2.3 Соціальні проблеми старих людей у сучасній Україні

За останні сторіччя суспільна цінність старості практично зруйнувала­ся, цьому сприяли поступова втрата людьми похилого віку соціально зна­чущих функцій і криза традиційної системи внутрісімейної підтримки не­працездатних старих. От чому в осіб пізнього віку чимало соціально- психологічних проблем. Це і зміна статусу, і малозабезпеченість, і погір­шення здоров'я, і самотність, і проблеми, пов'язані із втратою близьких, і ба­гато чого іншого.

В сучасній Україні у літніх і старих людей є і специфічні проблеми, зумовлені тотальною перебудовою суспільства. Населення всього колиш­нього СРСР в останні десятиліття піддається впливу так званих соціально- економічних і соціально-політичних факторів, характерних для епохи рефо­рмування. В Україні глобальні зміни соціально-економічної ситуації, зміна звичних життєвих стереотипів і глибокі зміни у свідомості суспільства, пе­рехід від життя у стабільному режимі (хоча і з досить обмеженими можли­востями) до епохи постійних потрясінь, від відчуття соціальної захищеності до життя в агресивному середовищі, часто на межі виживання, а також ста­новлення інформаційного суспільства, обумовленого потужним потоком но­вої інформації, привели до безпрецедентних навантажень на соціум. Поло­ження представників третього віку внутрішньо вплетене у процес змін, що відбуваються в суспільстві, але саме ця група населення, будучи найбільш уразливою в економічному і психологічному відношенні, найбільше пост­раждала від проведених реформ.

В перехідний період необхідність збереження соціальної стабільності набуває особливого значення. Трансформація сучасного суспільства має своїм наслідком тотальний перегляд цінностей і орієнтирів розвитку, а та­кож переоцінку взаємин між поколіннями. Сьогодні людина змушена змі­нювати власні моделі повсякденної поведінки, зберігаючи на певний час ос­нови світогляду, що залишився від попереднього періоду, а це неминуче призводить до виникнення конфліктів.

Конфлікти поколінь слід розуміти, в першу чергу, як зіткнення норма­тивно-ціннісних систем. Якщо у стійких суспільствах старі люди могли віді­гравати значну роль, то в суспільствах, які роздирають протиріччя, верх бе­руть молоді. Якщо у стійких суспільствах, де минуле виступає як модель майбутнього, молоді переймають досвід старших, то тепер життєві стратегії старших поколінь сприймаються як недостатньо ефективні. Відмітимо, що

люди похилого віку в нашій країні асоціюються з "негативним" минулим, з гальмом на шляху змін, а для сучасної України характерною є орієнтація на нове покоління, молодь сприймається як акселератор всіх соціальних змін.

Отже, для сучасної України характерними є саме конфліктні форми відносин між поколіннями, що перешкоджає виконанню поколіннями своїх * функцій, порушує поведінку індивідів і соціальних груп, сприяє подальшій дестабілізації суспільства. Тому особливо значущими стають підтримка лю­дей похилого віку, створення системи комплексної допомоги й одночасно розвиток механізмів інтеграції представників старшого покоління в соціаль­ний простір, як це робиться на Заході.

Важливе значення в характеристиці соціальних аспектів старіння та старості мають соціальні стереотипи.

Чим характеризуються согііальні стереотипи старості? Які соціоку- льтурні фактори визначають статус людей похилого віку в суспільстві?

При оцінці значення старості як віку життя велике значення мають со­ціальні стереотипи. Як вказує Т.В. Карсаєвська, з суспільстві до старих лю­дей ставляться подвійно: негативно й позитивно. Перше має місце при порі­внянні старості з "живою могилою", друге - при оцінці старості як бажаного віку, періоду досвіду⁷ й мудрості.

Негативні установки стосовно старих людей, що виникли на ранніх етапах прогресу суспільства в умовах убогості існування й зберігаються пе­вною мірою в західній свідомості і дотепер, впливають на мотиви поведінки, самопочуття й навіть стан здоров'я людей похилого віку, які вважають себе зайвими в суспільстві. Інтерес до людей похилого віку настільки був відсут­ній, що дослідницька робота з цієї теми почала вестись лише ЗО років тому. П. Ньюгауртен для опису такої байдужо-зневажливої установки стосовно старості ввів термін ейджизм - соціальна установка, що полягає в невипра­вдано високій оцінці молодості й дискримінації старості.

Соціальні стереотипи відносно старості суттєво впливають як на пове­дінку старіючої людини, так і на ставлення суспільства до людей похилого віку. При цьому вони можуть бути як негативними, так і позитивними.

Приклади хибних поглядів, що базуються на негативних стереотипах:

• старі люди, як правило, слабкі й хворі;

• більшість старих людей погано справляються з роботою;

• старі люди повільніше міркують, у них гірше пам'ять, увага та інші процеси;

• старі люди є ригідними та догматичними;

• більшість старих людей живе в соціальній ізоляції й страждають від самотності.

• Приклади хибних поглядів, що базуються на позитивних стереотипах:

• старі не працюють, але отримують гроші;

• літні люди є потужною політичною силою;

• більшість старих людей відрізняється зрілістю, життєвим досвідом, мудрістю.

Ряд досліджень показали, що установки щодо старості є внутрішньо суперечливими та амбівалентними: старих людей одночасно вважають і му­дрими, і такими, що вижили з розуму; і добродушними, і постійно незадово- леними: і такими, що проявляють турботу про оточення, і зануреними у свої проблеми. Мабуть, необхідно розглядати старих як окремих людей, таких же різних, як і люди будь-якого іншого віку.

Цим викликана також необхідність критики геронтофобних установок у суспільстві. З людської, гуманістичної позиції великого значення набува­ють визнання суспільної цінності старих людей як носіїв традицій і культу­рної спадщини націй, пропаганда сучасних наукових знань про психологіч­ну наповненість і красу пізніх років життя, про шляхи досягнення «благопо­лучного» старіння.