4.2 Типові емоційні стани старих людей

Емоційний настрій людини через конкретні внутрішні механізми може справляти позитивний або негативний вплив на функціонування організму, на стан його органів і систем, на психічну сферу. Такі негативні емоції, як зневіра, сум, туга, страх, ненависть, злість, заздрість, недоброзичливість гні­тюче діють на психічний стан, на діяльність ЦНС, на організм в цілому. На­приклад, довгожителі - люди з оптимістичним настроєм, однак ті, хто вміє радіти і насолоджуватися життям у похилому віці, зустрічаються все-таки досить рідко. Найбільш типовими емоційними розладами у процесі старіння є підозрілість, підвищена тривожність (тривога), недовіра, страхи, депресії.

Нудьга. Розкриваючи феномен нудьги, Г. Тардьє твердить про розмаї­тість змісту і форм її проявів, називаючи найбільш типові причини, що при­зводять до переживання цього почуття. До них автор відносить:

• відсутність різноманітності у житті;

• обмежені можливості;

• розумове й фізичне виснаження як наслідок прожитих років;

• сумнів у корисності своєї справи;

• втрату сенсу життя;

• проблеми зі здоров'ям.

Саме розуміння неминучості смерті також може стати причиною нудьги. Особливо вона охоплює тих, хто зосереджується на жалю про минулі роки.

В геронтопсихологічній літературі відома точка зору, відповідно до якої байдужність старих трактується як спосіб захисту від почуттів, що змушу­ють витрачати додаткові зусилля й порушують звичний хід переживань.

Адаптаційна природа старечої депресії в даній стратегії старіння пов'язана з тим, шо, не бачачи в майбутньому нічого гарного, люди похилого віку пере­стають пов'язувати з ним свої плани і тим самим страхують себе від можли­вих розчарувань. Дослідження американських психологів показали, що тен­денція до необгрунтованого, не підкріпленого серйозними інтересами й під­ставами оптимізму має негативний вплив на тривалість життя у старості.

Психічний занепад. На думку Ю.Ф. Шахматова, стан психічного зане­паду € однією з форм природного, безболісного старіння. Час його появи і форми протікання мають досить виражений індивідуальний характер. При цьому переживання психічного занепаду зовсім не пов'язане з проявами якихось стійких деформацій особистості, змінами характерологічних рис, порушенням сприйняття і соціальної адаптації. Відмінними ознаками цього стану є зниження психічної енергетики, ослаблення психічного та життєвого тонусу.

У стані сильного стомлення літня людина стає особливо дратівливою і вразливою, погіршуються її сприйнятливість, ясність мислення, контроль за своїми діями.

Страх. Кожна людина в певний період життя, як вважає американсь­кий фізіотерапевт П. Брег, є жертвою одного (або відразу кількох) із шести основних видів страхів: бідності, хвороби, старості, втрати любові, людсько­го осуду і смерті. Для літнього й старечого віку більшість із названих стра­хів можуть бути достатньо актуальними. Страх захоплює матеріальну і ду­ховну сторони життя. Він знищує ініціативу, ентузіазм, підриває впевне­ність у собі, своїх силах, породжує жадібність, підлість, злість, безчесність. Згадані вище види страху Брег коментує таким чином.

Страх бідності. Якщо людина хоче стати багатою, вона повинна відки­нути все, що веде до бідності. При цьому саме слово "багатий" трактується в найширшому сенсі: це не тільки фінансове становище, але і здоров'я, енер­гія, довге і повноцінне життя. З них здоров'я - найбільше багатство.

Страх хвороби. Людина створює хвороби своїми шкідливими звичка­ми: неправильним харчуванням і низькою фізичною активністю, палінням і зловживанням алкоголем, емоційними й фізичними стресами.

Страх старості. Людина занадто часто уявляє себе старою і кволою, сліпою і глухою, потворною. Існує думка, що ніщо так швидко не старить людину, як постійна думка, що вона старіє.

Страх перед людським осудом. Людині здається, що всі її засуджують і постійно говорять про неї; вона стає дуже чутливою. Однак ясно, що якщо їй заздрять, значить людина може зробити й робить щось таке, чого інші не можуть. Мабуть, варто турбуватися, коли про людину ніколи й нічого не го­ворять.

Страх втратити любов. З різних причин виникає комплекс неповноцін­ності, губиться впевненість у собі; людина починає боятися, що хто-небудь відніме у неї любов близької і дорогої людини.

