52. У чому полягають відмінності між іноземними облігаціями та єврооблігаціями?

Облігація - це боргове зобов'язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного папера. Облігації поділяються нарізні види залежно від емітента, способу виплати доходу, термінів, на які вона випускається, умов обігу та надійності.

Зарубіжні, або іноземні, облігації - це цінні папери, які випущені та розміщені емітентом у будь-якій іноземній країні за допомогою внутрішнього національного суб'єкта ринку цінних паперів з цієї країни і у валюті країни розміщення позики.

Єврооблігації - це боргові зобов'язання, що є одним із видів цінних паперів, котрі випускаються позичальниками при отриманні довготермінових кредитів на євроринку. Маючи всі ознаки (реквізити) облігацій, вони відрізняються деякими особливостями.

Так, на відміну від іноземних облігацій, які розміщуються на ринках однієї країни, єврооблігації розміщуються одночасно на ринках кількох держав. Валюта єврооблігаційної позики для кредиторів, як правило, є іноземною, за винятком банків США. Гарантом з позики є переважно емісійні синдикати, які утворюються банками кількох країн і здійснюють розміщення єврооблігацій.

Основна відмінність єврооблігацій від іноземних облігацій полягає в тому, що єврооблігації випускаються у валюті, яка є іноземною як для емітента, так і для інвесторів, серед яких відбувається розміщення цих цінних паперів. Єврооблігації розміщаються одночасно у фінансових центрах декількох країн і є на сьогодні найпоширенішим видом міжнародних облігацій.

53. Що ви розумієте під зовнішнім і внутрішнім середовищем організації та формами їх впливу на фінансові рішення

Відповідно до системного підходу до управління, організація, як відкрита система, функціонує й розвивається завдяки наявності в ній певних елементів, які дають змогу своєчасно і адекватно реагувати на сигнали зовнішнього оточення. Ці елементи і являють собою її внутрішнє середовище. Воно формується під впливом різних факторів. З одного боку – це особливості ринку, вимогам якого внутрішнє середовище має відповідати, з другого – розміри організації. Великі підприємства з тисячами працівників вимагають зовсім іншого управління, ніж підприємства малого бізнесу.

Відомі різні підходи до структурування внутрішнього середовища організацій. Найчастіше в ньому виокремлюють п'ять змінних, до яких належать: цілі організації, її структура, технологія, завдання й люди, що здійснюють виконання завдань за допомогою відповідної технології в межах створеної структури з метою досягнення поставлених цілей.

Узагальнюючи різні підходи до визначення внутрішньої структури організації, можна зробити висновок, що основними її елементами є:

•  мета організації;

•  організаційна структура;

•  система технологій;

•  кадровий склад і організаційна культура.

Зовнішнє середовище – це сукупність господарських суб'єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних і міждержавних інституціональних структур та інших зовнішніх (відносно підприємства) умов і чинників, що діють у глобальному оточенні. Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище поділяють середовище прямої та опосередкованої дії.

Середовище прямого впливу на організацію утворюють певні суб'єкти – споживачі, конкуренти, постачальники, державні органи, фінансово-кредитні установи та інші зовнішні агенти й контрагенти. Це середовище ще називають середовищем завдань, тому що до нього входять елементи, які безпосередньо пов'язані з операціями організації.

Середовище непрямої дії охоплює матеріально-технічні умови, суспільні відносини та інституції, інші чинники, що впливають на організації опосередковано. Цим чинникам властивий високий рівень варіативності, невизначеності й непередбачуваності. До основних з них, за якими підприємство має уважно стежити й правильно оцінювати пов'язані з ними загрози чи зиски під час вироблення підприємницької стратегії, належать економічні, політичні, соціокультурні, науково-технологічні, екологічні й деякі інші.

