77. Види особистого і добровільного страхування.

ВИДИ ДОБРОВІЛЬНОГО ОСОБИСТОГО СТРАХУВАННЯ

Видами добровільного особистого страхування, відповідно до Закону України “Про страхування” є:

страхування життя;

страхування від нещасних випадків;

медичне страхування (безперервне страхування здоров’я);

страхування здоров’я на випадок хвороби;

страхування медичних витрат.

Оскільки страхування життя є особливим видом страхування, вважаємо за доцільне розглянути його окремо.

Правила страхування визначають лише загальні умови страхування: перелік об’єктів страхування, страхові ризики, винятки із страхових випадків і обмеження страхування, строк та місце дії договору страхування, порядок укладення договору страхування та інші умови, передбачені ст. 17 Закону України “Про страхування”.

Конкретні умови страхування, такі як розмір страхової суми, строки та умови сплати страхових платежів, тощо відповідно до закону мають бути визначені безпосередньо в договорі страхування. Водночас закон передбачає, що договір має бути укладений відповідно до правил страхування. Таким чином, з одного боку конкретні умови страхування визначаються страховиком самостійно та містяться в договорі, а з іншого встановлено, що умови договору мають відповідати правилам страхування, які хоч і складаються страховиком самостійно, але підлягають реєстрації в органі, уповноваженому здійснювати нагляд за страховою діяльністю.

Досить часто трапляються випадки, коли правилами визначено перелік винятків із страхових випадків, але страхувальник бажає включити такі випадки у страхове покриття. Чи може страхова компанія визначати інші умови, порівняно з правилами? На сьогоднішній день питання співвідношення правил страхування та договору залишається відкритим, але на нашу думку, договором страхування можуть бути встановлені інші умови порівняно з правилами лише в тому випадку, якщо в правилах зазначено, що договором може бути передбачено інше.

78. Доходи й витрати страховика.

Ці доходи можна поділити на три великі групи:

доходи від страхової діяльності, тобто всі надходження на користь

страховика, пов’язані із проведенням страхування та перестрахування;

доходи від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів (тимчасово

вільних власних коштів і тимчасово вільних коштів страхових резервів);

інші доходи, тобто ті, які не належать ні до страхових, ні до

інвестиційних доходів, але часом з’являються у страховика в процесі його

звичайної господарської діяльності.

Доходи від страхової діяльності є, так би мовити, первинними доходами

страхової компанії. Саме на залучення цих доходів розраховує страховик,

з’являючись на страховому ринку і пропонуючи страхові послуги за певну

плату. Платою за страхування є страхова премія, яку страхувальник

зобов’язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Всі види доходів, які отримує страхова

компанія від проведення страхових операцій, а саме: страхові премії за

договорами страхування і перестрахування; комісійні винагороди за

перестрахування; частки страхових сум і страхових відшкодувань, сплачені

перестраховиками; повернені суми із централізованих страхових резервних

фондів; повернені суми технічних резервів, інших, ніж резерв

незароблених премій, — це доходи страховика від його основної

діяльності.

Крім страхових доходів, страховик має доходи від інвестиційної

діяльності. Ці доходи — похідні від первинних доходів страховика

(страхових премій). Їх склад залежить від напрямів інвестиційної

діяльності страховика, а ці напрями, в свою чергу, — від джерела

походження коштів, що використовуються для інвестування: чи це — власні

кошти у вигляді статутного фонду, спеціальних і резервних (за винятком

страхових) фондів, вільних резервів, нерозподіленого прибутку, чи це —

залучені кошти у вигляді страхових резервів.

Витрати страхової компанії так само, як і доходи, пов’язані із двоїстим

характером її діяльності. Виділяють витрати на проведення страхових

операцій (саме вони формують собівартість страхової послуги) і витрати

на проведення інших операцій (витрати, що супроводжують одержання

доходів від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів

страховика та інших його доходів).

Більше 90% загальної суми витрат страхової компанії припадає,

безперечно, на «страхові» витрати. Такі витрати дуже неоднорідні. За

економічним змістом їх можна поділити на три великі групи:

виплати страхових сум і страхових відшкодувань за договорами страхування

і перестрахування;

витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування;

витрати на утримання страхової компанії.

Найважливіша стаття витрат страховика — виплати страхових відшкодувань.

Треба звернути увагу на визначення цього поняття законодавством України,

на зв’язок розміру страхових виплат із розміром заподіяної

страхувальником шкоди і рівнем страхового забезпечення.

79. Фінансові результати страхових операцій їх рентабельності.

Фінансовий результат страхових операцій страховика визначається шляхом різниці його фактичних доходів і витрат. При підведенні підсумків господарської діяльності страховика фінансовий результат визначають за рік.

Фінансовий результат включає два елемента: прибуток (збиток) страховика і приріст (або відтік) резерву внесків.

Прибуток від страхових операцій представляє собою різницю між ціною поданих страхових послуг і їх собівартістю.

Фактичний прибуток від страхових операцій включає:

І) прибуток у тарифах;

2) економію з витрат на ведення страхової справи;

3) економію на управлінських витратах, яка є тоді коли їхні темпи зростання відстають від темпів зростання страхових платежів.

Показником рівня доходності, який визначається як відношення річної суми прибутку до річної суми премій по будь-якому виду страхування або страхових операцій в цілому, називається рентабельністю страхових операцій.

