8.2 Вікове психологічне консультування людей похилого віку

Вікове психологічне консультування у старості, як і в будь-якому віці, спрямоване на знаходження варіантів проходження суб'єктом нормальних вікових криз. Ситуація, характерна для будь-якої кризи, - протиріччя між обставинами життя і потребами людини. Зміст цієї головної кризи пізнього віку полягає у зміні внутрішньої позиції стосовно життя, прийнятті нового етапу свого життєвого шляху, переоцінці цінностей. У процесі вікового пси­хологічного консультування літня людина повинна зрозуміти завдання й ін­дивідуальні варіанти проходження цієї нормативної вікової кризи (інші кри­зи старості можна вважати індивідуальними) і виявитися готовою до зміни способу життя й внутрішньої позиції стосовно життя.

Розглянемо дві основні проблеми консультування: допомога в підгото­вці до прийняття «статусу пенсіонера» і допомога у прийнятті свого життє­вого шляху і старості як таких, що пов'язані з неминучими змінами способу життя, фізичними вадами, втратою багатьох соціальних зв'язків тощо.

Як відзначав М.Ф. Шахматов, період ухвалення рішення про завер­шення суспільної і трудової діяльності і сам вихід на пенсію виявляється найбільш важким періодом для старіючої людини. Тривожність у більшій або меншій мірі є типовою для всіх людей похилого віку у цій ситуації. Од­нак імовірність динаміки подібних переживань і переходу їх у невротичні стани або інші нервово-психічні розлади зазвичай перебільшується. Невро­тичні порушення виникають лише в тому випадку, коли вихід на пенсію має примусовий для літньої людини характер і відбувається всупереч її особис­тим установкам. Несподівана відставка викликає важку негативну реакцію у літньої людини з наступним порушенням соціопсихологічної адаптації. Пе­нсійні неврози - стани, що виникають у вигляді реакції у відповідь на неба­жаний або примусовий вихід на пенсію або ж неприйнятні умови для пен­сійного забезпечення.

сукупність відповідей на ці питання індексом ком того наскільки людина є готовою до виходу на пенсію. Доведено, що Гди з бі^ьш високим індексом пенсійної зрілості більш позитивно див­ляться в майбутнє й легше адаптуються до статусу пенсіонера.

Друге в» завдання вікового психологічного консультування - це допомога у примиренні людини зі старіє™ як заключним етапом жштя^до- помога у прийнятті старості і прийнятті всього минулого життя в цілому, в

повд новиГстсложитгєвих орієнтирів. Психолог у ході ₌л₌а_ння

Злюдини повинен спонукати процес її

в'язаними із сенсом життя. Як ми вже відзначали, Б.Г. Ананьєв угазувавна виняткову важливість цих роздумів, їхній принциповий ватив на благопол^ ™ протікання старості. Спрямованість на пошуки сенсу життя виступає для ^ТоТлюдши як шанс забезпечити собі нормальне, пдне існування у старо- сті Лтня людина може й не скористатися цим шансом, відхилитися від ви- «воГнового психофізіологічного й соціального с^;™; вань про зміст свого нового життя. У зв'язку 13 цим Г.А. Ваизер указує що у стапих людей часто відбувається звуження, вгасання сенсу житлі, що зво- дХ дТГдеї виживані; при цьому вони або взагалі намагаються не думати шю^енс життя або усвідомить сам факт звуження змісту, що проявляєть- Гв ре— тиау «Вижити б...», «День пройшов, і добре». Однак с я шша тупа старт людей, емоційно-потребнісна сфера яких характеризується роз- шш«"аченням новими змістами, поглибленням головного змісту. У сГу^'сенсів життя цих людей виділяються наступні голови, зміст «служіння Батьківщині», «боротьба за соціальну справедливтсть», «турбота поо дітей і^нГвішзвання і розвиток» і таке інше. Ці життєві змісти можуть знайти свою реалізацію в найпростіших справах, але при цьому вони роблять ц™ ви зХіми з поглядізбереження зв'язків із сусшльством, реалізації

свого життєвого досвіду, опору поступовому вгасанню-

Пмпрпупя Вікового психологімшшасниумння літніх людей при

пуска^^^ ^{ПСИХ0Л0Га}' ^Ш,Є

пред^то^о^^ьч^ні^стдать пробда _від_ТВОрити

_ж™ГГяГ™ї людини, ЩО є необхідною процедурою вікового пси­хологічного консультування. При цьому збираються наступні відомості. • анкетні дані й основні відомості про родину; .

