1. ДПЗК як галузь права – с-ма правових норм конкретної країни, які регулюють правове положення людини в с-стві і державі, основи сусп. ладу, основи організації та діяльності системи органів держ влади.ДПЗК як навчальна дисципліна – с-ма знань, одержаних наукою КП. Складається з загальної (основні інститути ДПЗК у загальному і порівняльному контексті) та основної(основи КП окремих країн) частин. ДПЗК як наука – с-ма ідей, концепцій, теорій про КП окремих країн, практика їх реалізації. Наука КП порівняно молода (в 19 ст. відокремилася від с-ми інших наук: філософії, соціології), створено найважливіші концепції сучасного КП Г. Гроцієм, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Д. Локк: конституціоналізм, народний суверенітет, народне представництво, поділ влади, природне право людини.

2. Предмет ДПЗК – сусп. відносини, які складаються в усіх сферах життя заруб. країн. Метод ДПЗК – метод правового регулювання ( сукупність прийомів і способів правового впливу на сусп. відносини). Допоміжні методи (за формою проголошення норм КП): зобов’язання, дозволу, заборони. Суб’єкти ДПЗК – фізичні особи (громадяни, іноземці, апатриди, груп громадян, виборці, виборні посадові особи), юридичні особи - лише ті, організація і функціонування яких врегульовані нормами КП, можуть приймати участь у здійсненні державно-владних повноважень (держава, її органи, їх частини: палати, комісії, партійні групи в парламенті; терит. одиниці, установи, органи самоврядування, політ партії.)Співвідношення галузі і науки КП: Наука конституційного права хоча і базується на однойменній галузі, але відрізняється від останньої своєю системою, яка збігається з системою галузі лише в цілому і в головному. У системі науки є розділи, яких немає і не може бути в системі галузі: поняття конституційного права, його предмет, суб’єкти тощо. Взаємозв’язок між галуззю і наукою: розвиток науки супроводжується еволюцію галузі.

6.Форма і структура конституції. Форма – це спосіб організації та вираження правового матеріалу. конституційна доктрина поділяє конституції на: писані і неписані. Писані-що мають конкретну юридичну форму, чітку структуру, назву, приймаються в установленому законом порядку. конституція складається з єдиного писаного акта, що регулює уся основні питання конституційного характеру, то вона вважається консолідованою або кодифікованою. Коли одній й ті ж питання регулюються декількома писаними актами, то така конституція вважається некодифікованою конституцій змішаного типу ,щовключають парламентські закони та судові рішення, що є обов’язковими прецедентами. Частково ж складаються зі звичаїв і доктринальних тлумачень. Конституція ВБ містить закони (статути) такі як, Велика Хартія вольностей. також звичаї, які іменуються конституційними угодами, в яких містяться конвенційні норми.неписані конституції існують тимчасово — після революцій, державних нерідко і при наявності писаної конституції в країні діють конституційні звичаї. Структура конституції — це її внутрішній поділ на певні частини.Преамбула  включає:цілі конституції; історичні умови, які передували її прийняттю; ставлення до прав і свобод людини; загальні засади державної політики; (не є правовими нормами, але мають нормативне значення для тлумачення та застосування решти положень конституції.Крім конст.франц. Основна частина – сам текст Конституції поділений на розділи, статті, параграфи, які мають нумерацію. розділ регулює певну сферу суспільних відноси, а статті містять конкретні норми.застосовуються принцип важливості інститутів. на 1 місці розділ “загальні засади далі - права і свободи людини та громадянина, потімустрій держави і систему державних органів. (вперше)італійці в своїй Конституції 1947 р.Прикінцеві положення — це, з одного боку, частина основного закону тексту, а з іншого, як правило, норми процесуального характеру. Тут звичайно встановлюється порядок набуття чинності конституції. Перехідні положення мають своїм головним призначенням забезпечення спадкоємності між минулою та нині діючою конституціями. (строки набрання чинності окремих конституційних норм,порядок зміни старих інститутів новимиДодатки до конституції  у деяких додатках до Конституції Індії міститься розподіл компетенції між Союзом і штатами.

3. Основні види джерел КП – національно-правові акти, судові прецеденти, правові звичаї, міжнародні та внутрідержавні договори, правові норми наднаціонального характеру (право Європ. Союзу, Ради Європи)Закони – джерело КП. За ступенем значимості поділяються: конституційні (вносять поправки й доповнення до конституції), органічні (уточнення або доповнення положень конституції на основі банкетних (відсильних) норм останньої, які визначають коло питань, що мають бути врегульовані орган. законами)та звичайні. Конституція – джерело КП. Має вищу юридичну силу щодо інших законів. Мета – закріплення вроджених прав та свобод, принципу поділу влади. Перші конституції:США1787, Франція та Польща1791.

4. Сутність конституції супремальний акт (найв. юр. сили), регулює основи усієї політ. с-ми: встановлює основи держ. ладу., основи правового статусу особи, питання організації та діяльності ключових ланок державного механізму, територіальної організації. Конституція юридична – осн. закон держави, що приймається і змінюється в особливому порядку,наділений вищою юридичною силою щодо інших правових форм та регулює найважлив. питання констит. значенняМатеріальна конституція – коло сусп.-політ відносин, які складають предмет правового регулювання конституційно-правових актів (самі відносини у тому вигляді, як вони реально існують).

11. Способи конституційного формулювання прав, свобод та обов*язків. 2 способи формулювання: позитивний – (основний закон чи інші акти конституц.значення встановлюють, що суб*єкт володіє певним правом). Негативний(являє собою конституційну заборону будь-якому суб*єкту порушувати чи обмежувати певнеправо чи сферу свободи). Позитивний- характерний для правових систем Континентальної європи, негативний – для країн англо-американської правової системи.(Великобританія, Канада, Австралія – дозволено те, що незаборонено.).