Рівень рентабельності показує, який прибуток отримує страховик з кожної гривні страхових платежів. Цей показник ув'язує розмір прибутку як джерела фінансових ресурсів з обсягом робіт із формування страхового фонду.

81. Учасники страхового ринку.

Учасниками відносин на страховому ринку є страхувальники, страховики, страхові агенти, страхові брокери. Страховиками є юри-дичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали зі страховиками договори страхування. Страхувальники вправі укладати зі страхо-виками угоди про страхування третіх осіб, на користь останніх (за-страхованих осіб).

Застрахований (посмертний одержувач, вигодонабувач, правонас-тупник, бенефіціар) – в договорах особистого страхування – особа, на чию користь укладено договори страхування, що має право отримати компенсацію при виникненні страхового випадку чи викупну суму за дострокового розірвання договору. Страховики – юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми, передбаченої законодавством РФ, які отримали в встановленому законом порядку ліцензію. Страхо-вики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових агентів і страхових брокерів.

Державні страхові компанії – це організації, діяльність яких грунтується державній власності.

Акціонерний страхових (товариство з обмеженою відповідаль-ністю) – форма страхової компанії, джерело якої в об'єднанні капі-талу кількох економічних суб’єктів.

Товариства взаємного страхування – це об’єднання, в яких ко-жен засновник одночасно виступає страховиком. Ці некомерційні організації утворюються лише заради страхування своїх членів.

Страховий пул – добровільне об'єднання страховиків, що не є юри-дичною особою, створене за умов солідарної відповідальності його за

Страхування в запитаннях та відповідях

виконання зобов'язань, укладених від його від імені. Діяльність пулу будується з урахуванням співстряхування. Страхові агенти – фізичні чи юридичні особи які діють від імені страховика і за його дорученням відповідно до наданих повноважень.

Страховими агентами юридичних осіб виступають зазвичай бюро шлюбних знайомств, туристські агентства, юридичні консуль-тації та нотаріальні контори, які з послугами основної діяльності оформляють ті чи інші договори страхування.

Посередницькі послуги страхових агентів оплачуються за фіксовани-ми ставками, у відсотках чи проміле від обсягу виконаних робіт. На сьо-годні у світовій практиці виділено три основних типи агентських мереж.

Просте агентство – має місце в разі, якщо агент укладає договір зі страховою компанією і працює самостійно під наглядом штатних працівників компанії. За кожну укладену угоду страховий агент отримує комісійну винагороду.

Пірамідальна структура – страхова компанія укладає договір з генеральним агентом – котра є фізичною особою, яка самостійно формуває систему субагентів. Ті, у свою чергу, можуть набирати су-багентів. Комісія розподіляється за принципом: чим нижчий рівень субагента, тим менша ставка. Найвища ставка у агента, який укла-дає договір страхування.

Багаторівнева мережа – агентами є самі страхувальники. Стра-хові брокери – юридичні чи фізичні особи, зареєстровані в установ-леному порядку як підприємці, здійснюють посередницьку діяль-ність зі страхування від імені страхувальника або страховика.

Відповідно до існуючого Положення, страхові брокери – юри-дичні особи можуть надавати своїм клієнтам такі види послуг: по-шук і залучення клієнтури до страхування; роз'яснення клієнтові питань, які його цікавлять щодо певних видів страхування; підго-товка й оформлення необхідних документів для підписання догово-ру; консультаційні послуги зі страхування; організація послуг ава-рійних комісарів, експертів з оцінки збитків та визначення розміру виплат; розміщення страхового ризику на вибір клієнта договором співстрахування чи перестрахування; інші послуги.

Згідно із Законом, страхові брокери зобов'язані спрямувати у Федеральну службу Росії з нагляду за страховою діяльністю повідо-млення про намір здійснювати посередницьку діяльність зі страху-вання за 10 днів до початку цієї діяльності.

82. Державний нагляд за страховою діяльністю.

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою додержання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.

Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюють Міністерство фінансів України та його органи на місцях, що діють відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Основними функціями Міністерства фінансів України є:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);

2) видача ліцензій на проведення страхової діяльності;

3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання їх страхових зобов'язань перед страхувальниками;

4) встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;

5) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена законом до компетенції Міністерства фінансів України;

6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність;

7) участь у здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності.

Здійснюючи державний нагляд за страховою діяльністю, Міністерство фінансів України має право:

1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про їх фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків та громадян, необхідну для виконання покладених на нього функцій;

2) проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування, не частіше одного разу на рік, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

3) при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України про страхову діяльність давати їм приписи про їх усунення, а у разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд. Поновлення дії ліцензії після її відкликання здійснюється у порядку, передбаченому статтями 38 і 39 Закону України "Про страхування";

4) звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених ст. 8 Закону України "Про підприємництво".

Як одну з форм державного регулювання страхової діяльності можна розглядати примусову санацію страховика, яку Міністерство фінансів України має право провести у випадках:

- невиконання страховиком зобов'язань перед страхувальниками протягом більше трьох місяців;

- недосягнення страховиком визначеного законодавством України розміру статутного фонду;

- інших випадках, визначених чинним законодавством України.

Примусова санація передбачає:

- проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

- встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Міністерства фінансів України;

- встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків із страхувальниками;

- прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.