29. Податкова служба України і її розвиток в сучасних умовах.

Прибуток — це частина виручки, яка залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами прибуток виражає ціль підприємницької діяльності і приймається за головний показник її результативності (ефективності).

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, вдосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Вся діяльність підприємства прямує на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію її на певному рівні.

Залежно від формування і розподілу виділяють декілька видів прибутку. Перш за все розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування (чистий прибуток).

Загальний (балансовий) прибуток - загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період до її оподаткування і розподілу, отриманий як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій.

Балансовий прибуток підприємства формується за кількома напрямками. Основну питому вагу в складі балансового прибутку, як правило, має прибуток від основної діяльності, тобто прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг).

напрямком формування балансового прибутку є отримання прибутку від іншої реалізації, а саме: від реалізації матеріальних і нематеріальних цінностей, реалізації продукції (робіт, послуг) допоміжних, обслуговуючих і підсобних виробництв, тощо.

Принципові (головні) напрями використовування припускають розподіл прибутку на дві частини:

1) прибуток, що направляється за межі підприємства, називається розподіленим прибутком (виплати власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за наслідками роботи, на соціальну підтримку);

2) прибуток, що залишається на підприємстві і що використовується як фінансове джерело його розвитку (нерозподілений прибуток). Остання прямує на створення резервної і інвестиційної фундацій. Резервна фундація є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту засобів, джерелом покриття додаткової потреби в засобах. Його формування є обов'язковим для господарських суспільств, орендних підприємств, кооперативів.

Цю загальну схему розподілу прибутку потрібно конкретизувати на підприємствах з різними організаційно-правовими формами, що стосується перш за все акціонерних суспільств (підприємств). Як відомо, власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений капітал). На акціонерному підприємстві дивіденди можна розглядати як платню за привернутий від продажу акцій капітал.

Розподіл прибутку на виплату дивідендів і інвестування є складною фінансовою проблемою, яка істотно і неоднозначно впливає на фінансову стабільність і перспективи підприємства. Напрям достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції і підвищують їх ринковий курс. Проте це обмежує власне джерело фінансування, ускладнює рішення задач перспективного розвитку підприємства.

Частина прибутку, що використовується на виплату дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанту дивідендної політики. Досвід діяльності зарубіжних фірм і успішно працюючих вітчизняних підприємств свідчить, що частка дивідендних сум в чистому прибутку коливається в межах 30—70 %. Якщо вона менше 30 %, то виплати вважаються заниженими, а коли їх відносний розмір перевищує 70 % — збільшеними.

Законодавчо розподіл прибутку в тій його частині, що надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків та інших обов'язкових платежів. Розробка напрямків витрачання прибутків, що залишаються у розпорядженні підприємства, визначення структури їх використання є компетенцією підприємства.

Основними принципами розподілу прибутку є:

отриманий підприємством прибуток, що є результатом виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою та підприємством як господарюючим суб'єктом;

прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків та зборів, ставки яких не можуть бути змінені довільно. Склад і ставки податків, порядок їх розрахунку та внесків до бюджету установлюються законодавчо;

розмір прибутку підприємства, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, не повинен знижувати його зацікавленість у зростанні обсягу виробництва та покращенні результатів виробничо-господарської та фінансової діяльності;

прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, в першу чергу, спрямовується на нагромадження, яке забезпечує його подальший розвиток, і тільки решта - на споживання.

Розподілу на підприємстві підлягає чистий прибуток, тобто прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов'язкових платежів. З чистого прибутку стягуються санкції, що сплачуються до бюджету та деяких позабюджетних фондів.

У сучасних умовах господарювання держава не встановлює будь-яких нормативів розподілу прибутку, але через порядок надання податкових пільг стимулює спрямування прибутку на капітальні вкладення виробничого та невиробничого характеру, на благодійні цілі, фінансування природоохоронних заходів, видатків на утримання об'єктів та установ соціальної сфери та ін.

В умовах ринкової економіки значення розподілу чистого прибутку зростає. Порядок розподілу та використання прибутку на підприємстві фіксується у статуті підприємства та визначається положенням, що розробляється відповідними підрозділами економічних служб та затверджується керівним органом підприємства. У відповідності до статуту підприємства можуть складати кошториси видатків, що фінансуються з прибутку, або утворювати фонди спеціального призначення: фонди нагромадження (фонд розвитку виробництва або фонд виробничого та науково-технічного розвитку, фонд соціального розвитку) та фонди споживання (фонд матеріального заохочування).