Україна і гууам

Україна, виходячи з політичних та економічних міркувань, прагне до створення багатополярної системи міжнародного співробітництва. Така система має забезпечити стабільну політичну та економічну безпеку держави за рахунок розширення міжнародних контактів, що мають не лише стимулювати інтеграцію України до світової спільноти, а й сприяти зростанню впливу країни в різних регіонах, розвитку торгівлі та виробництва, пошуку перспективних ринків. Україна має значні транспортно-енергетичні інтереси у Транскавказькому регіоні та Центральній Азії, відіграє важливу роль у зміцненні міжнародного співробітництва, у пожвавленні інтеграційних процесів. Багато в чому її інтереси збігаються з інтересами інших держав ГУУАМу.

Політико-консультативний форум чотирьох держав пострадянського простору - ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова) утворено 10 жовтня 1997 р. в м. Страсбург на зустрічі президентів цих держав. Страсбурзька декларація зафіксувала рівень політичного зближення та практичного співробітництва між країнами цієї групи, збіг їхніх позицій з ключових міжнародних проблем щодо процесів на пострадянському просторі. Згодом, 24 квітня 1999 р. під час Вашингтонського саміту країн-членів і країн-партнерів НАТО до форуму приєднався Узбекистан. Розширене об’єднання держав отримало назву ГУУАМ.

Прийнята тоді ж заява президентів країн-членів визначає принципи та основні напрями діяльності нової організації: зміцнення різнобічної співпраці в межах міжнародних організацій і форумів, розвиток взаємодії у роботі Ради Євроатлантичного партнерства та у програмі НАТО ПЗМ, взаємодія в галузі мирного врегулювання конфліктів і криз, поглиблення практичного співробітництва в укріпленні миротворчого потенціалу, боротьба проти етнічної нетерпимості, сепаратизму, релігійного екстремізму й тероризму, укріплення режимів нерозповсюдження ядерної зброї та інших видів засобів масового знищення, запобігання постачанню озброєнь до зон конфліктів, співробітництво в розвитку транспортного коридору Європа-Кавказ-Азія, проведення регулярних консультацій з усіх питань, що становлять взаємний інтерес.

Ініціатива створення ГУАМу має тривалу історію і безпосередньо пов'язана з ідеєю Балтійсько-Чорноморського альянсу, що органічно містила в собі проект ГУАМу. Цей проект видається також органічною складовою Угоди про чорноморську співпрацю, що успішно реалізується всіма країнами-членами. Оскільки Україна - єдина учасниця СНД, що входить до групи країн Центральноєвропейської ініціативи, то вона виступає в ГУАМі своєрідним євразійським мостом. До речі, як відомо, в Польщі опрацьовується питання про приєднання країни до консультативних механізмів ГУАМу.

Спільні економічні інтереси держав ГУУАМу найбільше сконцентровані навколо двох питань - транспортування прикаспійських енергоносіїв та прокладання нових транзитних маршрутів через Кавказький регіон.

Україна має значення стратегічного транзитного маршруту енергоносіїв для європейських країн і з огляду на її переробні потужності може стати важливою ланкою економічної безпеки Європи. Використання території України дає можливість більше ніж удвічі скоротити довжину шляху транспортування нафти з регіону Близького Сходу до Європи. Прибуток від транзиту енергоносіїв з Прикаспійського регіону до Європи надасть змогу Україні компенсувати витрати на їх імпорт та частково вирішити свою енергетичну проблему. Існує тристороння українсько-грузинсько-азербайджанська угода про створення транскавказького транспортного коридору, що передбачає формування єдиної транспортної лінії для обслуговування пасажирів та вантажопотоків (вона сполучатиме Баку, Тбілісі, Поті, Одесу й Київ).

