4. Класифікація систем

В основу будь-якої класифікації мають бути покладені характерні ознаки об’єктів класифікації. Наявність чи відсутність відповідної ознаки в об’єкті дозволяє віднести його до певного класу. Класифікація – це перший крок при дослідженні системи.

Найчастіше системи класифікуються за такими ознаками:

•призначення,

•ступінь взаємодії із зовнішнім середовищем,

•походження,

•спосіб організації,

•спосіб керування,

•принципи функціонування

•тип та характер взаємодії між елементами елементами

За складністю взаємозв’язків між елементами системи поділяють на прості, великі та складні.

Простою називають таку систему, функціонування якої можна досліджувати як ціле без розчленування її на дрібніші системи (елементи, підсистеми).

Великими і складними називають системи з розгалуженою структурою і значною кількістю взаємозв’язаних і взаємодіючих елементів. Великі системи переходять у складні внаслідок посилення взаємовпливу їхніх складових елементів, хоча чіткої межі між великими і складними системами не існує.

Складними ще називають системи, функціонування компонентів яких настільки взаємозумовлене і пов’язане, що їхнє уособлене дослідження стає просто неможливим, або спричинить до абсолютно невірних висновків.

За характером переходу з одного стану в інший системи поділяють на статичні і динамічні.

Динамічними називають такі системи, перехід яких у новий стан не може відбуватися миттєво, а відбувається поступово, внаслідок деякого процесу. Майже усі реальні системи є динамічними.

Статичними є такі системи, перехід яких з одного стану в інший відбувається миттєво.

З погляду взаємозумовленості подій, які відбуваються у системах, розрізняють детерміновані і стохастичні системи.

Детермінованими називають системи, в яких зв’язки між елементами і подіями строго та однозначно визначено. Проте строго детермінованих систем взагалі не існує, майже усі системи є стохастичними. Бо навіть в обчислювальному пристрої можуть виникати збої в роботі, що не дасть точного результату обчислень. Тому детермінованими називають ті стохастичні системи, в яких ймовірність настання очікуваної події настільки близька до одиниці, що практично можна вважати, що ця подія відбудеться.

За своїм походженням розрізняють системи штучні і природні.

До природних систем належать усі системи, що виникли за участі людини, до штучних – системи, спроектовані і побудовані людиною.

Залежно від міри впливу зовнішнього середовища і практичної значущості цього впливу системи поділяють на відкриті і закриті.

Процеси у відкритих системах зумовлені впливами зовнішнього середовища і самі впливають на нього. До типових видів відкритих систем можна зачислити: – системи, які не цілком ізольовані від зовнішнього середовища; – системи, які реагують на зовнішні впливи так, що ця реакція спричинює суттєві зміни характеру їхньої поведінки; – системи, у яких зовнішнє середовище взаємодіє двоїсто: впливаючи на системи, зовнішнє середовище теж отримує вплив системи на нього.

Закриті (замкнені) системи – це системи, в процесі функціонування яких використовується та інформація, яка виробляється всередині самої системи, так що всі взаємодії між елементами визначено процесами, які відбуваються всередині самої системи.

За ступенем організованості системи поділяють на добре організовані, погано (слабо) організовані або дифузні, і самоорганізовані системи.

Представити об’єкт, який підлягає дослідженню, у вигляді добре організованої системи – означає визначити елементи системи, їхні взаємозв’язки, правила об’єднання їх у більші компоненти, тобто визначити зв’язки між усіма компонентами і цілями системи. Власне кажучи, задачі вибору цілей і вибору засобів неподільні.

Під час представлення об’єкта як погано організованої чи дифузної системи не ставиться завдання визначати усі компоненти, їхні властивості та зв’язки між ними і цілями системи.

Відображення об’єкта як системи, що самоорганізовується – це підхід, який дає змогу досліджувати реальні не досить вивчені об’єкти і процеси. Клас систем, які самоорганізовуються, відзначається сукупністю ознак, що наближають їх до реальних об’єктів, які розвиваються. Вони володіють ознаками, характерними для дифузних систем: стохастичністю поведінки, нестаціонарністю окремих параметрів і процесів.