6. Основні світові ринки і експортери робочої сили

Міжнародна міграція робочої сили набуває глобального характеру. У світі утворилися постійні ринки робочої сили.

Перший ринок традиційно належить США та Канаді, трудові ресурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів. США і надалі залишаються країною, яка притягує емігрантів. Але в міграційних потоках, які скеровані в США і Канаду, знизилась частка мігрантів з Європи і зросла їх кількість із Латинської Америки та Азії (китайці, японці, індонезійці, філіппінці). Серед емігрантів, які виїжджають в США, значна частка вчених та висококваліфікованих спеціалістів. Так, серед членів Національної академії наук 23 %, а серед лауреатів Нобелівської премії в США 33 % — емігранти.

Другий ринок — країни Західної та Північної Європи. Велику роль у використанні іноземної робочої сили зіграло створення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили. Основу міграційного потоку у високорозвинуті країни — Німеччину, Англію, Францію, Австрію, Нідерланди складають емігранти з Туреччини, Португалії, Польщі, Іспанії, Греції, Угорщини, Чехії, Словаччини, колишньої Югославії. Збільшується в країнах Західної Європи частка емігрантів з України, Росії, Білорусі, а також з Індії, Пакистану, Афганістану, В´єтнаму та інших країн, що розвиваються. Характерним для Західної Європи є також переїзд робітників з однієї високорозвинутої країни в іншу.

Третій ринок — район нафтовидобувних країн Близького Сходу. Основними країнами регіону, що приймають, є Об´єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн, Саудівська Аравія. Питома вага іноземних робітників в цих країнах становить понад 50 %, в Катарі — 85 %, ОАЕ — 90 %. Переважну частину мігрантів забезпечують Єгипет, Ірак, Сірія, Йорданія, Палестина.

Четвертий ринок — Латинська Америка. Інтенсивними є міграційні потоки між латиноамериканськими країнами. Значна частина робочої сили переміщається з Колумбії, Парагваю, Чилі, Сальвадору в Аргентину, Бразилію, Венесуелу.

Своєрідними центрами притоку іммігрантів за останні роки стали Ізраїль, Південно-Африканська Республіка, Південно-Східна Азія (Сінгапур, Гонконг, Японія), Австралія та Нова Зеландія.

7. Суть і головні передумови міжнародної економічної інтеграції Розвиток продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішний ринок, до зростання міжнародних зв”язків і взаємопереплатення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя.Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування всіх структур національних господарств.

Тенденції:

І. Глобалізація світової економіки - розвиток МЕО, під впливом

спеціалізації і поділу праці, приводить до глобалізації.

ІІ.Регіоналізація - історично сформована регіональна спільність з єдиними економіко-географічними, культурними і т.д. подібностями.

Інтеграція - це особливий етап у процесі інтернаціоналізації

господарського життя, що веде до створення нової якості - цілісності

відособленого господарського комплексу декількох держав(однорідний

господарський механізм).

Ознаки інтеграції:

1.взаємопроникнення і переплетення національних виробничих процесів;

2.на цій основі відбуваються глибокі структурні зміни в економіці

країн-учасниць;

3.необхідність і цілеспрямоване регулювання інтеграційних процесів;

виникнення міждержавних (наднаціональних чи наддержавних) структур

(інституціональні структури).

Умови інтеграції:

- розвинута інфраструктура;

- наявність політичних рішень уряду (створення умов для

інтеграції - політична й економічна база);

Рівні інтеграції:

·макроекономічний (державний рівень);

·мікроекономічний (міжфірменний - ТНК).

Країни, що розвиваються, створюють інтеграційні угруповання для подолання проблем індустріалізації.Число угруповань у країнах, що розвиваються, складає приблизно від 35 до 40. Цілями угруповання є - зниження

бюджетного дефіциту, подолання кризи.

Міжнародна інтеграція – це об”єктивний процес зближення країн світу та їхніх суб”єктів у всіх сферах людського життя на основі спільності загальнолюдських інтересів. Міжнародна інтеграція включає міжнародну економічну, політичну, культурну інтеграцію.