Ефективними напрямами економічного співробітництва є розвиток інвестиційної діяльності між державами ГУУАМу, створення спільних підприємств з переробки сільськогосподарської продукції, в галузі машинобудування, енергетики і транспорту. В перспективі в межах ГУУАМу може утворитися самодостатня у багатьох аспектах регіональна зона економічного співробітництва.

Іншим важливим напрямом співпраці країн-членів ГУУАМу є проблеми безпеки та стабільності в регіоні. Реалізація масштабних проектів вимагає формування субрегіональних структур безпеки, що утворили б спільну платформу для співпраці у цій сфері з максимальним урахуванням інтересів усіх держав регіону.

Перед кожною з країн ГУУАМу постають труднощі, що багато в чому мають спільне походження і, можливо, інспіровані з одного джерела (Абхазія, Крим, Карабах, Придністров’я). Подібність проблем у галузі безпеки зумовлює і взаємне тяжіння держав. Із створенням ГУУАМу з’являються нові можливості для вирішення конфліктів спільними зусиллями в умовах, коли втручання міжнародних структур може бути блоковане позицією РФ.

Україна спроможна взяти на себе частину миротворчих функцій на Чорноморсько-Каспійському просторі. Власні інтереси України як позаблокової держави найбільшою мірою збігаються з інтересами підтримання миру і стабільності в регіоні. Її геополітичне розташування і статус регіональної потуги дозволяє враховувати політичні, кліматичні, соціально-економічні та культурно-етнічні особливості регіону. Україна має навчальні центри та структури, відповідні сили й засоби, необхідні для підготовки і проведення миротворчих операцій. Українські контингенти готові взяти участь у миротворчих операціях за умови, що ці операції проводитимуться під егідою ООН/ОБСЄ, миротворчі сили будуть багатонаціональними та підпорядковуватимуться міжнародному штабу.

Надання Україною технічної та гуманітарної допомоги, а також поглиблення військового та військово-технічного співробітництва є одним із стратегічно важливих завдань зміцнення стабільності й безпеки у регіоні в цілому.

Допомога у рамках військового співробітництва спрямована на підготовку кадрів у вищих військових учбових закладах України для національних армій Молдови, Грузії та Азербайджану, надання технічної допомог у створенні та розвітку національніх збройно Cил ціх країн, їх Прикордонний служб, військово-МОРСЬКИХ сил, надання виробничих послуг Щодо ремонту та модернізації військової технікі та озброєнь національніх армій, Розвиток військово-промислової кооперації з Молдовою, Грузією та Азербайджаном, Надання матеріально-технічної допомог у разі Виникнення безпосередньої воєнної Загрози для ціх країн.

У контексті Завдання Підтримання миру та безопасности відзначається Спільне Прагнення держав ГУУАМу до об'єднання зусіль у цьому напрямі. Зокрема, Під годину зустрічі Міністрів оборони Азербайджану, Грузії та Молдови, Що відбулась у січні цього року в Баку, окрема розглядалісь проект угідь Між країнамі ГУАМу про Створення Спільної міротворчої Частина для Підтримання та встановлення миру и міжнародної безопасности, проект Рішення про заходь Щодо Створення та Формування грузино-українсько-азербайджансько-молдовського міротворчого батальйону. Прийняття подібніх Угод має Сприяти "актівізації та підняттю на вищий Рівень чотірістороннього військового співробітніцтва, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ и зміцненню безопасности держав".

Формування ГУУАМу за відносного лідерства України та підтрімкі інших країн, Що розуміють Усі Переваги Створення регіональніх угруповань, заснованіх на принципах рівності та взаємної підтрімкі, є Ознакою качанів нових НАДЗВИЧАЙНИХ Важливим інтеграційніх процесів на терені Колишня СРСР. Виникнення ГУУАМ не має на меті Створення якогось антіросійського блоку чі "буферної зони" між країнамі НАТО та РФ. Це пов'язано, насамперед, Із Поиск найефектівнішіх и взаємовігідніх схем регіонального співробітніцтва в межах пострадянського простору.

