24. Охарактеризуйте основні функції фінансового ринку

Фінансовий ринок – це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, пов’язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої і фінансової діяльності.

      Головне завдання фінансового ринку полягає у трансформації не задіяних фінансових коштів у позичковий капітал, тобто в грошовий капітал, власник якого надає його іншим особам на встановлений термін на умовах повернення з оплатою певного відсотку.

     Фінансовий ринок виконує такі функції:

• активної мобілізації тимчасово вільних фінансових ресурсів з різноманітних джерел;

• ефективного розподілу акумульованого капіталу між багато чисельними кінцевими споживачами;

• визначення найефективніших напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері щодо забезпечення високого рівня його доходності;

• формування ринкових цін окремі фінансові інструменти і послуги, які найоб’єктивніше відображають співвідношення між попитом та пропозицією на фінансові ресурси;

• здійснення кваліфікованого посередництва між продавцем і покупцем фінансових інструментів;

• створення умов для мінімізації фінансових ризиків;

• прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів у державі 

25. Охарактеризуйте основну мету фінансового менеджменту.

. Фінансовий менеджмент (Financial management) – це вид професійної діяльності, спрямований на досягнення цілей підприємства з використанням системи методів управління його фінансовими ресурсами та грошовими потоками.

Основний зміст фінансового менеджменту полягає у розробці та реалізації управлінських рішень щодо формування, розподілу та використання фінансових ресурсів підприємства, а також щодо організації обороту грошових коштів підприємства.

Як вид діяльності фінансовий менеджмент включає:

1. Розробку фінансової стратегії підприємства

2. Вироблення методів реалізації фінансової стратегії підприємства

3. Організацію структурних підрозділів управління фінансовою діяльністю підприємства

4. Планування фінансової діяльності підприємства

5. Фінансовий аналіз та систему прийняття рішень з питань фінансової діяльності підприємства та вироблення методів їх реалізації

6. Планування використання коротко- і довгострокових фінансових ресурсів

7. Моніторинг фінансового стану підприємства

8. Аналіз результатів фінансової діяльності підприємства

9. Аналіз імовірного ризику

10. Контроль за реалізацією прийнятих управлінських рішень

Найважливішими функціями фінансового менеджменту є:

1. Розробка фінансової стратегії підприємства.

Зміст цієї функції полягає у формуванні систем цілей та основних показників фінансової діяльності, у визначенні пріоритетних завдань та розробці плану дій підприємства.

2. Аналіз та оцінка фінансового стану підприємства.

Зміст цієї функції полягає у аналізі фінансової звітності, розрахунку фінансових показників та коефіцієнтів, в операційному аналізі за даними управлінського обліку та проведенні оцінки фінансового стану підприємства.

3. Фінансове планування.

Зміст цієї функції полягає у складанні кошторису витрат, плануванні фінансових показників, складанні поточних та перспективних фінансових планів: капіталовкладень, кредитного, доходів і видатків, грошових надходжень і витрат; балансу активів і пасивів, фінансового розділу бізнес-плану, а також у розробці оперативних бюджетів по основних напрямках фінансової діяльності підприємства.

4. Управління оборотними коштами.

Ця функція фінансового менеджменту передбачає розробку політики фінансування оборотних коштів, контроль за грошовими надходженнями та виплатами, оформлення, отримання та повернення короткотермінових банківських кредитів, управління грошовими коштами на банківських рахунках, управління запасами, управління дебіторською та кредиторською заборгованістю.

5. Управління інвестиційним портфелем.

Ця функція фінансового менеджменту передбачає розробку інвестиційної політики, обгрунтування варіантів інвестицій та форм фінансування інвестицій, формування інвестиційного портфеля, організацію фінансування капітальних вкладень та управління ними, управління фінансовими інвестиціями.

6. Управління фінансовими ризиками.

Ця функція фінансового менеджменту передбачає ідентифікацію ризиків, оцінку рівня ризиків та розміру збитків, розробку заходів для профілактики та мінімізації ризиків, вибір стратегії і тактики управління конкретним ризиком, визначення рівня загрози банкрутства, розробку механізмів антикризового фінансового управління підприємством.

7. Організаційна діяльність.

Зміст цієї функції полягає у створенні організаційних структур, які забезпечують прийняття та реалізацію управлінських рішень, розробці системи стимулювання реалізації прийнятих управлінських рішень у фінансовій діяльності, організації контролю за реалізацією прийнятих управлінських рішень у фінансовій діяльності підприємства.

8. Формування інформаційних систем управління.

