67. Державні зовнішні позички.

зовнішні позики надаються за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Державні зовнішні позики можуть надаватися в грошовій або товарній формах. Вони бувають середньо- і довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора або у вільноконвертованій валюті.

Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається двома факторами: по-перше, скільки капіталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи платежів. При обчисленні цих факторів повинні враховуватись як короткотермінові, так і довготермінові характеристики державного боргу. Тому важливою умовою збереження платоспроможності, довіри кредиторів і пом'якшення умов кредитування є економічне зростання.

68. Державний борг.

Державний борг — це сукупність усіх боргових зобов'язань держави перед своїми кредиторами. Величина державного бор­гу, динаміка й темпи його зміни відображають стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування державних структур.

Економічна суть державного боргу виявляється через такі дві його функції: 1) фіскальну — залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків; 2) регулюючу — коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів центральним банком країни.

Державні запозичення, на думку доктора економічних наук А.І. Крисоватого, в Україні треба використовувати лише для капіталовкладень у розвиток економіки. Залучення позик із будь-якою іншою метою не тільки не даватиме імпульсу для пожвав­лення економічних процесів, а й буде стримувальним чинником зростання ВВП надалі. Адже не забезпечене розширенням податкової бази обслуговування та погашення державної заборгованості рано чи пізно призведе до загострення бюджетної кри­зи, коли податкових надходжень виявиться замало для фінансування навіть мінімальних видатків держави одночасно зі здійсненням боргових платежів, а розміщувати нові позики ста­не неможливо. Відповідно величина соціальних видатків у жодному разі не повинна перевищувати централізованих за оптимального (з погляду фіскальної достатності, економічної ефективності та соціальної справедливості) рівня оподаткування по­даткових надходжень, що є умовою організації ефективних перерозподільних процесів та, як наслідок, зростання ВВП. Тобто визначені вимогами досягнення стійкого економічного зростан­ня обсяг і структура видатків бюджету хоч і є першоосновою у встановленні меж експансії фіску, проте не можуть бути її са­моціллю, оскільки забезпечують ефективне функціонування держави лише за наявності відповідних джерел покриття. Не покриті податковими надходженнями соціальні видатки та фінансово не забезпечені за рахунок державного запозичення (у разі браку податкових надходжень) видатки розвитку однознач­но потребують перегляду.

Державний борг складається з двох частин залежно від сфе­ри розміщення: внутрішнього і зовнішнього боргу.

В Україні у 1992 р. прийнято Закон "Про державний внут­рішній борг України", яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі. Державний внутрішній борг гаранту­ється всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

До складу державного внутрішнього боргу України входять позики уряду і позики, здійснені за безумовної гарантії уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних потреб. Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає знову за борговими зобов'язаннями уряду.

Державний зовнішній борг — це боргові зобов'язання держави перед нерезидентами щодо повернення позичених коштів (основна сума боргу) та відсотків за ними.

У разі зростання зовнішнього боргу країна може потрапити не тільки в економічну, а й у політичну залежність від країни-кредитора. Тому в розвинутих країнах парламенти встановлюють різні обмеження для зовнішніх запозичень уряду. Крім того, зов­нішні запозичення беруть одні уряди, а віддаватимуть інші, що може негативно позначитися на їх політичному майбутньому.

До державного зовнішнього боргу України належать:

1. заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку;

2. заборгованість за позиками, наданими іноземними органами управління;

3. заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками;

4. зовнішня заборгованість, не віднесена до інших категорій.

Залежно від отримувача кредитних ресурсів державний борг може бути прямий та умовний (гарантований). Прямий державний борг — це борг, що відображає обсяги позичених ресурсів, які надійшли в розпорядження уряду країни. Умовний (гарантований) державний борг — це зобов'язання держави як гаранта повернення ресурсів кредитору в разі неплатоспроможності позичальника (табл. 4.2). Бюджетний кодекс України (ст. 12) передбачає класифікацію державного боргу за типом кредитора та типом боргового зобов'язання.

69. Капітальний і поточний державний борг.

Державний борг може бути капітальним і поточним. Капітальний державний

борг — це вся сума випущених і непогашених боргових зобов'язань держави,

а також доходи (проценти), які необхідно сплатити за цими

зобов'язаннями. Поточний державний борг — витрати з виплати доходів

(процентів) кредиторам за всіма борговими зобов'язаннями держави і

погашення зобов'язань, термін сплати яких настає в поточному періоді.

Державний борг з'являється в результаті фінансування дефіциту Державного

бюджету, який, у свою чергу, відображає перевищення бюджетних видатків

над податками, зборами та іншими обов'язковими платежами до бюджету.

Абсолютні значення державного боргу можуть бути великими, проте борг

завжди має перебувати у відповідній пропорції до рівня бюджетного

дефіциту і темпів зростання ВВП. Зростання ВВП призводить до відносного

зниження державного боргу у відсотках ВВП, що дає змогу зводити бюджет з

дефіцитом, не збільшуючи відношення боргу до ВВП. У держави може бути

стабільний дефіцит бюджету у процентах до ВВП при стабільному рівні

боргу у процентах до ВВП. При цьому абсолютний державний борг

збільшується, а відносний — стабілізується або знижується. У країнах, де

ВВП скорочується, бюджетні дефіцити призводять як до абсолютного, так і

до відносного збільшення державного боргу.