53.Поняття та види систематизації законодавства:

Систематизація – це впорядкування чинних нпа з метою зручності їх використання.

Правотворчість не може зупинитися на певному етапі, а весь час перебуває в дії, розвитку в силу динамізму соціальних зв'язків, виникнення нових потреб суспільного життя, котрі потребують правового регулювання. Таку діяльність з приведення нормативних актів у єдину, упорядковану систему називають систематизацією законодавства.

Інкорпорація (від лат. In corporo ) — це така форма систематизації, коли нормативні акти певного рівня об'єднуються повністю або частково у різного роду збірники чи зібрання у певному порядку (хронологічному, алфавітному, системно-предметному).

І.залежно від критеріїв систематизації інкорпорація поділяється на такі види:

1)Галузева-це збірники актів з окремих галузей права(законодавчі акти «Про працю»)

2)Підгалузева-це збірники актів з підгалузевого права(зак. Акти «про пенсійне забезп»)

ІІ.Залежно від юридичної сили збірників і зібрань, що видаються, інкорпорація поділяється на:

Офіційна інкорпорація – це інкорпораційні збірники,видані офіційними державними органами,які виступають в ролі нормативного еталону.

Неофіційна інкорпорація – це інкорпорацій ні збірники підготовлені юристами-вченими,юристами практиками для широкого кола користувачів.

Консолідація-це спосіб систематизації законодавства,який здійснюється шляхом створення нового узагальнюючого нпа з будь-якої сфери суспільного життя,який включає розрізнені акти,що втрачають своє юридичне значення при створенні такого консолідованого акту.

Кодифікація — це форма вдосконалення законодавства по суті, і її результатом є новий зведений законодавчий акт стабільного змісту (кодекс, положення, статут тощо), що заміняє раніше чинні нормативні акти з даного питання. Поєднання в кодифікації упорядкування і оновлення законодавства дозволяє розглядати її як найбільш досконалу, вищу форму правотворчості.

Кодифікація має ряд характерних рис:

— в кодифікованому акті звичайно формулюються норми, що регулюють найбільш важливі, принципові питання суспільного життя, які визначають нормативні основи тієї чи іншої галузі (інституту) законодавства;

— такий акт регулює значну і досить широку сферу відносин

— як підсумок вдосконалення законодавства кодифікаційний акт являє собою зведений акт, упорядковану сукупність взаємозалежних приписів.

— кодифікація спрямована на створення більш стійких, стабільних норм, розрахованих на тривалий період їх дії.

— предмет кодифікації звичайно визначається залежно від поділу системи законодавства на галузі і інститути.

— акт кодифікації завжди значний за обсягом, має складну структуру.

58.Співвідношення національного та міжнародного права:

Міжнародне право — частина національної системи права. У процесі укладання державою різних міжнародних договорів (угод, конвенцій), підписання міжнародних декларацій, вступу до міжнародних організацій (вступ України в РЄ) національне право збагачується завдяки міжнародному — особливій галузі наддержавного права, що входить у його систему.

За допомогою норм міжнародного права регулюються відносини між державами й іншими її суб'єктами, узгоджуються ці відносини, і лише в разі потреби забезпечуються примусом -колективним або індивідуальним.

Міжнародне право існує на декількох рівнях:

—  загальні принципи, закріплені в Статуті ООН: суверенна рівність держав, право націй на самовизначення, добровільне виконання зобов'язань, поважання прав людини, вирішення міжнародних спорів мирним шляхом та ін.;

— право міжнародних організацій, закріплене в конвенціях, пактах, деклараціях, резолюціях (ЮНЕСКО та ін.);

— право співдружностей у рамках міждержавних об'єднань;

— міждержавні угоди (дво- та багатосторонні).

Між національним і міжнародним правом існують тісний взаємозв'язок і взаємодія.

1. Міжнародне право акумулює досягнення національних систем права. За структурою міжнародне право наближається до їх структури, що свідчить про вплив національного права на міжнародне.

2. Міжнародне право служить одним із юридичних джерел національного права, допускає пряме «входження» норм міжнародного публічного і приватного права в конституційне, цивільне, кримінально-виконавче та інше право.

Безсумнівним є правило: міжнародне право має переважну силу над національним правом. Це основний принцип міжнародного права.

Пріоритет міжнародного права над національним супроводжується оптимальною участю держав у розробці та прийнятті міжнародно-правових норм і рішень, відповідальністю за їх виконання при забезпеченні при цьому державного суверенітету.

В Україні визнається пріоритет міжнародного права над національним, що випливає з Декларації про державний суверенітет України, Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори України», закону про громадянство, цивільного та сімейного кодексів, підтверджується фактом її входження до Ради Європи. Міжнародне право регулює не лише міждержавні відносини, але й впливає на відносини усередині країни, на систему національного права. Через міжнародне право відбувається зближення різних галузей права, а також певних норм тощо.