5. Ця функція фінансового менеджменту передбачає визначення обсягу та змісту інформаційних потреб фінансового менеджменту, формування джерел інформації, розробку інформаційних систем управління, розробку систем та методик, моніторинг.

26. Охарактеризуйте особливості організації та функціонування міжнародного валютного ринку. У чому полягає його функціональне призначення?

Єдиного визначення валютного ринку не існує. Під ним розуміють:

• офіційні центри, де здійснюється купівля-продаж іноземних валют за національну, за курсом, що складається на базі попиту та пропозиції;

• сфера економічних відносин, що виникають за здійснення операцій купівлі-продажу іноземної валюти, а також операцій з руху капіталу іноземних інвесторів;

• сукупна сітка сучасних засобів зв’язку, що з’єднують національні та іноземні банки й брокерські фірми;

• сукупність банків, брокерських фірм, корпорацій, особливо ТНК.

Валютний ринок наділений певними особливостями. По-перше, це наявність інтернаціоналізації валютних ринків. По-друге, широке використання електронних засобів зв’язку. По-третє, безперервність здійснення операцій. По-четверте, уніфікована техніка валютних операцій. По-п’яте, необхідність страхування валютних та кредитних ризиків. По-шосте, переважання спекулятивних та арбітражних операцій над комерційними. По-сьоме, нестабільність валют.

Основними функціями валютних ринків є:

• обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталу;

• формування валютного курсу під впливом попиту та пропозиції;

• надання механізмів для захисту від валютних ризиків, руху спекулятивних капіталів і інструментів для цілей грошово-кредитної політики центрального банку.

Валютний ринок має атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти, та функціонування ринкового механізму з його елементами: попиту, пропозиції і ціни.

Будь-яка фінансова вимога, визначена в іноземній валюті, виступає товаром на валютному ринку.

До суб’єктів валютного ринку відносяться: державні установи (переважно центральні банки та казначейства); юридичні та фізичні особи; комерційні банківські установи; валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж.

Валютні ринки можна класифікувати наступним чином:

1. За суб’єктами: міжбанківський (прямий і брокерський).

2. За терміновістю операцій: спот-ринок; форвардний ринок; своп-ринок; клієнтський; біржовий: торгівля через валютну біржу; торгівля деривативами.

3. За функціями: обслуговування міжнародної торгівлі; суто фінансові трасфери (спекуляція, хеджування, інвестиції).

4. Відносно валютних обмежень: вільні; обмежені.

5. За застосуванням валютних курсів: з одним режимом; з кількома режимами.

6. Залежно від об’єму й характеру валютних операцій: глобальні; регіональні; внутрішні.

Класифікація валютних операцій¹:

1. Конверсійні операції:

• угоди з негайною поставкою: угоди типу «today», «tomorrow», «spot»;

• строкові угоди: форвардні, ф’ючерсні, опціонні;

• угоди типу «swap»;

• валютний арбітраж: просторовий, часовий, конверсійний валютний арбітраж.

2. Кореспондентські відносини з іноземними банками:

• установлення прямих кореспондентських відносин з іноземними банками;

• самостійне відкриття банком рахунків для міжнародних розрахунків з іноземними банками;

• досягнення домовленості про порядок і умови ведення банківських операцій за міжнародними розрахунками;

• робота через кореспондентські рахунки Центру міждержавних розрахунків НБУ або через кореспондентські рахунки вповноважених банків;

• установлення кореспондентських відносин і здійснення міжнародних банківських операцій з іноземними банками через кореспондентські рахунки Центру міжнародних розрахунків НБУ або вповноважених банків.

3. Відкриття та ведення валютних рахунків:

• відкриття валютних рахунків юридичним особам (резидентам та нерезидентам), фізичним особам;

• нарахування процентів на залишки на рахунках;

• надання овердрафтів (особливим клієнтам, згідно з рішенням керівництва банку);

• надання виписок під час здійснення операції;

• оформлення архіву рахунку за будь-який проміжок часу;

• виконання операцій з розпорядження клієнтів коштами на своїх валютних рахунках (оплата наданих документів, купівля та продаж іноземної валюти за рахунок коштів клієнтів);

• списування сум, передбачених законодавством;

• контроль експортно-імпортних операцій.

4. Неторгові операції:

• купівля та продаж готівкової іноземної валюти та платіжних документів у іноземній валюті;

• інкасо іноземної валюти та платіжних документів у іноземній валюті;

• випуск та обслуговування пластикових карток клієнтів;

• купівля (оплата) дорожніх чеків іноземних банків;

• оплата грошових акредитивів та висунення аналогічних акредитивів;

• організація роботи й порядку проведення операцій в обмінних пунктах.