Міжнародна економічна інтеграція – характеризується взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з

третіми країнами.

Для розвитку інтеграційних процесів необхідна наявність низки об´єктивних та суб´єктивних передумов, головними з яких є:

а) сучасна НТР, яка об´єктивно зумовлює формування міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб національних економік;

б) соціально-економічна однорідність національних господарств, що підлягають об´єднанню;

в) близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;

г) досить тривалий період і досвід взаємного економічного співробітництва групи країн;

д) цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій, соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів.

Важливе значення для розвитку міжнародної економічної інтеграції має наявність спільних кордонів, спільних історичних, культурних та інших умов існування.

Головні учасники і організатори

інтеграційного процесу:

1.Держави. 3.Партії.

2.ТНК. 4.Громадські організації.

3.Партії.

4.Громадські організації.

8. Сучасні інтеграційні угруповання країн У світовій практиці склалися різні типи інтеграційних об'єднань, які різняться залежно від цілей співпраці, характеру господарських відносин між учасниками, ступеня самостійності.

Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угруповань. Серед них можна виділити: в Західній Європі — Європейський Союз (ЄЄ) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ); у Північній Америці — Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні — Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС).

Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно — Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання — Європейський Союз.

Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шісткою провідних європейських країн — ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.

Крім ЄС, в Європі значна роль належить ще одному економічному угрупованню — Європейській асоціації вільної торгівлі. Створена вона в 1960 р. в Стокгольмі з метою полегшення і розширення торгівлі між країнами-членами: Австрією, Францією, Ісландією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Великобританією, Данією, Португалією. Згідно з особливим протоколом право члена Асоціації поширюється і на Ліхтенштейн, який є в митній унії зі Швейцарією.

Принципи діяльність ЄАВТ суттєво відрізняються від принципів діяльності ЄС:

• за кожною країною зберігається зовнішньоторговельна автономія і власні мита в торгівлі з третіми країнами, не існує єдиного митного тарифу;

• немає наднаціональних органів. Рада, в яку входять представники усіх країн — членів ЄАВТ, може ухвалювати рішення лише одноголосно;

• країни — члени її частково не відмовляються від свого суверенітету;

• ЄАВТ — це зона вільної торгівлі, причому режим вільного безмитного товарообігу між країнами-членами діє лише для промислових товарів і не поширюється на сільськогосподарську продукцію.

Першим європейським інтеграційним угрупованням, яке об´єднало держави, що досі розвивалися, грунтуючись на різних економічних та політичних моделях, стало Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС).

Зміцненню стабільності у Європі за допомогою розширення співробітництва у різних галузях (політичній, економічній, культурній, науковій) сприяє регіональне об´єднання — Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ). Воно об´єднує такі країни-члени: Австрію, Боснію та Герцеговину, Хорватію, Чеську Республіку, Македонію, Угорщину, Італію, Польщу, Словацьку Республіку, Словенію, Албанію, Білорусь, Болгарію, Румунію, Україну. ЦЄІ підтримує різні проекти, які можуть бути поділені на три категорії: інвестиційні проекти та відповідне техніко-економічне обгрунтування; організаційні проекти (навчання, дослідження, інформаційні системи тощо); культурні проекти (фестивалі, семінари, стипендії).

Одним з найбільших економічних угруповань світу є Північноамериканський ринок, який утворюють США, Канада та Мексика (понад 360 млн. споживачів у межах Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА)). На державному рівні американо-канадська Угода про вільну торгівлю була укладена в 1988 р., а в 1992 р. до неї приєдналась Мексика. Угода про вільну торгівлю передбачає: поступову ліквідацію тарифних і нетарифних обмежень у взаємній торгівлі; полегшення умов взаємних капіталовкладень; порядок врегулювання торгових конфліктів між її учасниками. Повноцінний Північно-американський спільний ринок, за планами організаторів НАФТА, може бути створений до 2010 р.