
- •1. Загальне розуміння філософії, її предмета, методів і функцій.
- •3. Особливості східної парадигми філософування (китайський варіант).
- •5. Космоцентризм і натурфілософія мілетців (Фалес, Анаксімандр, Анаксімен).
- •9. Атомістика Демокріта та його послідовників (Епікур, Лукрецій Кар).
- •17. Докритичний період творчості Канта: космогонія, матерія, космогонічна гіпотеза. Докритичний період
- •18. Кантіанський переворот у гносеології. Вихідні принципи “Критики чистого розуму” і.Канта.
- •19. Морально-етичне вчення Канта.
- •22. Філософія вселенського песимізму а.Шопенгауера
- •23. Філософсько-антропологічне вчення ф.Ніцше, проблема людини як Надлюдини.
- •24. Проблема нігілізму та категорія “воля до влади” у філософії Ніцше.
- •25. Значення слів Ніцше “Бог помер”, проблема нігілізму.
- •26. Романтизм як ідейно-світоглядна і теоретична передумова сучасної західної антропології. Особливості українського романтизму.
- •27. Неоромантизм у філософії культури о.Шпенглера.
- •28. Загальна характеристика психоаналізу. Основні відмінності між психоаналізом з.Фройда й аналітичною психологією к.Г.Юнга.
- •29. Фройдівське розуміння проблеми амбівалентності культури, її конструктивних і деструктивних функції.
- •30. Основні категорії психоаналізу з.Фройда та поняття “сублімації”.
- •31. Фройдівський аналіз проблеми невдоволення людини в культурі.
- •32. Основні засади аналітичної психології к.Г. Юнга.
- •33. Архетипи колективного несвідомого в аналітичній психології к.Г.Юнга.
- •34. Мистецтвознавчий аспект глибинного психоаналізу к.Г.Юнга.
- •35. Неофройдизм е.Фромма.
- •37. Е.Фромм про біофільський та некрофільський характер діяльності людини.
- •38. Загальна характеристика філософії екзистенціалізму.
- •39. Причини “бездомності” людського існування.
- •40. Проблема відновлення справжнього буття людини.
- •41. Проблема свободи та відповідальності у філософії екзистенціалізму.
- •42. Екзистенційна ситуація, тривога, страх. Відповідальність людини за її буття та буття світу.
- •43. Буття людини між життям і смертю. Проблема самогубства. (Гайдеггер, Сартр, Камю).
- •44. Проблема співвідношення існування та сутності в людському бутті, принциповий характер їх пріоритетів.
- •45. Праця ф.Ніцше “По той бік добра й зла” (фрагмент 1-2 глави).
- •46. Праця з.Фройда “Основні категорії психоаналізу”.
- •47. Праця к.Г.Юнга “Про архетипи колективного несвідомого”.
- •48. Праця е.Фромма “Некрофіли та Адольф Гітлер”.
- •49. Праця л.Шестова “Добро в учении гр.Толстого и ф.Ницше”
- •50. Праця ж.П.Сартра “Екзистенціалізм – це гуманізм”.
- •51. Праця а.Камю “Міф про Сізіфа”.
- •52. Праця ж.П.Сартра “Буття і ніщо” (фрагмент).
28. Загальна характеристика психоаналізу. Основні відмінності між психоаналізом з.Фройда й аналітичною психологією к.Г.Юнга.
Професійний австрійський психіатр Зиґмунд Фрейд (1856–1939) започаткував такий авторитетний варіант антропології, який впродовж XX ст. або поглинув інші, або їх затьмарив. Сам Фрейд своє вчення називав терміном “психоаналіз”, що мав два
значення:
1) спеціальний метод лікування нервових та психічних захворювань;
2) загальна теорія людського несвідомого, яка претендує на те, аби стати основою сучасного розуміння людини.
Головною заслугою Фрейда, яку визнають і його прибічники, і критики, стало відкриття несвідомого та його ролі у психіці людини і в усій культурі. Фрейд виходив з того, що первинні стимули людської поведінки частіш за все не усвідомлюються людиною, вони є первинними стосовно розуму, і свідомість можна трактувати надбудовою над безсвідомою основою. В структурі людської психіки мають місце глибинні підсвідомі потяги (інстинкти життя та смерті), які визначають поведінку не лише людини, а й усього живого. Завдяки ним живий організм є немов запрограмованим на самозбереження і самовідтворення. Базові інстинкти слугують основним джерелом психічної енергії, яка виявляється у бажанні, прагненні щось робити: чим вище рівень психічної енергії, чим більш активна жива істота, тим більш
розвинуті у неї ці інстинкти. Люди, за Фрейдом, є істотами з підвищеною психічною енергією, безконтрольний вияв якої може бути згубним для них. На щастя людина має систему запобіжних механізмів, серед яких можна назвати область особистого свідомого, що примушує діяти на основі принципу реальності, систему заборон (релігійні, моральні, правові, естетичні норми), які продукуються суспільством, культурою і стримують, обмежують, регулюють інстинктивні прояви.
З. Фрейд надихнув багатьох західних учених і мислителів на пошук фундаментальних природних підстав людського існування й спілкування. Швейцарський психіатр і психолог Карл-Густав Юнг (1875–1961) розробив концепцію “колективного несвідомого”, під яким розуміється сукупність архетипів (первісні форми осягнення світу, деякі загальні схеми, згідно з якими складаються думки й чуття всього людства і які містять у собі все різноманіття міфологічних тем, казкових персонажів та сюжетів) та інстинктів, що одвічно успадковуються всім людством. Все це і складає той фундамент, на якому стоїть людство з його культурою, той спадок, що оживає у кожній окремій свідомості.
Представники неофрейдизму прагнули поєднати ідеї Фрейда з даними культурної антропології та інших соціальних наук. Вони вже не наполягали на виключній ролі несвідомого, природного чинника, а брали до уваги й соціокультурні детермінанти. Так, німецькоамериканський філософ Еріх Фромм (1900–1980) вважав, що спонукувальні мотиви людської діяльності є результатом соціальних процесів, а характер особи формується з дихотомій людського існування. Частина з цих дихотомій екзистенціальні, а інша частина – історичні. Серед виділених Фроммом дихотомій можна назвати володіння і буття, експлуатацію й покірливість, негативну “свобода від” і позитивну “свобода для”, авторитарну й гуманістичну свідомість тощо. Американська дослідниця Карен Хорні (1885–1953) витоки неврозів вбачалау суперечностях культурного життя, особливо між потребами й можливостями їх задоволення. Вона вказувала на чотири “великих неврози” нашого часу: пошук любові й схвалення за будь яку ціну; гонитва за владою, престижем і володінням; невроз покірливості (конформізм); невроізоляція (ескапізм).