5. Операції з залучення та розміщення валютних коштів: кредитні; депозитні; з цінними паперами; лізингові; форфейтингові; факторингові.

27. Охарактеризуйте особливості організації фінансів ЄС.

Розкриваючи особливості організації фінансів ЄС, необхідно враховувати певні аспекти. Європейський Союз — більшою мірою конфедеративне утворення (щоправда, зі значними елементами федерації) суверенних держав. Як і кожна суверенна держава, країни — члени ЄС наділені суверенними правами: здійснювати самостійну економічну та соціальну політику, формувати національний бюджет і податкову систему. Проте загалом еволюція ЄС відображає закономірну тенденцію переростання цим інтеграційним об'єднанням меж державного суверенітету, в переданні окремими національними країнами все більшої кількості повноважень і прав наднаціональним органам. Отже, відбувається процес поступової трансформації конфедеративного типу наднаціонального економічного угруповання у федеративний, що має безпосередній вплив як на формування єдиної фінансової політики країн ЄС, так і на реальну можливість урядів країн-учасниць безпосередньо впливати на економічну кон'юнктуру за допомогою бюджетно-податкових та грошово-кредитних інструментів. Про це свідчать такі факти.

По-перше, однією з найхарактерніших особливостей функціонування фінансової системи Європейського Союзу є те, що, на відміну від інших міжнародних економічних організацій, ЄС має самостійний бюджет, який об'єднує переважну частину спільних фінансових фондів. Бюджет ЄС — основна фінансова база інтеграційних заходів у межах Союзу, проте він ще не перетворився в інструмент повноцінної фінансової політики Євросоюзу і лише частково є важелем наднаціонального регулювання економік країн-учасниць.

По-друге, не менш важливим аспектом, з погляду організації фінансів ЄС, е синхронізація податкових систем та гармонізація податкової політики країн-учасниць. Ще Римський договір 1967 р., який став правовою й організаційною основою європейської економічної інтеграції, поставив завдання поступової гармонізації всіх податків, заклавши концептуальні засади міждержавної податкової уніфікації. У цілому синхронізація податкових систем країн ЄС передбачає не лише зближення податкової структури, механізму стягнення, величини основних податкових ставок, а й проведення країнами-учасницями узгодженої податкової політики при вирішенні як кон'юнктурних, так і довгострокових структурних проблем. Гармонізована податкова політика означає, що автономне використання податкових інструментів окремими країнами ЄС має перебувати під контролем наднаціональних керівних органів Євросоюзу, які, ґрунтуючись на загальних інтересах усіх партнерів, визначають податкову політику кожного учасника ЄС.

По-третє, вироблення механізму реалізації спільної валютної політики і запровадження єдиної валюти — євро, яка покликана стати потужним фактором поглиблення фінансової інтеграції шляхом створення єдиного економічного простору, загострили проблему координації економічної політики країн євро зони. Адже у результаті прийняття у 1997 р. Пакту стабільності і зростання уряди країн єврозони позбулися права безпосередньо впливати на економічну кон'юнктуру за допомогою грошово-кредитних інструментів, які тепер є прерогативою Європейського центрального банку — наднаціонального органу ЄС.

По-четверте, поряд із гармонізацією бюджетної, податкової та валютної політики в Європейському Союзі триває активний процес уніфікації діяльності банківської сфери, створення єдиного ринку банківських послуг. Зокрема перша (1977 р.) та друга (1993 р.) банківські директиви містять узгоджені правила захисту інтересів вкладників, інвесторів і споживачів фінансових послуг, регулюють проблеми платоспроможності банків, встановлюють співвідношення власних і запозичених активів, ступінь покриття ризику банківських операцій, принципи захисту банківської таємниці, правила фінансової звітності, рекомендації щодо прозорості міжнародних фінансових операцій з метою попередження відмивання "брудних грошей".

По-п'яте, вживаються заходи щодо полегшення організації операцій з мобілізації капіталів на фондових біржах і ринках капіталу, введені й діють єдині правила, які регулюють питання емісії та обігу цінних паперів, у тому числі боргових. Упродовж останніх років ринок цінних паперів ЄС суттєво розширився за рахунок впровадження великої кількості нових видів фінансових зобов'язань. Завдяки цьому, з одного боку, промислові компанії отримали нові можливості одержання кредитів із банківських джерел, з іншого — це зумовило розширення спектра й більшу доступність для клієнтів різного роду фінансових послуг та значне зниження їхніх затрат.

