42.Проблема класифікації методів системного аналізу

Системний аналіз дає змогу досліджувати слабоструктуровані системи, склад елементів і взаємозв’язків в яких виявлено лише частково, або в яких існують ситуації, що визначаються наявністю чинника невизначеності та містять недоступні для формалізації елементи. Сьогодні не існує загальноприйнятої класифікації методів системного аналізу. Виходячи з історії розвитку системного аналізу, підходи розташовані у порядку зростання формалізованості, розпочинаючи з якісних методів і закінчуючи кількісним системним моделюванням із застосуванням ЕОМ. Тому класифікація методів системного аналізу на якісні і кількісні є дещо умовною.

Методи, які умовно належать до якісних, переважно охоплюють організацію постановки задачі; перший етап її формалізації; вибір підходів до оцінювання; формування варіантів розв’язання задачі; використання досвіду особи, що приймає рішення; переваги, які вбачає ця особа і які не завжди можна кількісно оцінити. Методи, які належать до кількісних, більше уваги приділяють аналізові варіантів розв’язку задачі, висувають на перший план кількісні характеристики та оцінки.

Між цими крайніми класами методів системного аналізу є методи, які прагнуть охопити обидва етапи: - постановку задачі, розробку варіантів її розв’язку; оцінку і кількісний аналіз варіантів. До таких методів належать: - інформаційно-гносеологічний метод моделювання систем, який ґрунтується на спільності процесів відображення, пізнання в системах різної фізичної приходи; - кібернетичний метод розробки адаптивних систем управління, проектування та прийняття рішень, який виходить з того, що розвиток основних ідей класичної теорії автоматичного регулювання і управління та теорії адаптивних систем можна застосовувати до організаційних систем; -системно-структурний метод; -метод ситуаційного моделювання; -метод імітаційного динамічного моделювання.

Історія системного аналізу нерозривно зв’язана з такими поняттями, як мізкова атака, метод сценаріїв, Дельфі- метод, метод дерева цілей і морфологічний підхід, що характеризують той чи інший підхід до активізації висунення думок, суджень, поглядів досвідчених фахівців і щодо узагальнення цих думок. На практиці для їхнього розв’язання можна застосовувати один підхід або декілька підходів разом.

43.Метод колективної генерації ідей або "мізкової атаки"

Концепція "мізкової атаки" отримала широке поширення на початку 50-х років як метод систематичного тренування творчого мислення, спрямований на відкриття нових ідей і досягнення узгодженості групи людей на основі інтуїтивного мислення.

Методи цього типу відомі під назвами: мізковий штурм, конференція ідей, або колективна генерація ідей.

Під час застосування мізкової атаки намагаються виконувати певні визначені правила, суть яких полягає: у забезпеченні якомога більшої свободи мислення учасникам з метою висловлення ними нових ідей; у сприйнятті будь-якої ідеї, навіть якщо вона видається сумнівною чи абсурдною (обговорення та оцінювання ідей відбувається пізніше); не припиненні обговорення жодної ідеї, а в якомога активнішому висловлюванні ідей. Залежно від прийнятих правил розрізняють пряму мізкову атаку, метод обміну думками та інші види(типи) колективного обговорення ідей і варіантів прийняття рішень.

Під час організації сесії колективної генерації ідей можна вводити правила, які допомагають сформувати деяку систему ідей (наприклад, вважати найціннішими ідеї, пов’язані з уже висловленими ідеями, які є їхнім розвитком чи узагальненням).

Іноді створюють ланцюгові реакції ідей, тобто одна ідея спричинює висловлення наступних ідей для прийняття поетапного рішення.

Учасникам колективної генерації ідей заборонено записувати списки пропозицій, які вони підготували наперед хоча б для того, щоб заздалегідь спрямувати увагу учасника на проблему, що обговорюють. Учасникам заздалегідь або перед початком сесії надають деяку попередню інформацію про дану проблему в письмовій чи в усній формі.

Прикладами сесій колективної генерації ідей є різного роду наради, засідання наукових рад з визначених проблем, засідання спеціально створених комісій та інші зібрання компетентних фахівців.

На практиці достатньо важко забезпечити точне виконання правил, які з погляду теоретичних і експериментальних досліджень сприятимуть максимально плідній роботі фахівців.