- •1. Предмет тдп, його особливості.
- •7. Ознаки держави
- •8. Сутність та соціальне призначення держави.
- •2. Завдання і функції теорії держави і права
- •9.Поняття та класифікація функцій держави.
- •V.За характером повноважень,які здійснюють вищі органи влади:
- •VI. За сферою впливу:
- •10. Поняття історичного типу держави. Критерії типології держави.
- •13. Монархія як форма правління. Типи монархічних форм правління.
- •16. Складна форма державного устрою.
- •11.Поняття форми держави та її елементів.
- •14.Республіка як форма правління:
- •17. Поняття та види політичного (державного) режиму.
- •12. Форма державного правління та її види.
- •15. Поняття форми державного устрою. Проста (унітарна) форма державного устрою.
- •18. Поняття і структура політичної системи держави.
- •19. Співвідношення держави та інших елементів політичної системи суспільства.
- •23. Поняття і ознаки органу держави. Класифікація державних органів.
- •II. За способом утворення державні органи поділяють на:
- •IV. За територіальними межами розрізняють:
- •VI. За функціональним призначенням:
- •VII. За обсягом повноважень розрізняють:
- •VIII. За правовими формами діяльності:
- •20. Поняття та елементи механізму держави.
- •24. Принципи організації та діяльності державного апарату
- •21. Апарат держави: поняття та структура.
- •29. Сутність і соціальне призначення права.
- •25.Поняття,основні принципи правової держави.Шляхи формування правової держави в Україні.
- •26. Поняття, сутність і структура громадянського суспільства.
- •28. Визначення права. Сутнісні ознаки права.
- •32.Поняття соціальної норми:сутність,ознаки,класифікація,місце правових норм серед соціальних.
- •III. За способом закріплення:
- •30.Загальна характеристика основних правових теорій та доктрин:
- •33.Поняття та предмет механізму правового регулювання.
- •35.Елементи та стадії механізму правового регулювання:
- •31.Соціальне регулювання:поняття та особливості
- •34. Засоби, способи і типи правового регулювання
- •36.Функції права:поняття та система:
- •40.Дія нормативних актів у часі,просторі та за колом осіб:
- •43. Правотворчість: ознаки, поняття, принципи
- •38.Форми(джерела) права:поняття,види та співвідношення в сучасних системах права.
- •42.Підзаконний нормативно-правовий акт:поняття,властивості,види:
- •39.Нормативний акт як джерело права:поняття та особливості використання в сучасних системах права.
- •41.Закон:поняття,основні ознаки,види.Закони України.Конституція України-основний закон.
- •44.Види правотворчості
- •1. Передпроектна стадія
- •2. Проектна стадія
- •4. Засвідчувальна стадія
- •5. Інформаційна стадія
- •48.Класифікація норм права
- •IV. За предметом правового регулювання розрізняють норми конституційного, адміністративного, цивільного, трудового, сімейного, земельного, фінансового, кримінального права та ін.
- •V. За функціями у механізмі правового регулювання норми поділяють на:
- •VI. За функціями у процесі впливу на суспільство:
- •VII. За способом правового регулювання регулятивні норми класифікують на:
- •VIII. За характером норми класифікують на:
- •IX. За ступенем визначеності прав і свобод суб'єктів розрізняють:
- •XI. За методом правового регулювання розрізняють:
- •XII. За сферою дії розрізняють норми:
- •46.Норма права:поняття та ознаки
- •49.Норма права і нормативно-правовий акт,їх співвідношення:
- •I. За повнотою викладу норми у статті нормативно-правового акта розрізняють три способи:
- •51.Загальна характеристика основних галузей права України:
- •55. Романо-германська правова сімя.
- •50.Поняття системи права
- •56.Англо-саксонська правова сім*я:
- •53.Поняття та види систематизації законодавства:
- •59. Поняття та структура правовідносин.
- •60.Класифікація правовідносин:
- •54. Основні правові системи світу. Поняття правової сімї.
- •57.Система мусульманського права:
- •58. Співвідношення національного та міжнародного права.
- •61.Поняття та види суб*єктів правовідносин:
- •63. Об’єкти правовідносин: поняття та види.
- •64.Юридичні факти як підстава виникнення,зміни і припинення правовідносин.
- •65.Види юридичних фактів:
- •66. Реалізація норм права: поняття та форми.
- •67.Застосування норм права:поняття,структура,види,стадії:
- •II. Встановлення юридичної основи справи – вибір і аналіз юридичних норм.
- •III. Вирішення справи і документальне оформлення ухваленого рішення.
- •68. Прогалини в праві : поняття, види, методи встановлення, шляхи усунення.
- •69.Умови реалізації права у формі застосування права:
- •III. За функціональним призначенням:
- •IV. За характером приписів:
- •VI. За юридичною природою:
- •2) Усний акт (виклик понятих);
- •71. Юридичні колізії та способи їх розв’язання.
- •72.Поняття і значення тлумачення норм права.
31.Соціальне регулювання:поняття та особливості
Соціальне регулювання — це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів вплив суспільства на поведінку суб'єктів з метою упорядкування відносин та забезпечення соціального компромісу.
У юридичній літературі існують різні підходи до проблеми соціального регулювання: від релігійних до класових, від біхевіористських (пов'язаних з поведінкою суб'єктів) до кібернетичних.
