“ Вивчення кісток скелету та їх з’єднання”

Мета: ознайомитися з будовою та топографією кісток домашніх тварин та видами їх з’єднань.

Прилади і препарати: скелети тварин, некомплектні кістки тулубу і кінцівок, черепи, суглоби, атласи, таблиці.

Правила техніки безпеки та особистої гігієни

1. Всю роботу учні виконують в спецодязі (білих халатах і косинках).

2. Роботу проводити четвірками.

3. При роботі не можна вживати їжі, пити.

4. Після роботи руки вимити з милом.

Послідовність роботи

1. Вивчити на скелетах поділ його на відділи і вміти їх визначати.

2. Вивчити типи кісток.

3. Вивчити типи з’єднань кісток:

   1. шви;

   2. суглоби.

4. Вивчити будову хребців: шийних, грудних, поперекових.

5. Вивчити будову грудної порожнини: хребців, ребер, грудної кістки.

6. Вивчити будову крижової кістки і хвостових хребців.

7. Ознайомитись з будовою кісток передніх і задніх кінцівок.

8. Ознайомитись з будовою черепа.

9. Звернути увагу на особливість кісток різних видів тварин (свині, коні, В.Р.Х).

Хід роботи

Скелет грудного відділу тулуба.

Вивчення починають з огляду загальної будови і форми грудної порожнини. Відмічають, що грудна порожнина обмежується зверху грудними хребцями, збоку - ребрами і знизу - грудною кісткою.

Підраховують кількість грудних хребців і ребер у різних видів тварин

(корів, коней , свиней ).

На свіжих препаратах оглядають хрящові прокладки, розміщені між тілами хребців. Вимірюють їх товщину та діаметр. Визначають типи кісток грудного відділу тулуба. Потім вивчають окремі кістки.

Г р у д н і х р е б ц і. На препаратах окремих хребців знаходять основні частини хребця: тіло нервову дужку і суглобові та м’язові відростки.

На тілі хребця оглядають головку (спереду) і ямку, розміщену позаду тіла хребця. Знизу на тілі хребця виступає вентральний гребінь (у коней). На бокових частинах тіла знаходять по парі ямок (фасеток), до яких прилягає головка ребра. Знаходять також нервову дужку і хребетний отвір, що утворюється тілом хребця і дужкою.

Знаходять і оглядають відростки: суглобові (передні й задні), поперечні й остисті. Визначають відміни в будові першого і останнього грудних хребців (за величиною остистих відростків) , вчаться відрізняти хребці різних видів свійських тварин. Так, на грудних хребцях коня тіло коротке, призматичної форми. Остистий відросток добре розвинений , плоский. Поперечні й суглобові відростки грудних хребців коня розвинені порівняно слабко. Грудні хребці великої рогатої худоби масивніші. Тіла їх довші й товстіші. Вентрального гребеня на тілах хребців немає. Остисті відростки широкі, пластинчасті, добре розвинені поперечні суглобові відростки.

На грудних хребцях свиней остисті відростки дуже довгі, вершиною злегка загнуті наперед. На поперечних відростках є спеціальні отвори, спрямовані зверху вниз. На грудних хребцях собак вентральних гребенів немає. Остисті відростки товсті. На перших хребцях вони зігнуті і мають розширені кінці. На останніх хребцях остисті відростки зверху загостренні.

На заняттях вчаться послідовно складати хребці грудного відділу в один ряд. При цьому оглядають хребетний канал, що утворюється при сполученні хребців, знаходять міжхребцеві отвори, через які проходять нерви.

Р е б р а. Спочатку визначають форму ребра, тип кісток. Звертають увагу на довжину, ширину і ступінь зігнутості ребер у різних місцях грудного відділу. Найдовші середні ребра, а передні і задні – коротші й менш зігнуті. Кожне ребро поділяється на кісткову і хрящову частини. Проксимальний кінець кісткового ребра звужений, а дистальний розширений. На проксимальному кінці ребра знаходять головку, шийку й суглобовий горбик. Приєднують головку ребра до ямки грудного хребця. На дистальному кінці оглядають з’єднання кісткового ребра з хрящем та сполучення ребра з грудною кісткою. Підраховують кількість справжніх і несправжніх ребер. Оглядають реберну дугу і реберні кути.

