31.Соціальне регулювання:поняття та особливості

Соціальне регулювання — це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів вплив суспільства на поведінку суб'єктів з метою упорядкування відносин та забезпечення соціального компромісу.

У юридичній літературі існують різні підходи до проблеми соціального регулювання: від релігійних до класових, від біхевіористських (пов'язаних з поведінкою суб'єктів) до кібернетичних.

Кожен з цих підходів є складним, поліструктурним комплексом. Так, релігійні уявлення про соціальне регулювання містять різні вихідні постулати. Теологічні теорії, згідно з якими поведінка людини повністю залежить від «Божої волі», а беззаперечне підкорення цій волі є змістом людської діяльності; інші теологічні теорії, менш радикальні, виходять з того, що людина має божественне начало, але водночас має і свободу вибору своєї поведінки. Основу релігійних поглядів складають певні правила (заповіді, канони, закони), яким повинні слідувати всі члени суспільства.

Складним є і класовий підхід щодо соціального регулювання. В його основу покладено класові інтереси, ідеали та цінності, які формуються пануючими класами, а тому ці моральні та правові норми діють як регулятори суспільного життя.

Біхевіористський підхід розглядає соціальне регулювання з позиції певного впливу норм, що встановлені та визнані в суспільстві, у державі, в певній соціальній спільності, на поведінку людини, з урахуванням різних факторів.

Для кібернетичного підходу характерний погляд на суспільство як врегульовану систему, де соціальне регулювання розглядається як засіб впливу на суспільні відносини, процеси, системи, котрий має забезпечувати їх певні характеристики. Суспільні відносини повинні набувати заданих нормою права певних ознак. Коли характеристики об'єкта регулювання виходять за ці межі, ці відносини чи системи повинні бути відкореговані до відповідних параметрів.

Соціальне регулювання характеризується наступними ознаками:

— Воно здійснюється в межах суспільства.

— Регулює поведінку соціальних суб'єктів.

— Має загальний характер.

— Поширюється на всіх суб'єктів.

— Здійснюється за допомогою спеціальних засобів.

— Гарантується суспільством.

— Забезпечує функціонування суспільства як певним чином організованої системи.

Соціальне регулювання характеризується як найбільш раціональне поєднання двох його різновидів: нормативного регулювання та індивідуального регулювання.

Соціальне регулювання реалізується в суспільстві, його змістом є перехід від нормативного регулювання до індивідуального. Процес упорядкування відносин між суб'єктами пов'язується з можливістю конкретизації правил загального характеру до певного випадку чи суб'єкта.

34. Засоби, способи і типи правового регулювання

Засоби ( методи) ПР Є 2 основних медота ПР: Імперативний –в правовому регулювані надається перевага покладаню обов’язків , обмежується ініціатива суб’єктів права з уточненням положень юридичних приписів. Диспозитивний – навпаки, якщо сторони відносин які піддаються юридичній регламентації вільно самі приймають рішення щодо участі в них , мають змогу відступати від описаних в правових нормах форм стосунків то ПР засновується на диспозитивному методі.

У деяких випадках для управління діяльності соціальних суб’єктів використовується: Рекомендаційний метод Заохочувальний метод

основні способи правового регулювання:

Дозволи — важливий елемент правового регулювання, які забезпечують соціальну свободу та активність людини. Вони набувають юридичного характеру з моменту їх закріплення в уповноважуючих нормах у вигляді суб'єктивних прав та реалізуються у формі використання, що визначає добровільний характер, їх залежність від бажання суб'єкта, якому належить суб'єктивне право.

Заборони встановлюють певну міру поведінки суб'єктів, покладаючи на осіб обов'язок утримуватись від вчинення певних дій, що протирічать нормам права

Зобов'язання — це нормативне закріплення юридичного обов'язку вчиняти певні дії в інтересах суб'єктів права.

Заохочування – становлення в нормах права можливості одержання певних пільг і переваг за здійснення бажаних для держави дій.

Рекомендація – закріплена в юридичних нормах теза попередження про наслідки певної поведінки.

Примушування – юридичне спонукання до певних дій чи утримання від певних дій.

Крім основних способів правового регулювання, виділяють ще і додаткові, такі як: стимулююча дія норм права, застосування засобів примусу, попереджувальна дія норм права.

Тип правового регулювання – це особливий порядок правового регулювання, що виражається у певному поєднанні способів (дозволянь і заборон) і створює стан більшого чи меншого сприяння для задоволення інтересів суб'єкта права. Тип правового регулювання встановлює тип правового режиму. Розрізняють два типи правового регулювання:

загальнодозвільний – тип правового регулювання, що ґрунтується на загальному дозволянні, у рамках якого закон встановлює заборони на здійснення конкретних дій. Сутність загальнодозвільного режиму виражається принципом: «дозволено все, крім прямо забороненого законом». За цим типом регулювання створюються цивільні, трудові, сімейні, житлові та інші правовідносини (наприклад, особа має право укладати будь-як угоди, за винятком тих заборон, що передбачені в законі)

спеціально-дозвільний – тип правового регулювання, що ґрунтується на загальній забороні, у рамках якої закон встановлює конкретні дозволи. Сутність спеціально-дозвільного режиму виражається принципом: «заборонено все, крім прямо дозволеного законом». За цим типом регулювання встановлюються правові статуси та функції посадових осіб, державних службовців, міністрів, прокурорів, суддів, мерів міст та ін. (наприклад, суд у вже вирішеній кримінальній справі має право знову повернутися до неї лише у випадках, прямо передбачених у законі)