
- •Розділ 1. Персонал організації як об’єкт менеджменту персоналу
- •1.1 Організація як соціальний інститут та об’єкт менеджменту
- •1.2 Персонал як суб’єкт і об’єкт управління
- •1.3 Класифікація персоналу організації
- •1.4 Структура персоналу організації
- •Контрольні запитання
- •Практичні ситуації
- •Питання для самостійного вивчення
- •Ситуаційні завдання для самоперевірки
- •Розділ 2. Методологія менеджменту персоналу
- •2.1 Еволюція менеджменту людських ресурсів
- •2.2 Напрями розвитку менеджменту персоналу
- •2.3 Менеджмент персоналу як об’єктивне соціальне явище та сфера професійної діяльності
- •2.4 Менеджмент персоналу як навчальна дисципліна та предмет наукових досліджень
- •2.5 Зміст і завдання стратегії та політики менеджменту персоналу організації
- •2.6 Чинники, напрями реалізації та принципи стратегії та політики менеджменту персоналу
- •2.7 Залежність стратегії та політики менеджменту персоналу від генеральної стратегії розвитку організації
- •2.8 Відмінності в політиці менеджменту персоналу залежно від моделі ринку праці
- •Контрольні запитання
- •Питання для самостійного вивчення
- •Ситуаційні завдання для самоперевірки
- •Розділ 3. Ресурсне забезпечення менеджменту персоналу
- •3.1 Нормативно-правова база менеджменту персоналу
- •3.2 Науково-методичне забезпечення менеджменту персоналу
- •3.3 Інформаційна база менеджменту персоналу
- •3.4 Кадрове забезпечення менеджменту персоналу
- •3.5 Матеріально-технічне забезпечення менеджменту персоналу
- •3.6 Фінансове забезпечення менеджменту персоналу
- •Контрольні запитання
- •Питання для самостійного вивчення
- •Розділ 4. Соціально-психологічні аспекти менеджменту персоналу
- •4.1 Особистісні якості керівника як передумова ефективного менеджменту персоналу
- •4.2 Соціально-психологічні фактори трудової поведінки персоналу
- •4.3 Комунікації в управлінні персоналом
- •4.4 Типи та причини конфліктів, методи їх розв’язання
- •4.5 Соціально-психологічний клімат і його вплив на ефективність діяльності організації
- •Контрольні запитання
- •Практичні ситуації
- •Питання для самостійного вивчення
- •Ситуаційні завдання для самоперевірки
- •Розділ 5. Кадрова служба та кадрове діловодство
- •5.1 Загальні організаційні засади управління персоналом організації
- •5.2 Служби персоналу й основні напрями їх діяльності
- •5.3 Функції служб персоналу на сучасному етапі
- •5.4 Менеджер служби персоналу організації
- •5.5 Основи кадрового діловодства
- •Контрольні запитання
- •Практичні ситуації
- •Питання для самостійного вивчення
- •Розділ 6. Планування й формування персоналу
- •6.1 Планування роботи з персоналом організації
- •6.2 Об’єктивні та суб’єктивні чинники зміни потреб організації в персоналі
- •6.3 Аналіз забезпеченості організації персоналом
- •6.4 Методи визначення потреб організації в персоналі
- •6.5 Джерела поповнення й оновлення персоналу
- •6.6 Методи професійного підбору кадрів
- •6.7 Добір кадрів
- •6.8 Ефективність процесу добору і відбору працівників
- •Контрольні запитання
- •Практичні ситуації
- •Питання для самостійного вивчення
- •Ситуаційні завдання для самоперевірки
- •Розділ 7. Розвиток персоналу
- •7.1 Розвиток персоналу як засіб забезпечення його конкурентоспроможності
- •7.2 Підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів. Характеристика системи неперервного навчання персоналу
- •7.3 Планування трудової кар’єри в організації
- •7.4 Створення й підготовка резерву на заміщення вакантних посад керівників
- •Контрольні запитання
- •Практичні ситуації
- •Питання для самостійного вивчення
- •Ситуаційні завдання для самоперевірки
- •Розділ 8. Рух персоналу
- •8.1 Управління процесами руху персоналу. Види, фактори та показники руху персоналу
- •8.2 Основні процеси руху персоналу
- •8.3 Припинення трудової угоди. Пристосування персоналу до економічних змін
- •8.4 Оцінка витрат, пов’язаних із заміною працівників
- •Контрольні запитання
- •Практичні ситуації
- •Питання для самостійного вивчення