Більшість розвинених держав – змішана система – якапередбачає як законодавче закріплення праві свобод так і визнання неписаних, природних прав.( наприкл. Білль про права Конституції США – перші 10 поправок).

5. Порядок прийняття Конституції: 1 – народне волевиявлення (народні конституції): розробка і схвалення установчими зборами (конят. Асамблея, конвент тощо) та винесення на референдум (кінцева стадія). Іноді розробляє проект конституції спец. комісія(депутати парламенту, розробку контролює уряд чи президент); або ж введення її законодавчим органом (парламентом), який проголошує себе установчими зборами. 2 – октруйована - (дарована) Введення її одностороннім актом глави держави, властиві країнам з монархічною формою правління, більшість з таких констит. на сьогодні скасовані. 3 – договірні конституції – на основі договору між монархом і виборним органом (конст. Вюртембергу, Польщі). Способи внесення змін: за способами змін: гнучкі (змінюються так, як і звичайні закони), жорсткі (процедура внесення змін обтяжена хоча б однією додатк. Умовою – кваліфікована більшість голосів, затв на референдумі, подвійний вотум), змішані – одні статті не підлягають змінам взагалі, інші змінюються у складному порядку, треті – у спрощеному. За повнотою перегляду : повні(прийняття нової констит.) та часткові (невеликі зміни до констит, доповнення до основного тексту)

8. Поява і розвиток інституту констит. контролю, моделі кон.контролю. В ХІХ ст не було способівправової охорони конституцій – парламент сам мав забезпечувати констит.законів ,які приймав; суди не мали права давати оцінку конституційності законів. Право тлумачити К. – парламент. Моделі:

- американська – у США суди штатів першими при розгляді крим.і цив. Справи стали вирішувати питання про незастосування закону у випадку визнання його неконституційним.Судова перевіпка конституційності законів – передумова їх правильного застосування. у судовій справі Марбері проти Медисона -: «виключною справою судової влади – тлумачення законів»(Бразилія, Норвегія, Греція.)

-європейська (континентальна)- Засновник Ханс Кельзен – конституційний контроль здійснює єдиний, відокремлений орган конституційної юрисдикції. Інші моделі – наприклад – У 5 Французькій Республіці констит.контроль- Конституц.Рада(за актам Парламенту) та Державна Рада(за актами Уряду).

7. Сутність конституційного контролю – це сукупність контрольно-наглядових повноважень та заходів з боку державних органів, які мають право перевіряти зміст нормативних актів та дій учасників правовідносин щодо їхньої відповідності Основному закону.основними завданнями контролю:1) захист прав і свобод людини і громадянина Конституцією законами та міжнародними договорами 2) додержання та повага до прав і свобод людини органами держ. влади3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; 4) сприяння приведенню законодавства у відповідність міжнародними стандартами 5) поліпшення і розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; 6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; 7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу. Сутність конст. Контролю полягає у його завданнях.(референдум,  розгляд справ щодо порядку проведення парламентських виборів; перевірка авторитетності та результатів референдуму; винесення рішення про несумісність функцій депутата з іншими функціями та позбавлення депутатського мандату; вирішення спорів між судами та адміністративною владою, між Контрольною радою та судами, між Державною радою та цивільними і кримінальними судами; вирішення сумнівів щодо антиконституційності закону; вирішення сумнівів щодо визначення норм міжнародного права ).Або усіма судами або лише Верховним судом.чи іншим спеціальним органом.(Законодавча рада в Швеції –відповідність законів приписам Конст. І чи відповідає закон меті яку в нього вкладають)

17)Виборчий процес-урегульов. законом та іншими соц. нормами діяльність індивідів, органів, організацій та груп із підготовки і провед. виборів у держ. та самовряд. органи.(етапи:1)признач виборів 2)встанов. виборч. округів. 3)встан. виб. Одиниць 4)створ. виб. органів 5)реєстр. Виборців 6)висув. Кандидатів 7)агітац. Компанія 8)голосув. 9)підрах голос. І встан резулт. 10) можлив тур 2 або новю вибори 11)остат. визн і опубл. рузулт.) Є переконання що вибори різн. Органів повин бути у різн час.

9. Види конституційного контролю.

1.За часом здійснення: - попередній (превентивний) – здійснюється до прийняття або після прийняття, але до промульгації його главою держави. Його перевага-зберігає престиж законодавчого органу. Наступний- перевірка на предмет конституційності нормативних актів, які вступили в законну силу(набули чинності.). Дві процедури наступного контролю- шляхом дії(розгляд питання про неконституційнісь закону може бути ініційований післявведення закону в дію) і шляхом заперечення(залежить від конкретного застосування закону). Якщо наступний контроль здійснюють загальні суди, то нормативний акт не скасовується, але при розгляді справ не застосовується. Спеціальні суди мають право скасувати неконституційний акт. 2. Абстрактний контроль – означає перевірку акта не у звязку з якою-небудь справою. Конкретний – здійснюються тільки у звязку з певною справою,привирішенні якої підлягають застосуванню певної норми чи акт, що оспорюється з точки зору конституційності.

3. За обов*язковістю проведення: обов*язковий(здійснюється вілповідними органами не залежно від волевиявлення будьякого іншого органу). Факультативний(здійснюється у випадку заявленої ініціативи уповноваженого суб*єкта).4. За правовими наслідками: консультативний (не має обовязкового характеру), постановляючий(має загальнообов*язковий характер). 5. За обсягом – повний (всю систему суспільних відносин), частковий. 6. За змістом – формальний(0чи входило видання акта в компетенцію органу, що його видав. Матеріальний – стосується самого змісту правового акта. 7. За органами, які перевіряють конституційність нормативних актів: децентралізований(здійснюється судами загальної юрисдикції), централізований(спеціальними судами, верховним судом).

