1. Основні засади системного аналізу

2. Поняття системи, її властивості та структура

3. Взаємодія систем із зовнішнім середовищем

4. Класифікація систем

5. Особливості, структура та функціонування економічних систем

6. Особливості, структура та функціонування виробничих систем

7. Особливості фінансових систем

8. Декомпозиція у моделюванні та системному аналізі

9. Декомпозиція односекторної моделі економіки

10. Агрегування в моделях міжгалузевих зв’язків

11. Проблема невизначеності та випадковості

12. Інформаційні аспекти дослідження систем. Інформація та її передавання

13. Поняття управління. Управління і система

14. Типи управління системами

15. Прості системи управління

16. Системи управління з адаптацією

17. Модельні системи управління

18. Семіотичні системи управління

19. Етапи управління

20. Особливості управління у виробничих системах

21. Базова модель прийняття рішень та її структура

22. Головні завдання системного аналізу та його основні етапи

23. Формулювання проблеми у системному дослідженні

24. Визначення цілей і формування критеріїв у системному дослідженні

25. Генерування альтернатив у системному дослідженні

26. Алгоритмізація системних досліджень

27. Проблеми реалізації системних досліджень

28. Способи вирішення проблеми та етика системних досліджень

29. Поняття моделі та суть методу моделювання

30. Класифікація моделей

31. Головні етапи моделювання економічних процесів

32. Моделі типу “життєвий цикл”

33. Модель чорної скриньки

34. Статичні і динамічні моделі систем.

35. Математичний опис динамічних систем.

36. Модель національної економіки

37. Статичні матричні макроекономічні моделі

38. Моделі виробничих систем

39. Основні характеристики виробничих функцій. Випадок функції Кобба-Дугласа

40. Функції виробничих затрат

41. Сіткові моделі

42. Проблема класифікації методів системного аналізу

43. Метод колективної генерації ідей або "мізкової атаки")

44. Метод сценаріїв

45. Методи експертних оцінок

46. Метод Дельфі

47. Метод дерева цілей

48. Морфологічні методи (або метод Цвіккі) Морфологічні методи (або метод Цвіккі)

49. Особливості застосування кількісних методів у системному дослідженні

50. Економіко-математичні методи системного аналізу

51. Застосування математичного програмування у системному аналізі

52. Застосування лінійного та нелінійного програмування у системному аналізі

53. Застосування блокового програмування у системному аналізі

54. Застосування дискретного програмування у системному аналізі

55. Застосування динамічного програмування у системному аналізі

56. Статистичні методи у дослідженні систем.

57. Теорія масового обслуговування

58. Теорія ігор

59. Машинне імітування

60. Графи та їхнє застосування.

1. Основні засади системного аналізу

Останніми десятиліттями в економічній теорії і господарській практиці поширились такі поняття: системний аналіз, системний підхід до вивчення явищ, теорія систем, системологія.

Це пояснюють тим, що сьогодні в науці і господарській практиці щораз частіше доводиться мати справу з явищами чи процесами не просто складними, а комплексними. Тобто аналіз цих явищ чи процесів зумовлює потребу використання різноманітних, проте пов’язаних між собою моделей, методів чи підходів.

Суть системного аналізу можна визначити так:

• по-перше, це наукова дисципліна, яка розробляє загальні принципи дослідження складних об’єктів з урахуванням їхнього системного характеру;

• по-друге, це методологія (дослідження) аналізу об'єктів шляхом представлення їх як систем і дослідження цих систем з метою визначення найефективніших методів управління ними.

Отже, завданням системного аналізу є побудова цілісної картини досліджуваного об'єкта як системи, врахування взаємозв’язків та взаємодії між частинами цієї системи. Тож поглиблення і конкретизація наукових істин в сфері конкретної економіки необхідно здійснювати шляхом використання кібернетичних методів системного аналізу, за рахунок чого ці істини доводитимуть до математичної формалізації, перетворюючи економіку у точну науку.

До головних методологічних принципів належить застосування системного підходу для опису і дослідження складних систем. Системний підхід полягає у комплексному вивченні системи з позицій системного аналізу, тобто аналізу проблем і об’єктів як сукупності взаємозв’язаних елементів.

2. Поняття системи, її властивості та структура

Система – це деяка сукупність елементів довільної множини, їхніх взаємозв’язків, властивостей і взаємовідношень, які взаємодіють як цілісний комплекс і функціонують відповідно до визначених закономірностей, притаманних цьому комплексові.

Найпростішою частиною, неподільною з огляду вирішення конкретної задачі, є елемент. Отже, систему можна розчленувати на елементи різними способами залежно від мети дослідження.

Систему можна розчленувати на елементи не відразу, а послідовно – шляхом розбиття на підсистеми, які бувають компонентами крупнішими, ніж елементи, і водночас детальнішими, ніж система загалом. Отже, підсистема є компонентом системи, крупнішим порівняно з елементом, і детальнішим, ніж система загалом.

Термін підсистема підкреслює те, що така частина системи повинна володіти властивостями системи (наприклад, властивістю цілісності). Цим підсистема відрізняється від простої групи елементів, для якої не сформульовано мети, і яка не володіє властивостями системи.

Структура системи – це її склад за елементами, взаємовідношення між елементами та їхніми групами, які мало змінюються під час змін у системі, забезпечують існування системи та її головних властивостей.

Структуру системи можна подати у вигляді ієрархічної системи. Термін ієрархія означає впорядкованість компонентів за ступенем важливості. Між рівнями ієрархічної структури можуть існувати взаємовідношення строгої підлеглості компонентів нижчого рівня одному з компонентів вищого рівня (сильна ієрархія, чітка ієрархія, ієрархія типу дерева). В інших випадках можуть існувати зв’язки між елементами одного рівня ієрархії. Один вузол нижчого рівня ієрархії може бути одночасно підпорядкованим кільком вузлам вищого рівня (слабка ієрархія). Властивості Пов'язані з цілями та функціями

1. Ефект синергії — односпрямованість (або цілеспрямованість) дій компонентів посилює ефективність функціонування системи.

2. Пріоритет інтересів системи ширшого (глобального) рівня перед інтересами її компонентів (ієрархічність).

3. Емерджентність — цілі (функції) компонентів системи не завжди збігаються з цілями (функціями) системи.

4. Мультиплікативність — і позитивні, і негативні ефекти функціонування компонентів в системі мають властивість множення, а не додавання.

5. Цілеспрямованість — діяльність системи підпорядкована певній цілі.

6. Альтернативність шляхів функціонування та розвитку.

7. Робастність - здатність системи зберігати часткову працездатність (ефективність) при відмові її окремих елементів чи підсистем.