- •Розділ 9. Регулювання трудової діяльності персоналу
- •9.1 Завдання регулювання трудової діяльності працівників організації
- •9.2 Створення умов для ефективної діяльності персоналу
- •9.3 Підтримання встановленого ритму виробництва
- •9.4 Методи управління персоналом
- •9.5 Регламентування процесу трудової діяльності
- •Контрольні запитання
- •Практичні ситуації
- •Питання для самостійного вивчення
- •Розділ 10. Управління робочим часом працівників
- •10.1 Робочий час як універсальна міра кількості праці
- •10.2 Законодавче регулювання робочого часу та тривалості відпусток
- •10.3 Правила внутрішнього трудового розпорядку як засіб регулювання робочого часу
- •10.4 Режим праці та відпочинку
- •10.5 Методи аналізу ефективності використання робочого часу
- •Контрольні запитання
- •Питання для самостійного вивчення
- •Розділ 11. Створення сприятливих умов праці
- •11.1 Поняття, фактори й елементи умов праці
- •11.2 Державне регулювання умов праці
- •11.3 Класифікація та оцінювання умов праці на виробництві
- •11.4 Засоби компенсації впливу на працівників несприятливих умов праці
- •11.5 Основні напрями та соціально-економічна ефективність поліпшення умов праці на виробництві
- •Контрольні запитання
- •Питання для самостійного вивчення
- •Розділ 12. Оцінювання персоналу
- •12.1 Об’єктивна необхідність та значення оцінювання персоналу
- •12.2 Процес оцінювання персоналу: сутність, цілі, завдання, елементи
- •12.3 Система оцінки персоналу та її види. Модель комплексної оцінки персоналу
- •12.4 Методи оцінювання персоналу
- •12.5 Атестація персоналу
- •Контрольні запитання
- •Практичні ситуації
- •Питання для самостійного вивчення
- •Ситуаційні завдання для самоперевірки
- •Розділ 13. Мотивація та стимулювання персоналу
- •13.1 Методологічні аспекти мотивації персоналу
- •13.2 Матеріальна мотивація трудової діяльності
- •13.3 Методи нематеріальної мотивації трудової діяльності
- •Контрольні запитання
- •Практичні ситуації
- •Питання для самостійного вивчення
- •Ситуаційні завдання для самоперевірки
- •Розділ 14. Соціальне партнерство в організації
- •14.1 Об’єктивні передумови виникнення соціального партнерства та чинники його розвитку
- •14.2 Сутність, значення, форми соціального партнерства
- •14.3 Працедавець і наймані працівники як соціальні партнери у структурі організації
- •14.4 Роль профспілкової організації у представництві інтересів найманих працівників
- •14.5 Колективний договір як головний засіб зміцнення соціального партнерства
- •Контрольні запитання
- •Питання для самостійного вивчення
- •Розділ 15. Ефективність менеджменту персоналу
- •15.1 Загальні засади ефективності в економіці та управлінні
- •15.2 Витрати на персонал
- •15.3 Ефективність менеджменту персоналу: організаційна, економічна та соціальна
- •Контрольні запитання
- •Питання для самостійного вивчення
- •Завдання для модульного тестування
- •Питання, які виносяться на іспит
- •Література Законодавчі та нормативно-правові акти
- •Основна і додаткова література
- •Глосарій
11.2 Державне регулювання умов праці
Дія небезпечних чинників виробництва не виникає спонтанно, адже технікою користуються люди. Тому вона локалізується або посилюється залежно від рівня організації виробництва, організованості та дисципліни працівників, їхньої кваліфікації, санітарно-технічного та лікувально-профілактичного забезпечення, а також рівня профілактичної роботи з охорони праці. Тому державне регулювання умов праці є одним з найважливіших соціальних завдань суспільства.
Основним законом, що гарантує права громадян на безпечні та нешкідливі умови праці, є Конституція України. Реалізуються ці права через виконання вимог, викладених у законодавчих актах.
Так, правове регулювання умов і охорони праці в Кодексі законів про працю України не обмежується тільки главою «Охорона праці». Норми щодо умов та охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України («Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю» та ін.).