10. Розвиток інституту конституційно-правового регулювання інституту прав і свобод. 3 етапи: 1етап. – перемого антифеодальних революцій 17-18 ст і становлення ліберальної конституційної держави, проголошувались особисті, політичні права і свободи людини ігромадянина, а з соціально-економ лише право власності.це закріплено в декларації незалежності США, Франц деклар.прав і свобод: ідея вроджених невідчужуваних прав людини, ідея мінімальної держави(невтручання в приватне життя людини),держава нічний сторож. 2 етап:- кінець 19 –початок20 ст – соціальні реформи, щоб зменшити протистояння багатих і біднх – поява соцільних, економічних і культурних прав(позитивні права. 3 етап – крах тоталітарної системи в СРСР та країнах східної європи і відродження демократичної державності – ств.конституційні суди, інститут омбудсмана, тенденції інтернанаціоналізації, зближення системи національного конституц.права з міжнародним).

12. Визначення поняття та заг.характеристика інституту громадянства. Громадянство – стійкий правовий зв*язок особи зі своєю державою, який зумовлює їх взаємніправа і обов*язки у випадках, вказаних в законі. Регулювання відносин, зв*язаних із набуттям і втратою громадянства, відноситься до прерогатив державної влади й обумовлюєтьсяпинципом державного суверенітету. Стан громадянства поширює взаємні права і обов*язки: держава поширює свою владу на громадянина як на воїй території, так і поза її межами – громадянин може претендувати на захист свої прав навіть тоді ,коли знаходиться поза її межами. Громадянство характеризується сталістю правового зв*язку між особою і державою – стан громадянства зберігається за особою і в разі її виїздуза кордон, безперервність громадянства(з моменту набуття до моментуприпинення). Громадянство грунтується на фактичному зв*язку держави і особи. Історично інситуту громадянства передував інститут підданства – який носив односторонній характер: права монарха - і обов*язки підданого.

13. Підстави набуття і припинення громадянства. Набуття: 1. філіація(за народженням) – з моменту народження, не залежить від волевиявлення особи. Основні принципи – «Право крові» - будь-яка особа, яка народилася від громадян цієї держави, незалежно від того, на території якої держави народилася. «Право грунту» - визнає громадянином будь-яку особу, що народилася на території цієї держави, незалежно від громаднства батьків. В сучасному законодавстві – принцип крові+принци грунту. 2. Натуралізація (набуття громадянства за волевиявленням особи) – головна умова натуралізації – укорінення(особа повинна до подання заяви для набуття громадянства проживати протягом певного часу про ивати на її території). Спрощеною є натуралізація в порядку поновлення у громадянстві. Трапляються випадки колективної натуралізації – оптація – це вибір громадянства тієї чи іншої країни у зв*язку з переходом частини території від однієї держави до іншої чи проголшення частини території колишньої держави новою незалежною державою. Інститут трансферту – перехід території супроводжується зміною громадянства без права вибору.

14. Припинення громадянства – Відмова від громадянства(вихід з громадянства); втрата громадянства, оптація іншого громадянства. Вихід з громадянства- у вільному порядку і дозвільному.. Умови втрати громадянства – натуралізація в іншій державі, здійснення особою певних заборонених дій. Позбавлення громадянства є санкцією держави стосовно особи всупереч її волі, як реакція на її недозволену поведінку. Позбавлення громадянства , набутого в порядку філіації, назив.денаціоналізацією, а позбавлення натуралізованого громадянства – денатуралізацією. Законодавство багатьох країн не припускає денаціоналізацію – бо громадянство за народженням є невідчужуваним правом людини. Особа позбавлена громадянства – вислання із країни(екстрадиція). Існують біпатризм, апатризм. З інститутом громадянства пов*язані інститути політичного притулку(іноземцям,але це не зумовлює автоматичного надання громадянства ) та інститут екстардиції(видачі).

15.Режим іноземців:1)національний режим – зрівняння іноземців у правах з громадянами, за виключенням тих прав, які притаманні лише громадянам і про які зроблено застереження в законі.2)режим найбільшого сприяння – застос. до громадян окремої зарубіжної країни.Його встановленню передує укладення договору, за яким д-ва зобов’язується ставитись до громадян свого партнера на відповідних сприятливих умовах.3)спеціальний режим – сукупність пр. умов,встановлених законом чи міжнародним договором, відповідно до яких певні права та обов’язки (обмеження) закріплюються саме за іноземцями.

Ці режими можуть доповнюватись «принципом взаємності» - д-ва закріплює за іноземцями такий самий обсяг прав, яким користуються її громадяни у цій д-ві.

25. Монарх і президент – особливості статусу

Президент – виборна посадова особа. На відміну від монарху президентська невідповідальність має межі (процедура імпічменту). Влада має похідний характер. Конституція наділяє президента представницькими, арбітражними функціями, повноваженнями у виконавчій сфері, національній безпеці. Статус та роль президента залежать від форми правління й особливостей режиму. В парламентських республіках акти президента в дійсності відходять від уряду та потребують контрасигнатури. В президентських республіках глава держави наділений більш широкими повноваженнями. Він володіє розпорядчою владою, керує збройними силами і цивільною адміністрацією. У змішаних республіках особисті якості президента та партійна приналежність можуть зумовити тяжіння до тієї чи іншої форм республіки.  