За формою ребер визначають, якому виду тварин вони належать та їх місце в скелеті. На скелеті важливо відмітити, що ребра великої рогатої худоби широкі, а міжреберні простори незначні. У свиней ребра вузькі.

Г р у д н а к і с т к а розміщена у нижній частині грудного відділу тулуба. На ній знаходять тіло, мечовидний хрящ і рукоятку(у коня соколок). Звертають увагу на особливості будови рукоятки у корів, коней та свиней. Так, у корів і свиней цей відросток кістковий і має округлу форму. У коней соколок виступає наперед, добре розвинений, пластинчастої форми.

На бокових поверхнях грудної кістки оглядають і підраховують кількість суглобових ямок, в які заходять хрящові кінці справжніх ребер.

Скелет поперекового відділу тулуба.

П о п е р е к о в і х р е б ц і вивчають на окремих препаратах. Знаходять всі частини хребця. Підраховують кількість поперекових хребців на скелетах різних видів тварин. На свіжих, не виварених препаратах вимірюють товщину хрящових прокладок між хребцями.

Оглядають і вивчають будову відростків. Слід переконатися, що суглобові відростки поперекових хребців добре розвинені (краніальні і каудальні).

Знаходять жолобки, що утворюються краніальними суглобовими відростками у корів. Оглядають добре виражені поперечнореберні відростки, які мають форму широких кісткових пластинок.

За відмінностями будови поперекових хребців та окремих їх частин вчаться розрізняти хребці різних видів тварин.

Скелет крижового і хвостового відділів тулуба.

К р и ж о в і х р е б ц і зростаються між собою і утворюють крижову кістку. Знаходять і вивчають будову крижової кістки. Спочатку підраховують кількість сегментів, що утворюють крижову кістку. Потім оглядають і вивчають будову тіла, крил і гребеня крижової кістки. Знаходять спеціальні суглобові поверхні на крилах і з’єднують їх з кістками таза (клубовою кісткою).

Оглядають хребетний канал, що проходить уздовж кістки. Вимірюють його діаметр на вході в кістку і на виході. Вчаться розрізняти відміни в будові крижових кісток різних видів тварин. Для цього звертають увагу на форму і величину кістки в цілому, на будову гребеня і крил кістки. Вивчають топографію кістки в скелеті тварин.

Х в о с т о в і х р е б ц і вивчають на препаратах скелета хвостового відділу. Підраховують їх кількість у різних видів тварин. Звертають увагу на будову перших і останніх хвостових хребців і на відсутність хребетного каналу в хвостовому відділі. Оглядають відростки перших хребців. Вимірюють товщину хрящових прокладок між хребцями.

Скелет шийного відділу тулуба. Спочатку вивчають будову типових шийних хребців (третього, четвертого, п’ятого, шостого).

Типові шийні хребці мають всі частини, властиві хребцю: тіло, нервову дужку й відростки. На препаратах некомплектних кісток знаходять і оглядають ці частини. Звертають увагу на тіло типового шийного хребця – воно довше від тіла грудного хребця. Остисті відростки відсутні на хребцях коней і слабко вираженні у корів.

Оглядають поперечнореберні відростки, які на типових шийних хребцях роздвоєні. Знаходять передні і задні відростки. Важливо знайти отвори на бокових поверхнях тіл хребців. Як відомо, ці отвори створюють хребцеві канали, де проходить хребцева артерія.

Вивчивши будову типових шийних хребців, оглядають їх на скелетах тварин. Потім вивчають будову першого і другого шийних хребців.

А т л а н т (перший шийний хребець). Переконуються, що він не має тіла. Оглядають верхню і нижню дужки. Знаходять крила атланта. Зазначають відміну в будові крил на хребцях корів і коней. По крилах атланта визначають, якому виду тварин належить хребець. Знаходять передній і задній кінці атланта, з’єднують атлант із суміжними кістками (з потиличною кісткою і епістрофеєм).