По-шосте, як було зазначено вище, еволюція ЄС відображає закономірну тенденцію переростання цим інтеграційним об'єднанням меж державного суверенітету, безпосереднім наслідком чого є передача більшої кількості повноважень і прав наднаціональним органам та поглиблення інтеграції у сфері інституційної надбудови. До керівних органів Європейського Союзу належать: Європейська рада міністрів (Рада ЄС), Європейська Комісія (Комісія ЄС), Європейський парламент і Європейський суд, а також Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів, Рахункова палата, Європейський інвестиційний банк, Європейський центральний банк. Наднаціональні органи приймають закони у межах функцій і повноважень, добровільно переданих їм національними державами, тому закони окремих країн не можуть суперечити законам співтовариства. Отже, з прийняттям Єдиного європейського акта у випадку конфлікту національного права і права співтовариства пріоритет надається останньому.

Отже, фінанси ЄС є досить розгалуженою структурою, характер та тенденції функціонування якої значною мірою визначаються, з одного боку, особливостями організації національних фінансових систем окремих держав-членів, а з іншого — якісно іншим рівнем організації, який відповідає фінансовій системі багатонаціонального інтеграційного об'єднання. Фінанси ЄС можна розглядати у широкому і вузькому розумінні. Якщо у вузькому розумінні фінанси ЄС асоціюються лише з централізацією коштів і фінансових ресурсів на регіональному рівні, то у широкому розумінні вони характеризують усю сукупність економічних відносин між країнами — членами ЄС, опосередкованих рухом грошових потоків і формуванням централізованих грошових фондів на рівні інтеграційного об'єднання, а також функціонуванням розгалуженої інститу-ційної структури. У широкому розумінні сучасну фінансову систему ЄС вирізняє розгалужений регулятивний механізм, який охоплює бюджетну, податкову і валютну політику. Цей механізм забезпечує координацію зусиль європейської спільноти щодо регулювання фінансових відносин і, разом з тим, валютно-фінансовій конвергенції в рамках інтеграційного об'єднання. Через спільний бюджет, який є фінансовою базою інтеграційних заходів у межах Союзу, здійснюється не лише перерозподіл фінансових ресурсів між країнами — членами ЄС, а й реалізується єдина соціальна й регіональна політика. Проведення країнами-учасницями узгодженої податкової політики сприяє вирішенню як кон'юнктурних, так і довгострокових структурних проблем. Запровадження єдиної валюти — євро та реалізація спільної валютної політики є потужним фактором поглиблення фінансової інтеграції та формування єдиного економічного простору.

28. Охарактеризуйте поняття суб’єкта господарювання, назвіть його основні ознаки

Суб'є́кт господарюва́ння — юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, яка займається діяльністю з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншою господарською діяльністю; будь-яка юридична або фізична особа, яка здійснює контроль над суб'єктами господарювання, група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Поняття суб'єкта господарювання обґрунтоване теорією господарювання, яка виходить з того, що суб'єктами господарювання є учасники господарських відносин, тобто організації та їхні структурні підрозділи. Окремі громадяни, якщо вони здійснюють підприємництво без створення підприємства, також мають визнаватися суб'єктами господарювання, а не суб'єктами цивільного права, як вважалося раніше, хоч їхній правовий статус потребує детального дослідження.

Серед організацій — суб'єктів господарювання можна виділити: а) організації, які у вигляді професійного промислу виробляють і реалізують для суспільних (не власних) потреб продукцію, виконують роботи, надають послуги; б) організації — споживачі результатів господарської діяльності; в) організації, що здійснюють професійну управлінську діяльність в економіці.

Суб'єкти господарювання діють або як власники основних засобів виробництва (наприклад, кооперативи, господарські товариства), або як господарюючі суб'єкти, засновані власниками (наприклад, державне підприємство, приватне підприємство, підприємство, засноване кооперативом). Управлінські організації — міністерства, відомства — визначені законом як уповноважені власником (власниками) органи (ст. 33 Закону України «Про власність», ст. 5 Закону України «Про підприємства в Україні»).

Суб'єкти господарювання мають ряд ознак правосуб'єктності, закріплених господарським законодавством.

По-перше, ці суб'єкти мають певну організаційно-правову форму, в якій здійснюється господарська або управлінська діяльність. Організаційно-правову форму можна визначити як передбачену або санкціоновану правом організаційну структуру, в якій діє суб'єкт господарювання. Це або одна з форм підприємства, або установа (наприклад, міністерство), або організація (наприклад, об'єднання громадян, яке є учасником господарських відносин).

