1. Хімія належить до природничих наук, які вивчають оточуючий нас світ. Місце хімії серед наук про природу зумовлене предметом її вивчення й тісними зв'язками з іншими науками. Опановуючи в основній школі ази цієї дивовижної науки, ви неодноразово пересвідчувалися: хімія вивчає склад, властивості й перетворення речовин, а також явища, які супроводжують ці перетворення.

Як пов'язана хімія з іншими науками? Забезпечуючи їх речовинами, матеріалами та сучаснимитехнологіями, хімія водночас використовує здобутки математики, фізики, біології, екології для власного подальшого розвитку. Тож хімія є центральною, фундаментальною наукою (мал. 38.1).

Хімічна промисловість — одна з провідних галузей промисловості нашої країни, їй належить значна роль у формуванні галузевої і територіальної структури господарського комплексу України. Вона добре комбінується з іншими галузями, особливо металургією, і використовує їхні відходи як сировину.

Значною є роль хімічної промисловості і в зовнішніх економічних зв'язках України. Експортний потенціал цієї галузі промисловості нині поступається лише чорній метал іргії. Не зменшиться роль хімічної промисловості і в найближчий час

Хімічна промисловість виробляє продукцію, використовуючи хімічні методи переробки сировини й матеріалів. У її галузевій структурі виділяють дві великі групи галузей: основна (неорганічна) хімія і промисловість органічного синтезу.

Групу основної хімії утворює гірничо-хімічна промисловість, що займається видобутком хімічної сировини, та власне основна хімія, що виробляє мінеральні добрива (азотні, калійні, фосфатні), сірчану кислоту, соду тощо. До групи галузей промисловості органічного синтезу входять: хімія органічного синтезу (виробництво органічнихнапівфабрикатів — етилену, ацетилену, бензолу, етилового спирту, оцтової кислоти та ін.); виробництво полімерів (синтетичних смол, каучуку, пластмас, хімічних волокон); переробка полімерів (виробництво виробів із пластмас, шин, гумотехнічних виробів).

Крім основних великих груп, виділяють групу інших галузей хімічної промисловості: лакофарбова, фотохімічна промисловість, виробництво хімреактивів та ін.

Хімічна промисловість за часткою виробленої продукції й зайнятих у промисловості значно поступається машинобудуванню, але є однією з тих галузей, що забезпечують науково-технічний прогрес.

Хімічна промисловість характеризується надзвичайно широкою сировинною базою. Вона використовує нерудну мінеральну (хімічну) сировину із земних надр (калійні і кухонні соді, фосфорити, апатити, сірку), паливні мінеральні ресурси (нафту, природний газ, вугілля, сланці), відходи чорної і кольорової металургії, лісової, харчової та легкої промисловості. Використовуючи сировину з інших галузей, хімічна промисловість комбінується і кооперується з ними. Для неї характерна й концентрація виробництва, що здійснюється шляхом об'єднання підприємств або збільшенням потужностей технологічних ліній.

Галузі хімічної промисловості в цілому належать до матеріалоємних. Тому основними чинниками розміщення підприємств хімічної промисловості є сировинний, паливно-енергетичний, споживчий, водний, екологічний.

Основна хімія в Україні спеціалізується на виробництві кальцинованої та каустичної соди у Слов'янську та Лисичанську, мінеральних добрив, сірчаної кислоти.

Хімія органічного синтезу дає більшу частку продукції хімічної промисловості. Синтетичні матеріали створюють нову сировинну базу для промисловості, будівництва. Переважно вони дешевші й кращої якості за натуральні, хоч мають гірші гігієнічні властивості.

Найбільше значення з підприємств, що переробляють полімери, має виробництво шин, яке налагоджено на Дніпропетровському шинному заводі та Білоцерківському комбінаті шин та гу-моазбестових виробів.

Основними районами розміщення великої кількості підприємств хімічної промисловості в Україні є Донбас, Придніпров'я, Передкарпаття, Причорномор'я.

