1. Ціноутворення, зумовлене таємною змовою.

2. Лідерство в цінах

3. Ціноутворення за принципом «витрати плюс»

Таємна змова - негласна домовленість про ціни, розділ ринків та інші способи обмеження конкуренції, оскільки узгоджені дії ви­робників у сфері ціноутворення у більшості країн заборонені зако­ном. Якщо декілька фірм у галузі приблизно однакові за розмірами та рівнем середніх витрат, то для них збігатимуться рівень та обсяги виробництва, що максимізує економічний прибуток. Тому є стиму­ли до таємного зговору з метою зафіксувати ціни та поділити рин­ки збуту. Для учасників таємних і явних змов характерна тенденція до максимізації сукупних прибутків усіх учасників. Спільна цінова політика фактично перетворює ринок олігополістичної конкуренції в ринок чистої монополії. Внаслідок зговору вста­новлюється ціна, що максимізує економічний прибуток кожної фір­ми. Найбільш поширеною формою явної змови є картель — рин­кова ситуація, при якій фірми офіційно укладають угоду, узгоджують ціну, галузевий обсяг випуску і квоту кожного учасника. Картель діє як фірма-монополіст. Рівноважний обсяг випуск картелю визначається за правилом МR = МС.

Картельна угода є прикладом змови, що суперечить змовам економічної ефективності для суспільства, зменшує суспільний до­бробут і тому забороняється антимонопольним законодавством.

В економіці існує багато факторів, що протидіють укладен­ню нових картельних угод та руйнують старі. Тому в сучасному світі частіше всього зустрічаються не оформлені угоди (типа картелю), а мовчазна домовленість (типа лідерства в цінах).

Лідерство в цінах — неофіційне встановлення ціни на продукцію, коли всі учасники ринку з боку пропозиції змі­нюють свої ціни згідно з тим, як себе поводить ціновий лі­дер, з мовчазної згоди учасників ринку.

Роль цінового лідера відводиться найбільшій або найефектив­нішій фірмі галузі. Інші фірми встановлюють ціни слідом за ним і не змінюють їх доти, доки лідер не проголосить про нову зміну сво­єї ціни. Оскільки зміни цін пов'язані з певним ризиком для ініціа­тора, то навіть лідер змінює їх рідко. Перед цим він обов'язково по­відомляє своїх партнерів, щоб дати їм можливість підготуватися до наступного маневру і вивчити їх можливу реакцію. Він не реагує на незначні зміни у витратах або у попиті на його продукцію. Перегляд цін відбувається лише тоді, коли зміни стосуються всієї галузі та є досить значними.

Ціноутворення за принципом «витрати плюс» використовується лідерами для спрощення механізму розрахунку ціни. Це практичний метод, за яким фірма оцінює свої витрати на деякому плановому рівні та встановлює процентні накидки на ви­трати з таким розрахунком, щоб забезпечити середній прибуток у довгостроковому періоді — приблизно 15% на весь вкладений капі­тал. Так визначають стандартну ціну, яка слугує базою для подаль­шого коригування її рівня. На олігополістичному ринку переважає нецінова конкуренція, завдяки якій визначається ринкова частка кожної фірми, її вихід з-під контролю малоймовірний.

Олігополіст завжди обирає таке співвідношення «ціна-обсяг», яке містить обсяг менший, а ціну вишу, ніж на конкурентному рин­ку. Особливо це властиво для таємного зговору та ціноутворення за методом «витрати плюс».

Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки в короткотерміновому, але й в довготерміновому періоді, що пов'язане з існуванням суттєвих бар'єрів на шляху вступу в галузь нових фірм-конкурентів. Суспільство, погодившись на існування олігополістичного ринку змушене як обмежувати своє споживання, так і платити вищу ціну за продукцію олігополістичної галузі.

З другого боку, такі видатні економісти як Йозеф Шумпетер, Джон Гелбрейт відзначають і позитивні сторони олігополії: високий рівень концентрації засобів виробництва, фінансових коштів, квалі­фікованої робочої сили, науково-дослідного потенціалу. На їх думку втрати суспільства від панування олігополії перекриваються вигра­шем від впливу олігополій на НТП.

Незважаючи як на позитивну, так і на негативну оцінку олігополій в сучасному економічному житті, варто визнати об'єктивну неминучість їх існування.