За загальним правилом, порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм суб'єктів господарювання визначається законодавством України (підприємства, об'єднання підприємств, міністерства тощо). Крім того, підприємець має право вибору організаційно-правової форми свого підприємства. Це може бути одна з передбачених законом форм або навіть і не передбачена (наприклад, запозичена з-за кордону). У цьому разі підприємець керується Законом України «Про підприємництво» та своїм статутом.

Другою ознакою суб'єкта господарювання є те, що він має юридична відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів, оборотних коштів, інших цінностей. Тобто у майновому відношенні суб'єкт господарювання є самостійним і не залежить у своїх рішеннях від засновників і учасників. Майно суб'єкта господарювання відокремлюється і закріплюється за ним у правовій формі, елементами якої господарське право визначило установчі документи (установчий договір, статут, акт про створення, положення) суб'єкта, самостійний або зведений (для господарських об'єднань) баланс, який відображає вартість майна суб'єкта в цілому, поточний та інші рахунки в банках.

Правом власності і господарським законодавством щодо управління майном визначається правовий титул, за яким майно належить суб'єктові. Це може бути право власності, право повного господарського відання (зокрема, щодо державних підприємств), право оперативного управління (щодо міністерств, інших державних установ і організацій, що перебувають на державному бюджеті, щодо казенних підприємств), право оренди (орендні та інші підприємства, утворені на базі орендованого майна).

Третьою, суто юридичною ознакою суб'єкта господарювання є його господарська правосуб'єктність. Суб'єкт господарювання має основану на" законі можливість набувати від свого ім, ені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов'язання, виступати у судових органах. Правосуб'єктність суб'єкта господарювання доктринально визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав та обов'язків. Суб'єкти господарювання (крім підрозділів організацій та громадян-підприємців) є юридичними особами.

Отже, суб'єкти господарювання — це організації, які на основі юридичне відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції безпосередньо здійснюють господарську діяльність і використання її результатів або управлінську діяльність в економіці.

29. Проблеми кількісного визначення ступеня нерівності З різних причин дані про розподіл доходів та рівнем бідності не дозволяють нам отримати повну картину ступеня нерівності у рівні життя. Нижче розглянемо ці причини. Трансферти в натуральній формі. Показники розподілу доходів і рівень бідності грунтуються на грошовому доході родини. Однак різні урядові програми допомоги бідним надають нужденним товари та послуги в натуральній формі: талони на харчування, талони на проживання та медичне обслуговування. Державні допомоги найбіднішим сім'ям, що надаються, швидше, у формі товарів і послуг, називаються трансфертами в натуральній формі. Економічний життєвий цикл. Протягом життя індивіда його доходи змінюються досить передбачувано. Молодий працівник, особливо школяр, одержує досить низький дохід. У міру того як юнак перетворюється в зрілого чоловіка, набирається досвіду, його доходи ростуть і досягають піку приблизно у віці 50 років, а потім різко, коли працівник йде на пенсію, приблизно у віці 65 років, знижуються. Таке стереотипне зміна доходів індивіда називається життєвим циклом. Тимчасовий і постійний дохід. Доходи протягом життя людей змінюються не тільки у зв'язку з етапами життєвого циклу, але і під впливом різних випадкових або тимчасових подій. Так, заморозки в штаті Флорида можуть погубити врожай апельсинів, і доходи садівників тимчасово знизяться. У той же час скорочення пропозиції призведе до підвищення цін на апельсини, і доходи каліфорнійських садівників тимчасово зростуть. Так само як індивіди мають можливість зайняти або позичити комусь гроші для того, щоб пом'якшити зміни життєвого циклу доходу, вони можуть позичати або позичити комусь грошові кошти, щоб згладити тимчасові зміни в доході. У тій мірі, в якій сім'я зберігає і займає кошти, щоб компенсувати тимчасові зміни доходу, коливання доходів не впливають на рівень життя. Здатність сім'ї купувати товари та послуги в значній мірі залежить від рівня постійного доходу, тобто звичайного, або середнього доходу. Об'єктивна оцінка рівня життя передбачає аналіз розподілу постійного, а не річного доходу. Так як постійний дохід виключає тимчасові зміни доходу, він розподіляється більш рівномірно, ніж поточний прибуток.

