10.5 Методи аналізу ефективності використання робочого часу

Вивчення використання робочого часу на підприємствах і в організаціях дає змогу виявити втрати часу та їхні причини й домогтися раціональнішого використання праці персоналу.

Ефективність затрат робочого часу можна визначити на основі порівняння фактичних витрат робочого часу з обґрунтованою мірою праці.

Виявлення резервів і використання робочого часу, ефективність усіх стадій виробництва залежать від обліку робочого часу. Незалежно від режиму роботи на кожному підприємстві, має бути організовано табельний облік використання робочого часу (типова форма №П-12 «Табель обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати за ____ рік», затверджена наказом Мінстату України від 9 жовтня 1995р. №253). У табель уносять усіх постійних і тимчасових працівників, які перебувають у списковому складі підприємства.

Записи в табелі обліку використання робочого часу про причини відсутності на роботі, роботи понад норми та інші відхилення від нормальних умов праці мають бути зроблені лише на підставі документів, оформлених відповідним чином (листи непрацездатності, листи простоїв, довідки про виконання громадських обов’язків та ін.).

Облік використання робочого часу може здійснюватися або методом безперервної реєстрації, або за відхиленнями, тобто тільки відміткою неявки, запізнень, прогулів. У цьому разі наприкінці місяця рахують загальний календарний фонд робочого часу, час невиходів та інших втрат. Із загального календарного фонду відраховують усі втрати й отримують фактично відпрацьований час.

Фонд робочого часу поділяється на цілоденний і внутрізмінний.

Внутрізмінний фонд – це кількість годин і хвилин роботи за зміну.

Цілоденний фонд робочого часу містить кількість робочих днів, які необхідно відпрацювати одному чи всім працівникам протягом місяця, кварталу, року.

Ефективність використання цілоденного робочого часу аналізують на базі табельного обліку. Використання внутрізмінного робочого часу визначають проведенням періодичних і одночасних обстежень (фотографій і самофотографій робочого дня, моментних спостережень).

Фотографія проводиться для одержання даних для виявлення втрат робочого часу з різних причин та розроблення організаційно-технічних заходів з удосконалення використання робочого часу. Її виконують за існуючої організації праці з усіма її недоліками. Фотографія здійснюється спостерігачем або самим праців­ником (самофотографія) методом безпосередніх вимірів під час виконання виробничого завдання на робочому місці. Найчастіше об’єктом спостереження є працівники, які не виконують завдання, для визначення причин, що заважають це зробити, або передові працівники для вивчення передового досвіду, щоб ефективніше використати робочий час. На підставі матеріалів фотографії складається фактичний баланс робочого часу у хвилинах і відсотках, який порівнюється з нормативним. Для аналізу використання робочого часу розраховують три відносні показники: коефіцієнт ефективного використання змінного робочого часу; коефі­цієнт неприхованих (явних) утрат робочого часу; коефіцієнт прихованих утрат робочого часу.

Отже, фотографія робочого часу дає змогу виявляти як наявні, так і невидимі, приховані, утрати робочого часу для його продуктивнішого використання.

Метод моментних спостережень полягає в тому, що спостерігач через неоднакові проміжки часу (моменти) фіксує те, що відбувається на робочих місцях в обраній зоні спостереження. За цього методу значно зростає кількість спостережуваних об’єктів (працівників, верстатів, машин), поліпшується оперативність одержання потрібної інформації, забезпечується достатня точність результатів спостереження. Недоліком цього методу є неможливість точного визначення обсягу певних видів утрат робочого часу протягом зміни загалом та в розрахунку на кожного конкретного працівника внаслідок того, що облік моментоспостережень ведеться на всю сукупність спостережуваних об’єктів. Однак цей метод також дає змогу обчислювати показники використання робочого часу, визначати його втрати та виявляти їхні конкретні причини, робити пропозиції щодо поліпшення використання робочого часу.

Ефективність використання робочого часу протягом місяця, кварталу, року аналізують за даними форми статистичної звітності №3-ПВ «Звіт про використання робочого часу».

Поліпшення використання робочого часу – важливий резерв збільшення продуктивності праці та обсягу виробництва. Його оцін­ка проводиться шляхом розрахунку коефіцієнта зайнятості робіт­ників (К_з):

,

де t – підсумковий час зайнятості в одну зміну всіх робітників, хви­лин;

Т_з – тривалість однієї робочої зміни, хвилин;

Р – кількість робітників, чол.

У процесі аналізу виявляється ефективність використання робо­чого часу і підраховується величина його втрат та невиробничих витрат, досліджуються причини виникнення таких втрат, відпрацьо­вуються заходи щодо усунення недоліків у роботі підприємства.

Причини цілодобових витрат робочого часу вивчаються на основі планового та фактичного балансів робочого часу одного робітника, складеного на підставі даних бізнес-плану та ф.№2-ПВ.

Зменшення відпусток з навчання негативно вплине на підви­щення кваліфікації і відтворення робочої сили, ставиться у вину підприємству.

Неявки з дозволу адміністрації і прогули є результатом порушення законодавства про працю; свідчать про поганий стан трудової дисципліни.

Компенсація цілоденних втрат робочого часу за рахунок скорочення тривалості чергових відпусток і відпусток з навчання неприпустима, тому що, з одного боку, веде до перевтоми робітників і порушення трудового законодавства, а з іншого, – до скорочення бюджету часу у майбутньому періоді.