Страх смерті. Страх смерті розглядається як вроджене почуття, власти­ве багатьом живим істотам. Більшість людей тяжко переживає це почуття. Думки про невиліковні хвороби і смерть переслідують людину постійно, ча­сом заміняючи собою все інше. На думку І.І. Мечнікова, люди не хочуть умирати, оскільки старіють і вмирають передчасно, не доживши до природ­ного кінця. Вчений думав, що коли наука сприятиме тому, що люди зможуть раціонально проживати повний цикл, то інстинктивний страх смерті посту­питься місцем інстинктивній потребі небуття.

На думку А. Кемпінськи, залежно від ситуації, яка викликає відчуття страху, його можна розділити на чотири групи: біологічний, суспільний (со­ціальний), моральний і дезінтеграційний.

1. Біологічний страх, викликаний певною ситуацією, загрожує одному із двох основних біологічних законів: збереженню власного життя і життя виду.

2. Суспільний страх виникає з побоювань перед громадським порядком при взаємодії з іншими людьми. Дійсно, протягом тривалого періоду свого розвитку людина стає повністю залежною від соціального середовища, що надає їй все необхідне, формує її відповідно до норм даного суспільства. В підсумку надалі людина ніколи не зможе звільнитися від суспільного впливу.

3. Моральний страх можна розглядати як подальший розвиток суспі­льного страху. Суспільне відбиття дійсності в цьому випадку піддається ін­теріоризації, тобто прийняттю в якості власних певних думок, форм поведі­нки, норм, пропонованих оточуючими (наприклад, батьками) і в початково­му періоді прийнятих як чужі реакції.

4. І, нарешті, дезінтеграційний страх виникає з появою раптового і не­передбаченого подразника (ситуації або події).

Існує думка, що страх і агресія легше породжують аналогічні почуття в оточенні даної людини, ніж її позитивні емоції: любов, радість, благодушність.

Таким чином, у процесі старіння в емоційній сфері людини відбува­ються значні зміни, пов'язані в основному з наростанням негативних пере­живань і почуттів, які приймають затяжний характер.

Аналіз літератури про психологію старості і старіння, аналіз біографій і автобіографій творчих людей, що дожили до похилого віку, показав, що старість як психологічний вік може й не наступити в житті людини. Умовою триваючої або наростаючої зрілості є творчість у всіх її проявах, включаючи творчість власного життя, кожного її дня.

У старості відбувається насичення зовнішнім життям, але можливе за­нурення в більш глибокі шари власної душі, осмислення й навіть відновлен­ня внутрішнього життя.

Душевна гармонія старості, як пише М.В. Срмолаєва, - це очищення від афекту, виваженість думки, глибина почуття. Якби життя завершувалося старіспо-катастрофою, старістю-деградацією, то вона не мала б сенсу. Жит­тя може й повинно завершитися старістю-гармонією, старіспо-мудрістю, і для цього варто жити.

У літературі існує докладна характеристика станів, типових для старо­сті Вони не є реакцією на конкретні несприятливі зовнішні фактори, які на­копичуються у процесі старіння. Ці емоційні стани відбивають глибокий рі­вень особистісного реагування на саме старіння, на зміни власного "Я", які неухильно розвиваються Це результат неприйняття власного старіння, незго­ди з усім тим негативним, що приносить старість у фізичний, психічний і со­ціальний статус людини. У зв'язку з цим можна стверджувати, що описані нижче психічні стани є характерними не для всіх старих людей, а лише для тих, адаптація яких до вікових факторів протікає за типом "замкнутого кон­туру". Огляд літератури й спостереження показують, що творча, продуктивна старість не пов'язана з якою-небудь якісною зміною характеру й рівня психі­чного реагування. Тому й емоційна сфера в цьому випадку не страждає.

