4.5 Переживання горя, яке пов'язане зі смертю близьких

Старість - да вік втрат. Очевидно, що люди пізнього віку більше підля­гають ризику переживання важких втрат, ніж молоді люди. Для літніх лю­дей стає очевидним, що життя не безмежне і часу залишається мало. Не всі втрати можуть бути чимось компенсовані.

Першою втратою може стати смерть одного з подружжя і близьких членів родини або друзів. За дослідженням Р. Каліша, на питання: "Скільки людей, яких Ви особисто знали, померло за останні два роки?" - 33 % людей старше 60 років назвали від чотирьох до семи чоловік, 22% - вісім і більше чоловік. Літні люди змушені миритися з тим, що в їхні роки постійно дово­диться мати справу зі смертю близьких людей.

К. Кастенбаум описує "надмірне навантаження від важкості втрати" при повторенні або накладенні кількох втрат. Не встигши оправитися від смерті близької людини, старий знову втрачає когось. Сила відновлення ор­ганізму може виявитися недостатньою.

Глибоке, всебічне дослідженая переживання горя людьми похилого ві­ку дозволило Р. Калішу зробити висновок про те, що, незважаючи на збіль­шення втрат і джерел горя в пізньому віці, старі переживають горе менш жорстоко, ніж молоді або люди середнього віку.

У зв'язку з цим виникає проблема, чи здійснюється в цьому випадку повною мірою "робота горя, що очищує". Вважається, що нормальна реакція скорботи триває до року. Відразу після смерті близької людини виникає гос­трий душевний біль. Сучасні дослідники "роботу скорботи" характеризують як когнітивний процес, який включає зміну думок про того, хто помер, гір­коту втрати, спробу відсторонитися від втраченої особи, пошук свого місця в нових обставинах. Цей процес не є якоюсь неадекватною реакцією, від якої треба вберегги людину, з гуманістичних позицій він є прийнятним і не­обхідним. Мається на увазі дуже важке психічне навантаження, що змушує страждати. Психолог-консультант у цьому випадку може принести полег­шення, однак його втручання не завжди є доречним. Скорбота не можна припинятися, вона має тривати стільки, скільки необхідно.

Типовий прояв скорботи - туга за померлим. Людина, яка пережила втрату, хоче повернути втрачене. Зазвичай це ірраціональне бажання недо­статньо усвідомлюється, що робить його ще глибшим. Нав'язливі думки і фантазії про померлого постійно "лізуть у голову". Його особа бачиться в юрбі; пропадає інтерес до подій, які колись здавалися важливими, до своєї зовнішності. Місця й ситуації, пов'язані з померлими, набувають особливого значення. Пошук померлого не безцільний - він явно спрямований на від­творення втраченої людини. Не треба противитися символічним зусиллям

того, хто страждає, оскільки в такий спосіб він намагається перебороти втрату. З іншого боку, реакція скорботи буває перебільшеною, і тоді ство­рюється культ померлого. У випадку патологічної скорботи потрібна допо­мога психотерапевта.

В різні періоди життя люди відчувають амбівалентні почуття один до од­ного. Після смерті близької Людини колишня амбівалентність є джерелом по­чуття провини, "Робота скорботи" зумовлює повернення до відносин, які пе­рервала смерть. Відбувається спроба зрозуміти їх значення в перспективі часу.

Багато фахівців сумніваються в доцільності виділення певних фаз у процесі горювання, оскільки це може спонукати людей горювати у відповід­ності до запропонованої схеми. Прихильники ж виділення послідовності фаз у цьому процесі відзначають, що перші реакції часто включають шок, заціпе­ніння, заперечення і невіру. Фаза шоку часто триває кілька днів, а іноді наба­гато довше. Після раптової смерті люди, які були ближче всього до покійно­го, можуть перебувати у приголомшеному стані й брати участь у церемонії поховання механічно, не повністю усвідомлюючи втрату. У другій фазі вони можуть більш активно переживати горе: плакати, голосити або застосовувати інші способи вираження скорботи. Вони можуть мучитися й тужити за поме­рлим. У деяких людей горе має фізичні симптоми, проявляючись почуттям слабкості або спустошеності, а також безсонням і відсутністю апетиту. Часто вони втрачають інтерес до своїх звичайних занять і постійно думають про по­кійного. У декого можуть проявлятися всі симптоми депресії Згодом близькі покійного починають почуватися краще, поступово пристосовуючись до но­вих обставин життя. Вони "відпускають" померлого й починають віддавати час і сили новим відносинам. Вони відтворюють заново свою ідентичність, без тієї її частини, яку складали відносини з покійним.

Літня людина часто довго хворіє перед смертю, однак для її "полови­ни", яка залишилася жити, смерть однаково є травматичною подією, що по­рушує всі основи колишнього життя. Літній вдівець (вдова) на деякий час втрачає інтерес до життя та у душі постійно повертається в минуле. При цьому для фізичного самопочуття людей похилого віку є характерним від­чуття нереальності того, що відбувається, стискання у грудях, недостатніть сили і недостача дихання. Смерть близької людини породжує сумнів, не­уважність, спроби відчути смерть на собі, тривогу, ослаблення почуття са­мозбереження. Хоча переживання горя й втрати у старості не супроводжу­ються втратою самоповаги, але можуть призвести до загострення депресії, почуття незадоволеності життям і частого звернення до думок про смерть.