В цілому Визначіть Такі Головні напрями співпраці в межах ГУУАМу:

• Формування системи політічніх консультацій и коордінації зусіль у вірішенні спільніх проблем безопасности; політична Взаємодія в міжнародніх організаціях - ООН, ОБСЄ, НАТО, включаючі Програму ПЗМ;

• розбудова Євразійського транспортного коридору, співробітніцтво в Галузі відобутку ї транспотрування Нафтуся до європейськіх країн;

• Розвиток багатостороннього співробітніцтва в Галузі безопасности, врегулювання конфліктів и боротьбі з сепаратизмом;

• військове та військово-технічне співробітніцтво, включно Зі створенням багатостороннього міротворчого батальйону; Посилення міротворчої діяльності України та сприяння у врегулюванні міжетнічніх конфліктів.

Як спадкоємніця Частина інтересів, цілей и проблем Колишня СРСР в Чорноморських регіоні, Україна має відіграваті значний роль в організації тут Нової системи порядку. Для неї життєво Важливим є Вирішення конфліктніх СИТУАЦІЙ у регіоні, формування моделей стратегічного партнерства з країнамі ГУУАМу.

Україні доцільно актівізуваті процеси багаторівневого субрегіонального співробітніцтва в межах ГУУАМу, зокрема з ключовими харчування Транспортування енергоносіїв та розбудови транскавказькіх Шляхів сполучення.

Подалі політика безпеки України в межах ГУУАМу має буті спрямована на Поширення української прісутності в цьому регіоні, однак Ліше за умов стійкої підтрімкі міжнародніх організацій (ООН, ОБСЄ, ЄС та ін.).

Можливости, галі рано Говорити про трансформацію ГУУАМу на сильну міжнародну організацію у вігляді системи колектівної безопасности чі економічно інтегрованого блоку держав. Існують істотні відмінності в політічному устрої та зовнішньополітічніх орієнтаціях країн ГУУАМу. Дається взнаки и різніця в рівні економічного розвітку Окрема країн-членів, у темпах необхідніх соціально-економічних перетвореності ТОЩО. Альо, незважаючі на ці, за умов зовнішньої підтрімкі з боку країн НАТО та ЄС, за нейтрального ставлені до ГУУАМу з боку РФ нова організація здатно заявіті про себе Як про вплівову політічну силу в одному з ключовими геополітічніх центрів планети.

 

Центральноєвропейський угоду про вільну торгівлю (ЦЕССТ). В даний час ця угода представляють Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Румунія і Болгарія. Організація суть багатостороння форма сотруднічест ¬ ва в цілях лібералізації торговельного обміну між країнами-учасницями. Співпраця в її рамках здійснюється на ос ¬ нове міжнародних пактів, а також домовленостей, які досягаються на зустрічах глав держав і урядів, міні ¬ стров закордонних справ. У ЦЕССТ немає постійного местопребива ¬ ня та інституційної структури, що входило в концепцію створення цієї організації. Її єдиний адміністративний орган - Спільний комітет.

Поява зони вільної торгівлі в Центральній Європі стимулювався з боку Заходу, країнами-учасницями Євро ¬ пейських спільнот. Серед держав регіону Польща більше всіх була зацікавлена ​​в розвитку такого роду співпраці. Вен ¬ грія і Чехословаччина побоювалися в той час тісних зв'язків з еконо ¬ Мікою Польщі, стан якої оцінювалося як найбільш крі ¬ тичні в регіоні. Після розпуску РЕВ угорці прагнули до на ¬ лажіванію економічних відносин з Австрією, а чехи - з Німеччиною.

