41. Проблема свободи та відповідальності у філософії екзистенціалізму.

Філософи середини ХХ століття з особливою наполегливістю намагаються досліджувати проблему свободи, розглядаючи її у найрізноманітніших аспектах, ракурсах, використовуючи різну методологію. Серед них імена таких мислителів: К.Поппер,К.Г.Юнг, Е.Фромм, Ж.П.Сартр, А.Камю, Фрідріх фон Гаєк. Зокрема, Гаєк проголошує, що економічна безпеки, якої ми всі прагнемо, і яка, нібито, умова справжньої свободи, насправді становить небезпеку. Ціною соціальних гарантій може виявитися свобода. Керована економіка неможлива без придушення свободи. Фромм зазначає, що свобода дала людині незалежність, але водночас ізолювала її, пробудила почуття безсилля й тривоги. Людина почала страждати від самотності. З одного боку, свобода – це головна умова зростання та розвитку людини. Але водночас вона тягар. Свободу Фромм пов’язує з креативністю та біофілією. Але свободне буття вимагає особливих зусиль. І Гаєк, і Фромм, і Юнг, і Поппер констатують той факт, що сучасна людина у будь-який момент може втратити свою свободу, її може спокусити якийсь диктатор, і перспективи тут досить не привабливі, у найліпшому випадку людина стане просто ситим і добре одягненим роботом.

Проблема свободи хвилювала багатьох мислителів протягом багатовікової історії людства. Кажучи про складність ідеї свободи, Гегель писав: “Про жодну ідею не можна з таким повним правом сказати, що вона є не визначеною, багатозначною і водночас найвеличнішим непорозумінням.” [1,с.291].  Для особистості оволодіння свободою – це історичний, соціальний і моральний імператив, критерій її індивідуальності і рівня розвитку суспільства. Обмеження свободи особистості, жорстка регламентація її свідомості та поведінки, нізведення людини до ролі простого “гвинтика” в соціальних і технологічних системах наносить шкоду, як особистості так і суспільству. Фактично, саме завдяки свободі особистості суспільство набуває здібності не просто пристосовуватися до наявних природних і соціальних обставин оточуючої дійсності, але і трансформувати їх відповідно до своїх цілей. Звичайно, нема і не може бути якоїсь абстрактної, абсолютної свободи людини від природи, суспільства, але разом з тим конкретним матеріальним носієм свободи, її суб’єктом завжди є особистість, а відповідно і ті спільності, в котрі вона включена – нації, класи, держави. 

В історії філософської думки свобода традиційно розглядалась у співвідношенні з необхідністю. Сама необхідність розглядалася як правило у вигляді долі, яка керуючи вчинками людини заперечує її свободу волі. Протиставлення понять “свобода” та “необхідність” як філософських антиномій, заміна одного іншим більш ніж два тисячоліття були нелегким завданням для мислителів, так і не знаходивших задовільного рішення проблеми. Філософський розгляд проблеми свободи та необхідності, їх співвідношення в діяльності і поведінці особистості має велике практичне значення для оцінки усіх вчинків людей. Обійти цю проблему не можуть ні мораль, ні право, тому що без визнання свободи особистості не може іти мова про її моральність і юридичну відповідальність за свої вчинки. Якщо люди не мають свободи, а діють тільки з необхідності, тоді питання про їх відповідальність за свою поведінку втрачає сенс, а “воздання по заслузі” перетворюється або у свавілля, або в лотерею. Не випадково і німецький філософ Ернст Каселрер в праці “Техніка сучасних політичних міфів” оцінював слово “свобода” як одне з найбільш туманних і двосмислених не тільки в філософії, але і в політиці. Свідоцтвом “смислової рухливості” і “неконкретності” поняття служить той факт, що свобода виникає в різних опозиціях. В філософії “свобода”, як правило, протистоїть “необхідності”, в етиці – “відповідальності”.