34. Мистецтвознавчий аспект глибинного психоаналізу к.Г.Юнга.

35. Неофройдизм е.Фромма.

Основоположник неофрейдизму Е. Фромм (1900-1980) не заперечує природних основ релігії, але водночас звертає увагу на зв'язок індивіда із зовнішнім світом, суспільством, де ці потреби задовольняються чи притлумлюються. Сучасна людина, вважає Фромм, живе в суспільстві тотального відчуження, яке й породжує суперечливість людського існування. Це знаходить свій вияв в опозиціях екзистенційного та історичного існування людини, володіння і буття як двох основ життєдіяльності, авторитарної та гуманістичної свідомості, владолюбного і слухняно-підлеглого типів психології тощо. У цьому контексті Фромм переосмислює як поняття несвідомого, так і природу релігії, релігійних потреб, що, на його думку, закорінені в основних умовах існування людини. Релігія, за Фроммом, є формою осмислення людиною кардинальних смисложиттєвих проблем власного існування. Вона виникає одночасно із виокремленням людини з тваринного світу. Завдяки цьому акту людина назавжди стає рабом дихотомії свого існування, що виявляється у формі конфлікту душі й тіла, духовної сутності людини та її тваринної природи. Для досягнення повноти свого буття людині необхідна була орієнтація, опертя, якими і стала релігія.

Поняття «релігія» Фромм вживає не для позначення системи, обов'язково пов'язаної з поняттям Бога, а для позначення будь-якої системи поглядів і дій, яких дотримується певна група людей і яка є для індивіда своєрідною схемою орієнтацій та об'єктом поклоніння. Це поняття не має у нього свого специфічного (як правило, усталеного) змісту, а характеризується надто широким тлумаченням, що далеко виходить за межі розуміння релігійного. Об'єктом поклоніння можуть бути не лише окремі тварини, рослини, ідоли, Бог, вожді, а й партії, класи, гроші, успіх, влада тощо. Релігія у такому розумінні може нести як любов, так і деструктивну силу, як авторитаризм, так і солідарність, сприяти утвердженню гуманізму або заперечувати його, врешті-решт, сприяти розвитку людини чи гальмувати його. Звідси й поділ Фроммом релігій на авторитарні та гуманістичні. Перші ґрунтуються на ідеї, згідно з якою вища сила, що існує поза людиною, крім контролю і влади над нею, має право вимагати від людини підкорення, шани і поклоніння. Найвища чеснота в таких релігіях — послух, а найстрашніший гріх — непокора. Гуманістичні релігії, навпаки, зосереджуються на людині, її здібностях. Вони спрямовані на досягнення найбільшої духовної сили, а не найбільшого безсилля, їх чеснота — самореалізація, а не послух. Домінуючим почуттям тут постає радість, а не печаль і почуття провини, що характерне для авторитарних релігій. Бог у них є символом власних сил людини, які вона прагне реалізувати у своєму житті, а не символом насилля і панування, влади над людиною. До гуманістичних релігій відносять ранній буддизм, даосизм, вчення Ісуса, Сократа, Спінози тощо.

36. Причини людської агресивності та морально-етична їх нейтралізація за вченням Е.Фромма. Форми агресивності мають одну спільну рису: вони викликані спробами контролювати ситуацію, впливати на неї з метою вдосконалення або себе, або свого оточення, включаючи близьких людей. Реакція у вигляді агресивної поведінки проводиться в дію вродженими і набутими механізмами, деякою внутрішньою, мотивуючою силою.Двома основними формами агресії, з якими приходиться стикатися батькам, практичним психологам, виступають: 1) недеструктивна агресія, тобто стійка неворожа, самозахисна поведінка, спрямована часто на досягнення поставленої мети; 2) ворожа деструктивність, тобто злостива, неприємна поведінка, що завдає болю оточуючим. Ненависть, розлюченість, бажання помсти теж можуть бути формою захисту, однак породжують багато особистісних проблем і примушують страждати оточуючих. Дана форма агресії викликається і активізується в результаті сильних неприємних переживань (надмірний біль, дистрес). При дослідженні проблематики морально-етичного аспекту взаємодії харизматичної особистості та спільноти доцільним буде виходити з аналізу глибинних механізмів суспільної людської взаємодії. При аналізі суб'єкт-об'єктної та суб'єкт-суб'єктної суспільної взаємодії значної ваги набуває питання про роль раціонального та ірраціонального. Раціональні та ірраціональні чинники проявляють себе у різних аспектах суспільно-політичних процесів (від лідерів до мас), у різних способах здійснення влади (від відкрито примусових до приховано маніпулятивних), у різних типах утвердження влади (від раціональних до харизматичних) тощо. Зокрема, Е. Фромм, який є прихильником гуманістично-культурного бачення сутності людини, уводить поняття "екзистенційна дихотомія", яка являє собою структуру фундаментальних протиріч людського існування. Основною екзестенційною дихотомією є дихотомія життя та смерті. Як частина природи, людина підко-рюється її законам; розум та самовизначення вивели людину за межі власне природного світу. Тілесне прагнення жити та інтелектуальне передбачення власного кінця прирікають людину на суперечливе існування. Намагання подолати суперечності спонукають людей до пошуку більш високих форм співіснування "людина-природа", "людини-людина". Вихід Е. Фромм вбачає у соціокультурних умовах існування, які містять у собі визначальні чинники людської поведінки. Власне людські потреби складають стандартизовані системи культурних зразків. У різних культурах вони можуть бути специфічними. Проте, їх загальною основою є необхідність єднання, залучення до спільної з іншими діяльності, співпричетності до себе подібних. Стосовно психології людини, Е. Фромм акцентує на потребі людини належати до будь-якої спільності. Без такої приналежності людину пригнічує відчуття власної нікчемності. "Людина повинна мати змогу віднести себе до будь-якої системи, яка б направляла її життя та надавала йому смислу; у протилежному випадку її переповнюють сумніви, які в кінцевому результаті паралізують його здатність діяти, а, отже, жити". Розуміння того, що для пересічної людини відчуття неприналежності є найбільш важким випробуванням, що заради включення у будь-яку групу вона здатна на значні жертви, пояснює вплив деструктивних ідеологій на соціальні процеси.