеральної угоди;

• документ про перерахування до Державного бюджету України державного мита за прийняття проекту створення ПФГ до розгляду КМУ в обсязі однієї тисячі розмірів установленого чинним законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів на місяць. [4,С.285]

КМУ приймає до розгляду проекти створення ПФГ за умов розрахункового обсягу реалізації кінцевої продукції ПФГ, еквівалентній сумі в 100 млн. дол. США за рік, починаючи з другого року після створення ПФГ. Цей строк може бути продовжено окремою постановою КМУ у разі створення ПФГ для виробництва нових видів кінцевої продукції з довгостроковим циклом виробництва.

Постановою КМУ про створення ПФГ повинні бути затверджені:

• Генеральна угода про сумісну діяльність з виробництва кінцевої продукції ПФГ;

• назва ПФГ;

• перелік затверджених у встановленому законодавством порядку, державних програм, з метою реалізації яких створюється ПФГ;

• головне підприємствоПФГ;

• президент ПФГ;

• перелік найменувань кінцевої продукції ПФГ;

• термін, на який створюється ПФГ і який не може перевищувати терміну реалізації відповідної Державної програми;

• інші умови відповідно до повноважень КМУ у межах чинного законодавства.

Кабінет Міністрів України в тримісячний термін приймає рішення про

створення ПФГ або відмову в її створенні.

Щодо створення транснаціональної ПФГ рішення приймається у шестимісячний термін.

Реєстрація ПФГ проводиться Мінекономіки на підставі постанови Кабінету Міністрів України про створення ПФГ та затвердженої Генеральної угоди про сумісну діяльність у двотижневий термін. Після реєстрації ПФГ видається свідоцтво встановленого зразка. Ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінету Міністрів України:

- у зв'язку із закінченням затвердженого терміну її діяльності;

- через неможливість реорганізації ПФГ у випадках, передбачених ст. 6 Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні».

Отже, інвестиційний ринок досі не розглядався як цілісна система – об'єкт державного регулювання – сфера інвестиційної діяльності.

При всій специфіці окремих сегментів інвестиційного ринку їх об’єднує класична ринкова схема: є продавець інвестиційного продукту, є його покупець, посередник; залежно від попиту та пропозиції складається ринкова ціна продукту; виникають торгова інфраструктура (біржі) та система реєстрації прав власності.

Однак регулювання інвестиційного ринку вимагає пошуку нових форм і методів регуляторної діяльності державних органів.