Інша картина емоційного життя складається при альтернативній стра­тегії адаптації. На думку ряду авторів, першим характерним психічним ста­ном людей похилого віку у цьому випадку є виражена заклопотаність - не цілком усвідомлений, вкрай генералізований стан. Він включає заклопота­ність власним здоров'ям, політичним і економічним становищем у країні (стосовно перспектив власного життя), майбутнім дітей і онуків - в цілому всім потроху. К. Рощак, як ми вже відзначали, прямо вказує на адаптивний характер старечої заклопотаності: на його думку, потреба в занепокоєнні й заклопотаності є своєрідним механізмом непомірно зрослої у старості по­треби в уникненні страждання. Стан заклопотаності є закономірним і зумов­лений самою сутністю старіння, що супроводжується зниженням психічної сили, звуженням обсягу психічного життя, ощадливим використанням пси­хічних ресурсів. Ці особливості старіння роблять літню людину незахище- ною перед будь-якими несподіваними впливами, вікове порушення уваги до навколишнього оточення знижує контроль за послідовністю подразників, послаблює пильність. Люди похилого віку не здатні переробляти інформа­цію, що надходить кількома каналами, їх увага зазвичай зосереджена тільки на одному зразку. В тому випадку, якщо цей єдиний об'єкт уваги у свідомо­сті літньої людини афективно забарвлений, можливе настання стану надзак- лопотаності з цього приводу. Такий стан може виявитися у людини в будь- якому віці, однак вікова зміна функції уваги зумовлює його частий і сильний прояв у старості. Прикладом заклопотаності є нескорима прихильність ста­рих до дріб'язків. Якщо стареча заклопотаність повторюється, що часто тра­пляється при хвилюючих літню людину обставинах, вона може стати хроні­чною й виникати без видимих причин. Така заклопотаність набуваєє часом циклічного характеру, і людина знову й знову переживає свої страхи, уявний збиток, розчарування - будь-що.

Аналіз заклопотаності (занепокоєння) людей похилого віку дозволяє знайти в цьому стані багато загального із тривогою малого ступеня. Існує думка, що тривога зумовлена загрозою актуалізації соціальної потреби (у той час, як страх - біологічної). Тривога базується на оцінці передбачуваної

та невизначеної загрози. Тривога виникає в тих випадках, коли ситуація оці­нюється як непередбачена; при цьому стан тривоги спрямований на пошук нової форми відповіді, адекватної особливостям сформованої ситуації. Та­ким чином, стан тривоги активізує адаптивну функцію, функцію пристосу­вання до особливостей умов життя й діяльності. Зрозуміло, під хронічною заклопотаністю старих ми розуміємо лише тривогу малого ступеня, адапти­вний зміст якої полягає в підвищенні пильності старої людини стосовно не зовсім зрозумілих, таких, що насторожують, факторів зовнішнього світу та погіршення внутрішнього стану. На думку 3. Фрейда, антиципація небезпе­ки, що характеризує тривогу, запобігає страху. Цей автор вважав, що якщо сигнал не віднесений до загрозливих, то людина не готова до активної від­повіді на нього. При цьому відсутність тривоги може стати причиною на­ступного непоправного порушення діяльності.

В тому випадку, коли тривога сильно перевищує звичайне занепокоєн­ня і необхідна лікарська допомога, вводять поняття "тривожний розлад" (Я. Стюарт-Гамільтон). Цей термін означає тривалий стан тривоги, який ха­рактеризується такими симптомами, як крайнє занепокоєння, безсоння і втома, що викликають нездужання й погіршення діяльності. Існують різні форми цього розладу, включаючи фобії (ірраціональний або недоцільний сильний страх об'єктів або подій); генералізований тривожний розлад (по­стійне почуття занепокоєння, яке супроводжується вираженими вегетатив­ними проявами); обсесивно-компульсивний розлад (стан, при якому людина повторює ту ж саму дію, щоб позбутися почуття тривоги); панічний розлад (повторювані напади паніки, які характеризуються непереборним страхом, почуттям втрати контролю тощо).

Дослідники вказують на те, що тільки близько 10 % людей похилого віку мають ті або інші форми патологічного стану тривоги. У більшості ви­падків вказується на наявність різних фобій, з яких найпоширенішою вважа­ється агорафобія (острах відкритих просторів), пов'язана зі страхом "зали­шати будинок". Інші джерела гривоги й занепокоєння - соціальні ситуації, острах стати жертву, злочинів, можливість падінь.

Хронічна заклопотаність допомагає старим людям виробити специфіч­ну тактику заощадження зусиль, здатність заздалегідь передбачати й уника­ти неприємних впливів (або трохи деформувати їх, змінивши до них став­лення), і тим самим уникнути фрустрації із сильним сплеском емоційного збудження, що є небезпечним для душевного спокою старих і, як наслідок, для їх тендітного внутрішнього балансу.