Підприємство зобов’язано забезпечити всім працівникам безпечні та нешкідливі умови праці та несе у встановленому законодавством порядку відповідальність за шкоду, заподіяну їхньому здоров’ю та працездатності.
Законом України «Про колективні договори й угоди» передбачено, що в колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо охорони праці, а в угодах на державному, галузевому, регіональному рівнях регулюються основні принципи та норми соціально-економічної політики, зокрема щодо умов та охорони праці.
Закон України «Про охорону праці» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя та здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між власником організації та працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, установлює єдиний порядок охорони праці в Україні.
Дія Закону поширюється на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів їхньої діяльності.
Закон «Про охорону праці» характеризують численні нововведення, наприклад, такі: впровадження економічних методів управління охороною праці замість адміністративно-командних; застосування ряду додаткових штрафних санкцій, а також пільг щодо оподаткування; створення чіткої системи органів державного управління й нагляду за умовами та охороною праці; суттєве розширення прав і соціальних гарантій працівників, насамперед осіб, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та сімей загиблих; визначення місця й ролі колективного договору підприємства у виконанні завдань щодо поліпшення умов і безпеки праці, забезпечення встановлених законом прав і соціальних гарантій працівників, зокрема на пільги й компенсації; визначення правового статусу служб охорони праці на підприємствах і в органах державного управління всіх рівнів; забезпечення активної участі профспілок та інших громадських формувань, широких кіл трудящих у вирішенні проблем охорони праці; створення необхідних умов для започаткування нових громадських інститутів і можливості обрання комісій з охорони праці підприємства та вповноважених трудового колективу з цих питань.
Закон передбачає чітку систему державного управління охороною праці та регулювання умов праці. Державна політика у сфері охорони праці базується на таких принципах: пріоритету життя та здоров’я працівників стосовно результатів діяльності підприємств; повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці; комплексного розв’язання завдань охорони праці на базі національних програм з цих питань та з урахуванням напрямів економічної та соціальної політики, досягнень у галузі науки й техніки; соціального захисту працівників, повного відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці; участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці тощо.
Державне управління охороною праці та державне регулювання умов праці в Україні здійснюють Кабінет Міністрів України, Державний департамент з нагляду за охороною праці, Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів.
Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють профспілки та трудові колективи через уповноважених.
Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці відповідно до законодавства про охорону праці контролюють: умови праці на робочих місцях, безпеку технологічних процесів, машин, механізмів, стан засобів колективного та індивідуального захисту; режим праці та відпочинку; використання праці жінок, неповнолітніх та інвалідів; забезпечення працівників засобами індивідуального захисту; пільги й компенсації, що надаються працівникам за роботу з важкими та шкідливими умовами праці; відшкодування власником шкоди працівникам у разі погіршення їхнього здоров’я або заподіяння моральної шкоди.
Закон України «Про охорону праці» визначає соціально-економічні, організаційно-технічні, санаторно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи з охорони праці.
Соціально-економічні заходи щодо охорони праці передбачають: обов’язкове соціальне страхування працівників власником підприємства від нещасних випадків та професійних захворювань; безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням та інші пільги й компенсації працівникам, що зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці; безплатну видачу таким працівникам спеціального одягу, взуття та інших засобів індивідуального захисту; відшкодування власником шкоди у зв’язку з каліцтвом та іншим ушкодженням здоров’я (або його сім’ї в разі смерті потерпілого), пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, а також моральної шкоди.
Організаційно-технічні заходи й засоби покликані забезпечити такий рівень організації праці та технічних рішень з охорони праці, які б не допускали впливу на працівників небезпечних виробничих факторів.
Організаційні заходи передбачають правильний вишкіл працівників, чітке та своєчасне проведення інструктажів та контролю знань з охорони праці, зручне планування робочих місць, хороший стан засобів колективного та індивідуального захисту.
До технічних засобів і заходів належать: застосування технічно досконалого обладнання, інструментів і пристроїв, транспортних засобів та засобів колективного захисту (огороджень, запобіжних пристроїв, блокування, сигналізації, системи дистанційного управління).
Санітарно-гігієнічні заходи спрямовані на зменшення негативного впливу на працівників елементів санітарно-гігієнічних умов праці, доведення їх до нормативних рівнів.
Лікувально-профілактичні заходи передбачають попередній та періодичний медичні огляди працівників; безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням працівників, зайнятих на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, особливі вимоги з охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.