Передумови реалізації соціального захисту

Перша причина - Влада, належить до речей, які неможливо розподілити порівну. Необхідність спеціалізації меншості на виконанні владних функцій природно призводить до нерівності. У деяких типах суспільств місце в ієрархії влади визначає і позицію у споживанні благ та послуг, і позицію в ієрархії престижу. До них належать насамперед тоталітарні суспільства, а також ті, в яких держава посідає центральне місце в регулюванні соціально-економічних процесів. Саме тому багато хто із соціологів вважає владу чинником, що визначає основні ознаки соціальної стратифікації, окреслює межі класів і груп, розташовує їх вище чи нижче один відносно одного.

Друга причина — це майнова нерівність (нерівність власності). Розгалужена мережа залежності відтворюється саме тому, що одні володіють багато чим, а інші — нічим. Звідси випливає висновок: щоб зробити людей рівними, слід зрівняти їх у володінні майном і власністю.

Згідно з К. Марксом та Ф. Енгельсом, суспільна власність не зрівнює всіх за обсягом володіння благами, однак забезпечує більш справедливий розподіл багатства відповідно до затрат праці, її якості та ефективності. Якщо врахувати, що й держава розглядається в марксизмі як інститут, що відмирає, а навичками управління оволодіють буквально всі, то і влада як чинник поступово зійде з історичної сцени і в майбутньому суспільстві її не буде, як і приватної власності.

У 1945 р. вийшла друком стаття американських соціологів Кінгслі Девіса та Вілберта Мура “Деякі принципи соціальної стратифікації”, в якій автори запропонували функціональне пояснення нерівності. Суспільство вони розуміють як певним чином організовану сукупність нерівноцінних позицій, одні з яких більш важливі для підтримання нормального функціонування, єдності й безпеки соціального цілого за інші. Чим вища в ієрархії та чи інша позиція, тобто чим вищий статус, тим більших витрат для розвитку здібностей, кваліфікації та компетентності повинен зазнати індивід, що претендує на певну позицію. Розмаїття позицій вимагає різноманітності талантів та здібностей, частина з яких трапляється досить рідко.

Функціональна концепція нерівності викликала жваві дискусії, що періодично поновлюються дотепер. Виявилося, що реальність не вкладається в певну схему. Виникли труднощі з визначенням того, що таке “важливість” позиції. У ринковій економіці, крім того, винагорода залежить від багатьох випадкових обставин, а позиція, виявляється не найбільш високооплачуваною. Однак численні спроби емпірично підтвердити чи спростувати цю концепцію переконують у тому, що, мабуть, суспільство справді влаштоване так, як його уявили К. Девіс і В. Мур, а нерівність є для нього функціональною необхідністю підтримувати темпи зростання та протидіяти деградації.

Нормальна життєдіяльність суспільства передбачає ефективне розв’язання усіх названих проблем. Однак у тому чи іншому суспільстві одна з них може виявитися найважливішою, як і інститут, який відповідає за її розв’язання, що є результатом усієї сукупності історичних обставин, тенденцій попереднього розвитку.

Крім того, базисною потребою для суспільства в цілому є соціальна інтеграція, об’єднання в єдине ціле усієї сукупності індивідів і створюваних ними груп.

Отже, причини нерівності вбачаються у визнаних найважливішими в суспільстві інституті та системі цінностей, що його обслуговують. Будь-яка серйозна концепція — це завжди перебільшення певної обставини. Однак не викликає сумнівів і те, яким згубним для суспільства і держави є руйнування загальної системи цінностей.

30. Охарактеризуйте складові формування та використання системи інформаційного забезпечення як складової механізму фінансового менеджменту

При розгляді цього питання слід мати на увазі, що ефективність кожної управлінської системи в значній мірі залежить від інформаційного забезпечення. Від якості інформації, що використовується для прийняття управлінських рішень значною мірою залежить обсяг витрачання фінансових ресурсів, рівень прибутковості, ринкова вартість підприємства, альтернативність вибору інвестиційних проектів і наявних фінансових інструментів та інші показники, які характеризують рівень добробуту власників і персоналу, темпи розвитку підприємства тощо.

Система інформаційного забезпечення (інформаційна система) фінансового менеджменту являє собою неперервний і цілеспрямований відбір відповідних інформаційних показників, які необхідні для здійснення аналізу, планування і підготовки ефективних управлінських рішень по всім напрямкам фінансової діяльності підприємства.

Інформаційна система фінансового менеджменту призначена забезпечувати необхідною інформацією не тільки управлінський персонал та власників самого підприємства, але й задовольняти інтереси широкого кола зовнішніх її користувачів. Основними користувачами фінансової інформації є внутрішні і зовнішні користувачі.