Е п і с т р о ф е й (другий шийний хребець). Знаходять і оглядають тіло, зуб і гребінь епістрофея. Порівнюють будову епістрофея корови і коня. Звертають увагу на довжину і ширину зуба епістрофея та на форму гребеня, з’єднують епістрофей з сусідніми хребцями. Після вивчення будови шийних хребців оглядають їх розміщення в скелеті.

Скелет голови (череп)

Для практичних занять з вивчення кісток голови (черепа) беруть скелет голови молодих тварин, де добре виражені шви між окремими кістками. Крім того, потрібні препарати черепа з пофарбованими у різні кольори кістками.

Починають вивчати будову черепа з мозкового відділу, який утворює черепно-мозкову коробку і орбіту, а також містить органи слуху і рівноваги. На препаратах черепа знаходять усі кістки мозкового відділу, починаючи ззаду від потиличної кістки. Всі отвори і канали досліджують зонтом або металевою паличкою. Внутрішню поверхню черепно-мозкової коробки вивчають на поздовжньому розпилі черепа. Оглядають пальцьоподібні вдавлення, які є відбитками закруток півкуль головного мозку. На сагітальному розрізі досліджують лобну пазуху, яка утворюється пластинками лобної кістки. У передній частині оглядають горизонтальну пластинку решітчастої кістки, яка відділяє черепно-мозкову коробку від носової порожнини. На препараті черепа крейдою проводять межу між мозковим і лицьовим відділами черепа.

На розпилах черепа корови досліджують лобну пазуху і порожнини кісткових відростків - рогів. Переконуються, що ці порожнини сполучаються з лобною пазухою.

Оглядають і вивчають всі кістки лицьового відділу та їх розміщення. Особливу увагу звертають на будову ротової порожнини. Знаходять носові раковини, нюховий лабіринт, хоани. Досліджують гайморову пазуху, яка розміщена між лицьовою і носовою пластинками верхньощелепної кістки. Знаходять беззубий край на кістках верхньої і нижньої щелеп. Зондом досліджують слізно-носовий канал. На нижній щелепі знаходять судинну вирізку і відростки гілок нижньої щелепи: суглобовий і м’язовий. З’єднують нижню щелепу з верхньою частиною голови в щелепному суглобі та вивчають характер руху в ньому

При з’єднанні щелеп м’язові відростки гілок нижньої щелепи заходять у вискову ямку. Цим пояснюється рух шкіри у коня над очима, коли він приймає і пережовує корм. Уважно оглядають тіло різцевої кістки корови і коня. Відмічають Що на тілі різцевої кістки корови немає ямок для різцевих зубів, а тіло кістки має форму тоненької кісткової пластинки.

Скелет грудних кінцівок

На скелеті вивчають розміщення кісток грудних кінцівок та визначають їх тип. Відмічають, які кістки лежать в основі окремих ланок грудних кінцівок.

Л о п а т к а. Визначають тип кістки, знаходять і вивчають проксимальний і дистальний кінці лопатки. На проксимальному розширеному кінці лопатки досліджують лопатковий хрящ. На дистальному кінці оглядають суглобову ямку, м’язовий горб і коракоїдний відросток.

Для вивчення топографії лопатки та взаємовідношення з суміжними кістками з’єднують її з плечовою кісткою. Звертають увагу на положення лопатки (під яким кутом) на скелеті.

На зовнішній (латеральній) поверхні лопатки знаходять ость, передосну й заосну ямку. Порівнюють форму і будову лопатки різних видів свійських тварин. Знаходять акромінальний відросток на лопатці жуйних тварин.

Щоб скласти скелет кінцівки, треба вміти відрізняти ліву лопатку від правої. Для цього беруть лопатку в руку так, щоб м’язовим горбом вона була спрямована вперед, а медіальною поверхнею – всередину. Якщо лопатку для надання їй такого положення потрібно брати в праву руку, значить лопатка з правої кінцівки, а якщо в ліву – з лівої. За формою лопатки та її ості відрізняють лопатку корови від лопатки коня.

