8.3 Особливості процедури сімейного, профорієнтаційного консультування та консультування у кризових ситуаціях людей похилого віку

Ефективними напрямами в роботі з людьми похилого віку є сімейне психологічне консультування. Існує думка, що це може бути системна сі­мейна терапія, в якій розроблені уявлення про стадії розвитку родини. Одні­єю з них є стадія «порожнього гнізда» - момент, коли родину залишають останні діти і подружжя залишається сам на сам перед настанням старості. Інший напрям роботи з літніми людьми в системі сімейного психологічного консультування базується на цілісному підході до родини. Якщо в родину входять люди літнього віку - бабуся і дідусь, - то системному сімейному консультантові є зрозумілою їхня роль у стабілізації патологічних паттернів сімейної взаємодії, і ці знання він передає іншим членам родини.

Конкретний досвід показує, що у роботі з людьми похилого віку най­більш затребуваним є психологічне консультування родин, у яких спільно проживають представники різних віків, у тому числі й пізніх.

Проблеми у взаєминах з дорослими дітьми визначаються характероло­гічними особливостями самих старих людей, прагненням деяких із них до збереження свого лідерства, до збереження «дитячих» форм контролю над дорослими дітьми, бажанням повчати, своєрідним ставленням до нажитого за час трудової діяльності. Навіть у ряді випадків нормального старіння спі­лкування в родині зі старими людьми часом обтяжене вже згаданими особ­ливостями особистості останніх, такими як тенденція до резонерства, шаб­лонізації, егоцентризму, вразливості й недовірливості. Старі люди відчува­ють почуття провини за свою марність у родині, відчувають свою непотріб­ність і замикаються в собі, стають малоконтактними. Спілкування їх з роди­чами часто набуває формального характеру.

Сімейне психологічне консультування спрямоване на допомогу родині, що має людей похилого віку, у створенні сімейного психологічного клімату. Зрілі та молоді члени родини повинні знати психологічні особливості старо­сті та старіння і добре уявляти собі, що виражене ними роздратування або озлобленість на адресу старих будуть сприяти збільшенню тривожності й депресії останніх, які, у свою чергу, спричинять грубі конфабуляції (вимис­ли), маячливі ідеї про утиск, подальше посилення проявів «загострення» рис характеру. Таким чином, виникне порочне коло, що погіршує психологічний клімат у родині. У той же час ласкаве, уважне ставлення до старих, прояви любові і турботи з боку дорослих дітей і онуків стане деякою гарантією дов­гого збереження психологічного благополуччя старих, їхньої особистісної збереженості. Прояв поваги до мудрості старих, апеляція до їх багатого життєвого досвіду забезпечить ту внутрішню соціальну ситуацію, що спо­нукає старих до підтримання свого життєвого тонусу, готовності нести від­повідальність за дану пораду, прояву терпимості і згоди зважати на нові умови життя і потреби молодого покоління.

Дорослі члени родини, що проживають спільно зі старими, повинні пам'ятати, що своїм ставленням до старих батьків вони демонструють своїм дітям такий зразок поводження, якого набудуть їхні діти і у майбутньому за­стосують до них самих. Таким чином, своїм добрим і турботливим пово­дженням зі старими людьми їхні дорослі діти забезпечують своє в багатьох відносинах благополучне майбутнє в пізньому віці.

Психологічне сімейне консультування припускає і роботу із самими старими людьми. їм слід передати знання про закономірні психологічні за­вдання і новоутворення різних віків, у тому числі й старості. Обережна, де­лікатна форма спілкування консультанта зі старою людиною має допомогти останній усвідомити її роль у родині, значення для стабілізації родини.

Але, головне, сімейне спілкування дає старим людям відчуття необхід­ності, значущості, причетності до життя. Дуже часто допомога родині осми­слюється старими як соціально значущий вид діяльності. Надалі налагодже­на,така, що стала звичною, сімейна прихильність поколінь багато в чому по­легшить період спільного життя, коли старі стануть зовсім безпомічними і нездатними до самообслуговування.