Зовнішні користувачі використовують лише ту частину інформації, яка характеризує результати фінансової діяльності підприємства і його фінансовий стан. Внутрішні користувачі крім вищеназваної використовують значний обсяг інформації про фінансову діяльність підприємства, яка є комерційною таємницею.

Висока роль фінансової інформації в підготовці і прийнятті ефективних управлінських рішень зумовлює високі вимоги до її якості при формуванні інформаційної системи фінансового менеджменту, серед яких виділяють вимоги до її значимості, повноти, своєчасності, достовірності, зрозумілості, співставимості, ефективності.

1. Значимість, яка визначає, на скільки залучена інформація впливає на результати фінансових рішень, в першу чергу, в процесі формування фінансової стратегії підприємства, розробки цілеспрямованої політики по окремим аспектам фінансової діяльності, підготовки поточних і оперативних фінансових планів.

2. Повнота, яка характеризує завершеність кола інформативних показників, необхідних для проведення аналізу, планування і прийняття оперативних управлінських рішень по всім аспектам фінансової діяльності підприємства.

3. Достовірність, яка визначає, на скільки інформація, що формується, адекватно відображує реальний стан і результати фінансової діяльності, правдиво характеризує зовнішнє фінансове середовище, нейтральна по відношенню до всіх категорій потенційних користувачів та перевіряєма.

4. Своєчасність, яка характеризує відповідність сформованої інформації в її потребі за період її використання. Окремі види інформативних показників “живуть” в його інформаційній системі в незмінному якісному виразі лише один день (наприклад, курс іноземних валют, окремих фондових і грошових інструментів на фінансовому ринку), інші – місяць, квартал і т.ін.

5. Зрозумілість, яка визначається простотою її побудування, відповідністю визначеним стандартам представлення та доступністю розуміння тими категоріями користувачів, для яких вона призначена. Не слід однак змішувати вимоги зрозумілості інформації для конкретної категорії користувачів з її універсальною доступністю для розуміння всіма учасниками фінансової діяльності підприємства, тому що не всі з них можуть мати достатній рівень кваліфікації для адекватної її інтерпретації.

6. Співставність, яка визначає можливість порівняльної оцінки вартості окремих активів і результатів фінансової діяльності підприємства у часі, можливість проведення порівняльного фінансового аналізу підприємства з аналогічними господарюючими суб’єктами і т.ін.

7. Ефективність, яка означає, що витрати на залучення окремих інформативних показників не повинна перевищувати ефект, який буде отриманий в результаті їх використання при підготовці і реалізації відповідних управлінських рішень.

Склад системи інформаційного забезпечення фінансового менеджменту, її широта і глибина визначаються галузевими особливостями діяльності підприємств, їх організаційно-правовою формою функціонування, обсягом та ступенем диверсифікації фінансової діяльності та рядом інших умов.

В порівнянні з фінансовим управлінський облік має слідуючи переваги: він відображає не тільки вартісні, але й натуральні значення показників; періодичність надання результатів управлінського обліку повністю відповідає потребі в інформації для прийняття оперативних управлінських рішень; цей облік може бути структуризований в будь-якому розрізі – по центрам відповідальності, видам фінансової діяльності та ін. Результати цього обліку є комерційною таємницею підприємства і не повинні надаватись зовнішнім користувачам.

Використання всіх представлених показників, що походять із зовнішніх і внутрішніх джерел дозволяє створити на підприємстві цілеспрямовану систему інформаційного забезпечення фінансового менеджменту, орієнтовану як на прийняття стратегічних фінансових рішень, так і на ефективне поточне управління фінансами підприємства.

31. Охарактеризуйте стратегії адаптації домогосподарств до умов ринкового середовища.

Ринкова перебудова економіки суттєво змінювала середовище, у якому функціонують домогосподарства. Ринкова спрямованість трансформації припускала активізацію використання домогосподарствами своїх ресурсів на самозабезпечення, поширювала коло тактик та стратегій реалізації економічних інтересів. Становлення ринку найманої праці дало поштовх для розвитку людського капіталу, суттєво змінило структуру споживання.

Дослідження поведінки індивідів і домогосподарств на ринку праці дозволило виділити періоди їх адаптації до ринкових умов, виходячи з домінуючих моделей їхньої поведінки, яка віддзеркалює формування в них нової економічної свідомості. В роботі розкриті основні стратегії: «примітивного виживання»; активного пристосування до нових умов соціально-економічного середовища; сталого відтворення нової системи цінностей і норм поведінки, що відповідають розвинутим економікам, і реалізація їх в активній трудовій діяльності.