П л е ч о в а к і с т к а. Визначають тип і положення плечової кістки на скелеті. Беруть кістку в руку, тримаючи її так, як вона розміщена на скелеті тварини. Розглядають і вивчають будову тіла кістки та її кінців.

На проксимальному кінці кістки знаходять головку і м’язові горби. Головка кістки міститься ззаду. По боках від головки виступають горби: латеральний (більш розвинений) і медіальний. Між горбами на проксимальному кінці плечової кістки трохи спереду від головки є спеціальний блок, по якому рухаються сухожилки двоголового м’яза плеча. Оглянувши цей блок на кістках різних видів тварин, переконуються, що на плечовій кістці коня блок роздвоєний, а в корів суцільний. Порівнюють будову проксимального кінця плечової кістки коня і корови та встановлюють різницю між ними

На дистальному кінці плечової кістки знаходять і досліджують ліктьову ямку. Щоб установити, з якої кінцівки плечова кістка, її беруть в руку так, щоб головка проксимального кінця кістки була спрямована назад, а латеральний м’язовий горб знаходився зовні.

Вивчають особливості будови плечової кістки у різних видів свійських тварин. З’єднують плечову кістку з суміжними кістками(лопаткою та кістками передпліччя).

К і с т к и п е р е д п л і ч ч я. Будову кісток передпліччя – променевої і ліктьової вивчають окремо. Під час огляду променевої кістки визначають її тип, знаходять проксимальний і дистальний кінці. Тіло кістки добре розвинене і має характерну вигнуту форму

На проксимальному кінці променевої кістки є суглобова поверхня, яка розділена невеликими гребенями на три ямки. Найширша медіальна ямка. Променеву кістку беруть у руки так, щоб вигнутою спинковою поверхнею вона була обернена наперед, а найширшою ямкою всередину, і визначають, з якої кінцівки (правої чи лівої) ця кістка. Оглянувши дистальну суглобову поверхню, з’єднують її з верхнім шаром кісток зап’ястя.

Порівнюють будову променевої кістки різних видів тварин і встановлюють різницю.

Потім вивчають будову ліктьової кістки. Знаходять тіло ліктьової кістки, ліктьовий та грифельні відростки ( у корів) , з’єднують кістки передпліччя з суміжними кістками. Переконуються, що тіло її рудиментоване у коней більше, ніж у корів. Розглядають і вивчають їх положення у скелеті тварин. Сполучають кістки зап’ястя із суміжними кістками.

К і с т к и з а п ’ я с т я: Знаходять основні і додаткові (сезамовидні) кістки верхнього і нижнього шарів. Відлік кісток починають з медіальної поверхні. Сезамовидна кістка розміщена латеральної поверхні зап’ястя. Порівнюють будову кісток зап’ястя корів і коней. Вивчають топографію кісток зап’ястя в скелеті тварин. Сполучають кістки зап’ястя із суміжними кістками.

К і с т к и п ’ я с т я. Вивчають будову на некомплектних кістках, а також у скелеті тварини. Підраховують кількість кісток п’ястя у різних видів тварин. Звертають увагу на будову їх у парнокопитних.

К і с т к и п а л ь ц я. Знаходять і вивчають будову путової, Вінцевої і копитної кісток у різних видів тварин. Оглядають і розміщують сезамовидні кістки пальців на своїх місцях: в путовому суглобі – дві кісточки, у копитному – одну човникову кісточку.

Складають палець тварини з окремих некомплектних кісток.

Скелет тазових кінцівок

Скелет тазових кінцівок поділяється на скелет тазового поясу та скелет вільної тазової кінцівки.

Скелет тазового пояса. Спочатку розглядають лобкове зрощення і визначають безіменні кістки таза (праву й ліву). Потім вивчають будову парних тазових кісток : клубової, лобкової і сідничної.

Н а к л у б о в і й к і с т ц і знаходять найхарактерніші утворення: тіло і крило кістки. На крилі добре виражені горби ( крижовий горб і маклак). На медіальній поверхні крила розглядають суглобову поверхню, якою крило клубової кістки сполучається з крилом крижової кістки.