2. В основі атомно-молекулярного вчення лежить принцип дискретності (переривчастої будови) речовини: кожна речовина складається з дуже маленьких частинок. Різниця між речовинами зумовлена різницею між частинками. Найменшими частинками, з яких складаються речовини, можуть бути атоми, молекули, йони, які безперервно рухаються.

Атом – найменша частинка елемента, яка зберігає його хімічні властивості.

Молекула – найменша частинка речовини, що зберігає її хімічні властивості.

Хімічний елемент – це вид атомів з однаковим зарядом ядра ї певною сукупністю властивостей. Вона є складовою частиною речовин. Під час хімічних реакцій хімічні елементи зберігаються і переходять від одних речовин до інших. Носієм властивостей хімічного елемента є атом.

Відносна атомна маса – це безрозмірна величина, яка дорівнює відношенню середньої маси атома природного ізотонічного складу елемента до 1/12 маси атома ізотопу Карбону. Вона позначається символом Ar, де індекс r- перша буква англійського слова «relative» - відносний.

Відносна молекулярна маса простої або складної речовини – безрозмірна величина, яка дорівнює відношенню середньої маси молекули природного ізотонічного складу речовини до 1/12 маси атома Карбону.

Молярна маса — маса 1 моля речовини, тобто такої кількості структурних одиниць цієї речовини (атомів чи молекул), що міститься в 0,012 кг вуглецю ¹²С.

Зв'язок між молярною масою та атомною масою хімічного елемента - атомні маси, наведені в Періодичній системі елементів, можна інтерпретувати як масу одного атома в атомних одиницях маси (а. о. м.) або як молярну масу елемента в грамах (г/моль), тобто вони рівні чисельно, але мають різні розмірності. Молярна маса використовується в стехіометричних розрахунках.

Число Авогадро — кількість структурних одиниць (атомів, молекул або інших) в одному молі^[1]. Назване так на честь Амедео Авогадро, автора закона Авогдаро.

Число Авогадро позначають N_A, воно є однією з найважливіших сталих у фізиці і хімії.

Стала Авогадро дорівнює^[2]

N_A = 6.02214129·10²³ ± 0.00000027·10²³ моль^-1

Число Авогадро визначене близько 20 незалежними один від одного методами. Результати цих вимірювань взагалі відповідають один одному, що є яскравим свідченям реальності молекул і молекулярної будови речовини. Знаючи число Авогадро й об'єм 1 грам-молекули (молярний об'єм), можна визначити кількість молекул в одиниці об'єму, тобто число Лошмідта.

3. Еквівалент – це частинка структурної одиниці (Х), яка рівноцінна одному йону Гідрогену в кислотно-основних або іонообмінних реакціях або одному в окисно-відновних реакціях.

Молярна маса еквівалента – добуток чинника еквівалентності на молярну масу речовини.

Закон еквівалентів: речовини взаємодіють одна з одною в кількостях, пропорційних їхнім еквівалентам. При розв’язуванні задач зручніше користуватись іншим формулюванням закону еквівалентів: маси (об’єми) реагуючих речовин пропорційні молярним масам (об’ємам) еквівалентів цих речовин.

Теоретично молярну масу еквівалента простої речовини визначають за формулою:

МЕ  .

4. Закон об’ємних відношень. Перші кількісні дослідження реакцій між газами виконав франц. вчений Гей-Люссак і відкрив в 1808р. закон об’ємних відношень: об’єми газів, що вступають в реакцію, відносяться один до одного і до об’ємів газів, що утворилися в результаті реакції, як невеликі цілі числа.

Закон Авогадро. У 1811р. італ. фізик Авогадро пояснив прості відношення між об’ємами газів під час хімічних реакцій, відкривши такий закон: у рівних об’ємах будь-яких газів, взятих при однаковій температурі і однаковому тиску, міститься однакове число молекул.

. Молярний об'єм — об'єм, що його займає 1 моль речовини.

Vν = V/ν,

де V – об’єм, ν – кількість речевини

Молярний об'єм ідеального газу (за нормальних умов (273,15 К, 101325 Па):

Vm = 22,41383(70)·10−3 м3/моль

Молярний об'єм газів залежить від тиску й температури. Зв'язок між цими величинами задається рівнянням стану.

