Тема 6. Мікроекономічна модель фірми

1. Фірма як суб’єкт ринкової економіки

2. Загальна характеристика факторів виробництва

3. Виробнича функція. Виробнича функція з одним змінним фактором

4. Виробнича функція з двома змінними факторами:

-1-

Фірма – це складне об’єднання матеріальних і людських ресурсів за метою виробництва і реалізації певних благ. В економічній діяльності фірм відображаються усі проблеми мікроекономіки. В сучасній економічній теорії фірма – це, з одного боку, організація, що перетворює вихідні ресурси в кінцевий продукт, а з іншого – юридично самостійна форма існування бізнесу, що володіє комерційною самостійністю.

Головна мета діяльності фірми – отримання прибутку, або максимізація прибутку по відношенню до витрат. Прибуток є дійовим стимулом, що призводить до руху економічну систему. Він забезпечує не лише виробництво необхідних товарів та послуг, але й забезпечує необхідну зайнятість, збирання податків, ефективний розподіл обмежених ресурсів.

Умови функціонування фірми: вільна конкуренція, самостійність та відповідальність.

Класифікація фірм за формами власності:

1. Фірма з одним власником.

2. Партнерство.

3. Корпорація.

У процесі функціонування фірма наштовхується на часові обмеження, тому в мікроекономіці прийнято виділяти миттєвий, короткий та тривалий періоди діяльності фірми.

Миттєвий період – це дуже короткий період часу, протягом якого фірма не може збільшити обсяг пропозиції власних товарів через збільшення їх випуску. У цей період пропозиція товарів обмежена товарними запасами фірми і залишається фіксованою.

Короткий період – це період часу, протягом якого фірма може збільшити обсяг пропозиції власних товарів шляхом збільшення їх випуску. Розширення виробництва досягається шляхом підвищення інтенсивності використання наявних виробничих потужностей а також уведенням додаткової кількості трудових та сировинних ресурсів.

Тривалий період – це період часу, протягом якого фірма має можливість збільшити виробництво власних товарів шляхом зміни кількості усіх факторів виробництва, що сприяє розширенню її виробничих можливостей. Протягом дуже тривалого періоду в галузі можуть виникати нові фірми і навіть змінюватися технології виробництва.

Реалізуючи на ринку вироблену продукцію фірма отримує доход або виручку. В мікроекономіці виділяються такі поняття доходу: загальний доход, граничний доход та середній доход.

Загальний доход (TR_x) - це сума грошових коштів, що отримана від реалізації усіх вироблених фірмою одиниць товару за ринковими цінами.

TR_x = q_x ´ P_x

Граничний доход (МR_x) - це зміна загального доходу фірми, що викликана випуском та продажем додаткової одиниці продукції.

МR_x = dTR_x / dq_x

Середній доход (АR_x) – це доход, що приходиться на одиницю виробленої та реалізованої продукції.

АR_x = TR_x / q_x

-2-

У процесі своєї діяльності для здійснення процесу виробництва фірма використовує фактори виробництва. Усю сукупність факторів виробництва можна розділити на дві категорії – матеріальні фактори виробництва – земля і капітал, і людські фактори виробництва – праця і підприємницька здібність.

Земля – природний фактор виробництва, до якого відносяться надра з її багатствами, кліматичні умови, структура та родючість ґрунту, ліси, водні басейни.

Капітал – це усі виготовлені засоби виробництва, які використовуються для виробництва товарів чи послуг і доставки їх споживачам. До капіталу відносяться – машини, обладнання, будівлі, споруди, транспортні засоби.

Праця – це будь-яка інтелектуальна або фізична діяльність людини, спрямована на виробництво благ або надання послуг.

Підприємницька здібність – це особливий людський ресурс, що володіє підприємницькими здібностями.

-3-

Для досягнення того чи іншого обсягу виробництва фірма може використовувати різні комбінації факторів виробництва. Вираженням множини таких можливих комбінацій є виробнича функція.