Н а л о б к о в і й к і с т ц і знаходять лобкове зрощення, вивчають розмір і форму замкненого отвору та суглобової западини таза. На дні суглобової западини знаходять ямку, в якій закріплюється кругла зв’язка.

На с і д н и ч и х к і с т к а х оглядають сідничні горби й сідничну дугу.

На препаратах таза різних видів тварин знаходять відмінності в їх будові. Особливу увагу звертають на розмір і форму виходу з таза у корів і кобил. Вивчають топографію таза на скелеті тварини.

Скелет вільної тазової кінцівки складається з таких кісток: стегнової, гомілкової, кісток заплесни, плесни і пальців.

С т е г н о в а к і с т к а належить до типу довгих трубчастих кісток. На препараті кістки знаходять тіло і два кінці: проксимальний і дистальний. На проксимальному кінці оглядають кулясту головку з ямкою на ній. Знаходять ямку на головці стегнової кістки корови і коня, порівнюють їх глибину.

Порівнюють також будову і форму м’язових горбів (вертелів) на стегнових кістках корів і коней. Стегнова кістка великої рогатої худоби має більш розвинене тіло, ніж стегнова кістка коня. Великий вертел виражений краще, а вертлюжна ямка глибша. Головка стегнової кістки корови різко відмежована від тіла кістки. Ямка на головці лежить не на боковій поверхні, як у коня, а в центрі головки. Знаючи ці особливості будови проксимального кінця стегнової кістки великої рогатої худоби, легко можна відрізнити її від такої ж кістки коня.

На дистальному кінці стегнової кістки оглядають і вивчають будову двох стегнових блоків. По одному з них (передньому) рухається колінна чашка. З’єднують колінну чашку з її блоком. Другий блок (нижній) призначений для з’єднання з проксимальним кінцем великогомілкової кістки. Оглядають його і з’єднують з гомілковою кісткою.

Щоб навчитися визначати, з якої кінцівки (правої чи лівої) стегнова кістка, слід уважно вивчити топографію її на скелеті тварини.

К і с т к и г о м і л к и. В основі гомілки лежать дві кістки: великогомілкова і малогомілкова. Знаходять і вивчають їх будову. Великогомілкова кістка добре розвинена. Визначають її тип і форму. На проксимальному кінці великогомілкової кістки суглобова поверхня має характерну трикутну форму. По дорсальній поверхні проксимального її кінця від трикутника вниз іде кістковий гребінь, який трохи загнутий на зовні. Знаходять і досліджують його.

У корів до проксимального кінця великогомілкової кістки з латеральної поверхні приростає невеликий відросток, що являє собою рудимент малогомілкової кістки. У коней на цьому кінці є слабко виражена ямка, до якого прилягає головка малогомілкової кістки. Отже, за будовою проксимального кінця великогомілкової кістки легко визначити, якому виду тварин належить кістка (корові чи коню).

Дистальний кінець великогомілкової кістки має суглобову поверхню, розділену високими гребенями на дві ямки, по яких рухається таранна кістка заплесна. Знаходять і оглядають цей блок. З’єднують його з таранною кісткою.

Малогомілкова кістка у великих тварин (корів і коней) рудиментована. Знаходять ці рудименти у коня і корови. У корови, крім відростка малогомілкової кістки, який приростає до проксимального кінця великогомілкової кістки, у верхньому шарі кісток заплесна знаходиться зовнішня щиколотка. Знаходять цю кісточку на скелеті корови і вивчають її форму. У свиней малогомілкова кістка не рудиментована. Порівнюють її будову з великогомілковою кісткою та встановлюють взаємозв’язок між ними. Знаходять місце гомілкових кісток на скелеті тварини.

К і с т к и з а п л е с н а розміщені в три ряди. На складеному препараті заплесна (на зв’язках) розглядають окремі кістки всіх трьох рядів. Особливу увагу звертають на будову і форму кісток верхнього шару (таранної і п’яткової). На п’ятковій кістці знаходять тіло, п’ятковий відросток і горб. Кістки другого і третього шарів короткі, з’єднані між собою міжкістковими зв’язками. Знаходять місце розміщення заплесна на скелеті.

