3. Особливості східної парадигми філософування (китайський варіант).

Східна парадигма (китайський варіант) Для давньокитайської етнічної світоглядної ментальності характерна свого роду «історизація» міфів — витлумачення міфологічних героїв як нібито реальних історичних осіб. Тим-то для китайського варіанта східної філософської парадигми, на відміну від індійської міфологічно-містичної орієнтації, характерна більш реалістична увага до питань управління державою, виявлення стосунків між вищими і нижчими, батьками і дітьми, старшими і молодшими. Як давньоіндійській, так і давньокитайській ментальності властиве зверхньо-зневажливе ставлення до природничих знань. Філософські вчення давнього Китаю набувають певної завершеності в VI—V ст. до н. е. Найвпливовішим напрямом, що виникає в цей період і зберігає свій вплив протягом тисячоліть (аж до наших днів), було вчення Кун Фуцзи (Конфуція), що жив у 551—479 pp. до н. е. Основний зміст конфуціанства викладено у книзі «Луньюй», написаній учнями Кун Фуцзи. Конфуціанство має виразний етично-гуманістичний характер (недаремно фундаментальним поняттям Філософія стародавнього світу цього вчення є «жень» — гуманність.) «Жень» визначає стосунки між людьми, пропагує повагу і любов до людей, до старших за віком або соціальним становищем. Згідно з принципом «жень», правителі держав мусять бути людьми мудрими, давати підданим приклад особистої високоморальної поведінки, піклуватися про підданих, як батьки. Філософ Моцзи (479—381 до н. е.) виступив проти конфуціанства, відкидаючи поділ людей на «шляхетних» і «низьких», проти встановлення для них різних норм поведінки. Конфуціанському моральному принципові «жень» він протиставив принцип «цзяньань» (загальної любові). Ідеї Моцзи пропагували й його учні. Вчення Кун Фуцзи продовжив Менцзи (372—289 до н. е.), який твердив, що люди за своєю природою поділяються на людей розумової та фізичної праці. Перші покликані управляти другими. Моральні якості, за Менцзи, визначаються «небом» і за природою є добром, їх лише слід неухильно вдосконалювати. Вчення про буття, яке за традицією вважалося складеним з п’яти елементів, тлумачилося містично. Надалі цей містичний спосіб тлумачення конфуціанства був розвинутий Чжоуянем (340—305 до н. е.). Викладене в книзі «Лаоцзи» (IV—III ст. до н. е.), яка згодом стала відомою під назвою «Дао де дзін», воно дістало назву даосизму. Останній наголошує на ідеї загальної рухомості та мінливості світу. Проте життя природи й людини постає підпорядкованим не волі неба як нетрадиційно вважалося в тогочасному Китаї, а всезагальному закону «дао». Згідно з цим законом, будь-яка річ, досягши певного ступеня розвитку, перетворюється на свою протилежність.

4. Основні передумови виникнення та формування філософії Стародавньої Греції.У середині першого тисячоліття до н.е. у Стародавній Греції склалися унікальні соціально-економічні, політичні та культурні передумови для формування філософії. Насамперед відбувся розпад міфологічного світогляду. Він відбувався водночас із розпадом племінного ладу та досяг апогею у V ст. до н.е., коли почалася Пелопоннеська війна. У VI ст. до н.е. боротьба землеробів проти земельної аристократії, підтримувана міським демосом, призвела до радикальних реформ, до зміцнення політичної ролі демосу. Так, у 594 році до н.е., унаслідок реформи Солона, народні збори почали відігравати значну роль в управлінні Афінською державою. У 509 р. до н.е. Клісфен видав конституцію, що заклала основи афінської демократії. Цією конституцією була впроваджена правова рівність між громадянами, усунена залежність політичних прав від розміру майна. Грецька демократія (передусім Афінська) визначила сутність пайдейї (виховання, освіченість, культура, освіта). У VIII ст. до н.е. греки вдосконалили запозичене у фінікійців письмо. Використання письма широкими колами громадян надавало культурі світського характеру. Така, світська, культура поставили замість авторитету традиції – авторитет закону, замість релігійного авторитету – авторитет людського розуму. У греків відбулося відкриття людини. Найважливішим досягненням грецької культури виявилася ідея про громадянина поліса як самостійну цінність, визнання за ним права на ініціативу, віра в те, що вільна людина здатна зробити правильний вибір, довіра до розуму людини та її свободи. Духовне життя греків містило в собі унікальну епічну літературу, політеїстичну релігію, мистецтво, архітектуру, наукові знання.