Перелік рекомендованої літератури:
Библер В.С. Кант – Галилей – Кант: разум Нового времени в парадоксах самообоснования. – М., 1991.
Гайденко П.П. Парадоксы свободы в учении Фихте. – М., 1990.
Гайденко П.П. Философия Фихте и современность. – М., 1979.
Гегель Г. Работы разных лет. В 2-х т. – М., 1970-1971.
Гулыга А.В. Гегель. – М., 1970.
Гулыга А.В. Кант. – М., 1981.
Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. – М., 1986.
Гулыга А.В. Философия Гегеля и современность. – М., 1973.
Законы и принципы материалистической диалектики. – К., 1989.
История диалектики: Немецкая классическая философия. – М., 1978.
История диалектики ХVI-XVШ веков. – М., 1974.
Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс: Учебн. для вузов. – М., 2000.
Кант И. Сочинения в 6-ти т. – М., 1963-1966.
Кузнецов В.Н. Немецкая классическая философия II пол. 17-нач. XIX в. – М., 1989.
Мотрошилова Н.В. Путь Гегеля к “Науке логики”. – М., 1984.
Нарский И.С. Кант. – М., 1976.
Ойзерман Т.И. Философия Канта. – М., 1974.
Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навч. пос. для студ. вищих закладів освіти. – К., 2001.
Проблема бытия и мышления в философии Фейербаха. – М., 1971.
Саух П.Ю. Філософія: Навч. пос. – К., 2003.
Философия. Справочник студента. / Сост. Кириленко Г.Г., Шевцов Е.В. – М., 1999.
Философский энциклопедический словарь. – М., 2002.
Философия Гегеля: проблемы диалектики. – М., 1987.
Хандруев А.А. Гегель. – М., 1990.
змістовний модуль 2.2
Філософія марксизму
Філософія марксизму – це діалектичний (діамат) і історичний (істмат) матеріалізм.
Діамат – це перероблення системи ідеалістичної діалектики Г.Гегеля Карлом Марксом, «перевертання її з голови на ноги».
Принципи, категорії, закони діалектики слід знаходити не в закономірностях саморозвитку деякого Абсолютного Світового Розуму (як у Г.Гегеля), а – в логіці саморозвитку матеріальної дійсності, виходячи із принципу «логіки дійсності». “Буфер” у вигляді Світового Розуму не потрібний. [7; 13; 19]
Філософія марксизму про суспільство – істмат – це розповсюдження матеріалістичної діалектики на суспільство, суспільну історію людства.
Матеріалістичне тлумачення історії є значним внеском філософії марксизму в світову історію філософії. (Див., наприклад, матеріалізм та ідеалізм в історії соціально-філософських вчень [1, с. 32-36]; проблемою побудови універсальної моделі соціального ретельно займалася німецька класична філософія [1, с. 231-285]). Модель соціального в марксизмі, соціальна філософія марксизму як революція в суспільствознавстві – див. [1, с. 286-308].
В схемах, теоретичних блоках, основних тематичних тезах філософія марксизму представлена в [15, с. 93-102].
Сутність матеріалістичного розуміння історії:
в суспільному виробництві свого життя люди залучаються до визначених, таких що від їх волі не залежать відносин – виробничих відносин (ВВ), які відповідають певній фазі розвитку їх матеріальних продуктивних сил (ПС);
сукупність цих ВВ складає економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підводиться юридична і політична надбудова, і якому відповідають певні форми суспільної свідомості;
спосіб виробництва (СВ) матеріального життя обумовлює соціальний, політичний, духовний процеси взагалі;
не свідомість людей визначає їх буття; а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість;
на відповідному рівні свого розвитку матеріальні ПС суспільства вступають в протиріччя з існуючими ВВ, всередині яких вони розвивались; із форм розвитку ПС ці ВВ перетворюються на їх пута; тоді настає час соціальної революції; соціальна революція – є законом переходу від однієї суспільно-економічної формації (СЕФ) до іншої; (соціальні революції здійснюють не революційні матроси, а ПС); соціальна революція – завжди заміна СВ (ВВ), в протилежному випадку – змова, заколот, путч й т. ін.; після заміни базису відбувається заміна всієї надбудови;
із зміною економічної основи більш чи менш швидко відбувається переворот у всій величезній надбудові;
жодна СЕФ не гине раніше, ніж проминуть розвиток всі ПС, для яких вона надає достатньо простору, і нові більш прогресивні ВВ ніколи не з’являться раніше, ніж визріють матеріальні умови для їх існування в надрах самого старого суспільства;
економічні епохи (СЕФ) відрізняються не тим, що виробляється, а тим, як виробляється, якими знаряддями праці;
що є суспільство? – продукт взаємодії людей; чи вільні люди у виборі тієї чи іншої суспільної форми? – зовсім ні; візьміть певну сходинку розвитку ПС, і отримаєте певну форму обміну та споживання, певний суспільний устрій, певну організацію родини тощо.
Матеріальне виробництво – має таку назву не тому, що виробляє конкретні матеріальні речі, наприклад, їжу, одяг, автомобілі і т. ін., а тому що – воно виробляє певні матеріальні утворення (їжа, одяг, автомобіль і ін.), які відтворюють ситуацію володіння (власності), тим самим стосунки між людьми, тим самим людей, тим самим свідомість, тим самим суспільство, – тобто матеріальне виробництво відтворює суспільство (як ціле).
