Тема 3. Потреби, блага, корисність

1. Потреби та їх класифікація

2. Блага та їх класифікація

3. Корисність. Величина корисності. Загальна і гранична корисність блага.

4. Закон спадаючої граничної корисності

-1-

Різноманітність людських потреб виникає з багатогранної природи самої людини та її зв’язків з оточуючим середовищем. Вони викликаються фізичними, соціальними, економічними, психологічними та іншими властивостями людини, а також умовами її життя.

Потреба – це стан незадоволеності, з якого людина прагне вийти або стан задоволеності, який людина прагне продовжити. Потреба – це необхідність у певному благу або послузі.

Потреби безперервно зростають та змінюються. Різноманітність потреб викликає необхідність їх класифікації. В економічній літературі потреби класифікуються за наступними напрямками: первинні та вторинні, постійні та змінні, строкові та нестрокові, індивідуальні та колективні, економічні та неекономічні, а також матеріальні, духовні та соціальні.

До первинних потреб відносяться найбільш необхідні потреби для життя: потреба у їжі, одязі, житлі та ін. Ці потреби неможна замінити іншими потребами. Кожна з них має бути задоволена. До вторинних потреб можна віднести потреби у предметах розкоші, у розвагах та ін.. Ці потреби можуть замінюватися.

Постійними потребами є потреби у предметах та послугах щоденного споживання: приватне споживання, знання, культура, дотримання прав та свобод людини та ін. Змінними потребами є потреби у предметах та послугах періодичного користування, у відпочинку, хобі та ін.

До строкових потреб відносяться потреби, задоволення яких неможна відстрочити: потреби у оздоровленні, нормалізації умов праці, виховання дітей та ін.. Нестрокові потреби припускають можливість відстрочки їх задоволення – туристичні подорожі, дискотеки, кіно.

Індивідуальні потреби – це приватні потреби, вони задовольняються особово. Колективні потреби – це такі потреби, задоволення яких передбачає суспільні дії: ігри, змагання.

Економічні потреби – це потреби у благах, кількість яких обмежена, тобто для повного задоволення цих потреби блага необхідно виробляти. Неекономічні блага – це потреби у благах, кількість яких більш ніж достатня для задоволення цих потреб.

Матеріальні потреби – їжа, одяг, взуття, житло, комфорт, здоров’я.

Духовні потреби – освіта, виховання дітей, культура, духовна свобода, свобода слова.

Соціальні потреби – праця, керування суспільним життям, нормальне оточуюче середовище.

Різноманітні види потреб формують ієрархічну структуру, що отримала назву «піраміди потреб Маслоу» (1954р.). На 1 рівні піраміди знаходяться фізіологічні потреби. На 2 рівні знаходяться потреби у безпеці. На 3 рівні потреби у любові та дружбі. На 4 – потреби у визнанні та шануванні. Й на 5 – потреби у самореалізації.

Перші 2 рівні характеризують людину як економічну істоту, а останні 3 – як істоту соціальну.

-2-

У прагненні задовольнити свою потребу людина, зі всієї сукупності оточуючих його речей, обирає лише ту з них, яка, на його думку, найбільш повно задовольняє його потребу. З огляду на те, що дана річ визнається людиною як така, що спроможна задовольнити його потребу, ця річ стає благом. Отже, благо – це предмет або явище, що задовольняє певну людську потребу, відповідає певним цілям та бажанням людей.

Різноманітність видів благ, що витікає з різноманітності людських потреб, обумовлює необхідність класифікації видів благ. У зв’язку за цим, в економічній літературі виділяють: матеріальні та духовні блага; взаємозамінні (субститути) та взаємодоповнюючі (комплементи) блага; нейтральні блага, блага з від’ємною корисністю (анти блага); економічні та неекономічні блага, та ін..

Матеріальні блага – задовольняють матеріальні потреби – предмети споживання, одяг, житло, засоби виробництва.

Духовні блага – задовольняють духовні потреби – знання, культура, література, архітектура, естетичні цінності, музика.

Соціальні блага – задовольняють соціальні потреби – кіно, спортивні змагання, ігри, театр.

Економічні блага – це рідкі (обмежені) блага, тобто такі блага, які у даний період часу існують у обмеженій порівняно з потребами кількості. У ринковій економіці економічні блага приймають товарну форму.

Неекономічні блага – це необмежені блага, тобто блага, які у даний період часу існують у необмеженій, порівняно із потребами кількості. Наприклад: повітря,енергія сонця, вітру.

Взаємозамінні (субституціональні) блага – це пов’язані між собою альтернативні блага, які у процесі споживання можуть замінювати одне одного, виключаючи при цьому одночасне їх споживання. Наприклад, чай та кава, вершкове масло та маргарин.

Взаємодоповнюючі (комплементарні) блага – це пов’язані між собою блага, які у процесі споживання не замінюють, а з необхідністю доповнюють одне одного та не можуть використовуватися одне без одного, сумісно задовольняють одну потребу. Наприклад: магнітофон і касети, автомобіль і бензин.