Характерною рисою глибокого переживання горя і втрати є спроби всту­пити у внутрішній зв'язок з померлим; що виражається в нескінченному внут­рішньому діалозі з померлим. Відсутність можливості виразити йому співчут­тя, висловити подяку за минуле або знайти спосіб попрощатися приводить до того, що живі відчувають почуття незадоволеності, гіркоти і провини.

Таким чином, переживання горя від втрати чоловіка (дружини) старою ною не завжди проявляються в зовнішній гострій реакції, але прони- ~^д_ть у більш глибокі шари душі, де "робота скорботи" обертається знахо- ^К нням нових сенсів життя - збереження в пам'яті близької людини для ебе збереження пам'яті про неї для інших і несвідоме забезпечення безсме- °тя покійного через його продовження в інших людях.

Подібний погляд на переживання втрати як на знаходження нових сен- сів життя у старості розвиває Н.В. Хамітов. Він стверджує, що чоловіки ва­жче переносять втрату дружини; жінки набагато швидше можуть отямитися після смерті чоловіка - для того, щоб жити в ім'я дітей. І великодушна при­рода зробила так, що феномен вдівця значно рідший, ніж феномен вдови, ймовірно, це є додатковим поясненням того, що в багатьох культурах но­сіння жалоби по померлому чоловіку є обов'язковим лише для жінок.

Таким чином, емоційні переживання старої людини є унікальними: пе­реживання, пов'язані з думками про смерті, переживання втрати відрізня­ються від переживань юної або зрілої людини. Переживання ці по суті і фо­рмі - не афект, а глибокий сум і туга, що поступово відступає вглиб душі й "проростає" новим змістом і готовністю прийняти все, призначене людині, і з достоїнством до кінця "нести свій хрест".

Не можна залишити без уваги і переживання горя літньою людиною, яка втратила свою дитину. Тут емоційний удар зазвичай є дуже великим. Втрату мрій, надій, очікувань для літньої людини не можна порівняти із втратою дітей. Це ніби означає для неї позбавлення права жити далі. Хоча логічного пояснення така думка літньої людини, яка перенесла втрату дити­ни, не має, вона завжди присутня в її свідомості. Старі люди, які втратили дітей, під вагою безвихідності і втрати відчувають, що їх обдурив час.

В деяких випадках люди похилого віку, що проживають окремо від своїх дітей, відчувають цю втрату менш гостро, однак тільки у тому випад­ку, якщо їм вдається переключити увагу на інших дітей або онуків.

Горе від втрати дитини виражається й переживається гостріше, ніж втрата супутника життя, і позитивного підсумку у вигляді нового змісту (жити, щоб пам'ятати) не залишає. Це горе може поєднати літніх батьків, але може й назавжди їх розлучити. Образ померлої дитини буде нескінченно ви­тати у свідомості, викликаючи тугу й жалість, гіркоту несправджених надій - на продовження життя в дитині, почуття провини і розпачу. Ні за яких умов У перший період втрати дитини літня людина не повинна залишатися одна, оскільки самотність і пов'язані з нею переживання - це особлива внутрішня робота, яка відбувається за своїми законами.

Питання для самоперевірки

1. Перерахуйте фактори, які впливають на емоційну сферу людини по­хилого віку.

2. Охарактеризуйте емоційну сферу старої людини.

3. Опишіть типові емоційні стани людини, що старіє.

4. Розкрийте особливості емоційних переживань старої людини.

5. Дайте характеристику основним видам страхів у пізньому віці.

6. Поясніть, чому виникає тривожність та тривожні розлади у старих людей.

7. Розкрийте зміст поняття "вікова депресія у старості".

8. Вкажіть, у чому полягає проблема суїциду старих людей.

9. Назвіть емоційні переживання наближення смерті.

10. Опишіть стадії переживання процесу вмирання (за Кюблер-Росс).

11. Опишіть особливості горя, пов'язаного із втратою близьких у піз­ньому віці.

Додаткова література:

1. Белоусов С.А. Духовная зрелость и отношение к смерти // Психоло­гия зрелости и старения. - 1998 - № 4 - С. 47-64.

2. Гамезо М.В., Герасимова В.С. и др. Возрастная психология. - М,

3. 1999.

4. Ермолаева М.В. Структура змоциональньїх переживаний в старо­сти.// Мир психологии.- 1999 - №2.

5. Кочюнас Р. Основи психологического консультирования. - М., 1999.

6. Психология смерти и умирання.- Минск,1998.

7. Рощак К. Психологические особенности личности в пожшюм возра- сте: Автореф. дис.. ..канд. психол. наук. - М., 1990.

8. Хамитов Н.В. Философия и психология пола. - К., 2001.

9. Чхартишвили Г.Ш. Писатель и самоубийство. - М., 1999.

10. Шахматов Н.Ф. Психическое старенне.— М., 1996.

РОЗДІЛ 5

ОСОБИСТІСНІ ОСОБЛИВОСТІ У СТАРОСТІ