Суспільне життя має власну логіку буття. Суспільство є особливою формою існування життя. [6]
Суспільне виробництво – основа суспільного розвитку.
Суспільне виробництво містить все, що дозволяє суспільству виробляти самого себе: люди – речі (предмети, засоби та продукти діяльності) – інформація (будь-які програми людської діяльності, зокрема, політичні закони, художня література, промислові технології, наукові дослідження, норми поведінки й ін.).
Суспільне виробництво – за суттю є творенням та відтворенням людини.
Матеріальне виробництво є визначальним щодо суспільного виробництва. Логічний й фактичний фундамент (основа) суспільного виробництва – матеріальне виробництво.
ПС – основа прогресуючої тенденції розвитку суспільства; вони є первинними логічно, як джерело.
Базис – сукупність ВВ (пануючих, від попередніх СЕФ, зародків нової СЕФ).
Надбудова – сукупність політичних, правових, ідеологічних, моральних, художніх і ін. поглядів та відповідних соціальних інститутів й установ.
Сутність матеріалістичного розуміння історії філософією марксизму можна показати у вигляді такої схеми:
СУСПІЛЬСТВО
СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО
(МАТЕРІАЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО)
СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ФОРМАЦІЯ
(все із суспільного життя, але – на певному історичному етапі)
Б
АЗИС
(ВВ)
НАДБУДОВА
в підвалинах СЕФ, критерій періодизації –
СПОСІБ ВИРОБНИЦТВА
їх 5: родовий
рабовласницький
феодальний
капіталістичний
комуністичний (І стадія – соціалізм)
(заступають один одного не стільки СЕФ, скільки способи виробництва)
ПРОДУКТИВНІ ВИРОБНИЧІ
СИЛИ (ПС) ВІДНОСИНИ (ВВ)
РОБОЧА СИЛА (люди)
ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА — засоби праці
предмети праці
в
ласності
(основні)
виробництва
розподілу
споживання обміну
Розвиток суспільної історії людства, за К.Марксом, – тобто зародження, становлення, життєдіяльність та руйнування СЕФ – підпорядковується певним законам.
По-перше, кожна СЕФ має свій основний економічний закон, який розкриває мету виробництва цієї СЕФ та засоби її досягнення: родова СЕФ – забезпечення потреб усіх членів общини на засадах зрівняльного розподілу продуктів, що видобуваються колективно, та необхідні для збереження життєздатності кожного члена колективу; рабовласницька СЕФ – задоволення потреб рабовласника засобами позаекономічного примушування до праці рабів; феодальна СЕФ – виробництво додаткового продукту, що створюється шляхом експлуатації залежних селян та привласнюється феодалом у формі феодальної ренти; капіталістична СЕФ – виробництво додаткової вартості шляхом експлуатації (економічного примушування до праці) капіталом праці найманих робітників; комуністична СЕФ – забезпечення потреб усіх членів суспільства за принципом «від кожного за здібностями, кожному за потребами» (соціалізм – забезпечення потреб усіх членів суспільства за принципом «від кожного за здібностями, кожному за працею»).
Існують певні загальні закони розвитку СЕФ, які є притаманними всім СЕФ, зокрема: закон відповідності ВВ характеру та рівню розвитку ПС; закон зростання продуктивності праці; закон підвищення потреб; закон економії праці; закон розподілу суспільної праці; закон первинності економіки над політикою; закон первинності громадянського суспільства над державою; соціальна революція як закон переходу від попередньої СЕФ до наступної й ін.
Також існують специфічні закони розвитку СЕФ, які є притаманними якійсь одній СЕФ. Зокрема в капіталістичній СЕФ діють такі закони, як: закон вартості; закон капіталістичного накопичення; закон конкуренції; закон тенденції середньої норми прибутку до зниження; закон попиту та пропозиції праці; закон розподілу за капіталом й ін.
Важливою складовою соціальної філософії марксизму є теорія держави.
Її сутність полягає в такому. Держава виникає із виникненням класів за такою історичною логікою: зростання матеріального виробництва розподіл праці соціальна нерівність поява приватної власності розкладення первісної общини класовий поділ суспільства держава. Коли інтереси різних класів стають непримиримі (антагоністичними), одні класи насильно підкорюють інші. Це і є соціальний інститут держави. Держава – політичний орган панівного класу; з мережею механізмів законодавчої, виконавчої та судової влади.
За К.Марксом та Ф.Енгельсом, держава:
не є силою, ззовні нав’язаною суспільству;
є продуктом суспільства на певній ступені його історичного розвитку;
є визнанням того, що суспільство заплуталось у протиріччях, що не розв’язуються, з самим собою, розкололось на непримиримі протилежності, позбутися яких воно безсиле;
є «апаратом насильства», що вийшов із суспільства, але ставить себе над ним, щоб класи не знищили один одного у безплідній економічній боротьбі;
є продуктом та формою виявлення непримиренності класових протиріч (тобто вона існує не завжди, а тільки за умов існування антагоністичних класів);
виникає там, тоді і настільки, де, коли і наскільки класові інтереси об’єктивно не можуть бути примирені.