Сімейне психологічне консультування у сфері роботи з літніми людьми грунтується на знанні об'єктивних і суб'єктивних детермінант розгортання Процесу старіння людини в родині. До першої групи відносяться конкретні умови життя в родині, зайнятість у системі життєзабезпечення родини, участь у вихованні онуків; до друг ої - психологічний устрій і клімат у роди­ні, способи спілкування між членами родини, характер взаємин літньої лю­дини з близькими. Консультантові важливо виявити роль літньої людини в родині, установки й очікування стосовно неї інших членів родини, стиль і стереотипи спілкування з нею (шанобливе ставлення, поблажливе, грубе; опіка, керування літньою людиною, формальний або неформальний прояв підпорядкування стосовно неї). У наш час експериментально не виявлено характерних типів таких стилів, установок і стереотипів ставлення до літ­ньої людини в родині, у зв'язку із цим конструктивні сімейні відносини в ході психологічного сімейного консультування можуть будуватись за акти­вної участі самих членів родини на основі конкретного аналізу психологіч­ного клімату та устрою родини й специфічної стратегії адаптації до старості літніх її членів.

Мало розробленим у нашій країні є профорієнтаційне психологічне консультування літніх людей - консультування з питань професійного са­мовизначення після виходу на пенсію. У той же час у США проблема пси­хологічного супроводу професійної кар'єри людини в будь-якому віці є ак­туальною. Вважається, що люди пенсійного віку не обов'язково повинні по­вністю припиняти працювати. У зв'язку із цим профорієнтаційне консульту­вання пропонує програми навчання пенсіонерів, програми неповної зайня­тості або легкої праці для літніх людей. Ряд таких програм має успіх. Так, бізнесмени, що перебувають на пенсії, успішно займалися навчанням своїх менш досвідчених колег. Ще одна успішна програма була присвячена на­вчанню людей похилого віку роботі з дітьми-інвалідами. Слід звернути осо­бливу увагу на сам процес навчання після виходу на пенсію. У США можна зустріти в коледжах і університетах людей похилого віку на студентській лаві. Для них навчання - це не тільки перепідготовка для знаходження нової Професії, але й засіб проведення часу і тренування пізнавальних здібностей з метою віддалення періоду інтелектуального вгасання.

Аналіз соціальної ситуації, в якій люди похилого віку починають учи­тися, проведений німецькими психологами на початку 1990-х років, показав, Що це відбувається у випадках переживання самотності, фемінізації суспіль­ства, збільшення відсоткової кількості людей похилого віку. Виділено п'ять мотивів навчання літніх людей: можливість освоїти нову діяльність, після- професійна діяльність як знаходження нового життєвого сенсу, здійснення юнацької мрії, можливість створення нових контактів, самотерапія.

Нарешті, для психологічної адаптації людей літнього і старого віку ду­же важливою є часова перспектива. Цю перспективу створює можливість навчання і продовження трудової діяльності. В цілому у старої людинизмінюється мотивація трудової діяльності. В неї прагнення до праці має не стільки матеріальний, скільки емоційний мотив.

Індивідуальне психологічне консультування літніх людей має за мету, на нашу думку, передачу їм знань про різні моделі старіння і про значення способу життя для процесів старіння. Також це включає психологічне кон­сультування в особливих ситуаціях: у зв'язку із втратами близьких, у випад­ку глибокої депресії, напередодні смерті тощо.

У ході індивідуального психологічного консультування літніх людей надзвичайно важливо розкрити поняття задоволеності життям у старості (його докладно розкрито в попередніх розділах), умови його досягнення, а також умовність поняття «щаслива старість». Активне, «успішне» старіння робить літню людину більш стресостійкою, а стреси є дуже небезпечними для старих людей. Активність, готовність до подолання немічності підтри­мує потенціал розвитку в пізньому віці і означає, що старі люди здатні до розвитку й особистісного зростання, а психологічне консультування і пси­хотерапія можуть спиратися на процеси компенсації й навіть розвитку у старості, а отже, можуть бути достатньо ефективними.

Конкретні випадки індивідуального консультування людей похилого віку є специфічними, з точки зору підходу (школи), на яку спирається пси- холог-консультант, і можуть розглядатись також з позиції психотерапевтич­ної взаємодії, про що можна почитати в додатку.

Психологічне консультування у кризових ситуаціях має враховувати особливості емоційних переживань у старості у випадку втрати, очікування смерті (ці особливості описані вище).

Консультування людей похилого віку, які зазнали втрати близької лю­дини - це не таке важке випробування для психолога, як робота з молодими і зрілими людьми в подібній ситуації, оскільки старі не так бурхливо прояв­ляють своє горе і швидше упокорюються йому. «Робота скорботи» у ста­рих людей проходить більш природно і закономірно, і консультант може допомогти цій роботі у плані пошуку нової ідентичності. Стара людина, що втратила дружину (чоловіка), знаходить новий сенс життя у збереженні па­м'яті про неї (нього). Далі вона може жити думкою про те, що, поки триває її життя, живий і той, хто пішов, але залишився в її душі та пам'яті як близька і кохана людина.

