52.Форми Соціального Партнерства.

Соціальне партнерство (СП) – такий тип і система відносин між

роботодавцями і працівниками, за якого в межах соціального миру

забезпечується узгодження їхніх соц.-трудових відносин. Функціонування

СП здійснюється на основі трип артизму (держава, профспілки,

роботодавці). Мета СП – прагнення держави, роботодавців і найм.

працівників досягти загального блага в суспільстві через підвищення

прод-ті праці, розвиток НТП, збільшення ВНП, підвищ. рівня життя. Згідно

МОП СП мають грунтуватись на: свободі, справедливості, плюралізму.

Можна виокремити такі форми: консультації, переговори, укладання

колективних договорів та угод (генеральна угода, галузева

угода,регіональна угода), спільне розв’язання колективних трудових

спорів, організація примирних процедур, участь у роботі органів СП,

розгляд та вирішення претензій та розбіжностей, контроль за виконанням

спільних домовленостей. Як в Укр. так і за її межами існують й інші

форми, зокрема на виробничому рівні – участь праців-в в управлінні вир-м, у корпоративних правових діях (розподіл прибутків, доходів від

власності тощо), в управлінні коштами обов’язкового соц-го страхування

та соц-го забезпечення.

Функції СП: організаційна (гласність і чіткий порядок укладання угод);

захисна (вирівнювання шансів працівників, недопущення змін умов праці не

на користь працівника); миротворча (на період дії угоди не допускаються

трудові конфлікти, не висовуються нові вимоги).

53.Соціальне Партнерство в організації.

Соціальне партнерство (СП) – такий тип і система відносин між

роботодавцями і працівниками, за якого в межах соціального миру

забезпечується узгодження їхніх соц.-трудових відносин. Функціонування

СП здійснюється на основі трип артизму (держава, профспілки,

роботодавці). Мета СП – прагнення держави, роботодавців і найм.

працівників досягти загального блага в суспільстві через підвищення

прод-ті праці, розвиток НТП, збільшення ВНП, підвищ. рівня життя.

На рівні орг-ї СТВ регулюються колективним договором, що укладається на

основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою

регулювання вир-х, трудових і соц-ек-х відносин та узгодження інтересів

трудящих, власників або уповноважених ними органів. У ньому визначаються

взаємні зобов’язання сторін щодо: зміни в орг-ї вир-ва і праці;

забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці; режим

роботи, тривалість роб часу; умови і охорона праці; житлово-побутове,

культурне, мед. обслуговування та ін. Кол-й договір зберігає чинність у

разі зміни складу, структури, назви під-ва. У разі реорганізації під-ва

кол-й договір зберігає чинність протягом строку, на який його укладено,

або може бути переглянутий за згодою сторін. Якщо змінився власник

під-ва, договір зберігає чинність протягом строку його дії, але не

більше 1 року. На новоствореному під-ві кол договір укладається за

ініціативою однієї з сторін у тримісячний термін після реєстр-ї під-ва

або після рішення про заснування під-ва, якщо законодавством не

передбачено реєстрацію.

39. Ринок праці.

Ринкова система являє собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які

охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють

між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і

пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає

змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні

рішення та погоджувати їх.

Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів,

палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг,

житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, грошей (кредитів)) і

ринок праці.

Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов'язаних із

купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є

сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу.

Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та

умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу

обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник

працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку

держави.

У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як

зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих

розрізняють такі групи працездатних людей:

особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу

(безробітні, які мають відповідний статус;

особи, які мають розпочати трудову діяльність; особи, які шукають роботу

після певної перерви в роботі);

особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають

друге місце основної або додаткової роботи;

особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і

тому шукають друге місце роботи.

Отже, РП – це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту

наймання працівників на роботу до їх звільнення.