У системі СІ молярний об'єм виражається в метрах кубічних на моль (м3/моль). У практичному використанні зручнішими одиницями є дециметри кубічні (літри) на моль (дм3/моль) для газів та сантиметри кубічні на моль для рідин та твердих тіл (см3/моль).

Закон еквівалентів.

Еквівалентом елемента або простої чи складної речовини називають таку їх кількість, яка приєднує або заміщує у хімічних реакціях один моль атомів гідрогену, або взаємодіє з одним еквівалентом будь-якої речовини. Позначають еквівалент Е, одиниця виміру – моль.

Масу одного еквівалента елемента або речовини називають еквівалентною масою. Її позначають Е_m одиниця виміру – г/моль або кг/моль.

Еквівалент простої речовини дорівнює такій частині моля його атомів, яка взаємодіє з одним молем атомів гідрогену.

Для газоподібних речовин користуються поняттям еквівалентного об’єму, який позначають Е_V. Це об’єм, який займає один еквівалент газоподібної речовини за нормальних умов. Еквівалентний об’єм обчислюють, користуючись наслідком із закону Авогадро, згідно з яким 1 моль газоподібної речовини за нормальних умов займає об’єм 22,4 л.

За законом еквівалентів маси реагуючих речовин прямо пропорційні їх еквівалентним масам:

m₁ та m₂ – маси реагуючих речовин; та - еквівалентні маси цих речовин.

5. Рівняння Клапейрона –Менделєєва. Об’єднання законів Бойля-Маріотта і Гей-Люссака дає рівняння стану газу або , якщо один з станів нормальний. Для будь-якого газу кількістю речовини і моль величина стала і однакова. Її називають універсальною газовою сталою і позначають R. Якщо , то , а для газу кількістю речовини n моль , але n дорівнює відношенню маси речовини до її молярної маси, звідки . Це ї є рівняння Клапейрона-Менделєєва. Чисельні значення універсальної газової сталої залежить від того, в яких одиницях виражені об’єм і тиск газу. Так, в СІ одиниця об’єму – м , а одиниця тиску – паскаль (Па), тобто сила в 1 ньютон, яка припадає на 1 м площі (Н/м). Ньютон – сила, що відповідає масі в 1 кг прискорення в 1 м/с. Джоуль (Дж) – робота сили в 1 ньютон на відстані 1 м. Підставивши відповідні значення в формулу , одержимо. Якщо об’єм газу виміряний в літрах, а тиск в атмосферах, то R=0.082л атм моль . Якщо об’єм – в мл, а тиск в мм.рт.ст., то R=62360 мм рт. Ст..млмоль.

   1. Розглянемо випадок, коли потрібно знайти молярну масу газу, що має більш складне молекулярну будову. Для цього визначте за хімічною формулою газу, які саме атоми входять до його складу. Наприклад, до складу молекули вуглекислого газу CO2 згідно з формулою входять один атом вуглецю C і два атоми кисню О

   2. Випишіть з таблиці Менделєєва відносні атомні маси всіх хімічних елементів, що входять у формулу, і округлите їх до цілого значення. У розглянутому прикладі з вуглекислим газом вже знайдене для кисню Про округлене значення дорівнює 16; точно так само в таблиці знаходимо відносну атомну масу вуглецю С, рівну 12,011, і, округляючи її до цілого, отримуємо 12.

   3. Складіть тепер все округлені значення відносних атомних мас елементів з урахуванням їх кількісного співвідношення у формулі. Для вуглекислого газу це буде: 12 (один атом вуглецю) + 2 * 16 (два атоми кисню) = 44. Ви отримаєте число, яке представляє собою відносну молекулярну масу речовини, чисельно рівну молярної масі - це і буде є шуканим значенням молярної маси газу, достатньо лише підставити правильну розмірність.  Таким чином, у розглянутому прикладі молярна маса вуглекислого газу склала 44 г / моль.

