- •Тема 1: Предмет та метод мікроекономіки
- •Тема 2. Ринкова організація: зміст та структура
- •Тема 3. Потреби, блага, корисність
- •Тема 4. Попит і пропозиція в механізмі ринку
- •Тема 5. Аналіз поведінки споживача
- •Тема 6. Мікроекономічна модель фірми
- •Тема 7. Витрати виробництва
- •Тема 8. Модель фірми в умовах досконалої конкуренції
- •Досконала конкуренція не концентрує ресурси для розвитку науки, наукомістких і капіталомістких підприємств.
- •Досконала конкуренція не враховує потреби споживачів щодо різноманіття продукції.
- •Тема 9. Модель фірми в умовах недосконалої конкуренції
- •Ціноутворення, зумовлене таємною змовою.
- •Лідерство в цінах
- •Ціноутворення за принципом «витрати плюс»
- •Тема 10. Ринки факторів виробництва
Тема 2. Ринкова організація: зміст та структура
Основні економічні проблеми. Типи економічних систем
Визначення поняття «ринок». Функції та умови функціонування ринку
Класифікація ринків
Форми та методи конкурентної боротьби
Ринкова кон’юнктура
-1-
Усі економічні ресурси, якими володіє суспільство (робоча сила, капітал, земля) – обмежені. Це означає, що чим більше конкретного ресурсу витрачається на виробництво одного виду товарів, тим менша кількість цього ресурсу може бути спрямована на виробництво інших товарів. Таким чином, виникає проблема вибору варіанту використання ресурсів із великої кількості альтернативних варіантів – проблема алокації або розподілу ресурсів.
Для вирішення проблеми ефективного розподілу ресурсів будь-яка економічна система має відповісти на ряд питань:
Що виробляти – наприклад, засоби виробництва чи предмети споживання?
Скільки виробляти та яку кількість ресурсів необхідно направити у виробництво даного виду товарів?
Як виробляти або яким чином виробляти? Наприклад, атомні чи теплові електростанції забезпечать необхідну кількість електроенергії?
Для кого виробляти? Наприклад, яку групу споживачів необхідно забезпечити даним товаром?
Історії відомі три принципово різні способи рішення проблеми розподілу ресурсів.
Перший з них заснований на традиціях та звичаях, і характерний для традиційної економічної системи. Такий спосіб розподілу ресурсів був притаманний для стародавніх та середньовічних суспільств, в яких існували наслідування занять, соціального статусу, численні табу, соціальні перепони, кастова та цехова замкненість, детальна регламентація усіх сторін приватного життя. Сьогодні зустрічається у країнах з низьким рівнем економічного розвитку.
Другий спосіб заснований на принципі переконання. Він виходить з того, що рішення приймаються незалежними суб’єктами, а в економічній системі переважають горизонтальні зв’язки. Такий спосіб розподілу ресурсів характерний для ринкової економічної системи, де рішення відносно розподілу ресурсів приймаються на основі цін, що складаються в результаті взаємодії виробників, споживачів, найманих працівників та власників засобів виробництва. Ринкова економіка базується на приватній власності на засоби виробництва.
Третій спосіб заснований на принципі примусу, коли рішення приймаються централізовано, суб’єкти економічних відносин – нерівноправні, переважають вертикальні зв’язки, що характерно для планової (командної) економічної системи. В такій системі значна частина виробничої діяльності визначається обов’язковими планами розподілу ресурсів і обсягів виробництва, що розробляються адміністративною системою. Господарююча форма власності на засоби виробництва – суспільна.
Проте найбільш розповсюдженою у сучасному світі є змішана система розподілу ресурсів, що відповідає змішаній економічній системі, якій притаманно поєднання конкуруючих приватних підприємств та певного ступеня централізованого регулювання. Розподіл ресурсів визначається, як правило, індивідуальними діями господарюючих суб’єктів у межах механізму цін, однак держава грає певну роль у встановленні сукупного рівня виробництва через грошово-кредитку та податково-бюджетну політику, впливає на розподіл доходів за допомогою прогресивного оподаткування та соціального законодавства. Такий синтез приватного та державного контролю характерний для більшості сучасних промислово-розвинених країн.