Отже, зовнішнє середовище організацій є складним, мінливим, Иммопов'язаним і досить невизначеним. Організації, прагнучи зменшити рівень невизначеності зовнішнього середовища можуть застосовувати дві стратегії – пристосуватись до змін або впливати Ні середовище з метою зробити його більш сприятливим для свого функціонування. Перша стратегія може бути реалізована завдяки створенню гнучких організаційних структур з високим рівнем децентралізації влади. Керівники таких організацій повинні вміло використовувати сучасний інструментарій для прогнозування майбутніх змін, володіти ринковою інтуїцією, так званим «баченням». Друга стратегія, як правило, доступна лише великим фірмам або таким, які об'єднуються з метою збільшення своїх можливостей. Для впливу на зовнішнє середовище вони можуть використовувати й потужну рекламу та засоби PR, і політичну діяльність, яка б лобіювала їхні інтереси, і входження в асоціації з подібними до себе. Вразливість малого бізнесу значною мірою й пояснюється тим, що лише дехто з підприємців-початківців досконало володіє мистецтвом передбачувати зміни в зовнішньому середовищі, а змінювати його на свою користь їм не під силу.

54. Що є статутним капіталом суб’єкта підприємництва

Статутний капітал (інколи вживають ще термін – статутний фонд) це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначеним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на праві власності або повного господарського відання. За рахунок статутного капіталу підприємство формує свої власні (основні та оборотні) кошти. Порядок і джерела формування статутних капіталів залежить від типу підприємства і форми власності, на базі якого воно функціонує. В Україні права підприємств різних форм власності та типів закріплені у чинному законодавстві, зокрема в законах України “Про власність”, “Про підприємство в Україні”, “Про господарські товариства”. Розмір статутного капіталу підприємства в значній мірі визначає масштаби його виробничо-господарської діяльності, хоч, природно, не існує прямого зв’язку між розмірами статутних капіталів підприємств різних галузей і обсягом виробництва товарів та послуг на них, бо останнє визначається ще й такими факторами, як попит, пропозиція і ціна на товари та послуги, розмір залучених кредитів та інших позикових фінансових ресурсів. У певній мірі розмір статутного капіталу впливає на можливості зовнішнього фінансування, ділову репутацію підприємства. Початковий розмір статутного капіталу підприємства фіксується в статуті або установчому договорі, які в обов’язковому порядку подаються до органів влади під час державної реєстрації підприємства. Контролюючі державні органи (фінансові, податкові), а також банки у взаємовідносинах постійно слідкують за розміром статутного капіталу кожного підприємства і за тим, щоб він був відповідним чином оплачений: адже замало лише задекларувати в статуті певний розмір статутного капіталу, треба вжити заходи до того, щоб кошти (або майно, нематеріальні активи) надійшли в розпорядження підприємства реально від усіх юридичних і фізичних осіб, що мають частки в статутному капіталі та є його власниками. У статутні капітали також надходить майно (будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби, сировина, матеріали, інші товарно-матеріальні цінності) цінні папери, а також нематеріальні активи. До нематеріальних активів належить вартість права користування: • результатами інтелектуальної праці у вигляді винаходів, промислових зразків, технологій, ноу-хау, звітів про науково-дослідницьки роботи і іншими об’єктами інтелектуальної власності; • землею, водою або іншими природними ресурсами; • будівлями, обладнанням.

55. Що означає «бюджет домогосподарства»? Надайте його характеристику.

Бюджет домогосподарства — баланс фактичних доходів і витрат домогосподарства за визначений період часу (квартал, місяць, рік) та фінансова база життя, що надає домогосподарству власного стилю споживання та життєдіяльності.

За своїм матеріальним змістом бюджет домогосподарства — форма утворення і використання фондів грошових коштів, що об'єднує сукупні доходи і витрати, забезпечуючи особисті потреби домогосподарства.

Доходи	Витрати
Оплата праці	Придбання продовольчих товарів (харчування)
Доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості	Придбання непродовольчих товарів
Доходи від продажу продукції та майна	Оплата житла і комунальних послуг
Доходи від власності	Оплата послуг культурно-побутового призначення
Пенсії, стипендії, допомоги	Сплата податків
Грошова допомога від родичів та інших осіб	Транспортні витрати
Вартість спожитої продукції від самозаготівель	Витрати на освіту, охорону здоров'я
Пільги та субсидії безготівкові	Витрати, пов'язані з веденням власного присадибного господарства
Вартість подарованого майна	Інвестиційні витрати
Заощадження, позики, повернені борги	Інші

У межах бюджету домогосподарства, крім загальних, можуть формуватися і відокремлені грошові фонди (як індивідуальні чи спільні, так і фонди споживання або нагромадження). Індивідуальні грошові фонди, на відміну від спільних, призначених для купівлі предметів спільного вжитку, використовуються для придбання різних товарів, оплати медичних та освітніх послуг окремих членів домогосподарства. Грошові фонди нагромадження створюються з метою фінансування майбутніх капітальних та поточних витрат, включаючи купівлю об'єктів нерухомості, формування первинного капіталу для заняття підприємницькою діяльністю чи відпочинку, оплати медичних послуг або забезпечення гідного життя у старості.