. особливості проходження основних етапів життя; У™шсть » ня в школі у середньому навчальному закладі або вищому навчальному за кладі (якщо ие мІо місце), етапи професійного зростання, випадки змши

^МІСТс^бГІості особистості, емоційних переживань, «« « і •хаоактер міжособистісних відносин з членами родини, із друзями і колегами^ тю^ роботі (ці дані потім звіряють із

від самого клієнта. Консультант не повинен показати літній людині щ оозпооядженні дані про неї, отримані від інших .людей),

• відомості про стан здоров'я до моменту обстеження і перенесені за­хворювання, наявність травм і операцій, хронічних, частих, тяжких пережи­вань, випадки госпіталізації, психічних і психосоматичних захворювань, по­становка на облік у психіатра та психоневролога. (Ці дані необхідно допов­нити відомостями, отриманими у лікаря літнього пацієнта. До відомостей про стан здоров'я, які отримані у лікаря, слід ставитися як до суто конфіден­ційних, їх не слід обговорювати з літньою людиною).

В цілому питання, що стосуються здоров'я, бажано задавати клієнтові в узагальненій формі ("Яким є ваше самопочуття сьогодні?") - літня людина може розповісти психологові про своє здоров'я рівно стільки, скільки вважає за потрібне. Психолог повинен уважно вислухати скарги і у подальшій бесі­ді підкреслити, що він розуміє страждання пацієнта, але покладається на йо­го внутрішню силу й здатність перебороти незгоди.

Процедура вікового психологічного консультування повинна бути по­будована з урахуванням особливостей особистості клієнта та індивідуальних стратегій адаптації до вікового фактора. Так, дуже часто зустрічаються люди похилого віку мовчазні, замкнуті, що підкреслюють свою недовіру до сто­ронньої допомоги у вирішенні їхніх проблем і до роботи психолога зокрема. Скритність для них є свого роду ширмою, за якою вони приховують свою невпевненість і низьку самооцінку. У роботі з такими людьми варто бути гранично лаконічними, використовувати прості й чіткі тези, реальні, конк­ретні факти. Таким людям подобаються сильні особистості, хоча вони це приховують. З ними люди похилого віку несвідомо сподіваються розділити відповідальність за свою подальшу долю. Ці люди охоче додержуються по­рад та інструкцій, сказаних упевненим тоном, але таким, що не виходить за рамки шанобливого ставлення до старості. Така форма роботи є ефективною і з пацієнтами, для яких є характерною стареча балакучість.

Більші труднощі можуть виникнути при роботі з амбіційними людьми похилого віку, що відрізняються неврівноваженим характером, схильними до імпульсивних, афективних реакцій. Між вибухами гніву вони можуть бу­ти надто люб'язними, поступливими. У роботі з такими літніми пацієнтами треба вміти переключати їхню увагу, відволікти від порушень та неприєм­ностей і повернутися до його раціонального обговорення тільки після нор­малізації стану.

Серед літніх пацієнтів нерідко можна зустріти тривожно-недовірливих людей. Багато хто з них не розуміють значення роботи з психологом (звер­тання до консультанта в таких випадках відбувається на настійну вимогу родичів) і не надають серйозного значення психологічному консультуван­ню, оскільки в досвіді їхнього колишнього життя ніхто про професійну до­помогу не знав. У роботі з такими людьми консультантові важливо показати себе людиною вольовою, упевненою в собі, своїх словах і вчинках, здатною передати цю впевненість іншим. Недовірливі люди похилого віку дуже доб­ре сприймають слова, сказані у спокійній авторитетній манері.

Консультантові, що працює з людьми похилого віку, важливо пам'ята­ти, шо у структурі потреб останніх велике значення має потреба в незалеж­ності і потреба у проектуванні на інших своїх психічних проявів. Старі вкрай негативно ставляться до спроби керувати ними, давати їм поради, до спроби конструювати їхнє життя. Вони часто бувають амбіційними, вразли­вими, тому імперативний тон спілкування з ними є неприйнятним. У зв'язку⁴ з цим консультант при роботі з людьми похилого віку повинен постійно де­монструвати безумовну повагу до них, апелювати до їхнього життєвого до­свіду, стежити за створенням і підтриманням необхідного психологічного клімату, що сприяє обопільній довірі та обговоренню значущих проблем, підкреслювати щирий інтерес до людей похилого віку і справжнє бажання допомогти їм, надавати максимальну можливість висловитися.

Мовлення консультанта має бути простим і доступним для розуміння, не слід захоплюватися психологічною термінологією. У процесі консульту­вання повинні бути передані необхідні психологічні знання літній людині, але повідомлення консультанта мають бути прозаїчними і короткими. Слід пам'ятати, що контакт із консультантом літньої людини варто скоротити до 25-30 хвилин. У процесі роботи необхідно часто використовувати прийоми схвалення й заспокоювання, відбиття змісту, оскільки літня людина часто говорить довго і заплутано, перескакує з однієї теми на іншу. І нарешті, най­головніше в консультуванні літньої людини -- створення корпоративної форми психологічної роботи, відведення літньому клієнтові рівноцінної ролі в консультативному процесі поряд з консультантом, підкреслення віри в ба­гатий життєвий досвід, мудрість і внутрішню здатність самому визначати свій життєвий шлях і відповідати за ухвалені рішення.