6. Оксиди – це сполуки елементів з Оксигеном, в яких він має ступінь окиснення -2. Амфотерні гідроксиди – це гідратні сполуки амфотерних оксидів. Як і амфотерні оксиди, вони можуть утворювати солі як з кислотами, так і з основами.

Класифікація оксидів. Оксиди поділяють на несолетворні і солетворні.Несолетворні оксиди не утворюють гідратних сполук і солей. Прикладом несолетворних оксидів може бути . За хімічними властивостями солетворні оксиди поділяються на основні, кислотні і амфотерні, які Способи виявляють кислотно-основну двоїстість.

добування оксидів.

1. Горіння простих і складних речовин:

а) С + О2 à СО2 2Сu + O2 = 2CuO (окислення, крім благородних металів)

б) СН4 + 2О2 à СО2 + 2Н2О

2. Розклад під час нагрівання складних оксигеновмісних сполук: солей, гідроксидів, кислот:

а) СаСО3 àt CaO + CO2

2Cu (NO3)2 à 2CuO + 4NO2 + O2

б) 2Fe (OH)3 à Fe2O3 + 3H2O

2CuOH à Cu2O + H2O

в) Н2СО3 à Н2О + СО2

Н2SiO3 à H2O + SiO2

S + 6HNO3 à H2SO4 + 6NO2á + 2H2O

B + 3HNO3 à H3BO3 + 3NO2 á

4. Взаємодія металів з кислотами – окисниками:

3Сu + 8HNO3 розд. à 3Cu (NO3)2 + 2NOá + 4H2O

Cu + 2H2SO4 конц. àt CuSO4 + SO2á + 2H2O

5. Окислення нищих оксидів і розкладання вищих оксидів:

а) 2СО + О2 à 2СО2

2NO + O2 à 2NO2

б) 4CrO3 àt 2Cr2O3 + 3O2

Майже всі хімічні елементи утворюють оксиди. І досі ще не добуто оксиди трьох елементів – благородних газів: гелію, неону, аргону. Оксиди класифікують на

Солетворні

основні

кислотні

амфотерні

Несолетворні

(байдужі, або

індиферентні)

СО, N2O, NO і ін.

Солетворні оксиди здатні утворювати солі під час взаємодії з кислотами або кислотами.

Основними називаються такі оксиди, яким відповідають основи. Ці оксиди металів. Для них характрний фонний тип зв’язку. У металів, які входять до складу основних оксидів, ступінь окислення буває не вище + 3. Наприклад, No2O, CaO, FeO, NiO, CuO, ін.

Кислотними називають оксиди, яким відповідають кислоти. Утворюються неметалами і деякими металами, що виявляють високі ступені окислення. Наприклад, CO2, P2O5, SO2SO3, SiO2, CrO3, Mn2O7, ін.

Амфотерними називаються такі оксиди, які залежно від умов виявляють основні або кислотні властивості. До них належать деякі оксиди металів: ZnO, Al2O3, Cr2O3, PbO і ін.

Номенклатура.

Назви оксидів утворюються так:

СО – карбону (ІІ) оксид;

СО2 – карбону (IV) оксид;

FeO – феруму (ІІ) оксид;

Al2O3 – алюмінію оксид.

Якщо елемент утрвоює кілька оксидів, то в їх назвах зазначається ступінь окислення елемента римською цифрою в дужках.

Існують сполуки елементів з оксигеном, які лише формально належать до класу оксидів. До них належать пероксиди. Їх розглядають як солі пероксиду гідрогену Н2О2-1.

Гідроксиди. Основні гідроксиди (основи) – це сполуки, які в водних розчинах дисоціюють з утворенням гідроксид-йонів OH та йонів основних залишків. Розчинні в воді гідроксиди лужних і лужноземельних металів називають лугами. Найважливіша хімічна властивість – здатність утворювати солі з кислотними оксидами та кислотами .

