7.4 У пошуках гуманної смерті

Останнім часом проводилося багато досліджень досвіду вмирання, по­ступово колишнє неуцтво й неуважність до цього предмета змінюється по­інформованістю. Однак буде потрібно ще багато часу, щоб ставлення суспі­льства до смерті стало освіченим. Ми вже вміємо надавати допомогу люди­ні, що помирає за допомогою ліків, інструментів і апаратів інтенсивної те­рапії. Але ми ще не готові до того, щоб допомагати їй справлятися зі своїми тривогами і думками.

Часто поводження оточуючих з умираючими людьми не можна назвати гуманніш. їх ізолюють від рідних і близьких; рішення за них приймають інші, без урахування їхніх бажань; якщо вони сумують, заспокоюють уко­лами. Багато авторів висловлюють думку, що вмираючим людям варто

надати певний ступінь автономії (наприклад, вибирати для себе дози болеза­спокійливих). Деякі дослідження вказують, що навіть тварини часто відмов­ляються жити, якщо відчувають, що втратили контроль над своїм життям. Показовим у цьому сенсі є експеримент, в якому пацюків кидали у воду з метою з'ясувати, як довго вони можуть протриматися на плаву. Деякі твари­ни трималися до 60 годин, тоді як багато з них майже відразу ж тонули. До другої групи відносилися пацюки, які жили в умовах ізоляції. Приблизно те саме відбувається і з людьми похилого віку, які знаходяться в будинках пре­старілих або інвалідів.

Ми вже знаємо, що старі люди практично не бояться смерті. Але в них є маса інших страхів, пов'язаних із процесом умирання. Вони не хочуть умирати довго і болісно, бояться бути тягарем для рідних, побоюються втратити розум і почуття власної гідності. Деякі говорять про те, що хочуть померти "гарною смертю", а не болісною і принизливою. Пошуки "гарної смерті" і привели до появи хоспісів.

Призначення хоспісів у тому, щоб допомогти смертельно хворим паці­єнтам прожити останні дні якомога більш повно і незалежно, забезпечуючи необхідну підтримку самим пацієнтам та їхнім родинам. Перші хоспіси з'яв­илися в Англії (1967 рік) і США (1974). Зараз такі установи існують і в Україні, хоча державну підтримку, на жаль, мають лише кілька з них.

Програма роботи хоспісу зазвичай включає госпіталізацію лежачих хворих, догляд за пацієнтами вдома, у тому числі й побутове обслуговуван­ня, медичне і психологічне консультування, постійну лікарську та сестрин­ську допомогу.

Для хоспісів неприйнятним є уявлення про смерть як про програш у боротьбі за життя. Тут передбачається ставлення до смерті як до нормальної і природної стадії життя, наближення якої потрібно зустріти з гідністю. Смерть так само є природною, як і народження, і подібно до нього, іноді є важкою працею, що вимагає сторонньої допомоги. Призначення хоспісів саме у тому і полягає, щоб надавати цю допомогу і розраду. Основна їх мета - допомогти зустрітися з усіма видами страждання (фізичного, морального, соціального і духовного). Також вони забезпечують участь пацієнта у при­йнятті рішень і виборі стосовно власного життя та сприяють підтриманню зв'язку з родиною вмираючої людини.

7.5 Горе та пристосування до тяжкої втрати

Родичам і друзям покійного необхідно пристосуватися до втрати. Ксь роткос фокове пристосування включає первинні емоційні реакції на особис­ту втрату - горювання - практичні сторони організації похорону і вирішення фінансових та юридичних питань. Довгострокове пристосування включає зміну способу життя, звичного розпорядку, ролей і занять (особливо для вдів і вдівців). Ці зміни можуть бути викликані необхідністю заповнити со­ціальну порожнечу, залишену смертю.

Обидва ці види пристосування можуть вимагати більше часу і сил, ніж передбачалося.

