7.2 Думки про смерть та страх смерті

Смерть - це остання критична подія в житті людини. На фізіологічно­му рівні вона являє собою необоротне припинення всіх життєвих функцій. На психологічному рівні вона має особисту значущість і особисте значення для самого вмираючого, а також його рідних і близьких. Умерти - це зна­чить припинити почувати, покинути любимих людей, залишити незакінчені справи, піти у невідоме. Але смерть - це ще й найважливіший компонент культури, що одержує своє відбиття в колективній свідомості у вигляді стій­ких значень. Вони виражаються в літературі, мистецтві, музиці, релігії і фі­лософії. Психологія ж довгий час цю тему ігнорувала, але в останні десяти­ліття психологи активно займалися вивченням різних аспектів смерті, у то­му числі й у геронтопсихологічному її розумінні.

Людина знає про неминучість своєї смерті. Ця обставина протягом іс­торії людства було основою створення різних концепцій сенсу життя, по­тойбічного світу, життя після смерті тощо. У певному сенсі можна ствер­джувати, що саме знання про кінцівку буття надає сенс життю.

Г. Крайг називає одну особливість західного індустріального суспільс­тва щодо теми смерті: люди уникають думок про смерть і заперечують її, незважаючи на заклопотаність цим питанням. Заперечення - нормальний механізм боротьби зі стресом. Але воно може перешкодити активному про­тистоянню. Середня людина, що досягла 21 року, жодного разу не була сві­дком людської смерті, але зате бачила 13000 смертей по телевізору. Це ще один доказ названого вище протиріччя.

На ставлення людини до смерті вшіивають: екзистенціальна система особистості, релігійність, життєвий досвід, стан здоров'я і, звичайно ж, вік.

У деяких дослідженнях було показано, що люди похилого віку пере­живають меншу тривогу стосовно смерті, ніж молоді (на питання "Чи боїте­ся Ви вмерти?", тільки 10 % людей похилого віку відповіли ствердно). При цьому тема смерті активно обговорюється ними, але з великим спокоєм.

Є великі індивідуальні відмінності у ставленні до смерті у людей похи­лого віку. Встановлено, що люди, які мають чітку мету в житті, менше бо­яться вмерти. З одного боку, люди, які відчувають себе хазяями свого життя й які досягли цілісності особистості (за Е. Еріксоном), кажуть про низьку тривогу. Але, з іншого боку, багатьох літніх людей, здорових і таких, що відчувають себе адаптованими до життя, смерть турбує найбільше, Г. Крайг робить висновок із цього, що тривога, пов'язана з думками про смерть, є всього лише одним із симптомів безперервного процесу встановлення і при­йняття значення смерті в контексті значення життя.

Описуючи ставлення людини до смерті і процесу вмирання, обов'язко­во зупиняються на стадіях переживань, які відчуває вмираючий (вони виді­лені Е. Кюблер - Росс): заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття. Про них вже йшлося раніше.

Незважаючи на широку розповсюдженість і популярність цієї моделі, вона приймається не всіма фахівцями. Так, Г. Костенбаум і Л. Коста ствер­джують, що не всі умираючі люди проходять через кожний з етапів, крім то­го, їхня черговість може бути іншою. Висловлюються також побоювання, що близькі будуть ставитися до умираючого без належного жалю, вважаю­чи яке-небудь його переживання однією зі стадій процесу вмирання.

Відстоюється право вмираючого "вибирати свій власний шлях до смер­ті": нехай, якщо хочуть, говорять про свої почуття, одержують відповіді на свої питання, упорядковують справи або зустрічаються зі своїми рідними і близькими. У кожному разі це є важливішим для вмираючого, ніж пережити певні стадії.