-2-
Ринкова економіка є складною системою, у якій зв’язки між виробниками та споживачами реалізуються через механізм цін. У сучасній літературі зустрічається велика кількість визначень поняття «ринок». Наприклад, ринок – це місце, де зустрічаються покупці та продавці. Але ці визначення ще не дозволяють відрізнити ринкову економіку від планової. Тому більш повним є наступне визначення ринку.
Ринок – це сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів та послуг за цінами, що складаються в результаті взаємодії попиту та пропозиції на конкурентній основі.
Попит та пропозиція товарів – це залежності між цінами товарів та спроможністю економічних суб’єктів придбавати та виробляти ці товари.
Ринок, як складний механізм виконує ряд основних функцій:
Узгодження економічних інтересів покупців та продавців, забезпечує зв’язок між сферами виробництва та споживання;
Регулююча – тобто приводить обсяг та структуру сукупної пропозиції у відповідність з обсягами та структурою сукупного попиту;
Контролююча – контролює основні пропорції національного виробництва, обумовлює структурні зрушення в економіці;
Інформаційна – за допомогою системи цін інформує покупців та продавців про стан ринку;
Стимулююча – стимулює зростання продуктивності праці, зниження витрат, підвищення якості продукції, впровадження досягнень НТП;
Санаційна – за допомогою системи банкрутства видаляє з ринку нежиттєздатні підприємства, що сприяє загальному покращенню ринкового середовища.
Для того щоби ринок виник, розвивався та виконував свої функції необхідна наявність ряду умов. До основних умов функціонування ринку в економічній літературі відносять:
Приватна власність на засоби виробництва;
Повна економічна самостійність та відповідальність суб’єктів господарювання свобода у складанні угод та розпорядженні власними доходами, достовірна інформація про стан ринку;
Вільне ціноутворення, що виявляється у праві господарюючих суб’єктів самостійно встановлювати ціни на власні товари;
Наявність ринкової інфраструктури, тобто системи банків, товарних і фондових бірж, страхових компаній, що реалізує горизонтальні та вертикальні зв’язки;
Конкуренція – є рушійною силою ринкового господарства. Конкуренція – це спосіб руху капіталу у ринковому середовищі. Він проявляється у взаємодії господарюючих суб’єктів стосовно найбільш ефективного прикладення ресурсів, найкращих умов виробництва та збуту продукції.
-3-
Ринок можна класифікувати за різними ознаками.
Так, в залежності від об’єкту купівлі-продажу прийнято розрізняти:
Ринок товарів, що складається з ринків засобів виробництва та предметів споживання;
Ринок послуг виробничого та невиробничого призначення;
Ринок капіталів, що складається з грошового ринку та ринку цінних паперів;
Ринок праці;
Ринок інформації та засобів виробництва.
Усі ці ринки відрізняться особливостями купівлі-продажу об’єктів, тобто специфікою ціноутворення, формування попиту та пропозиції, способів споживання та відтворення товарів. Кожному ринку відповідає специфічна інфраструктура, що реалізує горизонтальні та вертикальні зв’язки. Різні види ринків - взаємопов’язані та утворюють єдину систему. Порушення у функціонуванні однієї ланки цієї системи відображаються на системі в цілому. Зокрема, відсутність розвиненого ринку цінних паперів у країні стримує зростання пропозиції на товарних ринках, сприяє збереженню високого курсу іноземних валют, обмежує доступ економічних агентів до інформації про кон’юнктуру ринку.
