32. Слова-речення. Їх типи, значення і вживання.

Речення, виражене не повнозначним словом (вигуком або часткою), яке виступає замінником цілого речення, назива­ють словом-реченням. Слова-речення характерні для розмовного й художнього стилів. У мові вони можуть вживатися і як самостійні репліки, і в складі простого речення, наприклад: — Чули, серце, скоро землю нам мають давати. — Аякже, Маласю, чула. Аяк­же (М. Коцюбинський). У ролі слів-речень виступають слова: стверджувальні: так, авжеж, аякже, атож, еге, еге ж, добре, гаразд, точно, звичайно, ще б пак, та вже ж, бо й є; заперечні: ні, навпаки, неправда; питальні: ну, та ну, невже, хіба, га, справді; спонукальні: годі, геть, цить, гайда, стоп, ура, караул, ґвалт, доволі, ша, тс-с-с, ну; емоційно-оцінні: ого, ох, ах, ех, хм, тьху, он як, тож-то й ба, от тобі й маєш, слава Богу, Богу дякувати, Боже мій; слова мовного етикету: спасибі, дякую, вибачте, даруйте, будь ласка, прошу, добридень, на добраніч, моє шанування, привіт, щасти, прощай, з Богом, дай Боже, Бог на поміч, Боже поможи, тощо. У словах-реченнях підмет і присудок не виділяються.

1.Синтаксис як розділ граматики.

Синтаксис – це розділ граматики, який вивчає особливості будови, семантики і функціонування синтаксичних одиниць.

Синтаксис вивчає функціонування слова та його форми у синтаксичній конструкції , у зв’язку з іншими словами та формами. У синтаксисі розглядається як елементи побудови синтаксичних одиниць. Із слів утворюються словосполучення. Слова і словосполучення беруть участь у побудові простих речень. Синтаксис містить такі розділи: 1. Синтаксис словосполучення. 2. Синтаксис речення (простого і складного). 3. Синтаксис складного цілого.

11.Види синтаксичного зв’язку між компонентами у словосполученні.

За типами синтаксичного зв’язку словосполучення поділяють: на сурядні і підрядні. Підрядні – утворюються на основі підрядного зв’язку і складається з головного і залежного слова. Весняний день, шанують вчителя, вищий від брата, високо в горах. Сурядний – є поєднанням одно функціональних форм слів на основі сурядного зв’язку. Батько і син; чи доля чи недоля; або вітер, або дощ. Розрізняють відкриті і закриті сурядні словосполучення. Відкриті поєднуються необмежений ряд компонентів (і ріки, і озера, і гаї…; то радощі, то сум, то лихо). Закриті поєднано тільки два компоненти (не батьки, а діти; як донька, так і син).

27.Односкладні речення. Загальна характеристика. Особливості. Стилістичне використання.

Односкладними – граматична основа виражається одним головним членом. О.Р. з головним членом, позначають дію та діяча, але в одних діяч фіксується як конкретний, точно визначений, в інших як неозначений або узагальнений, ще в інших відсутній або пасивний. Речення з головним членом підметом означають буття, наявність певних предметів, явищ, процесів природі. За способом вираження головного члена О.Р. поділяються на дієслівні (означено-особові, узагальнено-особові, неозначено-особові, безособові, інфінітивні) та іменникові (номінативні). О.Р. можуть бути поширеними і непоширеними, повними і неповними.

28. Х-ка означено-, неозначено-, узагальнено- особових речень. Способи вираження в них головного члена.

Означено- повідомляють про дію конкретної особи, вказівка на яку міститься в особовому закінченні дієслова (діяч я,ти,ми,ви.). Головний член виражається в 1-й та 2-й особі одн. чи множини дійсного чи наказового способу (іду повз пам’ятник Богдану. Любіть життя, шануйте кожен день.)

Неозначено- повідомляють про дію, виконувану невизначеною або умисне невизначеною особою. Головний член виражається дієсловом у 3-й особі мнж. теперішнього чи майбутнього часу або у формах мнж. минулого часу. (Весною в селі встають рано. Виводили розкріплених коней).

Узагальнено- повідомляють про дію виконуваною особою, дія стосується будь-якої особи. Головний член виражається дієсловом у 2-й осб. одн. чи мнж. дійсного або наказового способу, рідше у 1-й осб.та 2-й мнж., 3-й осб. одн.теперішнього або майбутнього часу. (Що посієш те й пожнеш. Як дбаємо, так і маємо.).