Центральноєвропейський угоду про вільну торгівлю, про умови виникнення та особливості зони вільної торгівлі було підписано між Угорщиною, Польщею, Словаччиною та Чехією 21 грудня 1992 в Кракові і набула чинності з 1 березня 1993 р. У статті 1-й угоди говорилося, що підписали його країни мають намір поступово створити зону вільної торгівлі, що вони беруть на себе зобов'язання за допомогою розширення торгових свя ¬ зей підтримувати гармонійний розвиток економічних відносин ¬ ний центральноєвропейських держав і тим самим допомагати їх господарської діяльності, поліпшувати умови життя та праці, підвищувати його продуктивність і фінансову стабільність.

4 грудня 1993 у Празі пройшло засідання Спільного ко ¬ комітетом ЦЕССТ, на якому була підписана декларація про лібера ¬ лізації торгівлі протягом п'яти років (за винятком деяких груп товарів, передусім сільськогосподарських). 29 квітня 1994 в Будапешті з'явився додатковий протокол про даль ¬ дальшої прискоренні лібералізації - з 1 липня 1994 передпілля ¬ галось знизити мита на промтовари на 20% і кожний наступний рік знижувати ще на 10%.

Перша зустріч глав урядів ЦЕССТ відбулася 25 листоп ¬ ря 1994 р. в Познані (Польща) за участю представника Слові ¬ нии. Тоді вирішили прискорити зниження торговельних бар'єрів у відно ¬ шеніі промислових товарів, з тим щоб вони були зовсім вуст ¬ поранені до 1 січня 1997 р., тобто на рік раніше запланованого спочатку терміну. Крім того, в рамках угоди регулярно проводилися зустрічі галузевих міністрів країн-учасниць, на яких приймалися додаткові рішення про зниження пош ¬ лін на агротовари (на 50% до січня 1996 р.), про взаємне визнання ¬ нии сертифікатів якості на товари.

На саміті прем'єр-міністрів країн-учасниць ЦЕССТ 11 вересня ¬ тября 1995 р. в Брно до складу організації прийняли Словенію, що офіційно скріплене договором від 25 листопада 1995 р. в Люб ¬ ляне. Глави урядів підтвердили також прагнення створити до січня 1997 р. зону вільної торгівлі. Серед гостей на зустрі ¬ че присутні представники Литви, Румунії та Болгарії. Наступну, третю зустріч глави урядів п'яти країн (Вен ¬ грія, Польща, Словаччина, Словенія і Чехія), що входив у той час в організацію, провели 13-14 вересня 1996 р. у курорт ¬ ном містечку Ясна (Словаччина). На ній були присутні поряд з членами ЦЕССТ делегації Болгарії, Румунії, Литви, Украї ¬ ни, Латвії. У виступах учасників йшлося про прогрес, досягнутий у сфері лібералізації торгівлі в центральноевро-пейських регіоні. Політичне звучання перспектив розвитку со ¬ ошення знайшло відображення в прийнятій декларації, в якій констатувалося, що «вичерпані всі можливості лібералізації ¬ ції торгівлі промисловими товарами». У той леї час виска ¬ зувати надія, що «в майбутньому знайдуться нові можливості для лібералізації». Підтверджувалися і правила підключення до ЦЕССТ. Так, щоб увійти в нього, треба було бути асоційований ¬ вим членом ЄС, членом Світової організації торгівлі і мати угоду про вільну торгівлю з усіма членами ЦЕССТ.

Співпраця в рамках ЦЕССТ показало, що воно аж ніяк не являє собою безперешкодного розвитку. Не всі його учасники готові однаковою мірою зняти митні ограни ¬ чення у взаємній торгівлі. Зокрема, Словенія зривала до-говоріння щодо зниження тарифів на сільськогосподарські про ¬ дукти. Польща стримувала лібералізацію цін на товари автомо ¬ білестроенія, посилаючись на укладені договори з країнами, не підписував даної угоди.