16)Вибори(поняття, суть, джерела, принципи). Обєктив. виб. прав.-сист. прав. норм. які рег сусп.. відносини звя’зані з виборами органів держави та місц. самовряд. Субєктивне виб прав(акт. і пас).- це гарантов державою конкрет особі можливість прийм участь у виборах держ. органів та ог. місц самовряд. Джерело виб. прав. --Конституція, закони про вибори, виборчі кодекси, регламенти палат парламенту, акти глави держави з цих пит, постан викон органів і судов ріш, акти орг місц самовряд, звичаями. Принципи- основоположні ідеї, які концентрують у собі соціально-політичні умови виборів і виступають як загальнообов'язкові безперечні нормативні вимоги. Принципи: загального, рівного і прямого виборчого права, таємного голосування; вільного й рівноправного висування кандидатів у депутати; гласності й відкритості; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування; свободи агітації.

18. Мажоритарна та пропорційна виборчі системи Мажорит сист.- потрібно більшість голосів виборців відповідного округу чи країни вцілому. Види мажор. Сис: 1)Абсолютної більш-ті:( 50% +1 голос.), 2)Відносної: ( більше голосів ніж інші кандидати), 3)Кваліфікованої: ( кваліфікована більшість прописана в законі), 4) голосу, що не передається: ( за певного кандидата а не за партію вцілому), 5)Кумулятивного вотуму: (голосів є стільки, скільки потрібно обрати кандидатів), 6)Панашаж: (за кандидатів з різних партій, або внести свої кандидатури) Пропорційна - передбачає розподіл місць залежно від отриманих голосів. Види: 1)З жорсткими списками (за партію вцілому) 2)З преференціями (не лише за партію, а й помітка навпроти певного кандидата) 3)Напівжорсткі списки ( кандидати, які отримали достатнє число преференцій, отримують мандати; переможець – перший в списку) 4)Єдиний голос що передається ( позначається одна преференція і декілька інших; якщо в першого кандидата є надлишок голосів, то він передається наступному кандидату)

19-20)Референдум як інститут демократії в зарубіжних країнах. Референдум – спосіб прийняття офіційних рішень шляхом голосування виборців із питань, визначених конституцією чи законодавством. Існують загальнодержавний, регіональний і місцевий референдуми. Рішення референдуму має силу закону, а іноді навіть більшу. Розрізняють: конституційний (проект конст чи конст попр.) і законодавчий (проект закону), обов'язковий референдум чи факультативний, з міжнародно-правових питань, з поточної політики, скасувальний референдум. За юридичними наслідками: зобов’язальні і консультативні. Ініціатива проведення факультативного референдуму може належати виборцям (Італія), окремих суб'єктів федерації (Швейцарія) чи органам центральної влади (Франція). Предмет референдуму, — це питання, вирішення якого відбувається шляхом народного обговорення. Зазвичай виносять питання, що мають істотне значення для визначення політики держави, ззовні (міжнародні-правові питання) — входження країни до певних міждержавних структур, співтовариства; такі, що мають істотне значення для вдосконалення системи управління; усередині (адміністративно-правові питання) — вирішення питань управлінського характеру. Не виносяться: про оподаткування, підвищення заробітної плати, бюджет, амністію, кадрові питання, про суспільний порядок, здоров’я і безпека населення.

21.Соціальна роль референдуму.переваги - 1.поліпшують якість демократії.2.засіб легітимації влади.3.можливість народу виразитисвою безпосереднім шляхом голосування.5.засіб здійснення народного суверенітету.недоліки - засіб маніпулювання масовою свідомістю. має бути доступною для кожного вибрця. виборці залишаються відстороненими від висловлення щодо окремих положень.

22.Класифікація референдумів.За предметом: конституційні, законодавчі, з міжнородно-правових питань, з поточної політики, скасувальний референдум; Обов’язковий,факультативний;за юридичними наслідками: забов"язальні, консультативні за місцем проведення: загальнонаціональні, регіональні,місцеві.

23.Інститут глави дердави в механізмі влади в зарубіжних країнахГлава держави - офіційна особа(орган), яка займає формально вище місце у структурі дкржавних інститутів і здійсн. верховне представництво.місце глави держави не завжди простежується досить чітко.він має бути -символом державності народу(японія), владним арбітром(франція), одноосібним правителем(оман), складовою парламенту( великобрит.). У президенських республіках-виконавча влада.Глава держави загалом виконуєзагальнопредставницькі та арбітражні функції і не розглядається як складова однієї з гілок влади.Фунуції залежать від усталеної форми правління:наділений урядовою владою-здійснює керівництво держ.політикою,парламентарна форма - не приймає участь в управлінні,у змішаній - має вплив на політичний процес. Існує 2 тенденції - фактичне обмеження функцій голови держави(влада-уряду) та інший - розширеня компетенцій.Монархічна форма (великобр.,нідерланди),квазімонархічна(канада,австралія),республіка.

24, Порядок заміщення поста глави державиВ республіці ж президента обирають на визначений конституцією строк. Порядок обрання залежить від прийнятої форми правління. У президентських і змішаних республіках главу держави обирають на загальних виборах. У парламентських республіках президент обирається вищою представницькою установою. Президент обирається шляхом прямих чи опосередкованих виборів. У випадку дострокового відкриття вакансії президента за двопалатним парламентом у президентських республіках посаду заміщує віце-президент. У республіканських чи змішаних проводяться дострокові вибори. Конституції висувають певні вимоги до кандидатів: громадянство, повний обсяг прав, певний вік. Може вимагатися заборони суміщення посад, не належність до політичних партій. Конституціями регламентується строк повноважень, порядок переобрання, припинення повноважень.

