Розділ 2. Основні складові стратегічного менеджменту Тема 4. Поняття стратегічної одиниці бізнесу і портфеля підприємства

4.1.Еволюція класичних структур управління підприємством

В основі виділення підрозділів підприємства лежить заснована на тих чи інших принципах угруповання його діяльності. Причому чим більша розмаїтість видів діяльності має місце на підприємстві, тим складніше його управлінська структура. У класичному дослідженні найбільших корпорацій США американський історик підприємництва Альфред Чандлер показав, що успішно діючі корпорації мають тенденцію до шаблонового структурного розвитку в міру їхнього росту і розширення. У його роботах були виділені три послідовні стадії структурного розвитку, при цьому еволюція структури розглядалася як реакція на ускладнення управлінських завдань.

Перша стадія: проста структура. Перша стадія являє собою зразок підприємця, що засновує фірму для реалізації якоїсь ідеї (товару чи послуги). На цій стадії фірма має структуру, що дозволяє підприємцю безпосередньо керувати діяльністю кожного службовця, приймати усі важливі рішення і знаходитися в курсі всіх подій в організації. Фірма на першій стадії, таким чином, характеризується неформальною структурою, планування звичайне носить короткостроковий і реактивний характер. Сильна сторона підприємства полягає в його гнучкості і динамічності, а його найбільш слабким місцем є те, що в цьому випадку підприємець несе повну відповідальність, як за вибір стратегії, так і за реалізацію окремих оперативних задач. У результаті в міру росту підприємства розвивається так називана криза керівництва (підприємець не справляється з усім комплексом типових функцій менеджменту). Підприємство повинне вирішити дану кризу, перш ніж воно зможе увійти в другу стадію структурного розвитку.

Друга стадія: функціональна структура. На другій стадії підприємець заміняється чи доповнюється групою керівників, що мають функціональну спеціалізацію: НДДКР, виробництво, маркетинг, фінанси, персонал. Перехід до цієї фази вимагає істотних змін стилю управління вищого керівника підприємства, особливо якщо він є засновником фірми. Якщо цього не відбудеться, то залучення додаткових фахівців може не принести істотної користі підприємству. Сконцентрувавши всі зусилля в одній привабливій галузі, підприємство, що знаходиться в другій фазі розвитку, може функціонувати дуже успішно. Однак при переході на нові види продукції інших галузей переваги функціональної структури можуть бути втрачені. У тому числі може розвитися криза автономії, при якому людям, що керують цими новими виробничими лініями (новими видами бізнесу), потрібно більше волі в прийнятті рішень, чим вони мають у рамках сформованої функціональної структури.

Третя стадія: філіальна (дивізіонна) структура. Підприємство на третій стадії розвитку фокусує увагу на управлінні різними виробничими лініями в декількох галузях (різними видами бізнесу). Такі підприємства ростуть, здійснюючи диверсифікацію випуску продукції і розширюючи географію своєї діяльності. Ці підприємства розвиваються в напрямку до філіальної структури з центральним штабом і децентралізованими оперативними підрозділами, причому кожен підрозділ, чи одиниця бізнесу, є функціонально організованою компанією в другій стадії розвитку. Таким чином, різні одиниці бізнесу можна розглядати як самостійні виробничо-комерційні підрозділи, що поєднують усі види діяльності по виробництву і реалізації якого-небудь виду продукції і навички, що дозволяють керівникам розвивати, роботи на конкретному ринку.