Горювання дозволяє людині визнати реальність втрати і усвідомити, що ця вїрата викликає біль. Крім того, їй потрібно переспрямовувати в інше русло ту емоційну енергію, що раніше спрямовувалася на відносини з поме­рлим.

Виділяють стадії горювання:

1. шок - заціпеніння, заперечення, іноді гнів і обвинувачення. Ця фаза може тривати кілька днів або навіть довше.

2. горе - вираження переживань, туга за померлим. У деяких людей горе має фізичні симптоми або симптоми депресії.

3. згодом близькі покійного починають почувати себе краще, присто­совуючись до нових обставин. Вони "відпускають" померлого і починають приділяти сили і час новим відносинам і заняттям.

Паттерни горювання є різними залежно від статі, віку, культурних тра­дицій і відносин з покійним. Наприклад, для людей похилого віку характер­ним є так зване антиципаторне горе (як і у випадку тривалої хвороби), коли переживання виникають раніше, ніж відбувається власне втрата близької людини.

Важливою є також підтримка оточуючих. Але для вдів, наприклад, найбільш важливою і корисною виявляється підтримка ровесниць, особливо тих, які також пережили смерть чоловіка.

У літньому віці часто відзначають перевантаження втратами. Це проявляється в тому, що, переживаючи втрату близьких людей (часто одну за одною), стара людина не встигає "пристосуватися" до них і впадає в де­пресію. Можливе також формування хронічного горя як нездатності відно­витися після втрати, патологічної складової процесу скорботи. При такій си­туації справитися без допомоги спеціаліста буде дуже важко як самій люди­ні, так і її родичам.

Відзначають небезпеку розвитку депресії в період, що триває безпосе­редньо після смерті близької людини (особливо часто зустрічається у чоло­віків). Не меншу небезпеку (і знову для чоловіків) становить зловживання алкоголем з метою забутися.

Втрата приводить також до погіршення фізичного здоров'я, але часто воно зумовлене скоріше депресією.

Таким чином, не існує універсального й правильного способу горюва- ти, хоча очікування суспільства й культурні традиції накладають на нього свій відбиток (ритуали й звичаї), застосування яких також покликане пом'я­кшити переживання, пов'язані з втратою і горем.

Питання для самоперевірки

1. Опишіть проблеми здоров'я у пізньому віці.

2. Назвіть основні проблеми медико-соціального обслуговування ста- людей.

3. Розкрийте геронтрпсихологічні аспекти смерті та вмирання.

4. Охарактеризуйте процес умирання. Назвіть його стадії.

5. Опишіть повну модель смерті (за К. Осисом).

6. Дайте визначення евтаназії та автоевтаназії.

7. Розкажіть про хоспіси та їх діяльність.

8. Поясніть, як протікає горе та відбувається пристосування до втрати у старості.

9. Опишіть особливості переживання горя у пізньому віці.

Додаткова література:

1. Арьес Ф. Человек перед лицом смерти.- М., 1992.

2. Баскаков В.Ю Танатология - искусство жизни и смерти.// Хрестома- тия по телесно ориентированной психотерапии и психотехнике. М., 2001.

3. Гроф С., Хелифакс Д. Человек перед лицом смерти. - М., 1996.

4. Давьідовский И.В. Геронтология, - М., 1966.

5. ДжекобиР., Оппенгеймер К. Психиатрия позднего возраста. - К.:2001.

6. Жизнь земная и последующая./ Сост. П.С. Гуревич, С.Я. Левит. - М.,1991.

7. Зорза Р., Зорза В. Путь к смерти: жизнь до конца. - М., 1990.

8. Карвасарский Б.Д. Психотерапевтическая знциклопедия. - СПб.,1998.

9. Реан А.А. Психология среднего возраста, старения и смерти. - СПб., 2003.

РОЗДІЛ 8

ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА В ПІЗНЬОМУ ВІЦІ