Лідери країн ЦЕССТ розглядають свій економічний союз як фундамент, спираючись на який можливо осущест ¬ влять заходи щодо підвищення народногосподарської ефективності в центральноєвропейському регіоні. Політична сторона справи ви-свечівается проголошенням декларації про доброї волі сторін, їх прагненні об'єднати торговий простір на посткомму ¬ ністіческіх території і підготуватися до вступу в ЄС. Од ¬ нако в цілому рівень економічної лібералізації між стра ¬ нами ЦЕССТ в ряді випадків відстає від аналогічного рівня, су ¬ пільства в двосторонній торгівлі з державами, Вхідні ¬ ми в ЄС.

Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ -) - регіональна організація зі співробітництва країн Центральної, Східної та Південної Європи. У 2001 р. нараховувала 16 госу ¬ дарств-членів: Австрія, Албанія, Білорусь, Боснія і Герц ¬ вина, Болгарія, Угорщина, Італія, Македонія, Молдова, Поль ¬ ша, Румунія, Словаччина, Словенія, Україна, Хорватія, Чехія. Під час конфлікту в Косово розглядалося питання про участь в роботі ЦЄІ Чорногорії. Ця колективна ініціатива ставить своєю метою розширення та поглиблення співробітництва, в першу чергу економічного, країн східноєвропейського і централь-ноевропейских регіонів і надання їм допомоги при входженні в ЄС. Не останню роль при створенні організації зіграла Іта ¬ лія, яка побоювалась можливого домінування в Центральній, Східній та Південно-Східній Європі Німеччині.

З 1996 р. працює секретаріат (м. Трієст). В рамках ЦЄІ со ¬ будівлі 15 робочих груп, що охоплюють різні галузі ко ¬ операції (існують також тимчасові групи). Робочі групи займаються проблемами транспорту, охорони навколишнього середовища, телекомунікацій, малого та середнього бізнесу, культури, образо ¬ вання та молодіжного обміну, туризму, науки і техніки, інфор ¬ мації, енергетики, міграції населення, статистики, охорони прав особистості, сільського господарства, збереження і примноження люд-ських ресурсів і навчання подоланню катастроф, восстановле ¬ ня економіки Боснії і Герцеговини, а також Хорватії. У рам ¬ ках ЦЄІ існують різні форми співпраці: ежегод ¬ ні зустрічі глав урядів країн-учасниць; щорічні зустрічі міністрів закордонних справ; зустрічі Комітету координаторів країн-учасниць у складі представників їх міністерств іно ¬ дивних справ (періодичність 5 - 7 разів на рік) . Завданням Комітету є координація діяльності робочих груп, підготовка зустрічей на вищому рівні та ін; зустрічі завідувачів політич ¬ ких відділів міністерств закордонних справ країн-учасниць; зустрі ¬ чі парламентських делегацій.

ЦЄІ заснована в листопаді 1989 р. в Будапешті під назвою «Ініціатива 4-х» держав (або «чотиригранник») і включа ¬ ла тоді Австрію, Угорщину, Італію, СФРЮ. У травні 1990 р. на зустрічі «четвірки» у Відні Чехословаччина в ранзі спостерігача також приєдналася до організації, яка стала називатися вже «Ініціатива 5-ти» держав (або «Пятіграннік») (Статус повноправного членства Чехія і Словаччина отримали в 1993 р. ). У липні 1991 р. Польща на зустрічі в м. Дубровник також стала членом організації. Остання, отже, перетворилася на «Ініціативу 6-ти» держав («Шестигранник»).

Розвитку регіонального співробітництва шести країн заважав розпад Югославії. Це питання було поставлено на зустрічі міні ¬ стров закордонних справ країн-членів у 1991 р. у Венеції, на ко ¬ торою вирішили тимчасово призупинити членство СФРЮ. У липні 1992 р. у Відні в організацію були прийняті Боснія і Герцегові ¬ на, а також Словенія і Хорватія; у травні 1993 р. - Македонія. У зв'язку з розширенням складу організації вона отримала назву «Центральноєвропейська ініціатива». На зустрічі глав прави ¬ нізацією (липень 1992 р., Відень) Білорусія, Болгарія, Україна та Румунія отримали дозвіл брати участь у роботі низки робочих груп. Був також створений Комітет по контактам з країнами, по-лучівшімі пропозицію брати участь у роботі Ради у справах ас ¬ соціірованних членів ЦЄІ. У травні 1996 р. Албанія, Білорусь, Болгарія, Україна та Румунія стали повноправними членами ЦЄІ, а Рада був скасований. У листопаді 1999 р. в ЦЄІ взяли Молдавію.