Аналіз причини та частоти неявок на роботу з дозволу адмініст­рації надає можливість опрацювати ефективні заходи громадського та адміністративного впливу до порушників трудової дисципліни та заходи скорочення цілодобових втрат.

Слід відмітити, що розрахунок втрат робочого часу не по­вністю відображає дійсний стан справ, тому що у такий розрахунок не входять втрати робочого часу тривалістю до 15 хвилин, які не документуються.

Розмір внутрішньозмінних втрат тривалістю до 15 хвилин розраховується за даними фотографії робочого дня, їх вивчення дозволяє виявити причини внутрішньозмінних втрат робочого часу та розро­бити заходи їх усунення.

Найважливішими причинами таких втрат робочого часу є незабезпеченість робочих місць сировиною, матеріалами, енергоре­сурсами, інструментами, технологічною документацією, поганий технічний стан обладнання, некомплектністю залишків незаверше­ного виробництва, запізнення на роботу, передчасне залишення робочого місця, інші організаційно-господарські причини.

Окрім цілоденних та внутрішньозмінних простоїв на промис­лових підприємствах мають місце невиробничі втрати робочого часу на виготовлення бракованої продукції чи на виправлення браку, витрати робочого часу у зв’язку зі зміною умов праці, конструкцій виробів та технології виробництва. Ці невиробничі втрати робочого часу визначаються за доплатними листками, нарядами на оплату з відмітною рискою по діагоналі (за виконання понаднормових робіт), за актами (повідомленнями і відомостями на брак) та ін.

Втрати робочого часу частково компенсуються понаднормовими годинами праці, які виключаються з втрат робочого часу. Закінчуєть­ся аналіз підрахунком загальних втрат і невиробничих витрат робо­чого часу, викладенням заходів недопущенням їх у майбутньому.

Література:

1. Абрамов В.М., Данюк В.М., Гриненко А.М. та ін. Норму­вання праці: Підручник / За ред. В.М.Данюка і В.М.Абра­мова. – К.: ВІПОЛ, 1995. – 208с.

2. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2000. – 313с.

3. Веснин В.Р. Практический менеджмент персонала: Посо­бие по кадровой работе. – М.: Юристъ, 1998. – 496с.

4. Гупалов В.К. Управление рабочим временем. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 208с.

5. Завіновська Г.Т. Економіка праці. Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2000. – 200с.

6. Законодавство України про працю. – К.: А.С.К., 2002. – 304с.

7. Іванова І.В. Менеджер – професійний керівник: Навч. посіб. – К.: КНТЕУ, 2001. – 107с.

8. Кнорринг В.И. Теория, практика и искусство управления: Учебник для вузов по специальности «Менеджмент». – М.: Издательская группа «Норма – ИНФРА-М», 1999. – 528с.

9. Количественная оценка тяжести труда. Межотраслевые методические рекомендации (составители В.Г.Макушин и др.). – М.: Экономика, 1988. – 116с.

10. Крушельницька О.В., Мельничук Д.П. Управління персоналом. – К., 2003. – 296с.

11. Лук’янихін В.О. Менеджмент персоналу: Навч. посіб. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2004. – 592с.

12. Магура М.И., Курбатова М.Б. Оценка работы персона­ла. – М.: ЗАО Бизнес-школа «Интел-Синтез», 2001. – 144с.

13. Менеджмент персоналу: Навч. посіб. / В.М.Данюк, В.М.Петюх, С.О.Цимбалюк та ін.; За заг. ред. В.М.Данюка, В.М.Петюха. – К.: КНЕУ, 2004. – 398с.

14. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С.Стичинський, І.В.Зуб, В.Г.Рогань. – 2-ге вид., допов. та переробл. – К.: А.С.К., 2001. – 1072с.

15. Негойцэ К. Применение теории систем к проблемам управления / пер. с англ. В.Б.Тарасова. – М.: Мир, 1981. – 180с.

16. Оучи У. Методы организации производства: японский и американский подходы. – М.: Экономика. 1984. – 279с.

17. Павленко Н. Организация труда и заработная плата (прак­тическое пособие). – Харьков: ФАКТОР, 2002. – 276с.

18. Прокопенко И.И. Управление производительностью: Практ. руководство: Пер. с англ. – К.: Техника, 1990. – 319с.

19. Самочкин В.Н. Гибкое развитие предприятия. Анализ и планирование. – М.: Дело, 1999. – 336с.

20. Слезингер Г.Э. Труд в условиях рыночной экономики. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 336с.

21. Современная экономика труда. – М.: ЗАО «Финстати­нформ», 2001. – 660с.

22. Травин В.В., Дятлов В.А. Менеджмент персонала пред­приятия. – М.: Дело, 2000. – 272с.

23. Шекшня С.В. Управление персоналом современной ор­ганизации: Учебно-практическое пособие. – М.: ЗАО «Биз­нес-школа «Интел-Синтез», 2002. – 368с.

24. Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г.Г.Меликьяна, Р.П.Колосовой. – М.: Изд-во МГУ, 1996. – 623с.

25. Эренберг Р.Дж., Смит Р.С. Современная экономика труда. Теория и государственная политика. – М.: Изд-во МГУ, 1996. – 777с.