28) Поняття законодавчої влади. Парламент і парламентаризм у зарубіжних країнах. Термін « законодавча влада пов'язаний із теорією поділу. У відповідності з концепцією поділу влади особливе місце серед гілок державної влади належить законодавчій. Виконавча й судова влада хоча і мають власну сферу діяльності, але діють від імені й у виконання закону.Законодавча влада – виключне право і здатність встановлювати найбільш загальні правила поведінки, видавати нормативні акти, які мають вищу юридичну силу. Звичайно закони видаються з найбільш важливих питань суспільного й державного життя. Закони мають незаперечну силу. Акти глави держави, уряду, інших державних органів і посадових осіб, суду, діяльність різного виду об’єднань, громадян і негромадян мають відповідати конституції та законам. Закон може бути скасований лише іншим законом, лише органами конституційного контролю можуть визнати закон неконституційним. Закони можуть бути прийняті шляхом референдуму чи уповноваженим на те конституцією особами держави. Безпосередньо законодавча влада здійснюється загальнодержавним представницьким органом – парламентом, який в унітарних державах формується на загальнонаціональному рівні, у федераціях – також і на рівні їх суб’єктів. поняття законодавчої влади звичайно асоціюється із представницькими установами. Парламент - це загальнодержавний представницький орган, головна функція якого в системі поділу влади полягає у здійсненні законодавчої влади. Діяльність парламентів визначає зміст і характер парламентаризму. «парламентаризм» означає визнання провідної ролі парламенту в системі організації державної влади та її здійснення, наявність чіткої системи поділу державної влади, а також парламентерський спосіб формування уряду та функціонування механізмів відповідальності виконавчої влади в особі її найвищому органу перед парламентом. Парламентаризм у якості обов’язкової умови передбачає організацію механізму тісно і конструктивної взаємодії парламенту й уряду, відсутність такого механізму засвідчує нежиттєздатність парламентаризму і веде до його заміни більш централізованими формами правління.

26)Повноваження глави держави. Глава держави – це посадова особа чи орган, який займає верховне місце в системі органів держави, є найвищим представником країни на її території та поза її межами, символ єдності нації і держави. 1) представницькі повноваження (всередині і за межами країни):- право підпису міжнародних договорів;- право безпосереднього звернення до глав іноземних держав та урядів;- призначення дипломатичних представників; - здійснення акредитації представників у зарубіжнихкраїнах;- виступ з офіційними зверненнями до парламенту та посланнями до нації;(в США щорічні послання Президента)- в деяких країнах до повноважень Президента віднесено оголошення війни і підписання мирних договорів.2) повноваження пов’язані із управлінням справами держави: в законодавчій сфері:- право скликання сесій парламенту, в тому числі надзвичайних сесій;- право дострокового розпуску парламенту;- законодавча ініціатива (в США Президент такого права немає);- право вето на законопроекти;- опублікування законів; - право звернення в органи конституційного контролю щодо конституційності того чи іншого акту; в сфері виконавчої влади: - призначення глави уряду і прийняття його відставки;- участь у Формуванні уряду; - вирішення стратегічних питань військового управління, як військовим головнокомандуючим збройних сил; - введення особливих режимів управління (у федеративних державах); - видання власних нормативних актів (у країнах з парламентською формою правління вони часто потребують контрасигнатури).в судовій сфері:- призначення на судові і вищі судові посади;- сприяння у виконанні рішень судів;- та інші. 3) Повноваження з конкретизації правового статусу особи:- вирішення питань громадянства;- надання політичного притулку;- здійснення права помилування та пом’якшення покарання;- здійснення нагород;- присвоєння почесних, спеціальних і вищих військових звань. 4) Надзвичайні повноваження: - проголошення надзвичайного стану, в зв’язку із чим глава держави вправі приймати акти, які мають силу закону. Що стосується повноважень глав держав конкретних країн, то вони відрізняються, залежно від форми правління в тій чи іншій державі. В президентських республіках формує склад уряду, який є йому підзвітний (США, Аргентина, Мексика, Венесуела). Система влади побудована на принципі чіткого розподілу компетенції гілок влади, тому президент не може розпустити парламент, а парламент не може відправити у відставку уряд, сформований преидентом. У президенсько-парламентських республіках глава держави пропонує склад уряду і кандидатуру прем’єр-міністра, які затверджується Парламентом. Силові міністри і міністр внутрішніх справ підзвітні президентові. Він не є главою виконавчої влади, а розглядається як арбітр у суперечках між іншими гілками влади та державними органами. (Франція, Португалія, Росія).У парламентській республіці роль президента зводиться до представницьких, церемоніальних функцій, президент лише формально затверджує політичні рішення, прийняті урядом чи парламентом. В абсолютній монархії монарх наділений всією повнотою влади. В дуалістичні монархії повноваження монарха також досить широкі, він підбирає і назначає міністрів, очолює уряд, але завжди А в конституційній монархії монарх наділений найменшими повноваженнями. Склад уряду визначається парламентською більшістю, кандидатури міністрів підбирає лідер партії. Королівською прерогативою є так звані «сплячі повноваження» - розпуск парламенту, відставка прем’єр-міністра, введення військов

