3) Охарактеризуйте співвідношення термінів «джерела інформації» та «інформаційні ресурси».

Джерела інформації — це встановлені законом бази і банки даних із широким типом представництва, які використовуються у дипломатичній практиці, діяльності міжнарод­них організіцій, у регулюванні міжнародних конфліктів, у передачі особистої інформації. Усі джерела інформації поділяють на відкриті та закриті.

Інформаці́йні ресу́рси (Information resources) — документи і масиви документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, фондах, банках даних, депозитаріях, музейних сховищах і т.і.). Розрізняють інформаційні ресурси державні та недержавні.

Інформаційний ресурс — сукупність документів у інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо)

4) Складіть перелік нормативно-правових актів України та міжнародних договорів, в яких закріплюється право на інформацію.

Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі (ст. 200 ЦК України).

Право особи на інформацію відноситься до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

Згідно зі ст. 50 Конституції України, кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не повинна засекречуватися.

Право на доступ до інформації є конституційним правом людини, яке передбачене і гарантоване статтею 34 Конституції України, а саме, право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Закріплене Конституцією України право на інформацію передбачено, насамперед, Законами України "Про звернення громадян", "Про інформацію", "Про доступ до публічної інформації" та іншими нормативно-правовими актами.

На Європейському рівні:

Стаття 10 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини містить положення про те, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї незалежно від кордонів і без втручання органів державної влади.

Цивільний кодекс України надає деякі уточнення щодо користування особи правом на інформацію. Так, у ст. 302 зазначається, що збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускається, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Не допускається також збирання інформації, яка є державною таємницею або конфіденційною інформацією юридичної особи. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов’язана переконатися в її достовірності.

Право на інформацію мають як фізичні, так і юридичні особи.

Право на доступ до публічної інформації є одним з найважливіших прав, на якому тримається демократія і яке і в наш час продовжує еволюціонувати. Від першого пасквілю Пітера Форскаля, який стимулював Швецію ще у 1766 році ухвалити закон, що забезпечував доступ преси до публічної інформації це право дійшло такого рівня розвитку, коли воно стало вважатися невід'ємною частиною свободи слова.

Після Другої світової війни новостворена Організація Об'єднаних Націй у Загальній Декларації прав людини зафіксувала право кожного на свободу переконань і на вільне їх виявлення. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року підтвердив право діставати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір.

На Європейському рівні право на отримання інформації закріплене в Конвенції Ради Європи про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (ЄКПЛ). Стаття 10 Конвенції так само закріпила право одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів, як складову права на свободу вираження поглядів.

Ці три документи не встановили обов'язок влади надавати та оприлюднювати інформацію, якою вони володіють. Лише у 2009 році Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі Társaság а Szabadságjogokért проти Угорщини (№ 37374/05), в якому встановив, що громадськість має право на отримання інформації, що представляє суспільний інтерес. З урахуванням інтересів, що захищаються статтею 10 ЄКПЛ, закон не може припустити свавільних обмежень, які можуть стати формою непрямої цензури, що дозволить владі створювати перешкоди для збору інформації.

Парламентська асамблея Ради Європи у 1979 році наголосила, що парламентська демократія може адекватно функціонувати лише тоді, коли люди в цілому та їхні виборні представники повною мірою поінформовані. Свобода інформації також є адекватною перевіркою на корупцію і розтрати державних коштів, зазначає рекомендація ПАСЄ. Це особливо важливо за умови, коли «державні органи часто генерують і володіють інформацією, яку не може бути отримано з інших джерел».

Важливість свободи інформації закріплено і в Декларації Кабінету Міністрів Ради Європи про свободу вираження поглядів та інформації 1982 року, яка зауважує важливість проведення відкритої інформаційної політики в публічному секторі, що включає також доступ до інформації, задля сприяння розумінню кожною людиною політичних, соціальних, економічних і культурних проблем та заохочення вільного обговорення цих проблем.

За 26 років Кабінет Міністрів Ради Європи у підписаній, але наразі не ратифікованій конвенції про доступ до офіційних документів встановив сутність права на доступ до офіційних документів. Таке право:

• слугує джерелом інформації для громадськості;

• допомагає громадськості сформувати думку про стан суспільства і органів державної влади;

• сприяє цілісності, результативності, ефективності та підзвітності органів державної влади, що допомагає підтвердити їхню легітимність.

У 2004 році у спільній Декларації представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ «Міжнародні механізми пропагування свободи вираження поглядів» право на доступ до інформації, наявної в розпорядженні державних органів, є одним із фундаментальних прав людини, яке має бути впроваджено на національному рівні в рамках загального законодавства (наприклад, у законах про свободу інформації) і має базуватися на принципі максимального розкриття інформації, встановлення презумпції, що вся інформація є доступною з урахуванням вузької системи винятків.

Отже, право на доступ до офіційної інформації є невід'ємною частиною права на свободу слова та є запобіжником щодо можливих зловживань у сфері функціонування публічних органів.