5.Особливості, структура та функціонування ек. Систем.

Ек. системи є частковим випадком складних динамічних систем. Ек. система – функціональна підсистема суспільства, в якій здійснюється в-цтво, розподіл і спожив. матер. благ. Спрощено функціонування ек. системи відображ. блок-схемою на рис. 1.

порівняння

суспільство

Управління економікою

Матеріальні блага

Природні ресурси

Перетворення ресурсів(в-во)

Праця Споживання

Суспільні потреби

Рис. 1 Блок-схема функціонування економічної системи

Унаслідок застосування суспільної праці відбув. перетвор. природних ресурсів у матер. блага, які споживає суспільство. Тобто суспільство щодо ек. підсистеми перетворення ресурсів виступає і як виробник, і як споживач, який формує певні вимоги до матер. благ, їхній асортимент, кількість, якість. Результат порівняння параметрів суспільної потреби і фактично вироблених матеріальних благ(тобто різниця між суспільною потребою і можливістю її задоволення) визначає стимул розвитку економіки, зреалізований у процесі управління нею. Однак у процесі управління реалізуються не тільки прості результати такого порівняння, але й цілі, вироблені суспільством і визначені низкою соц.-пол. чинників, йому притаманних. Специфічна особливість ек. системи полягає у тому, що вона належить до класу управлінських систем. Особливості: чимала складність систем, зумовлена наявністю великої кількості зв’язків і доволі сильними матеріальними та інформаційними зв’язками між елементами і підсистемами; неперервний динамічний і такий, що не повторюється в макромасштабах, характер розвитку порівняно, наприклад, з біологічними системами; ек. системи відчувають неперервний вплив природних чинників і суспільства, причому цей вплив є стохастичним. Суттєвим є питання оптимального функціонування економічної системи, під час розв’язування якого необхідно передусім вирішити питання щодо критерію оптимальності, вибір якого визначається призначенням системи, так і конкретними умовами її функціонування. Можуть бути встановлені різні, часто суперечливі, критерії оптимальності. Створення комплексних критеріїв, які б враховували усі суперечливі вимоги до процесу управління, є можливим, однак практично нездійсненним. Отже, першим завданням реалізації оптимального управління є правильний вибір критерію оптимальності. У соц.-ек. сист. розрізняють глобальний і локальний критерії оптимальності. Глобальний – відображає загальну мету суспільного виробництва, суть якої полягає у максимальному задоволенні постійно зростаючих потреб членів суспільства. Проте можливості реалізації цієї задачі обмежуються рівнем розвитку продуктивних сил, структурою і чисельністю населення, ступенем освоєння природних ресурсів, їхньою кількістю, рівнем НТП. Усі ланки ек. системи повинні мати свої локальні критерії оптимальності, які з урахуванням специфіки функціонування кожної ланки повинні підпорядковуватись глобальному критерію. Отже, локальні критерії, які характеризують ефективність стану чи розвитку окремих підсистем народного господарства, повинні забезпечувати правильність розв’язування відповідних локальних задач не тільки з позиції конкретної господарської ланки, але й народного господарства загалом.