Робота консультанта може допомогти літній людині полегшити почут­тя провини перед померлим, фіксуючи її спогади на тому доброму, щасли­вому, що вони пережили разом. Тут може виявитися ефективною робота з родиною літньої людини, яка зазнала втрати: члени родини повинні знати, що її не слід залишати одну, але і не треба «перевантажувати» опікою. Лю­дині, що горює, потрібні постійні, але не нав'язливі слухачі. Роль такого слу­хача дуже ефективно може виконувати сам консультант; при цьому він пови­нен щиро співпереживати горю й адекватно виражати це співпереживання. Не слід поверхово заспокоювати скорбного; головні завдання консультанта у

□му випадку - надати можливість клієнтові виражати свої почуття і допо- I могти близьким правильно реагувати на його скорботу.

Психологічне консультування літньої людини, що переживає важку депресію, завжди поєднується з активною психотерапевтичною роботою. Слід зазначити, що при роботі з людиною похилого віку, зануреною у цей стан, консультантові постійно варто підкреслювати, що відповідальність за стан клієнта він взяти на себе не може, він може лише допомогти його само­визначенню. Завдання консультанта в роботі з депресивними літніми клієн­тами полягають у тому, щоб показати, що їхній песимістичний погляд на світ - це результат депресивного стану (його можна полегшити, і картина ; світу покращиться), а також щоб підтримати клієнта і допомогти йому у психологічному поясненні його труднощів. При цьому консультант повинен активно розпитувати літню людину про її переживання й обставини її жит­тя. У цьому випадку зустрічі мають бути частими (2-3 рази на тиждень) з поступовим зменшенням частоти зустрічей залежно від стану клієнта. У процесі консультування необхідно домагатися подолання залежності клієнта і спонукати його до більш активної ролі з кожною наступною зустріччю.

Бесіда з умираючою старою людиною в повному розумінні слова не є психологічним консультуванням. Як уже говорилося, наприкінці життя лю­дина звертається думками до вічного, до Бога. Підбиваючи підсумок свого життя, вона шукає закон людського існування й знаходить його у вірі. У старої людини віра може бути глибокою й гцирою, і тому присутність свя­щеника біля постелі вмираючого зараз не є рідкістю. Церковний ритуал під­готовки до смерті "вивірений" багатьма сотнями років - він полегшує люди­ні перехід в інший світ. Однак якщо потреби у спілкуванні зі священиком в умираючої людини немає, то вона залишається одна перед смертю. Близькі, зайняті своїм горем, не можуть надати серйозну допомогу вмираючій люди­ні. Це може зробити професіонал, але в цей час ним рідко стає психолог, скоріше таку функцію може взяти на себе лікар. Сучасній психології відомі загальні принципи спілкування з умираючою людиною, деякі з них можуть бути використані у спілкуванні з умираючою старою людиною. Так, консу­льтантові слід уважно вислухати вмираючого й допомогти йому поділитися думками про смерть і про те, що він залишає в цьому житті. При цьому ува­гу вмираючого слід обережно спрямувати на важливі справи, завершені ним за життя, і на його духовну й екзистенціальну спадщину, що забезпечить йому існування в цьому світі після смерті (у пам'яті, мотивах, почуттях, справах інших людей). Далі слід уважно вислухати скарги, сподівання й останні розпорядження вмираючого, по змозі задовольнити їх або пообіцяти зробити все можливе. В умираючої старої людини нерідко з'являється по­треба згадати свої помилки, простити своїх ворогів, виразити жаль про за­вдані ним самим образи. Консультантові треба всім своїм поводженням і манерою активного слухання виразити важливість цього моменту. Не слід надмірно виражати співчуття тому, хто помирає, але й несправедливо було б

недооцінювати або заперечувати значення вмирання. Смерть - це урочистий момент життя, такий само важливий і невід'ємний від нього, як і народжен­ня. Тому, залишаючись у свідомості, людина, що вмирає, має потребу у збе­реженні гідності та права розпоряджатися собою на останньому етапі жит­тєвого шляху. Консультант-психолог у цьому може їй допомогти. \ ^