31. Партійні фракції (групи) створ. Після скликання Парламенту. Призначення – організація (координація, консолідація) дій депутатів-членів партій із метою реалізації політичної волі певної частини суспільства. *створює місток між окремими депутатами і всім парламентом*між партією і її представниками в різних гілках влади* між партійними організ. та парламентськими комітетамиХарактеризуються фракції нормативною регламентацією свого статусу (у Конституціях – закріплення порядку формування та прав фракцій)Формуються виключно на політичній основі, заборона утвор. на основі будь-яких інших інтересів.Фракції забезпечують необхідні умови для існування інституту політичної відповідальності. Тобто: франкція відповідає за результати своєї діяльності, за виконанням виборчої платформи відповідної пол. партії. Фракції підбирають кандидатури в керівні органи парламенту, його палати, формують списки голів і членів постійних і тимчасових комісій. Формування на основі пропорційного представництва від парламентських фракцій.Вплив на роботу представницького органу:*вироблення повістки дня пленарних засідань*спрямування дебатів*голосування*контроль за виконавчою владою

27. Історія парламентаризму.Органи народного представництва існували ще в стародавніх державах таких як Стародавній Рим. Це народні збори, рада старійшин, Сенат (Стародавній Рим), Римський форум, коміції, віче, курултай і т. п. У Середні століття поширилася станово-представницька система: роль, схожу з роллю парламенту, грали органів, що складалися з представників різних станів (Генеральні штати у Франції, кортеси в Іспанії, Земський собор у Росії і т. д.). Батьківщиною сучасного парламентаризму вважається Англія. Прообраз парламенту був утворений в Англії в XIII столітті, коли король Іоанн Безземельний був змушений підписати «Велику хартію вольностей». Згідно з цим документом, король не мав права вводити нові податки без згоди королівської ради.Великобританія - перша країна, де парламент прийняв на себе всю повноту влади. Історично парламент виконував роль амортизатора між владою (монархом) і суспільством, був формою представлення суспільства у владі. Часто парламент відіграє вирішальну роль під час соціальних катаклізмів: Англійська революція XVII століття, Розпуск парламенту і пр. Поступово з другорядного органу, покликаного згладжувати конфлікти між владою і народом, парламент перетворився в більшості країн у вищий державний орган. Найстародавнішими парламентами в світі вважаються парламенти Острова Мен (Тінвальд) і Ісландії, (Альтинг), створені в X столітті. Тінвальд, створений в 979 році, впродовж своєї історії діяв безперервно, альтинг же, що виник близько 930 року, офіційно не працював у 1801-1845 роках (хоча неофіційні збори були).

29.Структура парламенту,палати парламенту. Переваги та недоліки бікамералізму. Парламент - загальнонаціональне представницьке установа демократичного суспільства. Відповідно до теорії поділу влади парламент як носій верховної законодавчої влади займає привілейоване становище в системі вищих органів державної влади. Структура парламенту:1) монокамерні (однопалатні) парламенти;2) бікамерні (двопалатні) .переваги ств.двопалатного парламентупереваг бікамералізму відносять:- оптимізація діяльності палат завдяки скороченню кількості членів палати та створенню умов для конструктивного обговорення питань і прийняття рішень;- більша публічність і прозорість процедур обговорення і прийняття рішень, оскільки процес ухвалення будь-яких рішень відбувається в кілька етапів, а отже, стає більш доступним для публіки і преси;- створення умов для прийняття політично виважених рішень, більш скрупульозного і досконалого опрацювання проектів законодавчих актів; - палати контролюють одна одну, що дозволяє уникнути зловживань з боку однієї палати і підвищити якість роботи самого парламенту;- збалансування політично протилежних сил у парламенті, що, в свою чергу, дозволяє краще узгоджувати політичні інтереси суспільства, запобігає свавіллю та зловживанням;- кожен регіон (територіальна частина, громада) буде представлений у парламенті, що дасть змогу найкращим чином забезпечити його розвиток і врахувати всі можливі інтереси та особливості при ухваленні законів і будь-яких важливих рішень. До недоліків двопалатності зараховують: - ускладнення процедури обговорення і прийняття проектів законодавчих актів;- створення штучних перешкод на шляху оптимального прийняття рішень, що призводить до послаблення представницької влади загалом та до посилення авторитарності правління;- уможливлення політичного розмежування всередині парламенту, штучного протистояння між палатами і виникнення суперечностей між гілками влади;- збільшення витрат на утримання парламенту.

30. Формування палат парламенту: Нижня палата (депутати, народні представники) – практично повсюдно форм. на основі прямих виборів, фіксується норма представництва (визначається середня к-сть виборців, від якої в палату обирається один депутат). Верхня палата – шляхом опосередкованих чи двохступеневих виборів. Можуть входити призначувані президентом особи, ті, хто прославив батьківщину, екс-президен – по життєво (Франція, США). Члени верхньої палати обираються у різних країнах порізно: 1- вибори населенням(США), 2 – призначенням,3-успадкування, 4-змішана с-ма з елементами виборності, успадкування, призначуваності (Бельгія). Співвідношення компетенції палат: Слабка верхня палата – може відкласти прийняття рішення нижньою палатою, але не може перешкодити йому, бо її вето може бути подолане нижньою. Сильна верхня палата – без її згоди рішення парламенту прийняте бути не може. Змішана верх. палата – однакові компетенції, системою стримувань виступає уряд, на вимогу якого приймається рішення однією з палат.

32. Керівні органи Парламенту.Керівництво Парламентом здійснюється або одноосібно головою (спікером) або колегіальним органом (президіумом, бюро, комітетом, конференцією). -голова однопалатного парлементу-1 чи кілька замісників у палаті-головуючий на період сесії-голова нижньої палати-віце-голові-секретарі Зазвичай, спікери нижніх обираються членами палати на весь строк повноважень Пост голови верхньої палати заміщується по-різному: обирається членами палати; може очолювати віце-президент (США).Голова представляє парламент у взаємовідносинах з іншими органами, володіє дисциплінарною владою, призначення повістки дня засідань, забезпечує першочерговий розгляд питань внесених урядом, керує дебатами, відає парлам бюджетом.Може активно впливати на рішення Парламенту. Володіє різними засобами обмеження ініціативи опозиційних депутатів, може не дати згоди на внесення депутатських запитів уряду, скоротити час виступів, позбавити слова на основі «неповаги до зборів», тощо.У деяких країнах голова палати (парламенту) визначається фігурою політично нейтральною – не може виступати щодо питань, брати участь в голосуванні (лише коли голоси порівну).