Амфотерні гідроксиди – це гідратні сполуки амфотерних оксидів. Як і амфотерні оксиди, вони можуть утворювати солі як з кислотами, так і з основами. В кислому середовищі вони виявляють властивості основ, а в лужному – кислот:

Методи добування гідроксидів:

1)    Взаємодія активних металів з водою:

2Na + 2H2O = 2NaOH + H2

2)    Електроліз водних розчинів деяких солей:

2NaCl + 2H2O → H2 (катод) + Cl2 (анод) + 2NaOH (біля катода)

3)    Взаємодія основних оксидів з водою:

CaOH + H2O = Ca(OH)2

Na2O + H2O = 2NaOH

4)    Взаємодія солей з лугами:

CuSO4 + 2NaOH = Cu(OH)2 + Na2SO4

Взаємодія солей з кислотами:

Na[Al(OH)4] + HCl = NaCl + Al(OH)3

7. Кислоти – це речовини, які в водних розчинах дисоціюють на катіони Гідрогену та аніони кислотних залишків. Кислоти поділяють на безоксигенні (HCl, HBr, H2S)та оксигено вмісні (HNO3, H2SO4, H2CO3). В залежності від числа йонів Гідрогену, що утворюються при дисоціації, розрізняють кислоти одноосновні (HNO2, HCl), двоосновні (H2S, H2SO4), триосновні (H3PO4, H3PO3). Назви кислот утворюють з назви елемента, характерного для кислотного залишку, вказуючи при необхідності ступінь окиснення. Кількість кислотних залишків відповідає кількості атомів гідрогену в кислоті, тобто її основності. Добування кислот

Багато оксигеновмісних кислот можна добути взаємодією кислотних оксидів з водою, наприклад: SO₃ + Н₂O = H₂SO₄ N₂O₅ + Н₂O = 2HNO₃ Але ти пам'ятаєш, що не всі кислоти можна добути, розчинюючи відповідний оксид у воді. Так, силіцій(IV) оксид SiO₂ — складова річкового піску — у воді не розчиняється. Проте і йому відповідає певна кислота — силікатна H₂SiO₃, тільки добувають її не з оксиду, а іншим способом: Na₂SiO₃ + H₂SO₄ = Na₂SO₄ + H₂SiO₃↓ Безкисневі кислоти НСl, HBr, HI, H₂S добувають синтезом з водню та неметалу й наступним розчиненням водневої сполуки у воді: Н₂ + Сl₂ = 2НСl

Фізичні та хімічні властивості кислот. Поняття про ряд активності металів. Реакції заміщення й обміну. Реакція нейтралізації. Заходи безпеки під час роботи з кислотами

Багато кислот є безбарвними рідинами, наприклад, сульфатна H₂SO₄, нітратна HNO₃, хлоридна HCl, деякі є твердими речовинами, наприклад, ортофосфатна H₃PO₄, метафосфатна HPO₃, боратна H₃BO₃. Майже всі кислоти розчинні у воді, крім силікатної H₂SiO₃. Усі кислоти в індивідуальному стані мають молекулярну будову. Зі своєго життєвого досвіду вам відомо, що багато продуктів харчування мають кислий смак. Його надають продуктам кислоти: лимонам — лимонна кислота, яблукам — яблучна, щавлю — щавлева. Усі ці кислоти належать до органічних кислот.

Для кислот характерні такі хімічні властивості.

1. Дія розчинів кислот на розчини індикаторів.

Індикаторами називають речовини, які змінюють своє забарвлення під дією розчину кислоти або лугу. До найбільш розповсюджених індикаторів відносять лакмус, метиловий оранжевий, фенолфталеїн та універсальний індикаторний папір. У розчині кислоти лакмус, метиловий оранжевий та універсальний індикаторний папір матимуть червоне забарвлення, а фенолфталеїн залишиться безбарвним.

2. Взаємодія кислот з металами з утворенням солі та водню.

Російським вченим М.М. Бекетовим на основі експериментальних дослідів був складений витискувальний ряд (ряд напруг) металів: Li, K, Ba, Ca, Na, Mg, Al, Mn, Zn, Fe, Ni, Sn, Pb, (H₂), Cu, Hg, Ag, Pt, Au.