У західній літературі старечу заклопотаність часто асоціюють із три­вожністю. Відзначають, що у випадку її загострення у старої людини вини­кають фобії, відчуття безнадійності. Тривожність у два рази частіше прояв­ляється в жінок похилого віку, ніж у літніх чоловіків. У старості інтенсивно наростають соматичні прояви тривожності, такі як прискорення серцевого ритму, скорочення дихальних фаз, головні болі, болі у грудях, підвищення

стомлюваності. Крайні форми тривожності у старості включають страх сме­рті та умирання, страх мук, пов'язаних із хворобами.

Однак при нормальному старінні тривожність середнього та крайнього ступенів зустрічається значно рідше, ніж "стерта" форма тривожності - три­вожність малого ступеня, яка проявляється у вигляді заклопотаності і стур­бованості. Зазвичай остання поєднується з фактом залежності старих через вихід на пенсію, обмеження життєдіяльності, часткової втрати здатності до самозабезпечення й самовизначення. Почасти заклопотаність літніх викли­кана збільшенням потреби в турботі з боку оточуючих, але в той же час є проявом потреби в незалежності, опору опіці. На тлі характерної для старо­сті сенсорної депривації заклопотаність літніх людей забезпечує їм не тільки підвищення пильності стосовно несподіваних факторів, але й деяку афекти­вну жвавість (наскільки цей термін взагалі можна застосовувати стосовно літніх людей).

Можна відзначити іще один характерний факт на користь адаптивної цінності старечої заклопотаності: мотиваційна зумовленість стану тривоги надає емоційним переживанням у структурі цього стану яскравої пристрас­ності. Емоційні переживання тривоги (які в цілому характеризуються як не­приємні) несумісні з переживанням нудьги й надають гостроти суб'єктивній картині навколишньої дійсності.

Заклопотаність з приводу свого здоров'я часто проявляється у старих у формі іпохондричної фіксації. Іпохондрична фіксація спрямована як на пе­реживання нездужання (стомлюваності, слабкості, невизначених болів у різ­них частинах тіла), так і на зовнішні ознаки пізнього віку (зморшки, обли­сіння, сутулість). Уявлення про природний і закономірний характер цих не­дуг у старості поступається місцем перекоудності у хворобливій природі цих явищ. При цьому надії, пов'язані зі встановленням причин виникнення тяжких проявів старіння, покладають на медицину. Тут своєрідною формою захисту є певне надцінне ставлення до окремих медичних препаратів і мето­дів лікування. Іпохондрична фіксація, що зміцнюється, надцінні утворення (у плані "ідей захисту" від старіння) відбивають типову у старості тенденцію до застрявання і малої рухливості нервових процесів.

Іншим характерним емоційним станом людей похилого віку відповідно до даної стратегії адаптації є віково-ситуативна депресія за відсутності скарг на цей стан. В цілому стареча депресія проявляється в ослабленні афе­ктивного тонусу, уповільненні афективної жвавості, віддаленості афектив­них реакцій; при цьому обличчя старої людини "обмежене" в можливості передати душевні емоційні рухи. Аналіз цього стану показує, що емоційні переживання, які її характеризують, відбивають зміст життєдіяльності в умовах даного типу адаптації - відхід від активної участі в житті суспільст­ва, переосмислення її значення для себе, відмова від цінностей соціального світу. Люди похилого віку повідомляють про почуття порожнечі навколиш­нього життя, її суєтності та непотрібності. Все, що відбувається навколо,

здається їм малозначним і нецікавим; цікавим, повним змісту уявляється лише життя в минулому, і воно ніколи не повернеться. Але ці переживання сприймаються людьми похилого віку як звичайні і не носять хворобливого характеру. Вони є результатом переосмислення життя, носіями нових зміс­тів і мають адаптаційну цінність, оскільки охороняють людину від прагнень, боротьби й від поєднаного з ними хвилювання, що є вкрай небезпечним для старих. Існує чимало досліджень, які доводять, що сильне хвилювання ви­кликає ослаблення здатності самоконтролю у старих людей і, як наслідок, грубі конфабуляції; а також підсилює страх, непевність у собі, почуття не­повноцінності і розпачу. Зниження афективної жвавості, що відбиває розча­рованість старих у житті, деяке знецінювання його - це спосіб довговічного, спокійного й тихого існування, оскільки сильне хвилювання (навіть радіс­не), додаючи "життя" до років, скорочує ці роки.