У зв'язку з югославським кризою одним із пріоритетів орга ¬ нізація стала проблематика національних меншин. У декла ¬ рації по Югославії ЦЄІ виступала за збереження территори ¬ альної цілості країни. На наступних зустрічах глав прави ¬ нізацією і міністрів закордонних справ країн-учасниць ЦЄІ об ¬ судження перипетій югославської кризи і проблеми біженців продовжувала домінувати.

У ході зустрічі на вищому рівні (липень 1994 р., Трієст) стра ¬ ни-члени ЦЄІ висловили занепокоєння спадом у розвитку співробіт ¬ ництва, підкреслили прагнення продовжувати діяльність орга ¬ нізація. Було вирішено залучити фінансові кошти з інших джерел для активізації взаємних зв'язків. На зустрічі глав урядів у Варшаві (жовтень 1995 р.) прийняли ряд докумен ¬ тів, що визначали процедурні засади діяльності ЦЄІ. На наступній зустрічі в 1996 р. одними з головних, крім при ¬ ема нових членів, стали проблеми дотримання прав національ ¬ них меншин, прикордонного та міжнаціонального співпраця ¬ ства. Був позитивно вирішено питання обміну інформацією на рівні представників вищих ешелонів влади між ЦЄІ і Росією.

На зустрічі на вищому рівні (листопад 1996 р., Грац) після прийняття в члени організації Молдавії учасники зустрічі об'єк ¬ явили про відсутність у ЦЄІ можливостей подальшого розширення ¬ ня. Питання про членство Союзної Республіки Югославії залишилося відкритим. Всі зійшлися на тому, щоб зробити більш динамічною діяльність робочих груп, особливо в питаннях формування регіональної транспортної інфраструктури.

На зустрічі на вищому рівні в Сараєві (листопад 1997 р.) глав ¬ ної темою стала ситуація в Боснії та Герцеговині. Був розроблений ¬ тан документ, що уточнює стратегію і тактику в діяльності ЦЄІ, у зв'язку зі зміщенням інтересів організації в напрямку Південно-Східної Європи (з урахуванням розширення числа її членів) і констатацією відомого прогресу по шляху центральноевропей-ської інтеграції.

На зустрічі в Загребі (листопад 1998 р.) глави урядів країн-членів обговорювали конфліктну ситуацію в Косово і виступили за її рішення мирними засобами. Однією з головних тем переговорів була також проблема розширення НАТО та ЄС.

На зустрічі глав урядів країн-членів у Празі в листопаді 1999 р. підводився підсумок десятирічної діяльності ЦЄІ та була розроблена програма на наступні роки. Розглядалося по ¬ ложение в Південно-Східній Європі, а також у Придністров'ї, ко ¬ лось відвідала місія ЦЄІ.

Робочі групи в рамках ЦЄІ представили понад 120 проек ¬ тів. Найважливіші з них стосуються питань інфраструктури ре ¬ Гіоня (автостради, залізничні дороги, лінії електропередач). Більшість з цих проектів перебувають у стадії реалізації (відновлення енергетичної системи Боснії і Герцеговини, аеродрому в Сараєво; створення комп'ютерної бази даних для малого і середнього бізнесу та стандартизації правової системи в галузі торгівлі і т.д.). Деякі проекти вже здійснено. Держави-члени ЦЄІ одностайно виступають за продовження регіонального співробітництва і підкреслюють необхідність оп ¬ чення нових цілей і завдань організації. Можна передпілля ¬ жити, що надалі їх взаємодія буде концентрує ¬ тися на економічній проблематиці і ставити своєю метою ви ¬ равніваніе рівнів розвитку цих держав і порівнянності згаданих рівнів із середнім рівнем в ЄС.