К і с т к и п л е с н а і п а л ь ц я. За будовою вони подібні до п’ясних і пальцьових кісток грудної кінцівки, але третя плеснова кістка довша за третю п’ясну і має видовжене тіло округлої форми. Вчаться відрізняти плеснові кістки від п’ясних у корів і коней. Порівнюють їх будову і форму на скелеті тварини і знаходять їх серед некомплектованих кісток.

Кістки пальця задньої кінцівки мають таку саму будову, як і кістки передньої кінцівки.

Після виконання роботи студенти повинні:

Знати: будову кісток і їх види, будову і точне місце знаходження кісток осьового скелету, кінцівок, черепа; види з’єднань кісток.

Вміти: визначати місце знаходження кісток, якій тварині належать кістки.

Робота оформляється згідно вимог і замальовується скелет.

СИСТЕМА ОРГАНІВ РУХУ. М’ЯЗОВА СИСТЕМА

План теми

1. Загальна характеристика і значення м’язової системи.

2. Характеристика м’язів:

2.1. голови;

2.2. шиї і тулуба;

2.3. грудної кінцівки;

2.4. тазової кінцівки.

3. Прижиттєві і посмертні зміни в м’ясі.

4. Сортова розрубка туш.

5. Особливості м’язів птахів.

Рекомендована література

1. В.І. Бойко, М.В. Лисенко “Анатомія і фізіологія сільськогоспо-

дарських тварин” ст. 45-47, 49-58, 48-63,

2. И.М. Фокин «Анатомия мясопромышленных животных» ст. 45-61

Загальна характеристика і значення м’язової системи

В основі будови м’язів скелету лежать не клітини, а утворення в вигляді волокон. Ці волокна з’єднуються в пучки, які в свою чергу сполучаються один з одним, утворюють нові, більші пучки, а з останніх утворюється м’яз. Пучки першого порядку покриті сполучнотканинною оболонкою, яка складається з тонких клейдаючих волокон і називається ендомізієм. Весь м’яз теж має сполучнотканинну оболонку, але більш щільну. Ця оболонка називається перимізієм. Від перимізія в товщу м’яза відходять сполучнотканинні прошарки, які йдуть між пучками і сполучаються з ендомізієм. В перемізії і ендомізії проходять кровоносні і лімфатичні судини, по яким в м’яз надходять поживні речовини. Тут проходять і нерви.

В перимізії можуть накопичуватися відкладення жиру, що часто спостерігається у тварин м’ясних порід. М’ясо з прошарками жиру в м’язовій тканині відноситься до вищої категорії (мармурове м’ясо).

Кожен м’яз являється органом. По формі всі м’язи поділяються на довгі, короткі, широкі і колові.

Довгі м’язи розміщені головним чином на кінцівках, широкі – на тулубі, короткі – в глибоких шарах тіла, а колові – навколо природних отворів в вигляді кільця і служать для цих отворів стискачами або замикачами (сфінктерами).

У кожного м’яза (за виключенням колових) розрізняють початок і кінець. На хребту і на голові початком називають той кінець м’яза, який звернений в сторону хвоста, а на кінцівках початком вважають верхній кінець м’яза.

М’язи кріпляться до кісток за допомогою спеціальних утворень з волокнистої сполучної тканини, яка відрізняється великою міцністю і майже не розтягується. У довгих циліндричних м’язів ці утворення мають вигляд шнурів і називаються сухожилками. У широких і плоских м’язів сухожилля приймають пластинчасту форму і називають апоневрозами.

Деякі сухожилля мають на собі циліндричні футляри з сполучної тканини – синовіальні піхви. Стінки їх побудовані з двох шарів: поверхневого – фіброзного і внутрішнього – синовіального, що виділяє рідину, схожу на синовію. Синовіальні піхви оберігають сухожилля від тертя об кістки і, змащуючи своєю рідиною, полегшують рухи. Там, де м’язи проходять через кісткові виступи, є спеціальні синовіальні сумки. Ці сумки являють собою ті ж піхви, тільки менших розмірів.