33. Парламенські комісії (комітети)Утвор або на весь строк повноважень парлам або на кожній сесії. У 2палатних парлам комісії створ у кожній палаті окремо, можуть бути і об’єднані. Узгоджувальна комісія – вироблення узгоджених рішень при виникненні суперечностей між палатами.Постійні комісії є у всіх парламентах. Можуть створ тимчасові комітети для розгляду конкретного законопроекту (спеціальні комітети) чи іншого питання. В комісіях представлені пропорційно своїй чисельності парламентські фракції. Відповідно розподіляються посади голів комісій, їх замісників, голів підкомісій.В комісіях здійснюється попередня робота з підготовки питання до безпосереднього розгляду у представницбкому органі. У всіх парламентах постійні комісії попередньо розглядають внесені в парламент законопроекти --- можуть суттєво впливати на їх зміст. В різних країнах роль відіграють комітети різну.Вел Британія – слабка система комітетів (не мають значних законодавчих повноважень).США – силна система.В комітетах можуть створ підкомітети – мають предметно-визначену компетенцію.

35. Уряд як носій виконавчої владиВиконавча влада – сукупність державних органів і установ, які здійснюють владно політичні і владно-адміністративні функції. Уряд – колегіальний орган загальної компетенції, який здійснює кер-во виконавчою та розпорядчою діяльністю в країні. У діяльності уряду знаходять свій вираз і практично реалізуються загальні і найсуттєвіші суспільні інтереси.*формування основних завдань політики *визначення основних шляхів і засобів їх досягнення.*тенденція посилення положення в системі поділу влади органів викон влади. Велика Британія: поширена теорія самостійного мандату – на виборах виборці висловлюють свою довіру уряду. + поступове виділення і підвищення самосиійносиі інституту прем’єр-міністра (керує всім держ механізмом)У Вел Британії – прем’єр міністр, у ФРН - Федеральний канцлер

34. Функції представницьких органів – головні напрями його діяльності, які зумовлені цілями представницького органу і відбивають притаманні йому засоби (повноваження), які застосовуються для досягнення цих цілей. За формами діяльності:Законодавча – ключовий напрям діяльності, який полягає в розгляді законопроектів й прийнятті законів.Набуває розвитку практика делегованого законодавства. Виключно законами парламент визначає основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики. Зокрема: прийняття конституції (вихідні принципи всієї політичної системи, статус вищих органів державної влади). Законодавчі функції здійснюються за принципом істотності: усі найважливіші питання предмета правового регулювання визначаються законом.Акти всіх інших органів держ влади – підакрнний характер.Система стримувань і противаг.Представницька функція парламентів спрямована на вираження волі народу. Реалізується на основі виборів.Установча функція - важливий елемент сис стримувань і противаг – повноваження щодо призначення і обрання (кваліфік більшістю) посадових осіб.Контрольна функція спрямована на здійснення постійної й ефективної перевірки стосовно виконання прийнятих парламентом актів у всіх сферах життєдіяльності країни (+ дебати щодо політики, парламент слухання, парлам розслідування, запити, резолюція осуду і вотум недовіри).

Бюджетна функція - важіль впливу представницьког органу на уряд за будь-якої форми правління. Парламенти затверджують держ бюджет, запропонований урядом, приймають рішення щодо його виконання

36.Види урядівЗа партійним складом розрізняють такі види урядів:однопартійний уряд - в тих парламентський державах, в який яка-небудь партія має більшість місць у парламенті, така ситуація характерна для країн з двопартійною системою (Великобританія, Австралія, Канада) і країн з однією домінуючою партією; в президентських республіках також формується однопартійний уряд, оскільки глава держави призначає міністрів із своєї партії, і лише інколи поодиноких представників інших партій або безпартійних спеціалістів, при чому представники інших партій в такому уряді повинні діяти у відповідності із політикою президента.в напівпрезидентський республіках склад уряду може бути в певній мірі пов’язаний із складом парламенту (наприклад, у Франції уряд повинен отримати вотум довіри парламенту), в деяких постсоціалістичних державах президент хоча може і не враховувати склад парламенту, але повинен враховувати думку парламенту щодо кандидатури прем’єр міністра. Тому в таких країнах уряд як правило вважається безпартійним, оскільки до його складу входять представник різних партій і немає ведучої партії. Такий уряд не може впроваджувати в життя політику однієї партії, тим більше, що загальне керівництво таким урядом здійснює безпартійний, чи формально безпартійний президент. Якщо в парламентській монархії чи республіці в парламенті немає більшості від якоїсь партії, то формується багатопартійний (коаліційний) уряд, який на основі попередньої домовленості підтримується необхідною кількістю парламентарів. Лідери партій ділять між собою міністерський пости, чим такий уряд і відрізняється від багатопартійного уряду у постсоціалістичних державах, де президент призначає міністрів.Безпартійні уряди в свою чергу поділяються на:

ті, які характерні для країн з абсолютною монархією, де взагалі відсутні політичні партії (Саудівська Аравія, ОАЄ, Оман, Катар);ті, які створюються в певні кризові моменти (це службові, ділові, чиновницькі, робочі уряди) (Португалія, Італія, Марокко). Чиновник в такому уряді можуть бути і безпартійні та належати до певних партій, але ця належність не повинна відображатися у їх діяльності. Такий уряд має тимчасовий характер та діє до нових виборів в парламент.