Нейтральні блага – це непов’язані між собою блага, тобто блага, між якими на думку споживача, відсутнє відношення взаємозаміни або взаємодоповнення. Наприклад, антена космічного корабля та морозиво.

Блага з від’ємною корисністю (анти блага) – це речі, явища або процеси, яких необхідно позбутися. Наприклад, попіл, стічні води та ін.

-3-

Однією з суттєвих та невід’ємних властивостей будь-якого блага є корисність. Корисність – це спроможність речі, матеріального чи духовного блага задовольняти ту чи іншу потребу людини.

Корисність має велику кількість джерел та причин. Вона може мати об’єктивне підґрунтя, наприклад, будь-яка будівля об’єктивно може бути корисною у якості сховища від дощу. Але, в цілому корисність є суб’єктивною. Це відбувається тому, що корисність є функцією індивідуального смаку, переваг, сприйняття, стану мислення або освіти особистості. Окрім того, корисність – це не абсолютна величина. Вона буває різною для різної людини. Тому, навіть у однієї людини вона може змінюватися в залежності від місця та часу. Однак, на момент прийняття рішення про покупку кожний споживач оцінює корисність продукту та приймає рішення про покупку саме на основі суб’єктивного сприйняття.

Корисність також має кількісну визначеність. Оскільки корисність є похідною від потреб індивіда, то величина корисності будь-якого блага прямо та безпосередньо визначається інтенсивністю потреби у цьому благі. Окрім того, для споживача корисністю може володіти не одна одиниця певного блага а декілька одиниць.

З огляду на це, виділяють загальну, середню та граничну корисність блага.

Загальна корисність (TU_x) певної кількості одиниць блага Х – є сумою корисності усіх спожитих одиниць цього блага. Одиницею виміру корисності загально прийнято вважати умовну одиницю – ютіль. Графічно загальна корисність може бути відображена у вигляді кривої загальної корисності.

U_x

C

TU_x

0 S Q_x

Як правило, людина задовольняє свою потребу у будь-якому блазі шляхом послідовного споживання окремих одиниць цього блага. У цьому процесі із споживанням кожної нової одиниці блага його потреба у ньому благу поступово зменшуються. Остання одиниця блага, яку споживає або якою володіє суб’єкт має назву граничної. Корисність граничної одиниці блага є граничною корисністю. Саме гранична корисність має значення, яке надає суб’єкт кожній окремій одиниці блага. Граничну корисність також можна визначити, як додаткову корисність отриману від додаткової одиниці блага.

О тже, гранична корисність блага Х (MU_x)- це приріст загальної корисності споживаємих благ, викликаний приростом їх кількості на одну одиницю. Графічно такий стан речей може бути відображений у вигляді кривої граничної корисності.

МU_x

0 1 2 3 S Q_x

MU_x = dTU_x / dQ_x , де

MU_x – гранична корисність блага Х;

dTU_x – зміна у загальній корисності блага Х;

dQ_x – зміна у кількості блага Х, що спожито протягом певного періоду.

Також у теорії поведінки споживача використовується поняття середньої корисності. Середня корисність певної кількості блага Х (АU_x)- це відношення їх загальної корисності до певної кількості цих благ.

АU_x = TU_x / Q_x , де

АU_x – средняя полезность некоторого количества блага Х.

Q_x– кількість блага Х.

TU_x –загальна корисність блага Х;

-4-

У процесі споживання гранична корисність блага або набору благ знижується, оскільки потреба поступово насичується. У 1854 р. німецький економіст Герман Госсен уперше відкрив закон зниження інтенсивності потреби. Між тим, сучасна економічна наука використовує не закон Госсена, а похідний від нього закон – закон спадної граничної корисності.

Закон спадної граничної корисності – це закон поведінки споживача, який встановлює, що зі збільшенням кількості благ, що споживаються, за інших рівних умов, гранична корисність кожної наступної одиниці блага зменшується та тяжіє до нулю.

Закон спадної граничної корисності є одним з фундаментальних законів економічної теорії. Проте діє за наявності певних умов, невиконання яких може призвести до порушення закону. До умов дії закону спадної граничної корисності відносяться:

1. Смаки та переваги споживача протягом досліджуваного періоду не змінюються;

2. Усі одиниці блага, що споживаються, абсолютно взаємозамінні;

3. Споживання одиниць блага відбувається послідовно, тобто одна за іншою.

U_x точка насичення потреби

C

TU_x

0 S Q_x

Поскольку предельная полезность на графике представляет собой наклон кривой общей полезности (TU_x) в каждой её точке, точка насыщения потребности, в которой общая полезность максимальна, определяется как точка, в которой предельная полезность равна нулю. Эта точка соответствует потреблению блага Х в количестве OS единиц. Если потребляется большее количество единиц, то устанавливается отрицательная предельная полезность, а общая полезность убывает.