2.Елементарні і неелементарні синтаксичні одиниці. Існують різні підходи до питання елементарності і неелементарності простих і складних речень. Просте речення З формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного погляду елементарне речення відповідає:1) непоширеному простому реченню: Ідуть дощі (М Коцюбинський), оскільки лише головні члени речення є необхідними компонентами структурної схеми:

2) поширеному простому реченню: Син приніс із лугу польові квіти, в яких, крім головних членів, функціонують і другорядні (додатки, обставини, означення), що не є однорідними та відокремленими:

З формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного погляду неелементарними (ускладненими) реченнями вважають: 1) однорідні члени речення; 2) відокремлені другорядні речення; 3) вставні і вставлені конструкції; 4) звертання;

4.Синтаксичні одиниці у сфері мови і мовлення.

Синтаксичні одиниці ми творимо у численних актах мовлення, не помічаючи того, що ці одиниці «продукуємо» за певним зразком. Мовці не опанували б синтаксичний механізм мовлення, якби за кожною конкретною синтаксичною одиницею (реченням, словосполученням, мінімальною синтаксичною одиницею) не стояла «єдина мірка», тобто не мовленнєва, а власне-мовна модель. У сфері мови синтаксичні одиниці потрібно аналізувати як типові, абстраговані від мовленнєвих репрезентацій зразки, моделі, за якими утворюються конкретні синтаксичні одиниці. У сфері мовлення реалізуються мовні зразки, з одного боку, і породжуються нові синтаксичні явища, які можуть закріпитися синтаксичною системою, з другого боку. Виділення й опис мовних зразків синтаксичних одиниць у їх системних взаємозв'язках становить першорядне завдання синтаксису як науки. Високий рівень абстрагування мовної сфери не ігнорує показників сфери мовлення, а навпаки, уможливлює глибоке пояснення всіх мовленнєвих модифікацій синтаксичних одиниць. Речення у сфері мовлення — це його роль у контексті, в мовленнєвій ситуації. В мовленні воно набуває додаткових функцій, виступаючи частиною більшого синтаксичного цілого, його ланкою. Через те, крім суто мовних ознак, речення в мовленні потребує засобів, які б сигналізували про його не ізольованість, а отже, входження до складного синтаксичного цілого (тексту). Такими засобами є насамперед порядок слів та інтонація в тому вияві, що стосується актуального членування речення. Проте слід зазначити, що порядок слів та інтонація «причетні» і до сфери мови тією мірою, якою вони забезпечують втілення предикативності і нормальний, нейтральний, вихідний порядок слів для кожної моделі речення. Сфера мови і сфера мовлення не становлять роз'єднаних сфер, між ними наявні проміжні ланки, що прилягають більшою чи меншою мірою або до сфери мови, або до сфери мовлення. Зокрема, у сфері мовлення деякі особливості речення виступають типовими, що уможливлюють їх моделювання, і такими, що надто відходять від загальномовного стандарту, є оказіональними. Речення як основна синтаксична одиниця відбиває також особливості функціонування інших синтаксичних одиниць (мінімальної синтаксичної, одиниці, словосполучення) у сфері мови і мовлення. Варто вирізнити ще один вимір мовленнєвого вияву синтаксичних одиниць. Ідеться про їх інше групування у сфері мовлення, а інколи і про істотну відмінність мовленнєвих і мовних синтаксичних одиниць. Укажемо тут хоча б на те, що мінімальною одиницею спілкування є висловлення, або реалізоване в мовленні речення, а складне синтаксичне ціле (надфразна єдність) як мовленнєва синтаксична одиниця виходить поза межі мовної системи.

3.Засоби вираження синтаксичних значень. В українській мові як мові аналітично-флективної будови з домінуванням флективних ознак існують такі засоби вираження синтаксичних зв’язків: 1) відмінкові закінчення іменників, флексії роду, числа і відмінка прикметників, закінчення особи, числа і роду дієслів, напр.: Темна хмара озвалася громом гучним, освітилась огнем блискавиці (Леся Українка); З журбою радість обнялась... (О. Олесь); Ми завжди проїжджаєм це село. Ім’я у нього праслов’янське — Сувид (Л. Костенко); 2) прийменники, що вживаються разом з непрямими відмінками іменників: Синє й гаряче небо лежало над степом, неначе якась кругла покришка. На небі не було хмариночки! На степу не було ні смужки туману (І. Нечуй-Левицький.3)сполучники і сполучні слова, що використовуються в складному й простому реченнях: Я забуваю сумніви і сум (Л. Костенко); Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі (Леся Українка); 4) порядок слів, який в українській мові є допоміжним засобом вираження синтаксичних зв’язків, оскільки в багатьох випадках зміна порядку слів не веде до зміни синтаксичної ролі членів речення, а переважно позначається на змістових та стилістичних нюансах. Проте в деяких конструкціях порядок слів, виражаючи напрямок синтаксичного зв’язку між тотожними формами слів, диференціює підмет і присудок, підмет і додаток тощо, Весло зачепило плаття; Плаття зачепило весло; 5)інтонація (на письмі позначається розділовими знаками), яка відіграє важливу роль у поділі речень на синтагми, встановленні фразового наголосу, визначенні типів складних безсполучникових речень та ін. Пам’ятаю: це трапилося влітку (складне безсполучникове). Отже, синтаксичні зв’язки у реченні виражаються кількома засобами. Це переважно стосується і словосполучення.