Будова, топографія і значення гортані і трахеї

Гортань міститься між глоткою і трахеєю в куті, що утворюється головою і шиєю. Основу гортані становлять 5 хрящів: кільцевидний, щитовидний, два черпакуватих і надгортанник.

Кільцевидний хрящ найміцніший в основі гортані, має вгорі розширену частину – пластинку, а внизу звужену частину – дужку. Щитовидний хрящ має форму зігнутої пластинки, яка формує нижню й бокові стінки гортані. Черпакуваті хрящі обмежують вхід у гортань зверху і з боків, а надгортанний хрящ – знизу.

Хрящі гортані з’єднані між собою зв’язками. Спеціальні голосові зв’язки розміщені в напрямі від черпакуватих хрящів до щитовидного хряща. За їх допомогою утворюється звук.

Стінки гортані всередині вистелені слизовою оболонкою з циліндричним миготливим епітелієм, крім голосових зв’язок, які покриті багатошаровим плоским епітелієм. Цей епітелій більш стійкий і витримує сильні коливання під час утворення звуку. Щілиноподібний отвір, що утворюється між голосовими зв’язками, називається голосовою щілиною.

Під час ковтання корму надгортанник притискується до черпакуватих хрящів і закриває вхід у гортань, запобігаючи потраплянню частинок корму в дихальні шляхи.

У гортані розгалужується велика кількість нервових закінчень, тому вона дуже чутлива. Потрапляння сторонніх частинок у гортань спричинює кашель.

Трахея – це трубка, яка починається від гортані і закінчується в грудній порожнині напроти 5-го ребра, розділившись на два головних бронхи. Місце розгалуження трахеї на два головних бронхи називається біфуркацією. Основу трахеї становлять хрящові кільця, з’єднані між собою кільцеподібними трахейними зв’язками.

Трахея різних видів свійських тварин має різну кількість кілець. Так, у великої рогатої худоби їх налічується 48-50, у свиней – 32-36, у коней – 48-60.

Внутрішня поверхня трахеї вистелена слизовою оболонкою, яка вкрита призматичним миготливим епітелієм, в якому містяться одноклітинні бокаловидні залози. Вони виділяють слиз, який зволожує слизову оболонку. Трахея ніколи не спадається і вільно пропускає повітря від гортані до легень.

Будова і топографія легень

Легені – це парний орган конусоподібної форми. Розміщені в грудній порожнині, мають рожевий колір, пухку консистенцію. На кожній легені розрізняють три поверхні: реберну, що прилягає до ребер, середостінну – звернену до середостіння та діафрагмальну, яка прилягає до діафрагми. Крім того, на легенях розрізняють два краї: верхній – тупий, що прилягає до хребта, і нижній – гострий, що звисає вниз до грудної кістки. З боку гострого краю кожна легеня поділяється глибокими вирізками на три частини: передню, або верхівкову, середню, або серцеву, і задню, або діафрагмальну. У корів на правій легені є ще додаткова частка.

За внутрішньою будовою легені – це складний паренхіматозний орган, що складається з сполучнотканинної основи і паренхіми. Паренхімою в легенях є бронхіальна система у вигляді деревоподібного розгалуження бронхів. Головні бронхи, що входять у кожну легеню, спочатку поділяються на великі бронхи, які розгалуджуються на середні, дрібні і дуже дрібні (бронхіоли), потім кінцеві, або дихальні, бронхіоли, у стінках яких є бокові вип’ячування у вигляді міхурців – альвеоли.

Легеневі альвеоли – це сліпі міхурці, з яких повітря після обміну газів знову повертається у зовнішнє середовище під час видиху. Легеневими альвеолами створюється величезна загальна поверхня, де відбувається газообмін. Підраховано, що у коня загальна кількість альвеол становить близько 5 млрд, а дихальна поверхня легень, утворена сумою поверхонь альвеол, - 500м².

Стінка легеневих альвеол складається з одного шару плоских клітин дихального епітелію. Зовні ці клітини вкриті еластичними волокнами, що надають пружності альвеолам. Зовнішня поверхня легеневих альвеол обплетена густою сіткою кровоносних капілярів, стінка яких складається з одного шару клітин -–ендотелію. Обмін газів в альвеолах здійснюється через два шари клітин: респіраторного епітелію й ендотелію кровоносних капілярів. Товщина цих шарів – 0,04 мкм.

Сукупність цих бронхів з їх найдрібнішими розгалуженнями (бронхіолами), альвеолярними ходами й альвеолярними мішками, а також розгалуджені у легеневій паренхімі кровоносні судини спаяні усі разом сполучною тканиною в одне ціле утворюють легеню. Серозна оболонка, якою легені вкриті зовні, називається плеврою. Стінка грудної порожнини всередині теж вистелена плеврою. Вона утворює два замкнених плевральних мішки, де знаходяться права й ліва легені. Розрізняють вісцеральний, або нутряний, і пристінний, або парієтальний, листки плеври. Вісцеральний листок плеври вкриває зовні легеню і щільно з нею зростається. Парієтальний листок поділяється на реберну й діафрагмальну плеври. Реберна плевра вкриває реберні стінки, а діафрагмальна – діафрагму. Права й ліва реберна плеври переходить у середостінну плевру, яка утворює серединну перегородку грудної порожнини – середостіння. Між парієтальним і вісцеральними листками плеври утворюється щілиноподібна плевральна порожнина з незначною кількістю серозної рідини, яка зменшує при диханні тертя легеневої плеври об пристінну.