- •1. Загальне розуміння філософії, її предмета, методів і функцій.
- •3. Особливості східної парадигми філософування (китайський варіант).
- •5. Космоцентризм і натурфілософія мілетців (Фалес, Анаксімандр, Анаксімен).
- •9. Атомістика Демокріта та його послідовників (Епікур, Лукрецій Кар).
- •17. Докритичний період творчості Канта: космогонія, матерія, космогонічна гіпотеза. Докритичний період
- •18. Кантіанський переворот у гносеології. Вихідні принципи “Критики чистого розуму” і.Канта.
- •19. Морально-етичне вчення Канта.
- •22. Філософія вселенського песимізму а.Шопенгауера
- •23. Філософсько-антропологічне вчення ф.Ніцше, проблема людини як Надлюдини.
- •24. Проблема нігілізму та категорія “воля до влади” у філософії Ніцше.
- •25. Значення слів Ніцше “Бог помер”, проблема нігілізму.
- •26. Романтизм як ідейно-світоглядна і теоретична передумова сучасної західної антропології. Особливості українського романтизму.
- •27. Неоромантизм у філософії культури о.Шпенглера.
- •28. Загальна характеристика психоаналізу. Основні відмінності між психоаналізом з.Фройда й аналітичною психологією к.Г.Юнга.
- •29. Фройдівське розуміння проблеми амбівалентності культури, її конструктивних і деструктивних функції.
- •30. Основні категорії психоаналізу з.Фройда та поняття “сублімації”.
- •31. Фройдівський аналіз проблеми невдоволення людини в культурі.
- •32. Основні засади аналітичної психології к.Г. Юнга.
- •33. Архетипи колективного несвідомого в аналітичній психології к.Г.Юнга.
- •34. Мистецтвознавчий аспект глибинного психоаналізу к.Г.Юнга.
- •35. Неофройдизм е.Фромма.
- •37. Е.Фромм про біофільський та некрофільський характер діяльності людини.
- •38. Загальна характеристика філософії екзистенціалізму.
- •39. Причини “бездомності” людського існування.
- •40. Проблема відновлення справжнього буття людини.
- •41. Проблема свободи та відповідальності у філософії екзистенціалізму.
- •42. Екзистенційна ситуація, тривога, страх. Відповідальність людини за її буття та буття світу.
- •43. Буття людини між життям і смертю. Проблема самогубства. (Гайдеггер, Сартр, Камю).
- •44. Проблема співвідношення існування та сутності в людському бутті, принциповий характер їх пріоритетів.
- •45. Праця ф.Ніцше “По той бік добра й зла” (фрагмент 1-2 глави).
- •46. Праця з.Фройда “Основні категорії психоаналізу”.
- •47. Праця к.Г.Юнга “Про архетипи колективного несвідомого”.
- •48. Праця е.Фромма “Некрофіли та Адольф Гітлер”.
- •49. Праця л.Шестова “Добро в учении гр.Толстого и ф.Ницше”
- •50. Праця ж.П.Сартра “Екзистенціалізм – це гуманізм”.
- •51. Праця а.Камю “Міф про Сізіфа”.
- •52. Праця ж.П.Сартра “Буття і ніщо” (фрагмент).
26. Романтизм як ідейно-світоглядна і теоретична передумова сучасної західної антропології. Особливості українського романтизму.
Витоки романтичного руху потрібно шукати в англійській літературі, але специфічного розвитку він набуває в Західній Німеччині (м. Ієна) на початку XIX ст. Представники – Фрідріх і Август Шлегелі, Новаліс, Шеллінг. Романтизм приходить на зміну Просвітництву. Його появу насамперед спричинили: розчарування в історичних результатах французької буржуазної революції; абсолютизований раціоналістичний світогляд. У романтиків зникає межа між філософією й мистецтвом. Світ пізнається не через розсудкове поняття, а через інтуїтивний символ. Романтична іронія – романтики, передусім Ф.Шлегель, вбачають в іронії антидогматичний, антисистематичний засіб пізнання дійсності, який повинен носити ігровий (естетичний) характер. Світ парадоксальний, іронія – це форма парадоксального. Перекладницький нарцисизм – романтизм фіксує неможливість адекватного перекладу, культури заблоковані мовними формами. Фрагментарність – це стиль романтиків. Людина не структурується в логіці понять. Амбівалентність образу – людина неоднозначна. Антиісторизм – цінність має не майбутнє, а минуле. Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» Олександра Павловського і збірка Миколи Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійністьукраїнської мови й української народної поезії. До виявів українського передромантизму зараховують також виданий у Москві 1827 збірник «Малороссийские песни» М. Максимовича і балади П. Гулака-Артемовського («Твардовський» і «Рибалка», 1827). Український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків — з другого. Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. В російській літературі провідними представниками української школи були не тільки захоплені українською екзотикою (природою, історією, народним побутом і творчістю) росіяни (К. Рилєєв, О. Пушкін, Ф. Булґарін), але й численні українці, що писали російською мовою (О. Сомов, М. Маркевич, Є. Гребінка й особливо М. Гоголь). Визначальними були українські теми й українські екзотичні сюжети також для творчості польської української школи"— романтиків А. Мальчевського, Б. Залєського й С. Ґощинського.