В залежності від територіальних ознак прийнято виділяти:
Локальний або місцевий ринок
Національний або державний ринок
Міжнародний ринок
В залежності від структури ринку в економічній літературі розрізняють:
Ринок досконалої конкуренції;
Ринок монополії;
Ринок олігополії;
Ринок монополістичної конкуренції;
Ринок монопсонії
Характерна риса |
Досконала конкуренція |
Монополістична конкуренція |
Олігополія |
Монополія |
Кількість фірм |
Дуже багато |
Багато |
Декілька |
Одна |
Тип продукту |
Стандартизований |
Диференційований |
Стандартизований або диференційований |
Унікальний немає близьких замінників |
Контроль над ціною |
Жодного контролю |
Деякий, проте у вузьких межах |
Обмежений взаємозалежністю; значний за таємної згоди |
Значний |
Умови входження в галузь |
Дуже легкі, жодних перешкод |
Відносно легкі |
Існують серйозні перешкоди |
Входження заблоковане |
Нецінова конкуренція |
Відсутня |
Значна, з акцентом на рекламу, торгові марки, тощо |
Здебільшого значна, зокрема за диференціації продукту |
Здебільшого реклама зв’язку з громадськими організаціями |
Приклад |
Сільське господарство |
Виробництво одягу, взуття |
Виробництво сталі, автомобілів, с/х знарядь |
Місцеві підприємства комунальних послуг |
-4-
Економічна конкуренція – це комплексна категорію, що відображає спосіб функціонування та руху капіталу у ринковому середовищі. Такий рух може відбуватися як всередині певної галузі у вигляді внутрішньогалузевої конкуренції, так й на міжгалузевому рівні у вигляді конкуренції міжгалузевої.
Рух капіталу завжди відбувається у певному середовищі та опосередковується певною системою відносин. Середовище, у якому відбувається рух капіталу, є конкурентним середовищем, а система відносин, що опосередковує цей рух – конкурентними відносинами. Отже, конкуренція є єдністю та взаємодією конкурентного середовища та конкурентних відносин.
Конкурентні відносини - це конкретна поведінка господарюючих суб’єктів, що зводиться до взаємодії між ними шляхом здійснення різноманітних самостійних дій. Конкурентне середовище – це стан ринку, що включає такі параметри, як кількість покупців і продавців, рівень концентрації та ринкової влади, ступінь диференціації продукту, свобода входу на ринок та виходу з нього.
Конкурентне середовище та конкурентні відносини знаходяться у постійному взаємозв’язку. З одного боку, конкурентне середовище формує певний тип конкурентних відносин. Їх характер залежатиме від якості середовища, всередині якого вони відбуваються. Так, якщо параметри середовища створюють стимули для зайняття підприємницькою діяльністю, наприклад, зняті перешкоди на шляху входження фірм на ринок, то й відносини, що відбуваються у цьому середовищі, прийматимуть динамічний характер. І, навпаки, система, що не створює подібних стимулів, приречена до застою.
У свою чергу, конкурентне середовище піддається зворотному впливу з боку конкурентних відносин. Саме можливості конкуруючих суб’єктів, сила їх впливу на ринкову ситуацію обумовлюють частоту і характер змін у стані ринку. Наприклад, якщо підприємці, конкуруючи на ринку, дійдуть змови та складуть картельну угоду, це, відповідно, змінить структуру ринку у бік більш концентрованої.
Конкурентні відносини можуть реалізуватися через механізм цінової та нецінової конкуренції.
Цінова конкуренція – виникає тоді, коли продавці або покупці прагнуть збільшити обсяг продаж або покупок шляхом зміни цін на товари.
Нецінова конкуренція – виникає тоді, коли використовуються будь-які законні засоби, окрім зниження ціни, з метою залучення нових споживачів та збільшення обсягів продаж. До основних методів нецінової конкуренції відносяться реклама, маркетинг та інновації, тобто оновлення продукту.
-5-
Кон’юнктура ринку – це стан ринку, який характеризується співвідношенням попиту та пропозиції на товари, послуги та інші цінності, рівнем інвестиційної активності, динамікою цін, курсом цінних паперів, процентних ставок та ін. Ринкова кон’юнктура формується та змінюється під впливом багатьох факторів: масштабів виробництва, розмірів товарних запасів, динаміки цін та грошових доходів населення, організації торгівлі та реклами, прийнятих державою політичних та економічних рішень, різного роду подій. Ринкова кон’юнктура може бути сприятливою, в’ялою та сталою.
