29. Фройдівське розуміння проблеми амбівалентності культури, її конструктивних і деструктивних функції.

Амбівалентність — двоїстість чуттєвого переживання, яка вира­жається в тому, що однаковий об'єкт викликає у людини одночасно два протилежних почуття (наприклад, любові і ненависті). Звичайно одне з амбівалентних почуттів витісняється й маскується іншим. Амбівалентність сягає корінням у неоднозначність ставлення людини до навколишнього світу, у суперечливість системи цінностей.

30. Основні категорії психоаналізу з.Фройда та поняття “сублімації”.

Вперше термін «психоаналіз» був використаний Фрейдом на французькій мові 30 березня 1896 року в опублікованій ним Неврологічному Журналі у статті про етологію неврозів. В 1900 році він видає свою першу самостійну роботу «Тлумачення сновидінь», яка присвячувалась аналізу неврозів з допомогою вивчення сновидінь аналізанту. Здійснювати дослідження з використання методу вільних асоціацій, він прийшов до висновку, що джерелом неврозу більшості аналізантів є придушені сексуальні бажання (лібідо). При порушеннях розвитку лібідо ( наприклад при фіксації на матері - едіпів комплекс) воно не може бути вдоволене і проявляється у вигляді симптомів психічного захворювання. Також невгамований потяг може бути перенаправлено на не сексуальні цілі (сублімація).

Сублімація - психоаналітичний термін, що означає один із психологічних захисних механізмів. Сублімація проявляється у заміні людиною однієї потреби, важливішої, але такої, яку не повністю можна задовольнити, іншою потребою, менш важливою, але такою, яку можна повніше задовольнити, або, відповідно, одного, привабливішого об’єкта іншим, менш привабливим, об’єктом. Відбувається у тому разі, якщо людині чомусь не вдається оволодіти привабливішим для неї об’єктом і задовольнити тим самим свою актуальну потребу.

Відповідно у цій концепції проявлення заглушених сексуальних бажань можуть бути знайдені не тільки в снах та неврозах, але й в літературі та мистецтві (а також і в інших породженнях людської свідомості).

В ранніх роботах Фрейда (до 1920 р.) в якості джерела неврозів розглядається конфлікт непритомного стану (яке керується «принципом задоволення») та свідомості, яке прагне до самозбереження («принцип реальності»). В наслідок цього головна увага зосереджується на конфлікті в середині психічної інстанції, яка керується принципом реальності. В праці «Я та Воно» Фрейд виділяє в структурі психіки три компонента — «Воно» (Ід), «Я» (его) та «Над-Я» (супер-я). «Воно» являє собою позасвідомий потяг, «Я» — принцип реальності. Та «Над-Я» формується в процесі засвоєння людиною соціальних норм, панування над психікою стає непритомним, приводить до виникнення так званої «совісті» і неусвідомленого почуття провини.

Більша частина сучасних психоаналітиків не визнає придушену сексуальність джерелом всіх психічних розладів, переважно сексуальне значення образів у снах також підлягає сумнівам. В той самий час введене Фрейдом поняття непритомного, метод пророблення прихованих причин симптомів та “економічний» розгляд психічних процесів як взаємодія відособлених інстанцій лежить в основі більшості шкіл сучасного психоаналізу, психотерапії та теорії особистості. Ідея в тому, що витвори мистецтва можуть розглядатись як результат невротичних переживань творця та проявлення глибокої непритомності, таке тлумачення зробило величезний вплив на культуру ХХ століття. Теорії Фрейда і ті котрі використовувались ним способи лікування викликали полеміку у Відні в XX столітті і до цього часу залишається предметом гарячих сперечань. Ідеї Фрейда часто обговорюються та аналізуються в літературних та філософських роботах в додаток до неспинних дискусій в наукових та медичних роботах. Його часто називають «батьком психоаналізу»