Для підтримки конкурентного середовища у багатьох країнах встанов­люється гранична межа галузевої концентрації виробництва. При цьому на част­ку найбільшої з них не повинно припадати більше ніж 31% усіх га­лузевих продаж, двох фірм — до 44%, трьох — до 54%, чотирьох — до 64%; в Україні — до 35% ринку.

Для контролю за поведінкою фірм олігополістів використовуються показники ринкової концентрації виробництва, зокрема Індекс Лернера та Херфіндаля-Хіршмана.

-6-

Монополістична конкуренція — ринок, на якому віднос­но велике число виробників пропонують подібну, але не ідентичну продукцію, яка диференційована, що є основною рисою даної моде­лі. Умови вступу в ринок відносно легкі, йому притаманна нецінова конкуренція. Монополістична конкуренція широко представлена в галузях, виробляючих предмети споживання: легка та харчова про­мисловість, сфера послуг — дають нам чисельні приклади — вироб­ництво одягу, взуття, меблів, харчових продуктів тощо. Прикладом фірм, які діють в умовах монополістичної конкуренції є ресторани, продовольчі магазини, автозаправні станції, станції технічного об­слуговування і чимало підприємств роздрібної торгівлі.

Якщо для досконалої конкуренції на ринку необхідно мати со­тні або тисячі фірм, то для монополістичної конкуренції досить 30, 50 чи 70 фірм.

Такі фірми, встановлюючи ціни на свої товари або визначаю­чи обсяги продаж, не враховують реакцію своїх конкурентів. Кожна фірма практично незалежна у своїх рішеннях, вона формує свій мікро-ринок, де продавці мають можливість маніпулювати ціною як монополісти, конкуруючи між собою як досконалі конкуренти.

Порівняння характеристик проаналізованих нами ринків до­зволяє зробити такий висновок: ринку монополістичної конку­ренції належить проміжне місце між олігопольним ринком та ринком чистої конкуренції. Тому і механізм визначення ціни та обсягів виробництва при монополістичній конкуренції є симбіозом вище названих моделей.

Якщо в умовах досконалої конкурен­ції крива попиту абсолютно еластична, паралельна осі абсцис, то при монополістичній конкуренції вона має похилий характер, менш елас­тична. Це пояснюється тим, що фірма в умовах монополістичної кон­куренції має меншу кількість конкурентів, ніж на конкурентному рин­ку та продукти цих конкурентів є близькими, але не ідеальними за­мінниками. Еластичність кривої попиту в умовах монополістичної конкуренції буде залежати від кількості конкурентів, з якою стикаєть­ся фірма, та ступеня диференціації продукту в галузі.

Монополістичний конкурент сам обирає комбінацію ціни і об­сягу виробництва, яка максимізує прибуток. Проте одержувати ви­сокі прибутки тривалий час неможливо тому, що вступ нових фірм у галузь розширює пропозицію на ринку, а це призведе до зниження цін і зведе економічний прибуток до нуля.

P_x экономическая прибыль

MC

d AC

Р

MR d

0 q* q_x

У короткостроковому періоді фірма буде максимізувати прибуток або мінімі­зувати збитки, керуючись загальним правилом МR = МС. Если фирме удаётся убедить своих покупателей в том, что её товар превосходит близкие заменители и за него стоит платить более высокую цену, то она может установить цену выше, чем у своих конкурентов. Однако, эта цена не может быть слишком высокой иначе покупатели отдадут предпочтение аналогичным товарам, которые продают конкуренты.

У довгостроковому періоді, економічний прибуток, який отримує фірма в умовах моно­полістичної конкуренції, приваблює нові фірми вступити в галузь. Збільшується кількість конкурентів, з'являються нові фірми, отже, і нові товари — замінники. Це призводить до того, що крива попиту стає більш еластичною, наближаючи умови монополістичної конку­ренції до умов конкурентного ринку. Функціонуюча фірма втрачає частину свого попиту, крива попиту зміщується, відстань між кри­вими попиту та середніми витратами зменшується, ліквідуючи еко­номічний прибуток. У стані довгострокової рівноваги всі фірми га­лузі одержують лише нормальний прибуток. Таким чином, вільний вхід до галузі не дозволяє фірмам отримувати в довгостроковому пе­ріоді економічний прибуток, а лише нормальний.

В условиях монополистической конкуренции фирмы широко используют рекламу и другие методы неценовой конкуренции.