На ринку праці ще досить широко використовуються економічні стратегії, «примітивного виживання» з аграрно-індустріальним типом відтворення, але перехідний процес вже увійшов у наступний період адаптації, що характеризується не стільки обсягом трудових зусиль індивідів, скільки їхніми стратегіями, які спрямовані на освоєння нового економічного простору. Однак незначне зростання частки доходів від підприємництва, самозайнятості і власності – індикаторів ринкового середовища, свідчить ще про слабку ринкову мотивацію та активність економічних суб'єктів

На рівень і результативність адаптації до нових умов вплинули професійно-посадовий, галузевий і матеріальний статус індивідів і домогосподарств, а також рівень фахової освіти і вік. Цей період характеризується підвищенням економічної активності населення, зниженням рівня безробіття, особливо тривалого, і скороченням зареєстрованого безробіття.

Нестабільність в економіці сприяла збільшенню внутрішньородинних перерозподільних процесів, що накладало відбиток на усі міжособистісні відносини.Будуються ці відносини на мінімізації ризику, шляхом перерозподілу його між учасниками взаємодії. Регулятором їх виступають культурні норми, а не закони ринку, що робить їх більш інерційними і менш залежними від змін формального порядку.

Ознакою слабкого росту фінансових можливостей домогосподарств є їх «схований доход». Аналіз показує, що й зараз спостерігається превалювання кінцевих споживчих витрат над сукупними доходами домогосподарств. Додаткові невраховані заробітки є в низько- і середньодоходних групах домогосподарств, але основна частина неврахованих доходів акумулюється саме у високоприбуткових групах домогосподарств.

Адаптація домогосподарств в умовах економіки України, що трансформується, визначається стійким домінуванням неадекватних ринковим умовам норм, цінностей і настанов суб'єктів домогосподарств, що свідчить про недостатню розвиненість національного інституціонального простору, слабку ринкову мотивацію, незначну активність і моральну спрямованість діяльності на ринкові перетворення. Адаптаційні стратегії засновані на домінуванні неформальних правил і націлені на мінімізацію ризику, шляхом перерозподілу його між учасниками взаємодії. Мережа взаємодії будується на системі переваг позаекономічного характеру і регулятором виступають не стільки закони ринку, скільки культурні норми, укорінені в неформальних відносинах, що слабко пов'язані з формальними інститутами. Це ускладнює їхнє ефективне функціонування і супроводжується руйнуванням людського потенціалу (фізичного і морального здоров'я, загальнокультурної і професійної компетентності, творчої і цивільної активності).

Домашнє господарство — це економічно відокремлена група населення, яка самостійно, власними зусиллями отримує доход і самостійно здійснює витрати. Вона фактично збігається з сім'єю, якій притаманні зазначені риси.

32.Охарактеризуйте субєкти та об’єкти страхування.

Страхування – це система обмінно-перерозподільних з приводу формування і використання колективних страхових фондів на засадах соціальної відповідальності.Страхування є найбільш доцільною, економічною,ефективною і раціональною формою створення страхових фондів.

Основними суб’єктами страхування є

Страховик – юридична особа – страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування,є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку.

Страхувальник – фіз чи юр особа, яка на підставі відповідної угоди з страховиком сплачує страхові внески до страх фонду.

Застрахований – юридична чи фізична особа, якій належить відшкодування при настанні страхового випадку. Крім випадку у якому застрахований не може отримати відшкодування, у такому випадку відшкодування отримує – отримувач.

Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" (ст. 4) визначає об'єкти страхування як майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані:

з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юр. особі (страх відповідальності).

Є різні види страхування і у кожного з видів є свої об’єкти.

Галузі страхування:

майнове – об’єктами якого є рехоме та нерухоме майно фізичної чи юридичної особи. Основна форма – добровільне страхування.

Особове – це життя та здоров’я громадян. Виконує дві функції:

страхову та нагромаджу вальну.

Соціальне – об’єктами є працездатність і працевлаштування. Медичне – це страхування здоров’я громадян. Страхове

відшкодування здійснюється у формі оплати лікування.

Відповідальності – об’єктом є зобов’язання застрахованої особи виплатити відшкодування за завдані збитки третім особам.

Ризиків – недоотриманий прибуток чи збитки при здійсненні певних господарських і фінансових операцій, які є ризикованими.