Виробнича функція – це поняття, що відображає залежність між обсягом виробництва товарів та кількістю факторів виробництва, що необхідні для досягнення максимально можливого обсягу виробництва.

Виробнича функція вказує на максимально можливий обсяг виробництва, який спроможна досягти фірма при кожному окремому сполученні факторів виробництва. В аналітичному вигляді виробнича функція приймає вид: Q_x = f (L, K, t, etc.), де

Q_x – обсяг виробництва товару Х, Q_x > 0;

L – кількість зайнятих у виробництві працівників, L > 0;

К – кількість капітальних ресурсів, K > 0;

t – «технічний прогрес», що залежить від фактору часу, t > 0;

etc. – інші фактори.

У короткому періоді усі введені фактори виробництва можуть бути поділені на постійні та змінні.

Постійні фактори виробництва – це фактори виробництва, кількість яких не може бути змінена, і тому їх кількість не залежить від обсягу виробництва продукції, До таких факторів виробництва відносять будівлі, споруди, виробнича інфраструктура, обладнання.

Змінні фактори виробництва – це такі фактори, кількість яких безпосередньо пов’язана з обсягом продукції, тобто, при зміні яких обсяг випуску змінюється. Наприклад, витрати праці, електроенергії, води, сировини, комплектуючих,

Якщо один з факторів виробництва у виробничій функції прийняти у якості змінного, а усі інші зафіксувати на одному рівні, то кількість виробленої продукції буде результатом сполучення змінної кількості змінного фактора та постійної величини постійних факторів виробництва. Така виробнича функція отримала назву виробничої функції з одним змінним фактором виробництва. Аналітично вона приймає вигляд: : Q_x = f (L).

Для пояснення поведінки виробничої функції з одним змінним фактором застосовують поняття сукупного, середнього та граничного продукту.

Сукупний продукт (TP_x) – це сукупний обсяг виробництва, що є результатом взаємодії одного змінного та інших постійних факторів виробництва.

Граничний продукт (MP_x) – це зміна сукупного продукту, що викликана зміною кількості використаного змінного фактора виробництва за інших незмінних умов.

, где x – кількість змінного фактору виробництва.

, .

Середній продукт (АР_х) – це відношення сукупного продукту до кількості використаного змінного фактора виробництва.

, .

При даному рівні технології та постійному рівні інших факторів виробництва кожна додаткова одиниця змінного фактора виробництва спочатку призведе до зростання граничного продукту. У цьому випадку виникає зростаюча віддача фактору виробництва. Збільшення кількості змінного фактора може призвести до постійної віддачі, коли кожна додаткова одиниця змінного фактору виробництва приноситиме постійну величину граничного продукту. Починаючи з певного моменту граничний продукт, що приносить кожна додаткова одиниця змінного фактору виробництва, починає зменшуватися та тяжіє до нулю – вступає в дію закон спадної віддачі фактору виробництва. Нарешті, подальше збільшення кількості змінного фактору призведе до від’ємної віддачі, при якій граничний продукт стане від’ємним, а сукупний продукт – убуватиме.

Взаємодію граничного, сукупного та середнього продукту можна представити на графіку

Q_x

TP_x

MP_x

АР_х

0 А В С Змінний фактор виробництва (Х)

1. Зі зростанням граничного продукту відбувається зростання сукупного продукту, і крива сукупного продукту буде випуклою відносно осі ОХ (Відрізок ОА).

2. Крива сукупного продукту змінює свій нахил у точці Д, яка відповідає максимуму кривої граничного продукту З цього моменту вступає в дію закон спадної віддачі фактору виробництва (відрізок АС).

3. Коли крива сукупного продукту досягає свого максимуму величина граничного продукту стає рівною нулю Вступає в дію закон від’ємної віддачі фактору виробництва (відрізок СХ).

4. Середній продукту зростатиме доти, доки значення граничного продукту перевищує відповідне значення середнього продукту (відрізок ОВ).

5. Коли граничний продукт стає меншим за середній продукт, середній продукт починає зменшуватися (відрізок ВХ).