У цьому ряді всі метали, що стоять до водню H₂, витискують Гідроген H із розчинних кислот (крім нітратної кислоти HNO₃). Отже, кислоти (крім HNO₃) взаємодіють із металами, які розташовані в ряді напруг до водню, з утворенням солі та водню:

Mg + 2HCl = MgCl₂ + H₂­

Реакції такого типу, які відбуваються за участю простої та складної речовини, і в результаті яких утворюється проста та складна речовина, називаються реакціями заміщення.

3. Взаємодія кислот з основними оксидами з утворенням солі та води:

Na₂O + H₂SO₄ = Na₂SO₄ + H₂O

Реакції такого типу, які відбуваються за участю двох складних речовин, і при яких речовини, що реагують, обмінюються складовими частинами, називаються реакціями обміну. Треба запам’ятати, що реакції обміну перебігають до кінця у таких трьох випадках:

1) якщо внаслідок реакції утворюється вода;

2) якщо один із продуктів реакції випадає в осад;

3) якщо один із продуктів реакції є леткою (газоподібною) речовиною.

Для того, щоб визначити, чи є речовина нерозчинною, треба скористатися таблицею розчинності.

4. Взаємодія кислот з основами з утворенням солі та води:

KOH + HNO₃ = KNO₃ + H₂O

Окремим випадком реакції обміну є реакція нейтралізації. Реакцією нейтралізації називається реакція між кислотою та основою, внаслідок якої утворюється сіль та вода.

5. Взаємодія кислот з солями з утворенням іншої солі та іншої кислоти:

K₂SiO₃ + H₂SO₄ = H₂SiO₃ ¯ + K₂SO₄

При роботі з кислотами треба бути дуже обережними. Під час розведення кислот необхідно приливати кислоту у воду невеликими порціями при перемішуванні, але не навпаки. У разі потрапляння кислоти на шкіру треба негайно змити її проточною водою до зникнення відчуття печії, потім промити розчином питної соди та звернутися до медпункту.

Ангідри́ди (грец. ανυδρος — безводний) — оксиди елементів, які при взаємодії з водою утворюють кислоти. Оксиди неорганічних і органічних кислот, що утворюються при їхдегідратації. Наприклад, оксид сірки, SO₃ є ангідридом сірчаної кислоти (H₂SO₄).

Реагуючи з основами або основними окисами, ангідриди дають солі.

Ангідридами також називають сполуки двох неметалів, які при гідролізі утворюють кислоти. Наприклад: PCl₃, PCl₅.

Одержання

Ангідриди одержують, сполучаючи прості речовини з киснем або віднімаючи воду від кисневих кислот. Назви ангідридів походять від назв кислот, які вони утворюють. Бувають ангідриди неорганічних і органічних кислот.

8. Солі – це речовини, які при дисоціації утворюють йони основних і кислотних залишків.Солі поділяють на середні(нормальні), кислі та основні. Класифікація

Є декілька способів класифікації солей

1)За кислотою якій відповідає ця сіль (Хлориди,фосфати,нітрати).

2)За середовищем : Середні (нормальні) солі,Кислі солі,Основні солі.

Способи добування

1. При заміщенні атомів Гідрогену в молекулах кислот на атоми металів:

• 2Fe + 6HCl = 2FeCl₃ + 3H₂

• 2C₃H₅(COOH)₃ + 3CuO = [C₃H₅(COO)]₂Cu₃ + 3H₂O

2. При обміні гідроксильних груп у молекулах основ на кислотні залишки молекул кислот. Суть цієї реакції полягає в обміні атомів Гідрогену в молекулі кислоти на атоми металу молекули основи (з такою ж самою вірогідністю відбувається обмін гідроксильних груп молекул основ на кислотні залишки молекул кислот), внаслідок чого утворюються сіль і вода (реакція нейтралізації):

• HCl + NaOH = NaCl + H₂O

• CH₃COOH+ NaOH = CH₃COONa + H₂O

3. При взаємодії кислот з основними оксидами:

• 2HCl + CuO = CuCl₂ + H₂O

4. При взаємодії кислот з амфотерними оксидами:

• 3H₂SO₄ + Al₂O₃ = Al₂(SO₄)₃ + 3H₂O

5. При взаємодії кислот з солями:

• 3H₂SO₄ + Ca₃(PO₄)₂ = 2H₃PO₄ + 3CaSO₄ ↓

6. При взаємодії кислот з металами:

• 2HCl + Zn = ZnCl₂ + H₂ ↑

7. При взаємодії основ з кислотними оксидами:

• 2KOH + CO₂ = K₂CO₃ + H₂O

8. При взаємодії основ з солями:

• 2NaOH + CuCl₂ = 2NaCl + Cu(OH)₂ ↓

9. При взаємодії основних оксидів з кислотними:

• CaO + CO₂ = CaCO₃

10. При взаємодії солей:

• K₂SO₄ + BaCl₂ = 2KCl + BaSO₄ ↓

11. При взаємодії солей з металами:

• CuSO₄ + Zn = ZnSO₄ + Cu

12. При взаємодії металів з неметалами:

• Mg + Cl₂ = MgCl₂

Існують також інші способи одержання солей.

Не кожним з перелічених способів можна одержати будь-яку сіль. Кислі солі утворюються звичайно при взаємодії нормальної солі з однойменною кислотою. Наприклад:

• BaCO₃ + H₂CO₃(СО₂ + Н₂О) = Ba(HCO₃)₂

• Ca₃(PO₄)₂ + H₃PO₄ = 3CaHPO₄

Основні солі утворюються найчастіше при взаємодії солі з відносно невеликими кількостями лугу. Наприклад:

• CuCl₂ + NaOH = Cu(OH)Cl ↓ + NaCl

• AlCl₃ + NaOH = Al(OH)Cl₂ ↓ + NaCl

• AlCl₃ + 2NaOH = Al(OH)₂Cl ↓ + 2NaCl

Властивості

Усі солі являють собою тверді кристалічні речовини. По відношенню до нагрівання деякі солі є досить стійкими. Наприклад: NaCl, KCl, Na₂SO₄ тощо. Ці солі можна нагрівати до температури їх плавлення і навіть кипіння, і вони не розкладаються. Інші ж солі нестійкі і при нагріванні розкладаються, не плавлячись. Наприклад:

• CaCO₃ = CaO + CO₂ ↑

За розчинністю у воді солі поділяють на добре розчинні, малорозчинні і практично нерозчинні. Добре розчинними є всі солі нітратної і ацетатної кислот, а також майже всі солі натрію, калію і амонію. До практично нерозчинних солей належать хлорид срібла AgCl, сульфат барію BaSO₄, всі силікати (за виключенням NaSiO₃ і K₂SiO₃) і ін.

Хімічні властивості солей визначаються їх відношенням до кислот, основ, металів і інших солей.

1. Солі можуть взаємодіяти з кислотами лише в тому випадку, коли реагуюча кислота сильніша за ту, від якої походить дана сіль. Наприклад:

• FeS + 2HCl = FeCl₂ + H₂S ↑

• Na₂SiO₃ + Н₂SO₄ = Na₂SO₄ + H₂SiO₃ ↓

2. Солі можуть взаємодіяти з лугами, коли внаслідок реакції утворюється нерозчинна основа або нерозчинна сіль. Наприклад:

• FeCl₃ + 3NaOH = 3NaCl + Fe(OH)₃ ↓

• K₂CO₃ + Ba(OH)₂ = 2KOH + BaCO₃ ↓

3. Розчини солей можуть взаємодіяти з металами, коли даний метал в електрохімічному ряду напруги стоїть лівіше від металу солі. Наприклад:

• CuSO₄ + Fe = FeSO₄ + Cu

• HgCl₂ + Cu = CuCl₂ + Hg

4. Багато солей у розчинах можуть взаємодіяти одна з одною, коли одна із солей, що утворюється внаслідок реакції, є нерозчинною. Наприклад:

• Na₂CO₃ + CaCl₂ = 2NaCl + CaCO₃ ↓

• FeSO₄ + BaCl₂ = FeCl₂ + BaSO₄ ↓