Кожен м’яз покритий тонкою сполучнотканинною оболонкою. Окрім того, на всіх м’язах скелету є загальна оболонка, яка знаходиться безпосередньо під шкірою і покриває всі м’язи подібно чохлу. Оболонка ця називається фасцією. Складається вона з сполучної тканини і місцями досить щільна. Покриваючи м’язи скелету з поверхні, фасція утворює перегородки між м’язами. Ці перегородки розділяють м’язи і цілі групи однаково діючих м’язів.

За характером роботи м’язи поділяють на згиначі і розгиначі, відвідні і привідні, повертаючі, піднімачі, опускачі та ін.

М’язи, що діють в різних напрямках, називаються антагоністами, а м’язи, що діють в одному напрямку, синергістами.

Характеристика м’язів голови, шиї, тулуба, грудної і тазової кінцівок.

За місцем розміщення на скелеті м’язи поділяють на м’язи голови, м’язи шиї і тулуба, м’язи передньої і задньої кінцівок.

У розміщення м’язів на скелеті проявляються такі загальні закономірності: 1) м’язи діють на ті частини скелета, які з’єднані рухомо, і на шкіру; 2) м’язи на скелеті розміщуються перпендикулярно до осі обертання, у суглобах – поперек кожної осі руху парами з протилежною дією (м’язи-антагоністи), м’язи-синергісти, навпаки, допомагають один одному при скороченні; 3) м’язове черевце, яке діє на той чи інший суглоб, розміщується вище суглоба, а його нижній сухожилок закріплюється нижче суглоба.

М’язи можуть діяти на один, два суглоби і більше.

Загальні закономірності розміщення м’язів на кінцівках такі:

1) згиначі розміщенні всередині кута суглоба, розгиначі, навпаки, проходять через вершину кута суглоба; 2) привідні розміщені з внутрішньої поверхні суглоба, а відвідні лежать на зовнішній його поверхні.

М’язи голови поділяються на лицеві, або мімічні, й жувальні. Д о

л и ц ь о в и х м ’я з і в належать коловий м’яз рота – становить основу верхньої та нижньої губів і є змикачем (сфінктером) рота; носо-губний піднімач; виличний м’яз; опускач нижньої губи; ікловий м’яз; спеціальний піднімач верхньої губи; щічний м’яз; коловий м’яз ока; опускач нижньої повіки; м’язи вушної раковини.

Д о ж у в а л ь н и х м ’я з і в належать великий жувальний м’яз (масетер) – розміщений на зовнішній поверхні нижньої щелепи; криловий – на внутрішній поверхні гілки нижньої щелепи; висковий – у висковій ямці; двочеревцевий – позаду нижньої щелепи і прикріплюється до яремного відростка потиличної кістки та нижнього краю нижньої щелепи. В наслідок скорочення цих пар м’язів відбувається акт ремигання. При дії двочеревцевого м’яза нижня щелепа опускається вниз. Допомагає це робити також грудинно-щелепний м’яз.

М’язи шиї і тулуба об’єднуються в чотири групи: 1) м’язи, що діють на плечовий пояс і з’єднують грудні кінцівки з тулубом; 2) м’язи хребта;

3) м’язи грудної клітки; 4) м’язи черевної стінки.

Д о п е р ш о ї г р у п и належать такі м’язи: трапецієподібний, ромбоподібний, найширший спини, плечоголовний, плечошийний, поверхневий грудний, глибокий грудний і вентральний зубчастий. Ці м’язи підвішують тулуб між лопатками, беруть участь у русі грудної кінцівки.

Д о д р у г о ї гр у п и належать м’язи, які розміщені зверху і знизу хребців хребта і виконують роботу, пов’язану із згинанням та розгинанням хребта, або здійснюють бокові рухи хребта вправо і вліво. Зверху на хребцях лежать м’язи – розгиначі хребта: найдовший м’яз спини, шиї і голови, клубово-реберний м’яз, пластировидний м’яз, остистий м’яз шиї і спини, багатороздільний м’яз шиї і спини, піднімачі хвоста. Ці м’язи піднімають шию і голову, прогинають поперек і піднімають хвіст.