При диктаторський режимах, коли всі політичні партії заборонені і уряд формується військовими зі складу із складу дивізій та полків.Залежно від підтримки уряду парламентом розрізняють:уряди більшості (уряди парламентської більшості – найбільш поширені);уряди меншості (утворюються в тих випадках, коли в уряді є одна-дві крупні партії, які не мають більшості у парламенті, тому створений уряд називається парламентської меншості; одна з партій формує уряд, а декілька малочисельних партій не входять з принципових міркувань, чи не будучи запрошеними в коаліцію, але обіцяють підтримати уряд при голосуванні при вотумі довіри. Такий уряд меншості дуже нестійкий і утворюється в кризовій ситуації та називається тимчасовим або перехідним).В кризових ситуаціях, в умовах війни чи у післявоєнний період можуть утворюватися також особливі уряди – уряди національної єдності, які об’єднують всі політичні сили із представництвом різних партій. Такі об’єднання створюються на основі співпадіння першопочаткових цілей – наприклад, боротьба із іноземними загарбниками, але подальші шляхи розвитку держав як правло розходяться, тому в такому уряді мають місце внутрішні суперечності, тому після досягнення першопочаткової мети між різними силами в уряді починається боротьба.

37.38. Порядок формування уряду, його склад і структура.Порядок формування уряду залежить від форми правління в тій ч іншій державі Розрізняють парламентський та позапарламентський спосіб формування уряду.

Інколи в абсол. монархіях глава держави призначає членів уряду з числа своїх ближніх родичів (Бахрейн, Кувейт, Саудівська Аравія).Вибір міністрів є вільним для глави держави і в дуалістичних монархіях, хоча король інколи враховує ситуацію в парламенті. В президент. республіках глава держави також формує уряд відповідно до своїх бачень та переконань з числа відомих діячів своєї партії (Бразилія, Єгипет, Колумбія, Мексика), в формуванні уряду в таких державах часто бере участь і верхня палата (в США згоду на призначення міністрів дає Сенат, але він не займається питання партійної приналежності міністрів, а перевіряє їх компетентність та моральний облік).В напівпрезидент.республіках партійний склад парламенту враховується при формуванні уряду, для призначення прем’єр-міністра потрібна згода нижньої палати,та для призначення інших міністрів згоди парламенту не потрібно, крім випадків, коли на призначення ключових міністрів крім прем’єра потрібна згода і парламенту (такий порядок дії в деяких постсоціалістичних країнах). Після виборів президента, навіть якщо обрано ту ж особу на повторний строк, формується новий склад уряду.В парламентських монархіях і парламентських республіках застосовується парламентський спосіб формування уряду, заснований на виборах у парламент. У випадках, якщо парламент розпускають достроково, уряд формується заново, навіть, якщо при владі залишились ті ж партії, але вибори президента не тягнуть за собою формування нового складу уряду. Уряд в таких державах вважається створеним, якщо отримає довіру парламенту, але юридично це оформляється указом (декретом і т.д.) глави держави. В даному випадку глава держави (рідше голова парламенту – в Швеції) спочатку призначає кандидатуру в прем’єр-міністри – лідера партії, по відношенні до якого можна передбачати, що створений ним уряд отримає вотум довіри парламенту. Попередньо глава держави інколи зустрічається із лідерами різних партій для з’ясування їх позицій та поглядів. Призначений в якості кандидата прем’єр-міністр підбирає кандидатури міністрів і представляє їх разом з програмою діяльності парламенту та просить його про довіру. В деяких країнах (Португалія, Швеція) позитивним вважається таке голосування, при якому «проти» не проголосувала більшість парламенту, і з врахуванням тих, хто утримався, уряд може бути затверджений меншістю голосів парламентарів. Наприклад, в Німеччині та Болгарії парламентом затверджується лише глава уряду, а міністрів він призначає та заміщає сам, без участі парламенту.

В деяких країнах, особливо там, де в парламенті представлено багато мілких партій (деякі Скандинавські країни та країни Північної Європи), кандидат на посаду прем’єр-міністра, якому глава держави поручає формування уряду, називається форматором. Інколи змінюється декілька форматорів, перед тим як склад уряду представляється парламенту, який до того ж не завжди його затверджує.Уряд складається з міністрів. Міністр – це основна складова уряду. (без портфеля),секретарі

.В деяких країнах посада державного міністра є більш значущою, ніж посада просто міністра (Франція, Португалія), а в деяких країнах навпаки.Міністр – 1 особа, яка очолює міністерство, але бувають випадки, коли на чолі міністерства стоїть 2 і більше міністрів (Фінляндія). Міністр без портфеля – це така посадова особа, яка може займатися різними видами діяльності, (викон. Доручен. глави уряду, займатися координаційною діяльністю, курувати декілька міністерств, бути віце-прем’єрами. Інколи така посада маскує його основну діяльність, коли, наприклад, уряд не бажає оголошувати коло його обов’язків, а насправді він керує атомною промисловістю, справами озброєння і т.д. Посада заступника прем’єр-міністра передбачена не у всіх країнах.Наприклад, в конституції Німеччини сказано, що Федеральний канцлер може мати заступника, але на практиці ним стає міністр закордонних справ, який вважається другим за важливістю міністром.Конституція може строго лімітувати кількість і види міністерств і міністрів (США, Швейцарія).Наприклад, в США є 12 міністерств (департаментів).