У складі бюджету домогосподарства виділяють постійні та змінні доходи і витрати. Постійні доходи, як і постійні витрати, є як у теперішньому, так і майбутніх фінансових періодах. Прикладом постійного фінансового доходу може бути заробітна плата за основним місцем роботи, довічна рента тощо. Дохід або витрати, які у майбутньому можуть зникнути, є змінними доходами та витратами.

Формування і використання ресурсів домогосподарств залежить від двох основних видів чинників: зовнішніх і внутрішніх. Зовнішній вплив на формування ресурсів домогосподарств здійснюється державою та окремими юридичними особами через систему пенсійного забезпечення, виплату стипендій, безоплатне або пільгове навчання, медичне обслуговування, надання путівок тощо. Внутрішнім чинником, що впливає на доходи домогосподарств, є господарська діяльність домогосподарства, яка включає виконання домашньої роботи, роботу в особистому підсобному господарстві, роботу за межами домогосподарства і діяльність домогосподарства як самостійної одиниці на ринку товарів і послуг. Зовнішній вплив на використання ресурсів домогосподарств здійснює політика держави і місцевих органів влади щодо сплати податків, зборів та надання пільг і виплати допомог з відповідних фондів грошових коштів. Внутрішній вплив на використання ресурсів домогосподарств здійснюють пріоритети членів сім'ї у цей період часу.

Фінансовий стан домогосподарств найдоцільніше було б оцінювати за розміром доходу на одного члена домогосподарства, адже саме цей показник є найбільш об'єктивним і доволі просто інтерпретується (чим вищим є рівень доходів на одного члена домогосподарства, тим кращим вважається його фінансовий стан). Проте, як показує світовий та вітчизняний досвід, для більш точної оцінки реального фінансового стану домогосподарства доцільніше використовувати не стільки рівень доходів (частину яких під час проведення обстеження можна приховати), скільки рівень грошових витрат. Статистика свідчить, що в середньому витрати населення України перевищують його доходи на 42 %, а величина тіньових доходів у розрахунку на одну особу становить 45 грн на місяць. Тобто за доволі скромними підрахунками, загальна сума таких доходів сягає близько 7 млрд грн на рік. Тому уряд повинен докласти якнайбільше зусиль для того, щоб максимально вивести з "тіні" доходи громадян і залучити їх до економічного обороту. Від таких дій у виграші буде і держава, і населення.

56.Що таке "міжнародний фінансовий ринок"? У чому полягає принципова відмінність міжнародного фінансового ринку від світового? Назвіть основні сегменти міжнародного фінансового ринку.

Міжнародний фінансовий ринок – це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл капіталу між кредиторами і позичальниками через посередників на основі попиту і пропозиції на капітал.

Основою його є національні фінансові ринки, але він має інтернаціональний характер, оскільки суб'єктами фінансових угод виступають юридичні та фізичні особи іноземних держав, а угоди передбачають трансформацію грошово-кредитних ресурсів з однією валюти в іншу. На цьому ринку здійснюється рух позикового капіталу між країнами.

За своєю структурою світовий фінансовий ринок – це сукупність кредитно-фінансових організацій, які виступають посередниками між кредиторами і позиковцями. Через них здійснюється рух позикового капіталу. До них належать транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, державні агентства, кредитно-фінансові установи, фінансові посередники. Акумулюючи грошові нагромадження одних суб'єктів (державних органів, приватних фірм, страхових копаній тощо), вони позичають ці нагромадження іншим – ТНК, державним органом, міжнародним і регіональним організаціям.

Ринок позикових капіталів складається зі світового грошового ринку та світового ринку капіталів.

Принципова відмінність міжнародного фінансового ринку від світового полягає в тому що світовий фінансовий ринок включає відносини між всіма країнами, а міжнародний тільки між розвиненими країнами.