Знизу хребців лежать м’язи – згиначі хребта: довгий м’яз голови та шиї, поперекові м’язи, опускачі хвоста. Ці м’язи опускають голову і шию, згинають поперек і опускають хвіст.

Д о т р е т ь о ї г р у п и належать м’язи, які розширюють грудну клітку при вдиху, це м’язи-вдихачі (інспіратори): дорсальний зубчастий вдихач, драбинчасті м’язи, зовнішні міжреберні м’язи, піднімачі ребер, прямий грудний м’яз, діафрагма. Протилежну дію виконують м’язи-видихачі (експіратори), які звужують грудну клітку при видиху: дорсальний зубчастий видихач, внутрішні міжреберні м’язи, попереково-реберний м’яз, поперечний грудний м’яз.

Д і а ф р а г м а – м’яз, який розділяє грудну і черевну порожнину і приймає участь в диханні.

Д о ч е т в е р т о ї г р у п и належать парні м’язи, які утворюють стінки черевної порожнини: зовнішній косий черевний, внутрішній косий черевний, поперечний черевний і прямий черевний. Усі ці м’язи при скороченні здавлюють черево, тобто виконують функцію черевного преса, а також допомагають здійснювати видих і діють при родах та акті дефекації.

У самців між зовнішнім і внутрішнім косими черевними м’язами розміщений паховий канал, який з’єднує черевну порожнину з порожниною мошонки, де знаходяться сім’яники.

М’язи грудної кінцівки поділяють на м’язи, що діють на плечовий суглоб; м’язи, які діють на ліктьовий суглоб, м’язи, що діють на зап’ясний суглоб, м’язи, що діють на суглоби пальців.

На плечовий суглоб діють м’язи: розгиначі – передосний, дзьобоплечовий; згиначі – дельтовидний, великий і малий круглі м’язи; відвідні – заосний; привідні – підлопатковий.

На ліктьовий суглоб діють м’язи: розгиначі – триголовий м’яз плеча і напружувач передпліччя; згиначі – двоголовий м’яз плеча і внутрішній плечовий м’яз.

На зап’ястний суглоб діють м’язи: розгиначі – променевий розгинач зап’ястя і довгий абдуктор великого пальця; згиначі – променевий і ліктьовий згиначі зап’ястя та ліктьовий боковий зап’ястя.

На суглоби пальців діють м’язи: розгиначі – загальний і боковий пальцьові; згиначі – поверхневий і глибокий пальцьові.

М’язи тазової кінцівки поділяють на м’язи, що діють на кульшовий суглоб; м’язи, що діють на колінний і заплесновий суглоби; м’язи, що діють на суглоби пальців.

Привідні м’язи: стрункий, привідний, які приводять кінцівку.

М’язи, що розгинають кульшовий суглоб, поділяють на дві групи: сідничну і задньостегнову. До сідничної групи належать три м’язи: поверхневий, середній і глибокий сідничні. У задньостегнову групу об’єднуються чотири м’язи: двоголовий м’яз стегна, напівсухожилковий, напівперетинчастий і квадратний м’яз стегна.

Протилежну дію виконують м’язи, що згинають кульшовий суглоб: клубово-поперековий, напружувач широкої фасції стегна, кравецький, гребінцевий. Абдуктором тазової кінцівки є глибокий сідничний м’яз, аддукторами – стрункий і привідний м’язи. До м’язів обертачів належать замикачі і двійчасті м’язи.

Розгиначем колінного суглоба є чотирьохголовий м’яз стегна, який діє через колінну чашку і пряму зв’язку, а згиначем його є підколінний м’яз.

На заплесновий суглоб діє розгинач – триголовий м’яз гомілки, який складається з литкового і п’яткового м’язів. Згиначами цього суглоба є великогомілковий передній, малогомілковий третій і довгий малогомілкові м’язи.

Пальцьові суглоби згинають такі м’язи: поверхневий і глибокий пальцьові згиначі, а розгинають – довгий і боковий пальцьові розгиначі.