Заданий рівень виробництва продукції може бути досягнутий за допомогою багатьох різних комбінацій факторів виробництва, але лише одна з них буде оптимальною для виробника. Ця оптимальна комбінація залежить від співвідношення цін та кількості факторів виробництва, необхідних для виробництва одиниці продукції.

Основною умовою рівноваги виробника є рівність зважених граничних продуктів факторів виробництва: , де

МР_L и МР_K –граничні продукти праці і капітала;

P_L и Р_K – ціни факторів виробництва праці і капітала.

-4-

Якщо в короткому періоді певна кількість факторів виробництва залишається постійною, то у тривалому періоді усі фактори виробництва стають змінними. Пояснити закономірності виробництва у тривалому періоді допомагає виробнича функція з двома змінними факторами виробництва.

Для пояснення поведінки виробничої функції з двома змінними факторами виробництва використовують поняття ізокванти та ізокости.

Ізокванта - це множина точок, що відображає комбінації двох факторів виробництва, які дозволяють виробити однаковий обсяг продукції.

Карта ізоквант – це діаграма, на якій зображено сукупність ізоквант.

Властивості ізоквант:

1. Кількість ізоквант безкінечна та невизначена

2. Вони безперервні та мають від’ємний нахил.

3. Випуклі відносно початку координат.

4. Чим дальше розташована ізокванта від початку координат, тим більший обсяг виробництва продукції вона відображає.

5. Ізокванти не перехрещуються, оскільки кожна з них являє різний та унікальний обсяг виробництва продукції.

У

E Q₃

Q₂

Q₁

0. Х

Нахил ізокванти у кожній її точці виражає граничну норму технічного заміщення одного фактора виробництва іншим, при збереженні однакового обсягу виробленої продукції

Гранична норма технічного заміщення (MRTS_LK) – це відношення, що показує яку кількість фактору виробництва К необхідно вилучити, щоби додати одну додаткову одиницю фактору виробництва L, щоби обсяг виробництва залишився незмінним

MRTS_LK = - tg γ = или .

Зона технічного заміщення факторів виробництва – це сегмент ізокванти, за межами якого заміщення одного фактора виробництва іншим неможливо, оскільки це суперечить основним принципам поведінки фірми

При русі зверху вниз по ізокванті гранична норма технічного заміщення має тенденцію до зниження Це пояснюється дією закону спадної віддачі фактору виробництва

В теорії виробництва фірми використовується такий аналітичний інструмент, як ізокоста, яка аналогічна бюджетній лінії в теорії вибору споживача.

Ізокоста – це множина точок, що відображає сукупність усіх комбінацій двох факторів виробництва, які фірма може придбати за певного рівня загальних витрат.

Якщо фактори виробництва представлені працею та капіталом, то ізокоста приймає такий вигляд.

К

ТС/Р_к

ТС

α

0 ТС/Р_L L

Бюджетне обмеження виробника можна представити у вигляді рівняння ізокости:

ТС = L×Р_L + K×Р_K

Якщо ціну праці представити у вигляді зарплати (w), а ціну капіталу – реальною ставкою відсотка на капітал (r), то рівняння ізокости приймає вигляд:

ТС = L×w + K×r

Властивості ізокости аналогічні властивостям бюджетної лінії споживача.

1. Ізокоста має від’ємний нахил, кут якого визначається співвідношенням цін факторів виробництва;

2. Збільшення (зменшення) загальних витрат виробника (ТС) зсуває ізокосту паралельно вправо вверх або вліво вниз.

3. Змін співвідношення цін факторів виробництва змінює кут нахилу ізокости.

М етод ізокванти-ізокости дозволяє визначити оптимум виробника. Точка оптимуму виробника знаходиться шляхом перетину ізокости з ізоквантою.

K

TC/P_K Q₁

Q₄

E Q₃

Q₂

α

0 TC/P_L L

У точці рівноваги виконується також умова рівності зважених граничних продуктів факторів виробництва:

Модель оптимуму виробника виражає умову мінімізації витрат виробництва одиниці продукції та умову максимізації випуску продукції на одиницю грошових витрат.