ЄврАзЕС

Євразійське економічне співтовариство було створено відповідно до договору, підписаного в Астані 10 жовтня 2000 року, з метою просування «процесу формування Договірними Сторонами Митного союзу та Єдиного економічного простору». Нова структура має в принципі традиційну для таких організацій систему органів управління: Міждержавна рада (на рівні глав держав і глав урядів), Інтеграційний комітет (постійно діючий орган на рівні заступників глав урядів), Міжпарламентська асамблея та Суд співтовариства. Голоси в Міждержавній раді розподіляються, залежно від внеску в бюджет співтовариства, так: Білорусь — 20 голосів (20% бюджету), Казахстан — 20 (20%), Киргизстан — 10 (10%), Росія — 40 (40%) і Таджикистан — 10 голосів (10%).

Офіційно Єдиним економічним простором вважається територія країн — учасниць договору, на якій «функціонують однотипні механізми регулювання економіки, що грунтуються на ринкових принципах і застосуванні гармонізованих правових норм, існує єдина інфраструктура та проводиться узгоджена податкова, грошово-кредитна, валютно-фінансова, торгова й митна політика, що забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталу й робочої сили». Інакше кажучи, йдеться про намір створити щось на кшталт економічного союзу. Серед цілей такого простору — ефективне функціонування спільного (внутрішнього) ринку товарів, послуг, капіталу та праці; створення спільної системи заходів державної підтримки розвитку пріоритетних галузей економіки, виробничої та науково-технологічної кооперації.

Дуже важливо також те, що митні території Сторін — це єдина митна територія, щодо якої Сторонами встановлено Спільний митний тариф, застосовуються єдині заходи нетарифного регулювання, діють уніфіковані митні правила, забезпечено єдність управління митними службами та скасовано митний контроль на внутрішньому митному кордоні.

Щодо України, то сьогодні її відносини з країнами — членами ЄврАзЕС і так уже регулюються цілою системою як багатосторонніх угод у рамках СНД, так і двосторонніх договорів. Серед найважливіших документів СНД слід назвати Угоду про створення зони вільної торгівлі та Протокол до неї (досі не ратифікований Росією) від 15 квітня 1994 р., Угоду про принципи формування спільного транспортного простору та взаємодію держав — учасників СНД в галузі транспортної політики від 9 жовтня 1997 р., Угоду про Спільний аграрний ринок держав — учасників СНД від 6 березня 1998 р. і багато інших. Крім того, Україна має двосторонні угоди з країнами — членами ЄврАзЕС про промислову кооперацію, вільну торгівлю (хоча й з вилученнями) тощо.

Цей перелік, який можна й далі продовжувати, свідчить, що практично ЄврАзЕС багато в чому повторює домовленості в рамках СНД, тільки на субрегіональному рівні. Тож можна говорити, що сьогодні відносини між п’ятіркою та Україною в міжнародно-правовому плані врегульовано досить добре, а потенціал домовленостей ще далеко не вичерпано.

Щодо зацікавленості України в ринках ЄврАзЕС, то, як свідчить статистика, найбільше цікавить нашу країну ринок Росії. Загалом для зовнішньої торгівлі України сьогодні характерне переорієнтування експорту з ринку СНД на ринки інших країн, тоді як в імпорті питома вага колишніх радянських республік залишається досить високою (передусім за рахунок енергоносіїв та деяких інших видів природних ресурсів).

Формування ЄврАзЕС є зручним приводом спробувати без зайвої політичної ангажованості проаналізувати природу й закономірності інтеграційних процесів, що розгортаються на території СНД.