2. Характеристика базових схем проектного фінансування.

Аналіз організації фінансування великомасштабних інвестиційних проектів у промислово розвинених країнах показує, що на практиці існує значна кількість різноманітних схем проектного фінансування. Ці схеми можна класифікувати за різними ознаками:

За видами кредиторів:

1) банківське проектне фінансування;

2) корпоративне проектне фінансування.

За мірою ризику, яку приймає на себе банк!кредитор:

1) проектне фінансування без регресу на позичальника;

2) проектне фінансування з обмеженим регресом на позичальника;

3) проектне фінансування з повним регресом на позичальника.

За способом мобілізації та джерелами фінансових ресурсів для

реалізації інвестиційних проектів:

1) проектне фінансування, здійснюване за рахунок коштів самого промислового підприємства;

2) проектне фінансування, здійснюване за рахунок банківських кредитів;

3) проектне фінансування, здійснюване за рахунок інвестицій (розміщення акцій на первинному ринку, пайові внески);

4) проектне фінансування, здійснюване за рахунок облігаційних позик;

5) проектне фінансування, здійснюване за рахунок лізингу.

У реальному житті переважають змішані, комбіновані форми проектного фінансування. Кожен конкретний випадок проектного фінансування складно або майже неможливо віднести до якоїсь однієї з вище перерахованих груп.

Як вже зазначалося, що кожен конкретний випадок проектного фінансування складно однозначно віднести до якоїсь однієї групи. Разом з тим за архітектурою фінансових схем проектне фінансування чітко поділяється на два типи [4]:

1) проектне фінансування з паралельним фінансуванням;

2) проектне фінансування з послідовним фінансуванням.

Проектне фінансування з паралельним фінансуванням. У практиці банківського кредитування цей тип проектного фінансування ще називається “спільним фінансуванням”. Ця назва пов’язана з тим, що для здійснення великих проектів, як правило, потрібні значні суми коштів.

Надання великих за розміром кредитів, з одного боку, є дуже ризикованою операцією, а, з іншого боку, не кожен банк має у своєму розпорядженні такі кредитні ресурси. У такому випадку декілька банків надають кредити для реалізації такого інвестиційного проекту, що дозволяє їм вкладатися в нормативи гранично допустимих сум кредитів та суттєво знижувати свої кредитні ризики. Досить часто в такій групі банків є ініціатор в особі солідного комерційного банку або міжнародного фінансового інституту, що слугує додатковою гарантією своєчасного погашення платіжних зобов’язань. В угодах по кредитуванню вказуються ряд застережень, які дають право кредитору на дострокове стягнення заборгованості по кредиту (а іноді й інші санкції), якщо позичальники не виконують своїх зобов’язань перед будь-яким кредитором, який є учасником спільного фінансування.

Застосовуються дві форми спільного фінансування:

1.Незалежне паралельне проектне фінансування, при якому кожен банк укладає окрему кредитну угоду з позичальником і фінансує свою частину інвестиційного проекту (субпроект).

2.Співфінансування, при якому кредитори діють єдиним пулом (консорціум, синдикат). За взаємною домовленістю один з банків бере на себе функції банку!менеджера з питань формування консорціуму (синдикату), підготовки і підписання єдиної кредитної угоди. Надалі контроль за ходом виконанням кредитної угоди (а нерідко і за реалізацією інвестиційного проекту), необхідні розрахункові операції здійснює банк-иагент зі складу консорціуму (синдикату), за що отримує певну комісійну винагороду.

Проектне фінансування з послідовним фінансуванням. Механізм дії цієї схеми полягає у наведеному нижче. В банківському бізнесі завжди є деякий великий банк з високою репутацією, який має у своєму розпорядженні першокласних спеціалістів з експертизи інвестиційних проектів та значний кредитний потенціал. Як висококласний банк він одержує велику кількість заявок на кредитування проектів, серед яких буває немало привабливих. Проте навіть дуже великі банки не мають можливості профінансувати всі проекти. Тому такі банки в багатьох випадках діють як ініціатори кредитних угод. Після надання позики підприємству ініціатор (банк!організатор) передає свої вимоги щодо заборгованості іншому кредитору (іншим кредиторам), тим самим зменшуючи на своєму балансі дебіторську заборгованість. За оцінювання інвестиційного проекту, розробку кредитної угоди і видачу позики банк-організатор одержує комісійну винагороду.

У 80-90–х роках ХХ ст. почав широко використовуватися інший спосіб перепоступки вимог банками!організаторами – розміщення кредиту серед інвесторів. Це, так званий, метод сек’юритизаці.

Банк-організатор продає дебіторські рахунки за наданим кредитом трасткомпаніям, які емітують під них цінні папери. Заручившись підтримкою інвестиційних банків, траст-компанії розміщують цінні папери серед інвесторів. Кошти, що надходять від позичальника, зараховуються в фонд викупу цінних паперів. З настанням встановленого терміну інвестори пред’являють цінні папери до викупу.

Часто банк-організатор продовжує обслуговувати кредитну угоду, залишаючи за собою функцію інкасації платежів, що надходять від позичальника.