Кожен з цих підходів є складним, поліструктурним комплексом. Так, релігійні уявлення про соціальне регулювання містять різні вихідні постулати. Теологічні теорії, згідно з якими поведінка людини повністю залежить від «Божої волі», а беззаперечне підкорення цій волі є змістом людської діяльності; інші теологічні теорії, менш радикальні, виходять з того, що людина має божественне начало, але водночас має і свободу вибору своєї поведінки. Основу релігійних поглядів складають певні правила (заповіді, канони, закони), яким повинні слідувати всі члени суспільства.
Складним є і класовий підхід щодо соціального регулювання. В його основу покладено класові інтереси, ідеали та цінності, які формуються пануючими класами, а тому ці моральні та правові норми діють як регулятори суспільного життя.
Біхевіористський підхід розглядає соціальне регулювання з позиції певного впливу норм, що встановлені та визнані в суспільстві, у державі, в певній соціальній спільності, на поведінку людини, з урахуванням різних факторів.
Для кібернетичного підходу характерний погляд на суспільство як врегульовану систему, де соціальне регулювання розглядається як засіб впливу на суспільні відносини, процеси, системи, котрий має забезпечувати їх певні характеристики. Суспільні відносини повинні набувати заданих нормою права певних ознак. Коли характеристики об'єкта регулювання виходять за ці межі, ці відносини чи системи повинні бути відкореговані до відповідних параметрів.
Соціальне регулювання характеризується наступними ознаками:
— Воно здійснюється в межах суспільства.
— Регулює поведінку соціальних суб'єктів.
— Має загальний характер.
— Поширюється на всіх суб'єктів.
— Здійснюється за допомогою спеціальних засобів.
— Гарантується суспільством.
— Забезпечує функціонування суспільства як певним чином організованої системи.
Соціальне регулювання характеризується як найбільш раціональне поєднання двох його різновидів: нормативного регулювання та індивідуального регулювання.
Соціальне регулювання реалізується в суспільстві, його змістом є перехід від нормативного регулювання до індивідуального. Процес упорядкування відносин між суб'єктами пов'язується з можливістю конкретизації правил загального характеру до певного випадку чи суб'єкта.
34. Засоби, способи і типи правового регулювання
Засоби ( методи) ПР Є 2 основних медота ПР: Імперативний –в правовому регулювані надається перевага покладаню обов’язків , обмежується ініціатива суб’єктів права з уточненням положень юридичних приписів. Диспозитивний – навпаки, якщо сторони відносин які піддаються юридичній регламентації вільно самі приймають рішення щодо участі в них , мають змогу відступати від описаних в правових нормах форм стосунків то ПР засновується на диспозитивному методі.
У деяких випадках для управління діяльності соціальних суб’єктів використовується: Рекомендаційний метод Заохочувальний метод
основні способи правового регулювання:
Дозволи — важливий елемент правового регулювання, які забезпечують соціальну свободу та активність людини. Вони набувають юридичного характеру з моменту їх закріплення в уповноважуючих нормах у вигляді суб'єктивних прав та реалізуються у формі використання, що визначає добровільний характер, їх залежність від бажання суб'єкта, якому належить суб'єктивне право.
Заборони встановлюють певну міру поведінки суб'єктів, покладаючи на осіб обов'язок утримуватись від вчинення певних дій, що протирічать нормам права
Зобов'язання — це нормативне закріплення юридичного обов'язку вчиняти певні дії в інтересах суб'єктів права.
Заохочування – становлення в нормах права можливості одержання певних пільг і переваг за здійснення бажаних для держави дій.
Рекомендація – закріплена в юридичних нормах теза попередження про наслідки певної поведінки.
Примушування – юридичне спонукання до певних дій чи утримання від певних дій.
Крім основних способів правового регулювання, виділяють ще і додаткові, такі як: стимулююча дія норм права, застосування засобів примусу, попереджувальна дія норм права.
Тип правового регулювання – це особливий порядок правового регулювання, що виражається у певному поєднанні способів (дозволянь і заборон) і створює стан більшого чи меншого сприяння для задоволення інтересів суб'єкта права. Тип правового регулювання встановлює тип правового режиму. Розрізняють два типи правового регулювання:
загальнодозвільний – тип правового регулювання, що ґрунтується на загальному дозволянні, у рамках якого закон встановлює заборони на здійснення конкретних дій. Сутність загальнодозвільного режиму виражається принципом: «дозволено все, крім прямо забороненого законом». За цим типом регулювання створюються цивільні, трудові, сімейні, житлові та інші правовідносини (наприклад, особа має право укладати будь-як угоди, за винятком тих заборон, що передбачені в законі)
спеціально-дозвільний – тип правового регулювання, що ґрунтується на загальній забороні, у рамках якої закон встановлює конкретні дозволи. Сутність спеціально-дозвільного режиму виражається принципом: «заборонено все, крім прямо дозволеного законом». За цим типом регулювання встановлюються правові статуси та функції посадових осіб, державних службовців, міністрів, прокурорів, суддів, мерів міст та ін. (наприклад, суд у вже вирішеній кримінальній справі має право знову повернутися до неї лише у випадках, прямо передбачених у законі)
